Чемпіонками України ВЮБЛ серед дівчат 2013 року народження в цьому сезоні стала команда ДЮСШ Нововолинськ. Команда під керівництвом Ганни Макарчук без поразок пройшла перший етап, а у Фіналі шести переграла Збірну Івано-Франківської області 75:21 та дніпровську СДЮСШОР-5 у фіналі 67:53.
Головний тренер команди Ганна Макарчук в інтерв’ю пресслужбі ФБУ підбила підсумки сезону, розповіла про важливість кожної гравчині для командного успіху, а також про те, як через проект Шлях чемпіонів в Нововолинську націлені розвивати баскетбол.
— Це перший рік чемпіонату України ВЮБЛ для цієї категорії, але багато ваших дівчат грали ще у минулому році в команді 2012 року народження. Ще тоді планували заявлятись на цей сезон ВЮБЛ?
— Так, четверо-п'ятеро дівчат нашої команди грали в минулому році. У нас підібралися гарні діти, тому питання участі в чемпіонаті України не стояло. Ми бачимо, що треба цими дівчатами грати, заявлятися на турніри і продовжувати розвивати їх.
У нас невеличке місто, але кожен тренер баскетбольного відділення ДЮСШ – потужний, любить баскетбол, кожен фанат своєї справи. Ми дивимось по набору дітей, адже не кожен вік може розраховувати на гарний виступ в чемпіонаті України. Але по можливості, коли підбираються дітки, стараємось заявлятися.
— Враховуючи перемогу в сезоні можна вважати його успішним?
— Задачі перед сезоном важко було ставити, адже не знаєш, хто там заявиться, які суперники по різним містам. На жаль, заявилось лише шість команд. Не знаю, з чим це пов’язано – тут і карантин, і війна, можливо. Та й дітки маленькі, тому можливо батьки бояться.
Дві команди з Бару та Чернівців більше мали дітей 2014 року, тому з іншими їм було важко боротись. У Івано-Франківська і Львова непогані команди, але головним суперником ми зразу вважали Дніпро. У них сильні традиції. Вони нас боялись, а ми їх. На початку сезону ми їх обіграли завдяки зіграності, але перед Фіналом шести трішки хвилювались.
— На Фінал шести їхали за перемогою, враховуючи, що перший етап пройшли без поразок?
— Це малі дітки, вони ще не мають впевненості в собі. Плюс це ж дівчата, які більш нестабільні. До того ж не можна недооцінювати суперника.
Хоча, я як тренер дітям не признавалась, але в мене була надія, що вони виграють. І переживання звичайно були.
Ми готувалися, передивлялися ігри, розуміли наші сильні сторони, їхні сильні сторони. В Дніпра дуже потужна команда, є висока дівчинка. Ну а за рік можна зігратись, тому не можна судити по тих матчах, що були на початку сезону. Ми хотіли виграти, сподівались, але не були впевнені на всі сто.
— У фінальному матчі перша половина пройшла на рівних, а ось третю чверть ваша команда виграла 19:4, фактично тоді гарантувавши собі перевагу, яку вже не упустили. Що перед третьою чвертю сказали дівчатам?
— Слава Богу, у нас в команді дуже дружні дівчатка. Вони відчувають підтримку одна одної. Я і ще один наш тренер Руслана Анатоліївна поговорили з дівчатами, звернули увагу на деякі моменти і вони прислухались до цих слів. На третю чверть вийшли основною п'ятіркою, якою грали за 2012 рік. І дівчата справились, здобувши чемпіонство.
— Це перше золото ВЮБЛ для команд Нововолинська?
— Призерками ми були різними віковими групами, різними тренерами. Було срібло, бронза. Ми регулярно виходимо до четвірки, шістки чи вісімки кращих. Але золото в нас перший раз. Нам давно хотілося таку історію написати для Нововолинська. Щоб все-таки ми першими стали.
Насправді, ми не зациклюємося лише на собі, намагаємось, щоб талановиті діти далі розвивались. Раніше відправляли дітей у Київ, в останній час співпрацюємо з Рівним, Івано-Франківськом, за які грають наші вихованки.
— Можливо є в команді діти, яких хотілось би відзначити, які Вас здивували грою в цьому сезоні?
— Окремо по кожній дівчинці говорити не буду, бо це буде довго. Але хочу подякувати кожній дитині, і які їздили на тури ВЮБЛ, і які залишались вдома, адже у нас є такі дітки 2014 року. Кожен робив свою справу, своє завдання. Не важливо, хто скільки забив, адже хтось в захисті відіграв, хтось дав результативну передачу і це вплинуло на загальний результат команди.
Так, можливо зараз виходить, що хтось може бути сильніший, хтось розвивається швидше, а хтось повільніше і його час настане пізніше. Але кожен робить свою задачу на всі 100%. Тому я просто кожній дитині дякую. Вони прекрасно знають, що один без одного нічого не варті. Якби не було злагодженої командної роботи, не було б результату ні в кого. І що були відзначені, як найкращі в команді, вони стали кращими завдяки іншим дітям.
— Який баскетбол намагаєтесь поставити команді?
— Можливо воно так не виглядає, але ми намагаємося все ж таки грати від захисту. Коли ми дружно працюємо в захисті, коли ми один одного підстраховуємо, допомагаємо, тоді у нас виходить краще. Захищатися стараються всі - і низькі зростом, і високі. Саме завдяки захисту ми поки що стараємося грати. Вчимо, щоб кожен міг вивести м’яч, підібрати, поставити спину
— Після фіналу вас зустрів мер міста на урочистій площі. Наскільки це було хвилююче для дітей. Як вони відреагували на таку ситуацію?
— Для дітей це було дуже хвилююче, звичайно. Ми знали раніше, але дітям не казали. Лише по дорозі з Івано-Франківська, під'їжджаючи до міста, ми їм сказали, що вас будуть зустрічати. Для дітей, звичайно, дуже важливо, щоб відзначали їхні досягнення. Це для них дуже велика праця, вони вкладають туди свою душу, сили. Ми тренери – це таке, ми вже дорослі, ми все розуміємо, а дітей треба оцінювати.
І це стосується не лише чемпіонів. По 2012 року попасти в шістку – це теж досягнення, адже там команд набагато більше і конкуренція набагато більша. Це теж для нас дуже потужний результат.
Ми вдячні за підтримку керівництву нашого ДЮСШ, місту, відділу молоді та спорту, які знаходять в цей непростий час гроші для фінансування наших поїздок на чемпіонат України. Можливо, хотілося більше, додаткові збори, додаткові турніри, але ми розуміємо в який час живемо і те, що ми їздимо не за рахунок батьків на чемпіонат України, це дуже добре.
Велика подяка нашій групі підтримці - батькам, які підтримують дітей, вболівають за них , дивляться усі матчі онлайн і їздять з нами на змагання, Федерації за організацію змагань , усім командам і нашим воїнам, серед яких є наші тати і дідусі. Перемоги нам усім.
— Розкажіть трішки про себе. Чому вирішили стати дитячим тренером?
— У мене мама була тренером. Тренером нашого відділення в Нововолинську. Це вона привела нам любов до баскетболу. Я в дитинстві займалась баскетболом, ми займали призові місця на чемпіонаті України.
А потім пішла вчитися на тренера, адже з дитинства у мене виховали любов до баскетболу. Так і працюємо тепер разом – я, Руслана Спєшилова, Наталія Кальчик, які в свій час грали у моєї мами. Дружній колектив, одна одній допомагаємо і нам вдається на рівні виступати. Захищати честь волинського баскетболу. Наші гравчині є в молодіжних збірних – Серафима Тиха, Анастасія Боровська, Анастасія Любченко, Вікторія Левонтюк, Яна Рябчук… багато дівчат. І це заслуга всього відділення.
— Які найближчі плани по розвитку гравчинь, команд в Нововолинську?
— Наша проблема у відсутності найвищої сходинки розвитку – хоча б команди Вищої ліги. Це могло б утримати у нас дівчат, а не віддавати їх в інші команди чи спортивні інтернати.
Тому ми зацікавились проектом Шлях чемпіонів. Ним займається Наталія Жержерунова, яка теж з Волині і з якою ми колись грали разом. Ми з нею зідзвонились, вона нам все розповіла і дуже допомагає на різних етапах.
Завдяки програмі Шлях чемпіонів ми зможемо надати нашим дітям можливість залишатись у місті до 11 класу, займаючись баскетболом. Можемо впровадити кількість тренувань, щоб конкурувати на рівні, адже чим старші діти, тим важче нам конкурувати, адже в різних містах є ліцеї, інтернати, спортивні класи, що дає перевагу над такими містами, як наше.
А от ми завдяки цьому проекту зможемо грати нашими дітками до 11 класу. Можливо, в майбутньому з них і буде команда Вищої ліги, і будемо далі популяризувати баскетбол, зможемо підняти його на Волині на кращий рівень.
Тим більше діти хочуть, батьки зацікавлені. Наразі влада на стадії розробки цієї ідеї, але воно просувається і я сподіваюсь, що до 1 вересня ми війдемо в цей проект. Подивимося, якими класами, але впевнена, що з нового навчального року все буде.
