Із 20 по 26 липня 2025 року жіноча й чоловіча збірні України U-18 з баскетболу 3х3 змагатимуться на XVIII літньому Європейському юнацькому олімпійському фестивалі, що вперше відбудеться відразу у двох країнах – Північній Македонії (Скоп’є і Куманово) та Хорватії (Осієк). Баскетболісти гратимуть у Скоп'є.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Баскетбольний календар 3х3 на 2025 рік: коли та за ким слідкувати
Кандидатка в юніорську українську збірну, 17-річна Анастасія Боровська в інтерв'ю пресслужбі ФБУ розповіла про кар'єру в збірній і клубах, медальні виступи у сезоні 2024/25 та розвиток баскетболу у своєму рідному Нововолинську.
– Ти серед перших баскетболісток із Нововолинська, що зіграли за одну з молодіжних збірних України. Розкажи про розвиток баскетболу в місті, яке не має професійного спортивного клубу.
– За збірні крім мене також грали Серафима Тиха, яка виступає в Італії, Віка Левонтюк й Анастасія Любченко. У нас була доволі сильна команда дівчат 2008 року народження. Свого часу п'ятьох гравчинь забрали в Київ. Наразі там досі грають за спортивний ліцей Дарина Неделюк, Анастасія Павленко та згадана Левонтюк.
У Нововолинську жодної професійної спортивної команди немає, але тренери завжди нас мотивували, що гратимемо та їздитимемо на турніри. Щоб ми продовжували займатися улюбленою справою. Нововолинськ є дуже спортивним містом: гандболісти, якщо не помиляюсь, стали бронзовими призерами юнацького чемпіонату України, розвиваються теніс, волейбол, боротьба, бокс… Глєб Іванчук вигравав і ставав призером міжнародних змагань з боксу. Завжди про нього пишуть.
Зараз у Нововолинську є сильні баскетбольні команди дівчат 2012 та 2013 років народження. Вони демонструють дуже гарні результати. Цьогоріч команда 2013 р.н. посіла перше місце у ВЮБЛ. Це великий успіх. Виграли вперше в історії. Дуже давно нововолинянки були срібними призерками ВЮБЛ. Є молодші хлопці, які наступного сезону також можуть дебютувати у ВЮБЛ. Є діти, які тренуються з 1 класу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ганна Макарчук: Золото ВЮБЛ в нас перший раз, але нам давно хотілося таку історію написати для Нововолинська
– А коли ти розпочала займатися баскетболом? Пам'ятаєш свій дебют у ВЮБЛ?
– У 10 років я пішла на баскетбол. Навчалася в другу зміну, а зранку відвідувала тренування. Займалася цілий рік. Потім взимку сильно захворіла. Мені батьки заборонили ходити на баскетбол і сказали, що це не моє. Але через рік повернулася, бо хотіла грати. Швидко наздогнала дівчат.
У ВЮБЛ не виступала до Рівного. Народилася 21 грудня 2007 року. До речі, на День народження баскетболу. Доля сама вирішила, чим я буду займатись (сміється – прим.). У ВЮБЛ грали наші команди 2008 року та старших. Тому не мала можливості там виступати, бо мого віку команди не було.
– Ти грала у ВЮБЛ за колективи з Рівного та Івано-Франківська. Розкажи про свою кар'єру в цій лізі.
– Одного разу ми грали на турнірі в Здолбунові Рівненської області. Після рівненська тренерка подзвонила в Нововолинськ і запросила мене та ще двох дівчат (Анна Яблонська й Іванка Лукащук) грати за свою команду. Тоді у сезоні 2022/23 вперше себе випробувала в цій лізі. Ми посіли перше місце, а я потрапила у символічну збірну. Усі дивувалися, чому я раніше не грала у ВЮБЛ. Дуже запам'ятався цей старт моєї кар'єри. Наступного сезону ми посіли друге місце, поступившись Запоріжжю. Але я також потрапила у символічну збірну.
Минулий сезон уже з командою Івано-Франківська ми теж взяли чемпіонство. У команді було чотири дівчини 2007 р.н., тому нас часто замінювали. Я провела майже всі матчі, лише півфінал пропустила. Тренер сказав, щоб відпочивала й готувалася до фіналу. Достатньо сильною була інша фіналістка – команда Запоріжжя. На мою думку, ми здобули заслужену перемогу, впевнено зігравши в другій половині. До цього виграли в них у себе вдома й програли в Дніпрі. Тому фінал був вирішальним для визначення хто сильніший.
– Чому минулого міжсезоння вирішила змінити БК Рівне на Франківськ-Прикарпаття? Які емоції мала, коли грала проти колишніх партнерок по команді?
– Минулого року мене запросили у збірну України U-18 з баскетболу 3х3. Наприкінці літа головний тренер Юрій Процюк запропонував переїхати в Івано-Франківськ. Але я вирішила закінчити 11 клас у Нововолинську, тому потім їздила в Франківськ лише перед турами. Коли дізналася, що Рівне не гратиме у ВЮБЛ та, певно, не виступатиме у Суперлізі, то вирішила змінити клуб. Розуміла, що на мою позицію є дуже багато інших дівчат. Вважаю, що не отримувала б багато ігрового часу.
Минулого сезону моїх дівчат у складі Рівного було не багато. Там більше грали старші. Але всіх знала. Мала незвичні відчуття, коли виходила проти них на майданчик. Хотіла себе показати. Дуже вдячна БК Рівне та Дарині Степанюк. Якби вони не дали шанс проявити себе, то мене так би ніхто й не помітив. Це був важливий період кар'єри.
– Цьогоріч дебютувала в українській Суперлізі. Що пам'ятаєш про той поєдинок?
– Це було щось нове та цікаве. Мій перший чемпіонат такого рівня. Важливо, що ми зуміли виграти 1 місце. Хоч і небагато часу проводила на майданчику, але мала можливість спостерігати за старшими дівчатами та навчатися в них грі. Провела доволі багато матчів у Суперлізі. Тренер давав шанс молоді, щоб себе проявили та відчули цей рівень.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Франківськ-Прикарпаття обіграв ІнтерХім і став чемпіоном жіночої Суперліги
Як тільки приєдналася до команди Франківська, то поїхала на перший тур у Вінницю. Дуже переживала, бо жодного разу не тренувалася з дівчатами. Не думала, що відразу вийду на ігри… Мені було трішки важко. У першій зміні дебютного матчу забила 2 очка. Я підібрала м'яча й зіграла на добиванні.
– Як виступала протягом минулого клубного сезону у Вищій лізі та Кубку України?
– Вважаю, що ми себе гарно показали як у Вищій лізі, так і в кубку. У кубковій групі грала за дубль проти команди Суперліги Вінниці та БК Рівне, який був бронзовим призером чемпіонату України. У запеклій боротьбі зуміли виграти в Рівного та потрапили в «четвірку». У півфіналі програли головній команді Франківська, а за третє місце – вдруге поступилися БК Вінниця. Кубок був важливим, бо грали проти старших дівчат і здобували більше досвіду в цих матчах.
У Вищій лізі в усіх вигравали, крім Рівного. З ним були запеклі битви зі змінним успіхом. Регулярний чемпіонат ми завершили на 1 місці. У плейоф зустрілися з Дніпром і здобули впевнену перемогу. Далі нас чекав фінал із БК Рівне. Гра була напруженою. На жаль, ми програли досвідченішим рівнянкам. Під час фіналу в Рівному весь зал вболівав за них. Ми боролися до останнього та провели гарну гру. Корисно відіграла сезон, отримала той досвід, якого мені раніше не вистачало.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Владислава Кіба: Сергій Ліщук сказав, якщо буде можливість, то ми обов’язково повернемось у Суперлігу
– Минулий сезон ти дійсно можеш занести собі в актив. Зможеш згадати скільки разів потрапляла у символічні збірні після турів Вищої ліги?
– Якщо чесно, не дуже пам'ятаю. Але думаю, що 4-5 разів. Також була MVP тижня. Це були ігри з Рівним і Полтавою. У Рівному проти господарок, якщо не помиляюся, набрала 23 очки та зробила 17 підбирань. Ми перемогли рівнянок і вийшли на 1 місце турнірної таблиці. Мені було дуже приємно отримати відзнаку. Так розписали, що 17-річна форвардиня – MVP тижня... Коли отримуєш таку нагороду, то хочеш далі грати, ставати кращою та розвиватися, щоб повторити цей успіх. Без командної гри не буде особистих нагород. Перемагає команда. Якби не мої дівчата, їх передачі, то я б не набрала тих очок.
– Торік дебютувала за збірну України U-18 з баскетболу 3х3. Які результати демонструвала команда на турнірах?
– Влітку перші збори тривали місяць. Ми їздили на міжнародні турніри: двічі в Німеччину та одного разу в Латвію. Два змагання виграли. Це був мій перший міжнародний досвід. Цікаво було подивитися, як грають дівчата за кордоном. Вже у серпні їздили в Францію, де також грали з дуже сильними командами. Восени на тиждень їздила на Всесвітню Гімназіаду до Бахрейну. Ці матчі показали наші слабкі місця та над чим треба працювати. Після змагань я зрозуміла, що справді хочу виступати та розвиватися у 3х3, а також, що мені треба дуже багато грати й тренуватися. Це дуже важка гра, яка значно відрізняється від 5х5.
– Цьогоріч ти потрапила в розширений склад збірної U-18 із 3х3, яка представить Україну на Європейському юнацькому олімпійському фестивалі. Які очікування маєш від можливого виступу?
– Дуже хочу потрапити в основний склад збірної, тому що це новий рівень і досвід. Маю величезну мотивацію працювати під час зборів на всі 100%. Впевнена, що буде дуже цікавий і корисний досвід. Збори минулого року мене зміцнили фізично та загартували мій характер. Відіграли дуже важливу роль у розвитку мого баскетболу.
– Як готуєшся до літніх матчів під час паузи між офіційними іграми за клуб і збірну?
– Тренувалася вдома. Маю можливість працювати зі своєю тренеркою Русланою Анатоліївною Спешиловою. Вона завжди зі мною проводить індивідуальну роботу та допомагає під час тренувального процесу. А наразі перебуваю на фінальному етапі Пліч-о-пліч, де вже зіграла чотири матчі. Представляю зі своїми однокласницями нашу школу. До речі, ми потрапили у «малий фінал». Уже завтра (14 червня – прим.) будемо битися за 3 місце. Маю можливість тут трішки пограти. Зовсім скоро поїду на збори 3х3.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пліч-о-пліч: визначились чемпіони сезону Всеукраїнської шкільної ліги у дівчат
– Хто є твоїм кумиром у спорті? З якою баскетболісткою можеш порівняти свій стиль гри?
– Своєю кумиркою вважаю Оксану Моллову. Вона дуже досвідчена гравчиня. Я виступала з нею у Суперлізі. Мені дуже імпонує її гра, ставлення до дівчат, відношення до баскетболу. Їй понад 30 років. Вона гарно грає та продовжує займатися професійним баскетболом. На мою думку, це дуже сильно.
Не можу сказати, що мій стиль на когось схожий. Насправді ніколи себе ні з ким не порівнювала. Але є дівчата, чий стиль гри мені подобається. Наприклад, Кристина Філевич і Анжеліка Ляшко. На мою думку, кожен має свій стиль гри, тому не можу себе з кимось порівняти.
– Яку маєш мрію, пов'язану з баскетболом?
– Наразі хочу потрапити в збірну України U-18 3х3. Це дуже важливо для мене. Мрію грати у Суперлізі та отримувати більше ігрового часу. Для цього потрібно здобувати більше досвіду й тренуватися. Головне – ніколи не зупинятися на досягнутому та завжди йти до нових висот.
