Збірна Рівненської області-БК Рівне-ОСДЮСШОР виграла жіночу Вищу лігу з баскетболу сезону 2024/25, здолавши у фінальному матчі переможницю регулярного чемпіонату Франківськ-ПНУ-ДЮСШ-2.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рівне-ОСДЮСШОР – чемпіон жіночої Вищої ліги
Кращою форвардинею сезону другої за силою української жіночої ліги було визнано рівнянку Владиславу Кібу. Також її включили у символічну збірну.
Одна з лідерок БК Рівне розповіла пресслужбі ФБУ про «золото» Вищої ліги, свій непростий сезон із постійними поїздками, кар’єру в молодіжних збірних України та баскетбольну родину.
– Вітаю із золотою медаллю Вищої ліги, Владо! Скажи, будь ласка, завдяки чому вдалося перемогти головних суперниць сезону Франківськ-2 у фіналі?
– Дякую. Серія регулярного чемпіонату з ними завершилась – 2-2. Останню гру провели в Одесі. Напевно, тоді дівчата з Франківська допомогли нашій підготовці до фіналу. Вони зіграли в агресивний баскетбол, застосовували пресинг і щільний захист. Тому ми вже були готові, що суперниці можуть так грати.
Головним нашим завданням було зупинити їх швидкі атаки. За середнім віком наша команда є трішки старшою, тому їм легше грати на швидкостях. Ми зіграли дійсно як одна команда. Перед матчем у роздягальні тренерка Марина Максимчук сказала: «Виграє той, хто більше цього захоче». Напевно, того дня більше перемогти хотіли ми.
– Чи стало розчаруванням і додатковою мотивацією, коли регулярний чемпіонат Вищої ліги завершили на другому місці?
– Ні, не стало розчаруванням. Скоріше це була додаткова мотивація. Навпаки, нам навіть краще було виходити в плейоф із другого місця. Під час регулярного чемпіонату ми провели матчі проти всіх можливих суперників. Нам легше було б грати з Одесою або Львовом, ніж із Запоріжжям чи Дніпром.
– Як вплинула на вашу гру в Фіналі шести відсутність лідерки Вікторії Шматової? Хто її замінив?
– Нам її дуже не вистачало. Вона є основною гравчинею на позиції «першого номера» та лідеркою команди. Було складно налаштуватися ментально, що Вікторії Шматової не буде. Кожна своєю грою намагалася компенсувати її відсутність. Кожна, хто отримувала м’яча, могла його виводити та призначати комбінацію. У старті виходила розігруюча Софія Корнійчук. Її підміняла Вікторія Максимчук. Думаю, вони впоралися з цією роботою. Кажуть: «Ми грали за себе і за того хлопця». Перефразую: «Ми грали за себе та за нашу Віку».
– Розкажи як пройшов для рівнянок півфінальний матч.
– Ми розуміли, що сильніші. Але півфінальна гра – це один матч, а не серія. Тому трапитися могло будь-що. Чесно скажу, очікували, що буде важче. Та в Одеси не зіграли основні баскетболістки. Можливо, їм дали відпочити перед грою за третє місце, бо в наступному матчі вони виступали. Для нас цей матч став тренуванням перед важливим головним поєдинком.
– Підтримка вболівальників допомогла? Які емоції були після фінальної сирени?
– У Рівному завжди грати набагато легше. У нас шалені вболівальники. Вони завжди нам дуже допомагають своєю підтримкою. Були рівненські вихованки з юнацьких команд, зрозуміло, що прийшли батьки та знайомі. У нас багато молодих місцевих дівчат. Кажуть, що вболівальники – це шостий гравець на майданчику. Це дійсно так і є. Підтримку в фіналі відчували.
25.04.2025. Фінал Вищої ліги. Збірна Рівненської області-БК Рівне-ОСДЮСШОР – Франківськ-ПНУ-ДЮСШ-2
Емоції зашкалювали. Ми розуміли, що не маємо іншого варіанту, як виграти «золото». Після фінальної сирени всі були дуже раді та щасливі. Нас можна зрозуміти.
– Ти отримала індивідуальну відзнаку «Кращий форвард сезону» та була обрана у символічну збірну. Це перші твої подібні нагороди на дорослому рівні? Раніше тебе відзначали на молодіжних змаганнях?
– Відзначали багато разів, але більшість нагород була до дорослого баскетболу. Усе точно не згадаю. Пам’ятаю, як одного сезону була двічі визнана MVP ВЮБЛ: в чемпіонатах свого віку та серед на рік старших дівчат. Ми завжди грали у двох чемпіонатах. У Суперлізі потрапляла в щотижневі символічні збірні та отримувала звання кращої молодої гравчині туру. Різних індивідуальних титулів було багато як в Україні, так і на міжнародних змаганнях, проте звання «Кращого форварда» на дорослому рівні отримала вперше.
Ця перемога – заслуга всієї команди. Крім мене та MVP Вікторії Шматової важливий внесок зробила Людмила Спиридонова, а фінальний матч результативно провела Ангеліна Григорук. Вважаю, вони теж заслуговували на індивідуальні нагороди.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вікторія Шматова – MVP сезону жіночої Вищої ліги
– Більшість складу Рівного становлять дівчата молодше 17 років. Хто з молодих напарниць, на твою думку, цього сезону зробив найбільший прогрес у своїй грі?
– Напевно, це Катерина Гаврильчик. На початку сезону ми на неї кричали більше, а наприкінці – трішки менше (сміється – ред.). Думаю, вона досягла найбільшого прогресу за сезон. Насправді всі молоді гравчині провели колосальну роботу. Впевнена, що в майбутньому вони зможуть допомагати команді ще більше. У них усе попереду. Звичайно, їм є ще над чим працювати.
– За спортивним принципом рівнянки вибороли право наступного сезону знову зіграти у Суперлізі. За рік, що не були там, встигли скучити по виступах серед еліти?
– Звичайно, встигли скучити. Після фінальної гри президент клубу Сергій Ліщук сказав, якщо буде можливість, то ми обов’язково повернемось у Суперлігу. Сподіваюся, що так і буде.
– Згадай за які українські збірні та на яких турнірах встигла пограти. Розкажи за найпам’ятніші змагання.
– Ми стали першою групою, яка почала з «програми U-15». Я грала за збірні з U-16 до U-20. За винятком року, коли не виступали через ковід.
Найбільше запам'ятався чемпіонат зі збірною U-16 на рік старших дівчат. Ми посіли четверте місце. На жаль, не зуміли вибороти третє та вийти в Дивізіон А. Якщо правильно пам'ятаю, в групі ми поступалися Ірландії після половини «-20». Завдяки пресингу не просто зуміли відігратися, а й завершили матч із перевагою «+20». Більше жодного поєдинку не згадаю у своїй кар'єрі з таким камбеком. Ця перемога дозволила нам вийти з групи та далі змагатися за нагороди.
24 серпня на День Незалежності України ми обіграли Нідерланди та вийшли у 1/4 фіналу. Потім я пропустила через травму гру з Данією, в якій наші дівчата поступились. У матчі за третє місце проти Греції абсолютно всі були вже втомлені, про що свідчить невеликий рахунок. Не зуміли в той день виграти та дуже засмутились. Пам'ятаю, тоді головний тренер Валерій Жартун перед «бронзовим фіналом» сказав: «Можливо, це ваша перша й остання гра за призові місця». Ці його слова я згадувала кожного чемпіонату Європи. Справді, ми більше ні разу не боролися за нагороди.
З цією ж командою на Євробаскеті U-18 ми посіли 13 місце. Але індивідуально це був мій найкращий чемпіонат: стала другою за результативністю серед усіх баскетболісток турніру. Того ж року була на зборах і грала в товариському турнірі з командою України U-20, та через пошкодження не поїхала на чемпіонат. Мене травми трішки переслідують.
– Як прийшла на баскетбольну секцію? Яку роль відіграла твоя спортивна родина? В якому віці зрозуміла, що баскетбол може стати твоєю професією?
– З дитинства була присутньою в залі на іграх батька Сергія Кіби за Пульсар. Певно, років з п’яти знала, що хочу грати в баскетбол. Ми з Дашою Дубнюк першими серед однолітків потрапили влітку, якщо не помиляюсь, після 2 класу на збір у Карпатах, який проводив Валерій Володимирович Жартун.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Валерій Жартун: Треба уважно переглянути всіх дівчат 2009 року народження, щоб нікого не пропустити й дати шанс усім
Напевно, за рік до свого дебютного чемпіонату Європи зрозуміла, що хочу грати на професійному рівні. Після першого Євробаскету почали надходити запрошення продовжити кар'єру в США. Тоді зрозуміла, що можу грати та заробляти цим на життя.
Моя сестра Марія також займається баскетболом у Марини Максимчук. Мама в молоді літа теж грала. Тому можна сказати, що у нас баскетбольна родина.
– Мрієш одного дня вийти на майданчик разом із молодшою сестрою?
– Дай Боже, щоб так і сталось. Вона тренується та має великий прогрес. Зростом уже така, як я. Виросте вищою за мене. Сподіваюся, що сестра стане професійною баскетболісткою, та в майбутньому ми зіграємо разом. Вірю, що гратиме краще за мене. Хочу, щоб вона завжди відчувала мою підтримку. На початку травня Марія поїде на фінал ВЮБЛ у Івано-Франківськ. Можливо, в мене вийде приїхати та підтримати її.
– Чому вирішила лишитися в Рівному? Мала ж інші пропозиції продовження кар’єри…
– Коли була у 10 класі, то в місті створили жіночий БК Рівне. У випускному класі вирішила, що вступатиму за місцевий університет і матиму можливість грати за дорослу команду в Рівному. Спочатку ми посіли 5 місце, а потім завойовували бронзові медалі. Мала азарт продовжувати грати тут і спробувати виграти чемпіонство. Був період, коли виступала в Прометеї, але повернулася назад у рідний край.
– Які змагання стали найпам’ятнішими за весь період виступів у складі БК Рівне?
– Звичайно, це Кубок України. Ми думали, що зустрінемось у фіналі з лідером сезону Київ-Баскетом. Рівне мав грати в півфіналі з командою Вищої ліги, а киянки – проти Чайки. Коли бердянський клуб вибив із турніру столичну команду, то зрозуміли, що повинні вигравати трофей. Чайка була командою нашого рівня. Мали розуміння, що можемо в неї виграти. У підсумку це й сталося, хоча була гра рівних суперників. Тоді ми отримали класні емоції. Той Кубок України став першим трофеєм для рівненських команд з ігрових видів спорту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Рівному визначився володар Кубка України
– Стало відомо, що з минулої осені ти живеш у Харкові. Розкажи про враження дівчини з Рівного, яка у 2024 році переїхала в прифронтове місто.
– Так склались обставини, що довелося переїхати в Харків. Цей сезон був важким, тому що мені доводилося постійно їздити в Рівне на тренування та ігри. Дякую команді, що приймала мене назад у сім’ю, тренерам і керівництву клубу – за підтримку.
– Як воно жити в прифронтовому місті?
– Мені розповідали, що зараз у Харкові набагато краща ситуація. Не така страшна, як було на початку війни через постійні обстріли. Люди повертаються в місто. Так, буває страшно, але люди продовжують жити. На жаль, усі звикають до такого прифронтового життя. Величезне дякую Збройним силам України за те, що можемо грати в улюблену гру та жити в українському Харкові.
– Як тренуєшся та готуєшся до матчів у Харкові? Відвідуєш лише заняття в тренажерному залі чи тренування баскетбольної команди?
– На жаль, тренувалася лише в тренажерному залі 4-5 разів на тиждень. Відповідно, практики з м’ячем майже не було. Коли мали менші паузи, то було легше. Як не грали цілий місяць, то – важче. Проводила по декілька тренувань із Рівним перед турами.
