У суботу, 22 березня, на майданчику дніпровського КСК Шинник відбудеться фінал Кубка України Favbet. У вирішальному матчі зіграють чинний володар трофея Дніпро й тогорічний фіналіст Суперліги Рівне.
Рівне проти Дніпра: 15 фактів напередодні фіналу Кубка України
БК Дніпро вигравав Кубок України 4 рази. Рівне вперше в історії зіграє в фіналі змагання. Рекордсменом за кількістю кубкових перемог є маріупольський Азовмаш – 5 трофеїв.
Основний розігруючий захисник Дніпра Михайло Горобченко в інтерв’ю пресслужбі ФБУ розповів за підготовку до фіналу, фактори домашнього майданчика й трибун Шинника, особливості гри свого клубу та БК Рівне.
– Дніпро підходить до фіналу як фаворит, що не програв на внутрішній арені жодного матчу за сезон. Але виграти трофей повторно завжди важче, ніж перемогти вперше. Чи має ваша команда через це додатковий тиск перед фіналом Кубка України?
– Як не крути, ми є фаворитами. Йдемо без поразок у Суперлізі. Виграли в Рівного всі чотири матчі регулярного чемпіонату. Певно, невеликий тиск існує, бо ми гратимемо в Дніпрі, рідному місті, перед своїми вболівальниками. Хочеться лишити Кубок України вдома. Хочемо показати хорошу гру. Маємо гарний зал, тут завжди атмосферно. Тому дуже очікуємо на цей фінал. Гратимемо на всі 100%.
Минулого розіграшу кубка Прометей мав хорошу команду, з амбіціями. Ми думали, що вийдуть у фінал кияни, але слобожанці тоді всіх здивували. Вони хотіли бути у Суперлізі, мали добрий склад. Тому на Прометей ми налаштовувалися, як на команду Суперліги. Він дав нам хороший бій. Дніпро контролював гру, але довів її до такого завершення, що прийшлося трішки понервувати. Той фінал у Києві ми виграли з різницею у 1 бал.
Знову вигравати медалі та кубки важче, ніж вперше. Минулого року ми стали чемпіонами Суперліги та виграли кубок. Тому цього сезону нам треба прикласти вдвічі більше зусиль, щоб довести, що це не було випадково. Кубок завжди є кубок. Тут не важливо, яка стадія: 1/8, 1/4, 1/2 чи фінал. Програв один матч – і за тебе забудуть. На кожну гру кубка треба мати налаштування, як на фінал.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дніпро — володар Кубка України-2024!
– Торік у Фіналі чотирьох ви грали два матчі поспіль. Цього разу через тривалі повітряні тривоги в Дніпрі за вихідні не вийшло провести фінальну гру. Її перенесли на 22 березня. Чи має якась із команд-фіналісток через це перевагу?
– Обидві команди зможуть бути краще готовими. Під час однієї гри може будь-що трапитись. Шанси на перемогу 50% на 50%, хоч і гратимемо вдома.
Наші вболівальники придбали багато квитків. Будемо раді бачити вболівальників з інших міст. Чекатимемо повністю заповнений зал, щоб вийшли справжній фінал і свято баскетболу. Сподіваємося, що зможемо зіграти без повітряних тривог. Намагатимемося відтворити те налаштування, яке ми мали під час Фіналу чотирьох.
Після ігор завжди дякуємо вболівальникам за підтримку. Дуже приємно бачити в залі наших військових. Якби не їх праця, то цього кубкового фіналу могло б у Дніпрі й не бути. Тому завжди кажемо нашим воїнам: «Дякую». Низький уклін їм, що можемо продовжувати грати в нашу улюблену гру та радувати своїми виступами глядачів. Знаю, що наші фанати з Дніпра, які воюють, дивляться ігри та завжди очікують від нас тільки перемог. Сподіваюся, що ця війна завершиться та всі повернуться додому.
– Чи складно баскетболістам грати матчі з великою кількістю тривог і пауз? Хто має перевагу під час вимушених перерв: досвідченіші чи молодші гравці?
– Кажуть, що Дніпро виступатиме вдома, там багато тривог і це їм «грає на руку». Але в одному з останніх домашніх матчів проти Запоріжжя ми вигравали 20 очок, а після тривоги вийшли та розгубили цю перевагу. Можливо, тоді ми розслабились. Плюс запоріжці розпочали влучати. Рахунок уже був майже рівним, лише тоді ми зібрались і довели гру до перемоги.
Вважаю, що в кожного гравця повинен бути свій індивідуальний підхід до підготовки грати після паузи. Комусь треба піти в тренажерний зал і покрутити педалі велосипеда, щоб тіло не охолоджувалось. Іншому, навпаки, посидіти в роздягальні та морально підготуватися до поновлення поєдинку. Якщо це наприкінці матчу – то важливо, щоб тіло не охолоджувалось. Тому від віку не залежить, яким вийдеш після тривоги. Треба відчувати себе.
– Нещодавно ти пропустив один із матчів Суперліги. Ти здоровий? Нічого не турбує? В якій фізичній формі перебуваєш?
– Так, пропустив один матч. Ми приїхали за день до гри в Черкаси. У мене дуже сильно розболівся зуб, що довелося його ввечері вирвати. Тренер дав мені відпочинок, коли грали перший матч проти Кривбаса. А другий – ми проводили з місцевою командою Черкаські Мавпи. Я почувався добре, був готовий грати та отримав хвилини. З фізичною формою зараз все нормально. Почуваюся добре. Готуюся до фіналу.
– Як проходить підготовка до фіналу Кубка України? Вона має свої особливості? Над чим працюєте на тренуваннях?
– Ми мали важкий графік. Зіграли чотири матчі за вісім днів. Їздили в Івано-Франківськ і Черкаси, грали вдома. Готувалися до матчів регулярного чемпіонату. Повернулися з Франківська в понеділок. У нас буде чотири дні, щоб підготуватися до команди Рівне. Вивчаємо їх комбінації, працюємо над нашими нападом і захистом.
– Завдяки яким ключовим моментам гри намагатиметеся перемогти? Назви сильні сторони захисту та нападу як Дніпра, так і Рівного.
– Завдання на фінал – показати наш баскетбол. Вважаю, що коли це нам вдається, то суперникам важко грати проти Дніпра. Наше завдання – грати у швидкий і простий баскетбол. Отримувати задоволення від гри.
Граю тут другий сезон. За цей час наш склад практично не змінився, а лише додалася пара молодих хлопців. Відчуваємо один одного на майданчику та маємо дуже хорошу командну «хімію». Є хороша лавка запасних, як для сучасної Суперліги. 10 гравців можуть замінити один одного. Тому намагаємося грати агресивно в захисті та отримувати шанси набрати легкі очки. Маємо перевагу в зрості та досвіді. Певно, в нападі гратимемо через «великих». Більше нічого не буду підказувати Рівному (сміється – ред.).
Як «перший номер» я повинен організовувати гру команди. Допомагати бути в плюсі в рахунку, коли знаходжусь на майданчику. Завжди намагаюся це робити для командних перемог. Хотів би в майбутньому покращити свій відсоток реалізації з гри, щоб небезпека була не лише від моїх передач, а й від кидків. Хочу нести подвійну загрозу. Це повинно ускладнити гру для захисників, котрі мене опікатимуть.
Рівне, як минулого сезону, так і поточного, грають дуже агресивно в захисті. Проводять кожні дві хвилини ротації складу та постійно «тиснуть» на м’яча. Намагаються «вимотати» наших лідерів, щоб вони швидше втомлювались. Ми підходимо до гри в дуже добрій фізичній готовності, тому маємо витримати цей тиск. Щодо нападу Рівного, всі знають, що в них з’явився хороший легіонер Сі Джей Вілліамсон. Він бере на себе відповідальність у завершенні атак, може вирішити долю гри «у соло». Їм саме такий гравець і був потрібний. Плюс залишається в команді Олексій Соловйов, який також може реалізувати свої декілька дальніх спроб. Рівняни мають відразу кілька баскетболістів, за якими завжди потрібно уважно слідкувати «на поляні», та не давати їм перепочинку.
– Існують традиції чи ритуали, яких ти або Дніпро дотримуєтеся перед важливими матчами?
– Особисті традиції та ритуали я хочу залишити при собі. На те вони й особисті. Вибач, не розповім за них. Думаю, що в кожного професійного гравця є моменти, яких він дотримується.
Вважаю, що наша команда не має прямо таких особливих ритуалів. У день гри завжди дивимося відео. «Розбираємо» ще раз суперника, щоб пам’ятати, які вони грають комбінації та згадати, що ми гратимемо. Є така традиція.
– Влітку українців чекає виступ на чемпіонаті Європи U-20 Дивізіону А. Це повернення до еліти через два роки. Розкажи про свої виступи за молодіжні збірні в Дивізіонах А.
– Грав за всі збірні України свого віку: U-16 та U-20 – зберегли прописки в Дивізіоні А, U-18 – стала другою в Дивізіоні В і підвищилася в класі.
Під час чемпіонату Європи U-20 серед однолітків ми мали хорошу команду. Його найбільше запам’ятав. У тренерському штабі працювали Вадим Пудзирей, Олександр Юрійович Мунтян, який зараз з нами в Дніпрі, та Олександр Ворона. Моїми партнерами були Ігор Дубоненко, Роман Бондарчук (усі разом граємо в Дніпрі), Ілля Тиртишник, Андрій Войналович. Тоді в нас у Німеччині була дуже важка група: Іспанія, Франція та Хорватія. Перший матч виграли в іспанців і доказали, що не даремно сюди приїхали. З французами та хорватами були рівні матчі, ми програли по декілька очок. У вирішальному четвертому поєдинку потрапили на Туреччину та отримали найболючішу розгромну поразку. Не важливо, як гратимеш у групі. Головне виграти четвертий матч. У підсумку ми виграли свій п’ятий поєдинок і зберегли прописку в Дивізіоні А.
За рік до цього Євробаскету грав на чемпіонаті Європи з на рік старшими хлопцями. Якщо не помиляюся, турнір відбувався в Греції. У штабі були Максим Міхельсон, Віталій Черній і Василь Івлєв. Не буду приховувати, що поїхав туди 12-м гравцем. Був третім серед розігруючих. У тій збірній грали Святослав Михайлюк, Віталій Зотов, Сергій Павлов, Іван Ткаченко, Дмитро Скапінцев. Багато хлопців тієї команди вже мали досвід виступів у Суперлізі, яка була високого рівня та із сильними легіонерами.
– Твій молодший брат Павло Горобченко ще минулого сезону вдало дебютував в українській Суперлізі, зараз є гравцем стартового складу Старого Луцька. Він також грає на позиції розігруючого. Звертається до тебе, як старшого брата, за порадами? Можливо, протягом року тренуєтеся разом?
– З дитинства ми разом. Обоє займалися в ДЮСШ №5 Кривого Рогу в нашої тренерки Людмили Олександрівни Коваль. Дивимося ігри один одного. Можемо обговорювати їх і давати поради. Іноді як старший брат перед матчем щось раджу, можу дати підказку за суперників, бо довше граю у Суперлізі та краще знаю хлопців.
Як розпочалася війна у 2022 році, то ми тренувалися разом вдома в Кривому Розі. Потім я поїхав грати у Львів. Брат не міг знайти собі команду та приїздив на місяць тренуватися з нами. Після цього він знайшов клуб Вищої ліги. Наступного сезону його позвали в Говерлу із Суперліги. Коли я почав грати в Дніпрі, то Паша сюди приїздив на декілька днів у гості. Разом не тренувались.
