Головний тренер дівочої баскетбольної команди СК Тірас, що стала учасником Фіналу чотирьох Кубка України U-17, Михайло Мельников розповідає, як у Білгород-Дністровському розвивається жіночий баскетбол, чому його дівчата прикіпіли до помаранчевого м’яча і пояснює історію товариських стосунків з головним тренером збірної України Володимиром Холоповим. Розмова з наставником СК Тірас відбулася невдовзі після матчу за третє місце Фіналу чотирьох з КСЛІ.
- З яким рахунком поступилися?
- Минус двадцять. Десь так.
- Гарний рахунок (63:89 – ред), тільки в інший бік. Але вітаємо з участю. Пробитися до Топ-4 Кубка – це вже успіх?
- Якщо враховувати той чинник, що у моїй команді зібрані дівчата на два роки молодші за суперниць, це успіх.
- Яким чином у вашому чарівному приморському місті з’явився осередок баскетболу?
- Баскетбол у місті зберігся завдяки голові міської федерації Роману Дяжуку. Він нам допомагає, намагається фінансувати, живе цим. Є невеличка допомога і від мерії міста, тому баскетбол у Білгород-Дністровському зберігся. Ми створили міську команду при білгород-дністровській Федерації. І тренуємося у звичній школі, у невеличкому залі, стараємося зберегти баскетбол і розвинути його.
- Якщо у шкільному залі тренуєтеся, проблем нема?
- Так, проблем нема. Зал нам надають безкоштовно у будь-який час.
- Дівчата зібрані зі звичних шкіл?
- Так. Зібрали дівчат і вони за два з половиною роки вже досягли певних успіхів – пробилися до фіналу чотирьох Кубка України U-17, хоча насправді у команді три дівчини 2000 р.н., а решта гравчинь – 2001 р.н.
- Як відбирали? Ходили у школи, на уроках фізкультури придивлялися до високих дівчат?
- Саме так. Дивився, розмовляв, переглядав, відбирав. Звертав увагу насамперед на їхні дані, на їхню рухливість, на швидкість, як вони бачать майданчик, як мислять врешті решт. Поступово будував команду і потроху вже вимальовується результат.
- Разом диветеся з ними ігри дорослих команд?
- Ми часто їздимо до Одеси на чоловічий баскетбол, переглядаємо матчі Суперліги, мої друзі надсилають записи ігор жіночої збірної.
- Бачу, з Володимиром Холоповим (головний тренер національної жіночої збірної України – ред.) ви тепло спілкувалися між матчами Кубка України?
- Ми друзі, багато років знаємо одне одного. На майданчику були суперниками. Я грав за БІПУ-Моду, а він за Будівельник, потім Денді-Баскет, Мавпи, і так усе рухалося, рухалося, рухалося. І так ми є друзями, уся наша стара команда.
- Давайте повернемося до вашої молодої команди. Дівчата закінчать школу, подякують вам і скажуть: тренер, до побачення?
- Ні, ми спробуємо з цих дівчат створити жіночу команду на майбутнє. Правда, більшості з них ще два роки вчитися. Зараз вони тільки закінчують 9-й клас. Вони закінчать школу і ми на базі цієї команди будемо поступово рухатися вперед. Щоб ці діти пройшли усі сходинки. Не брати дорослих гравців, а щоб ці діти з 16-ти років почали поступово обкатуватися у дорослому баскетболі. І до 20-ти років щоб вони вже стали повноцінними гравцями.
- Складно працювати з дівчатами? Які особливості є?
- Ви знаєте, жодних особливостей. Те ж саме, що й з хлопцями. Навіть можна сказати, що за самовідданістю і працелюбністю вони дещо сильніші за хлопців. У цьому віці принаймні так.
- У вас дівчата, я бачу, за зростом трохи поступаються тим самим киянкам, з якими ви грали за 3-тє місце.
- Врахуйте, що вони ще і значно молодші. Тобто у них ще є запас для росту. І у прямому, і у переносному значенні. Ви ще не забувайте, що киянки – це інтернат, у якому грають і вчаться діти з усієї України. А ці дівчата – з двух міст. Рєні, у якому чи то 16, чи то 12 тисяч населення, і з Білгород-Дністровська, у якому десь 40 – 45 тисяч мешканців. Для Києва це просто навіть не квартал. Для Києва, для Одеси, для Дніпропетровська. І не забувайте, що тут інтернати, ДЮСШ, СДЮСШОР. А це проста команда.
- Скільки разів на тиждень вона тренується?
- Ми тренуємося п’ять разів на тиждень по дві години.
- З навчанням у них усе в порядку?
- Так. Їм вже пропонують, куди вступати до ВИШів. Тобто вони вже у своєму віці чогось досягли. Їх просять, щоб вони вступали до одеського водного інституту, у юракадемію одеську.
- Туди, де є баскетбольні команди. Так?
- Так. Там де є студенські команди, їх туди ректори запрошують.
- Які наступні плани у команди?
- У нас ще у Херсоні, у Голій Пристані, ігри за 5-9 місця. Там гратимуть окрім нас команди з Херсону, Полтави, Житомира.
- Прийде літо, дівчата підуть на тривалі канікули?
- Ні, вони відпочинуть, десь з півмісяця після іспитів, і почнемо літні навчально-тренувальні збори. Спочатку на стадіоні, потім поїдемо до моря днів на 10. І потім поїдемо у серпні тижні на три до Рєні. Він розташований на кордоні з Румунією та Молдовою. Там є чудова база. Югослави колись там збудували порт і причепом спортивну інфраструктуру. Є зал, у якому три повноцінних баскетбольних поля. І нам наші друзі з ДЮСШ Рєні дають безкоштовно цей зал, стадіон, допомагають з проживанням, харчуванням. І ми там проводимо збори. По два тренування на день, стадіон - усе, як годиться.
- Зможете виділити кістяк команди по прізвищах?
- Наш кістяк команди – це Рощупкіна Аня, Назаренко Вероніка, Дяжук Дарина, Маслєннікова Ольга і Лаврова Єлізавета – це перша 5-ка протягом усього цього часу. Вона тягне на собі увесь тягар відповідальності. А інші дівчата намагаються за ними тягнутися. Ви ж бачили – що Назаренко, що Рощупкіна, що Дєжук грають усі 40 хвилин матчу. А у баскетболі, дівчатам, ще й маленьким – відіграти 40 хвилин, і проти дорослих дівчат – це дуже важко. Мало хто в Україні у дитячому баскетболі, навіть у хлопчиків, витримає у такому темпі бігу 40 хвилин. Це усе завдяки їхнім фізичним кондиціям і їхній працелюбності на тренуваннях.
- У цьому віці ще зарано йти з баскетболу чи відволікатися на щось? Чи хтось з ваших дівчат може кинути команду?
- Вони настільки закохані у цей вид спорту, вже так звикли до цих навантажень, що вже не уявляють життя без цього. Вони тиждень відпочивають, потім починають телефонувати – тренер, пішли до залу, бо ми вже не можемо. Вони живуть цим. Мало у кого, щоб у дівчат, у їхньому віці були такі уподобання – спорт, а не думки – нічний клуб, погуляти. Їх улюблені прикраси – це прикраси, пов’язані з баскетболом.
