Третій етап Кубку України з баскетболу 3х3 пройде 11 серпня на столичному ВДНГ, а за день до того, 10 серпня, тут заплановано провести тури чемпіонатів України 3х3 у вікових категоріях U-16 та U-18.
Нагадаємо, перший етап Кубку України відбувся в Житомирі, а його переможцем став СумДУ-1 (Суми). На другому етапі у Вінниці виграла місцева команда Главатчуки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Третій етап Кубку України з баскетболу 3х3 пройде у Києві
Одним з учасників змагань буде збірна України U-17 з баскетболу 3х3, один із гравців якої Степан Топор розповів прес-службі ФБУ про свій досвід у баскетболі 3х3, особливості підготовки збірної під керівництвом головного тренера Володимира Журжія та де проведе майбутній клубний сезон.
– Ти викликаний до збірної України U-17 з баскетболу 3х3 і з червня готуєшся до виступу на міжнародному турнірі у Франції. Як проходить підготовка?
– 10 серпня у Києві будемо грати в турі чемпіонату вікової категорії U-18, а наступного дня – на етапі Кубку України серед дорослих чоловічих команд.
Крім мене за збірну зіграють Єгор Єфімов, Дмитро Демський і Максим Шаповалов. Потім поїдемо до Івано-Франківська на збір, після чого 19-22 серпня планується наша участь у міжнародному турнірі у Франції.
– Коли вперше отримав виклик до збірної України з баскетболу 3х3? Які були емоції?
– Уперше потрапив саме до збірної U-17 цього літа. Мені зателефонував головний тренер Володимир Іванович Журжій. Тоді відчував одночасно і радість, і здивування. Було дуже приємно.
Через декілька днів поїхав у Івано-Франківськ на перший збір. Там щодня було по два тренування, мали добрі навантаження, грали один з одним. Вивчали нові, так би мовити, не комбінації, а взаємодії. У баскетболі 3х3 доволі мало часу для комбінацій, тому внаслідок недовгих взаємодій потрібно створювати й забивати «відкриті» кидки. Мені подобається ця швидка й динамічна гра.
– У яких змаганнях збірна України U-17 брала участь?
– Після старту підготовки ми поїхали виступати в Житомир. У перший день грали в чемпіонаті U-18, а в другий – серед дорослих чоловічих команд на Кубок України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Житомирі відбувся тур чемпіонату України з баскетболу 3×3 в категоріях U-16 та U-18
Серед юніорів моя команда стала другою. У фіналі програли іншому складу збірної України U-17, більшість гравців якого наразі виступатимуть на чемпіонаті Європи U-16 з баскетболу 5х5. У змаганнях дорослих добре розпочали турнір, мали шанси вийти до півфіналу, але поступилися місцевому Поліссю. Отримали дуже корисний досвід.
– Раніше ти не мав можливості спільно працювати з тренером Володимиром Журжієм. Що нового дізнався, тренуючись і граючи під його керівництвом?
– Володимир Іванович дуже відкрита людина, завжди спілкується, підказує та пояснює ігрові моменти, як під час зборів, так і телефоном. Я з 2020 року спостерігав за матчами його клубу Старий Луцьк, коли він ще виступав у Вищій лізі. Мені подобалося, як команда грала. Наставник, як колишній розігруючий, добре розуміє баскетбол і вміє доступно все пояснювати.
На зборах робиться акцент на тактичну підготовку. У цього тренера ми навіть вивчили сигнали для партнерів, які даємо жестами. Такого раніше не було в жодній моїй команді. Я ще раз переконався, що це інтелектуальна гра. Проводили по два тренування: ранкове і вечірнє. Наприкінці дня тренер збирав нас і на ноутбуку розбирав ігрові моменти. Дуже радий працювати з Журжієм, бо він підготував багато успішних баскетболістів саме з баскетболу 3х3.
– Коли ти розпочав грати у баскетбол 3х3?
– Мій дід Микола Борисович Кликов – професійний баскетболіст. Він свого часу виступав у Першій групі чемпіонату УРСР за львівський СКА. Це одна з причин, чому батько спільно з другом родини Віктором Івановичем Бондаренком восени 2017 року віддали мене на баскетбольну секцію харківської ДЮСШ №7 до тренера Світлани Сергіївни Новолицької. Паралельно я вчився грати і в баскетбол 5х5, і в – 3х3.
Ще до початку повномасштабної війни у Харкові на вуличних майданчиках проходили змагання Street Culture з баскетболу 3х3. Коли мені було 13 років, то з командою вперше заявилися на змагання U-18. Ми серед понад 30 команд посіли 21 місце, але перший досвід був колосальний і дуже корисний.
У 2020 році збудували сучасний баскетбольний майданчик біля мого будинку в Немишлянському районі міста, де також отримую досвід гри у матчах зі старшими суперниками. Ця спортивна споруда дуже багато дала моєму розвитку. Навесні я подав заявку і в серпні на майданчику в Харкові замінили два кільця в Урбан-Парку на бульварі Юр'єва. Люди із задоволенням тут грають, вечорами на вихідних збирається понад 50 баскетболістів. Цей майданчик відвідують юні гравці Рекорда, Джуніора, дівоча команда ХАІ, ветерани. Дуже велика подяка ФБУ за цю програму із заміни баскетбольного інвентарю, яка продовжує діяти навіть під час війни. Великий респект федерації за організацію різних баскетбольних змагань в Україні у такі складні часи, коли йде війна.
– На скільки безпечно сьогодні продовжувати грати в баскетбол на вулицях прифронтового Харкова?
– Звісно, небезпечно, навіть сьогодні (6 серпня – прим. ред.) ворог завдав удару по центру Харкова, куди я наразі приїхав до батьків. Ніколи не знаєш, куди «прилетить» наступного разу. Через все це не хочу зупиняти своє життя та завершувати з баскетболом. Продовжую відвідувати майданчик і грати.
– Пам’ятаєш той день, коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну? Як пережив перші дні війни у 2022 році?
– 24 лютого прокинувся близько четвертої години ранку через шум від роботи ракетної артилерії. Одного дня чув звуки танкових боїв під Малою Роганю, коли повертався додому з магазину, розташованому за 2 км від нас. Було страшно. Від початку повномасштабної війни у Харкові призупинилися тренування, тому з метою бути в безпеці та продовжити грати у баскетбол у березні через місто Дніпро поїхав до Латвії. Територію України перетинав на евакуаційному поїзді. У моєму купе було 7 осіб, навіть у коридорі розташовувалися мами з немовлятами грудного віку.
Наразі від Харкова близько до лінії фронту, чутно звуки боїв. Нещодавно над моїм будинком пролетіла ворожа ракета, був сильний свист.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Стадник: Батько служить у ЗСУ, тому відчуваю особисту відповідальність – маємо грати заради наших захисників та держави
– Як ти потрапив до системи баскетбольного клубу Дніпро?
– На початку літа 2022 року повернувся в Україну. У Харкові не планували заявляти на змагання ВЮБЛ команду 2008 р.н. Світлана Сергіївна запропонувала мені та Руслану Олійнику поїхати виступати за команду 2008 р.н. Дніпра під керівництвом Олександра Юрійовича Мунтяна. Ми погодилися на ці варіанти продовження кар’єр, у серпні пройшли перегляди та потрапили до місцевої академії.
У сезоні-2022/23 зі СДЮСШОР-5-08 виграли чемпіонат України серед однолітків. Я та Руслан були обрані до символічної п’ятірки. Також у тому сезоні грав разом з Артемом Кочергою у Фіналі чотирьох ВЮБЛ за команду 2006 р.н. тренера Олексія Валерійовича Лева. За цю можливість дуже вдячний, бо люблю грати зі старшими та прогресувати у боротьбі з ними. Цьогоріч стали бронзовими призерами всеукраїнського чемпіонату серед однолітків, грали проти дорослих команд у Dnipro League. До речі, під час тренувань також практикуємо баскетбол 3х3.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВЮБЛ серед юнаків 2008 року народження: визначилися символічна п’ятірка та MVP
– Де проведеш наступний сезон? Де мрієш продовжити власну кар'єру: в Україні чи за кордоном?
– Гратиму в сезоні-2024/25 у системі Дніпра. Планую й надалі виступати в Україні.
– Чому обираєш Україну? Ти грав у Латвії, як це вплинуло на твій вибір?
– Звісно, круто грати за іспанські або балтійські клуби, але мені значно цікавіше їх перемагати разом з українською командою.
