Чоловіча збірна України U-23 з баскетболу 3х3 зіграла в перших трьох із запланованих шести стопів Ліги націй, яка є кваліфікацією на молодіжний чемпіонат світу-2025. Після матчів у австрійському Відні українці йдуть другими в конференції «Європа 4».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ліга націй 3х3: збірні України U-23 йдуть у топ-3 конференцій після трьох стопів
Лідер і капітан збірної U-23 Владислав Мустяца має найвищий індивідуальний рейтинг серед українців – 124 225 очок. Цей показник дозволяє йому посідати 16 місце у світі серед гравців до 23 років. В інтерв’ю пресслужбі ФБУ він розповів про свій досвід у 3х3, клубний сезон 2024/25 в другому дивізіоні Румунії та пам’ятний трипл-дабл, а також згадав виступи в українських змаганнях.
– Крім Ліги націй зі збірною України U-23 з баскетболу 3х3 ти влітку виступаєш за румунський клуб на Челленджерах. Розкажи про свій початок літнього сезону цьогоріч.
– Розпочав із виступів у румунській національній лізі 3х3, де грають баскетболісти з місцевого елітного дивізіону 5х5 та збірних. Це був мій перший турнір. Потім зібралися з українськими хлопцями національної команди та збірної U-23 в естонському Таллінні. Провели два цикли по три тренувальних дні. Були хлопці, які раніше ніколи у 3х3 не грали. Бачу, що в нас 100% є потенціал. Під час матчів Ліги націй коментатори говорили, що наші гравці дуже сильні індивідуально. Нам є куди рости. Треба награвати взаємодії. Завдяки їм здобувається результат. Коли збиваєшся на індивідуальну гру 1 в 1, то його немає.
Під час швидкоплинних стопів немає часу на «розігрів», не маємо можливості помилитися, а потрібно виходити й відразу давати результат. Якщо програти одну гру в групі, то можеш з неї не вийти та боротися за 4-5 місця. Це відкине збірну дуже далеко в рейтингу. Наприклад, Іспанія зараз йде на 4 місці. Хоч індивідуально її гравці дуже сильні. Були другими сіяними після нас. Українські баскетболісти багато грають і мають високі індивідуальні рейтинги. Після перших трьох стопів у Відні Україна йде другою в загальному заліку конференції. Перша – Хорватія. Для кваліфікації на чемпіонат світу нам потрібно або вигравати, або бути серед кращих других команд.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Анастасія Боровська: Баскетбол 3х3 дуже важка гра, яка значно відрізняється від 5х5
Також граємо разом з українцем Артемом Лопуховим за румунську команду Бухарест Стіінца. Звісно, набиваємо свої «ранкінг пойнтс», виступаючи на Челленджерах. Це в майбутньому має давати українській збірній вищий посів і легшу групу. На останньому Челленджері в Пуатьє були 10-ми. Хоча в групі виграли в латвійської Кандава Туріба, яка на 20 місці у світовому рейтингу та стала другою на турнірі. За неї грав Олімпійський чемпіон Едгарс Круміньш. Уже третє літо тренуюся в команді одного з топових румунських університетів – Політехнічний університет Бухаресту.
– Як потрапив у склад румунської команди?
– Збірна України 3х3 в Румунії проводила контрольні матчі з командою цього університету. Тоді вперше й зіграв проти них. Через рік приїхав до своєї сім'ї, яка живе в Румунії. Маю румунське походження, бо прадід був румуном. У Бухаресті український баскетболіст Владислав Фролов познайомив мене з тренером команди «політеху». З того часу щоліта тут тренуюся з іншими українцями та граю у 3х3.
– Під час кожного стопу конференції Ліги нації у Відні ти ставав кращим за кількістю набраних очок. Завдяки чому вдається бути топскорером у баскетболі 3х3?
– Напевно, завдяки універсалізму. Коли зі мною грають далеко, то можу закинути триочковий. Якщо суперник нижчій за мене, то можу «зіграти спиною» та в проході. Вмію реалізувати кидки під час різних ситуацій. Також, звісно, українська команда грала на мене та допомагала набирати очки.
– Якими характеристиками повинен володіти ідеальний гравець для баскетболу 3х3?
– Повинен мати «холодну голову» та бажання грати. Ти можеш бути не супер швидким, не особливим снайпером, але все перелічене здатне вивести тебе на топрівень. Такий гравець повинен приймати правильні рішення в потрібний момент. Дуже сильний атлетично баскетболіст може йти у 2-3 атаки, а далі в нього не лишиться сил. Завдяки грі в пас його можна перемогти, розуміючи як працює 3х3.
– Ти вже маєш довгу кар'єру виступів за українську збірну U-23. Як все починалось? Яке найбільше досягнення було у 3х3?
– Граю у 3х3 вже дуже давно. Років із дванадцяти. Вперше викликали зіграти за збірну України U-18. Готувалися до виступу на чемпіонаті світу U-18, який мав відбутися в Дебрецені, але не поїхали через ковід. Тимур Дмитрович Арабаджи зателефонував і запросив нас із Артемом Лопуховим на збір в Одесі. Там тренувалися національна збірна та команда U-23 з баскетболу 3х3. Тоді я й дебютував в українських змаганнях за збірну України U-23. Це був перший досвід у 18 років.
Уже третій поспіль рік граю за U-23. З 20 років. Найбільшим досягненням було те, що кваліфікувалися на чемпіонат світу торік. Нашими суперниками були литовці та нідерландці. Мали непросту конференцію Ліги націй, але зуміли кваліфікуватися з 2 місця.
– Як торік зіграли на чемпіонаті світу U-23 в Монголії? В Азії була сильна група...
– Так, група була дуже сильною. Лише дві команди виходили далі, а у нас були дві топові збірні всього чемпіонату: Франція та Іспанія. А також Єгипет і Алжир. Дорога була важкою. Грати доводилося за температури +10. Погода була незвичною та відрізнялася від європейської. Наприклад, в Бухаресті під час стопів температура була +30-35 градусів.
Я долучився в останній момент, а Ярослав Карпюк, Нікіта Когут і Лєв Кошеватський готувалися в Україні. Вперше грали таким ростером. Дебютний матч провели відверто погано, а в другому – з Францією – нам не вистачило 3 очки, щоб перемогти. З кожною грою ставали краще. Але чемпіонат світу не пробачає помилок. Якщо правильно пам’ятаю, в підсумку посіли 14 місце. Що є непоганим результатом серед кращих збірних світу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чемпіонат світу 3х3: підсумкові позиції збірних України U-23, титули для США та Німеччини
– Як почав займатися спортом? Чому обрав саме баскетбол?
– Навчався в загальноосвітній школі №22 в Одесі. У клас завітала тренерка Оксана Карпеленя й каже: «Ти високий. Приходь до нас на секцію». Не хотів йти, але вона дзвонила мамі. Тому я прийшов і відразу закохався в цей вид спорту. Зрозумів, що це моє. Граю з 7 років. Вважаю, що ця секція була філіалом школи Бориса Літвака, бо багато хлопців далі йшли у СДЮСШОР. Через два роки я теж там став грати. Коли жив у іншій частині міста, то займався дзюдо, айкідо та футболом. Після переїзду першим видом спорту став баскетбол. На ньому й зупинився. Мені дуже сподобалось грати.
– У ВЮБЛ за шість років твоя команда одеської СДЮСШОР імені Бориса Літвака жодного сезону не завершувала без медалей. Хоча серед конкурентів були потужні південненська ДЮСШ, Одеська баскетбольна школа імені Олександра Білостінного та столичні команди. Розкажи про свій досвід в українському юнацькому баскетболі.
– За шість сезонів ми по два рази були чемпіонами, другими та третіми. Нас готував Дмитро Сергійович Шаламов. На кожен рік він мав розумний план підготовки та нашого розвитку. Наприклад, один місяць вивчали пік-н-рол, інший – пресинг у захисті тощо. Склад майже не змінювався, було 7-8 основних гравців. Мали гарну «командну хімію». Напевно, все це й допомогло нам демонструвати хороші результати. Наші фінали чемпіонатів України називали фіналами Одеської області. Як правило, медалі здобували ми, Хімік (Південне), одеська школа Олександра Білостінного або київські команди.
– В останній рік виступів у ВЮБЛ ти отримав титул MVP. Як провели той сезон? Чи мав інші індивідуальні відзнаки на юнацькому рівні?
– Також я визнавався MVP на різних турнірах, потрапляв у символічні п’ятірки, отримував нагороду кращого гравця захисного плану. Напевне, того сезону проводили експериментальний Фінал чотирьох, бо ми грали проти кожної з інших трьох команд. Це не був класичний плейоф. У першому матчі ми виграли в КСЛІ, а в другому, певно, з різницею «+2» – в Хіміка Олександра Ковляра. У третій грі розслабилися, бо раніше забезпечили собі чемпіонство, та поступилися команді з Харкова.
– Свого часу з одеською БІПОЮ виграв Вищу лігу. Що пам’ятаєш про той сезон?
– Ми розпочинали сезон 2020/21 молодим складом із досвідченим лідером Євгеном Ткаченком. До плейоф нас дуже підсилили. За БІПУ тоді зіграли Олександр Фурс, Павло Ревзін, Олексій Соловйов, Сергій Загреба, Анатолій Челован, двоє американських легіонерів… Молодому гравцю в такій компанії дуже класно навчатись. У фіналі ми виграли в Рівного, а в півфінальній серії обіграли Старий Луцьк. Також із двома сильними легіонерами грав Політехнік (Харків), який ми теж пройшли в плейоф.
– Ти провів індивідуально доволі успішний клубний сезон у другому дивізіоні Румунії. Можеш сезон 2024/25 занести собі в актив і претендувати на контракт у сильнішій лізі?
– Намагаюся із кожного сезону та від роботи з різними тренерами взяти щось нове. Цьогоріч грав у Румунії, раніше – в Італії. Звісно, розумію, що можу бути конкурентним у сильнішій лізі. Дуже важко через ліміти на легіонерів грати в Європі. Особливо коли ти молодий баскетболіст. Тому треба тренуватися, ставати краще та чекати свій шанс, який обов’язково з’явиться. Потрібно бути готовим до цього.
– Розкажи про матчі, коли відзначався трипл-даблами та квадрупл-даблом.
– Минулий сезон провів за бухарестський Леїв. Українською команда називається Леви. У нашій групі грали ще 3-4 бухарестські клуби. Це були дербі. На матчі ми виходили максимально злими. Нам було що доводити на майданчику.
Наприклад, одного разу бухарестський Тотал Спорт на гру привіз двох легіонерів: американця та африканця. Але останній був зі зростом понад 212 см і вагою 110 кг. Вони у нас виграли та написали в клубних соцмережах багато поганих речей. На другий поєдинок ми вийшли максимально злими, а вони вже були без легіонерів. Ми хотіли не просто виграти, а «знищити» суперників. Тоді я і зробив один із трипл-даблів.
– Традиційне питання в міжсезоння... Чи вже маєш команду на наступний сезон?
– Поки що ні. Тому що в Європі сезон закінчується пізніше. Наприклад, у Румунії завершили трішки більше ніж тиждень тому. У деяких країнах ще дограють плейоф. Але плани з працевлаштування маю.
– Яку маєш мрію, що пов'язана з баскетболом?
– Випробувати себе на рівні Єврокубка і Євроліги. Також хочу бути корисною людиною, яка може чогось навчити.
– Плануєш після завершення кар’єри бути баскетбольним тренером?
– Так, хочу бути тренером або працювати на іншій посаді, пов’язаній з баскетболом. Наприклад, бути скаутом. Мені подобається цей вид спорту.
– Можеш розказати свою найбільш незвичну історію, пов'язану з баскетболом?
– Ми були на юнацьких змаганнях у Каунасі. Отримали квитки на гру Євроліги Жальгіріс – Олімпіакос. Поліція перекрила декілька вулиць. Люди тисячами йшли пішки у спорткомплекс. Було відчуття, що цей натовп не закінчиться ніколи. До того дня не уявляв, що така кількість людей може ходити на баскетбол. На арені після кожного забитого м’яча був гул. Я уявляв себе на місці гравця… Була крута атмосфера!
– Хто з баскетболістів є взірцем для тебе? На кого хочеш бути схожим? За якими лігами слідкуєш?
– Звісно, це американський баскетбол. Є взірцем професіоналізму Леброн Джеймс, який у 40 років дає результат. Подобається енергетика Ентоні Едвардса. Як він намагається «знищувати» суперників і в нападі, і в захисті. З ним у мене трішки схожі антропометричні дані. Намагаюся навчатися на його грі.
Крім NBA дивлюся Євролігу і Єврокубок. Намагаюся слідкувати за виступами українських легіонерів і своїх друзів у різних лігах. Звісно, коли на це маю час. Цьогоріч було цікаво подивитися, як Іван Ткаченко виграв Кубок Німеччини. Також дивлюся інші баскетбольні матчі, щоб навчатись. Наприклад, як грав в Італії, то спостерігав за іграми Серії А.
