У суботу, 22 березня, на майданчику дніпровського КСК Шинник відбудеться фінал Кубка України Favbet. У вирішальному матчі зіграють чинний володар трофея Дніпро й тогорічний фіналіст Суперліги Рівне.
БК Дніпро вигравав Кубок України 4 рази. Рівне-ОШВСМ вперше в історії зіграє у фіналі змагання. Рекордсменом за кількістю кубкових перемог є маріупольський Азовмаш – 5 трофеїв.
Форвард Рівного Дмитро Головчик грав у попередньому фіналі кубка проти Дніпра у складі Прометея. Він в інтерв’ю пресслужбі ФБУ розповів про очікування та підготовку до майбутнього фіналу, початок співпраці з рівнянами, кубкову гру проти дніпрян торік і свої перші кроки в баскетболі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Михайло Горобченко: Хочеться лишити Кубок України в Дніпрі
– Чоловіча команда БК Рівне вперше у своїй історії пробилась у фінал Кубка України. Але апетит приходить під час їжі. Бажаєте замахнутися на перемогу та вибороти трофей у протистоянні з одного матчу?
– Найперше дякую Збройним Силам України за можливість зіграти фінал. Низький їм уклін, що можемо продовжувати грати в нашу улюблену гру та радувати своїми виступами глядачів.
Вітаю БК Рівне з історичною подією. Радий бути з командою. У кубку переможець один. Фіналіста ніхто ніколи не запам’ятає. Їдемо в Дніпро тільки за перемогою. Усі максимально налаштовані виграти. Немає жодних думок про те, що ми програємо та «віддамо» цей матч. Будемо битись. А там уже як дасть баскетбольний Боженька.
Буде дуже цікава й складна гра. Переможе сильніший. Усе залежить від кожного гравця. Як говорив Віталій Степановський: «Мені все одно, хто проти вас грає. Ви повинні бути одним кулаком та одним механізмом. Тоді навіть Голден Стейт буде вам програвати».
– Які основні відмінності ти бачиш між кубковими матчами та іграми регулярного чемпіонату?
– Звичайно, ці матчі відрізняються. Кубкові поєдинки грають «на виліт». Ти не маєш другого шансу або серії плейоф. У регулярному чемпіонаті ти маєш право на помилку. Можеш вийти в плейоф з останнього місця, а потім стати чемпіоном. Це баскетбол, де м’яч круглий. Особисто мені немає різниці де грати. На будь-який матч я налаштовуюсь однаково. Завжди хочу перемогти та показати гарний захист.
– Наскільки важко баскетболістам грати в умовах зупинок через повітряні тривоги? Хто, на твою думку, має більше переваг під час цих перерв: досвідчені гравці чи молодші?
– Як на мене, всі в однакових умовах. Не акцентую увагу на тривогах і паузах. Особисто мені не складно. Відсутня якась паніка. Приходжу в роздягальню та чекаю їх завершення. Потім знову розігріваюсь і роблю свою роботу. Можливо, десь молодому гравцю трішки легше, доки не розбігається досвідченіший Станіслав Тимофеєнко (сміється – ред.).
– Яким чином проходить підготовка до фіналу Кубка України? Над чим ви працюєте під час тренувань?
– Звичайно, ми готуємося до кубкового матчу трішки інакше. Як всі знають, ми чотири матчі регулярного чемпіонату Суперліги програли Дніпру. Не змогли показати свою найкращу гру. Тренери намагаються вносити зміни. Міняємо захист і напад. Маємо цікавий тренувальний процес. Завжди працюємо на максимумі. Усі «заряджені» та з класним настроєм. Усі налаштовані на перемогу. Тільки так. Не буду казати над чим конкретно працює команда. Усе побачите 22 березня.
Особисто я продовжую працювати над грою в захисті та триочковим кидком. Хочу покращити цей компонент гри, бо не завжди маю високу реалізацію саме в матчах із Дніпром.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рівне проти Дніпра в фіналі Кубка України: статистичне порівняння лідерів команд
– Які аспекти вашої гри будуть ключовими? Що плануєте використати для досягнення перемоги?
– Агресивний захист і швидкий перехід у напад. Зрозуміло, що виграє та команда, яка більше заб’є. Без нападу ніяк, але все йде від захисту. Якщо будемо «заряджені» в захисті, тоді «піде» й у нападі. У нас молодша команда за Дніпро. Це теж треба використати. Маю на увазі вік основних гравців. Лише «Гєра» (Віктор Герасимчук – ред.) «підіймає» наш вік.
Дніпро дуже агресивно захищається проти нас. У нападі використовує перевагу в габаритах. Станіслав Тимофеєнко грає в «лоу-пост». Володимир Конєв – реалізує «триочковий», заб’є згори, «пік-н-ролл» і «лоу-пост»… Данііл Сипало – перспективний гравець, якому є що доводити. Якщо в нього не йде гра, то використовують Сергія Загребу. Мають велику ротацію. Один одного можуть змінювати досвідчені баскетболісти. Вирізняються злагодженою командною грою.
У них хороша команда, в нас – теж. Побачимо, хто буде кращим у фіналі.
– Торік Прометей із тобою у складі дав справжній бій Дніпру, але втратив можливість виграти Кубок України на останніх секундах. Чого не вистачило тоді для перемоги? Чи знадобиться тобі цей досвід під час майбутнього фіналу?
– Торік ми програли у фіналі Дніпру. Чого не вистачило? Багато сил віддали напередодні в поєдинку з Київ-Баскетом. Напевно, нам не вистачило впевненості у собі. Десь самі не повірили в те, що зможемо виграти в Дніпра. Ми програли ще в роздягальні перед матчем. Це моя особиста думка. Як ти бачив, вони теж не показали суперську гру проти нас у фіналі. Перебіг подій матчу був цікавим. У підсумку ми програли лише 1 бал. Дніпро в той день був сильнішим по ділу. Нічого додати.
Зважаючи на свій минулий досвід намагаюся хлопцям довести, що з Дніпром можна грати. Його можна перемагати. Для мене це буде дуже важливий матч. Хочеться виграти кубок і підняти його над головою.
– Як виник варіант продовжити кар'єру в БК Рівне?
– Грав два сезони у Тернополі під керівництвом Дмитра Забірченка. Там отримав колосальний досвід у Суперлізі. Дуже багато для мене зробив Павло Буренко. Продовжуємо спілкуватися, він завжди допомагає порадою.
Через вторгнення росії не дограли другий сезон. Тоді вперше приїхав до Рівненської області. Жив у селі Зоря. Тут живуть родичі моєї дівчини. Був дуже важкий період. Переживав за своїх родичів у Сумській області, підтримував із ними зв’язок. Виникали думки: «Чи гратиму далі в баскетбол?». Але продовжував індивідуально тренуватись. Пізніше отримав дзвінок від Олександра Пащенка: «"Голова", що робиш? Хочеш пограти за мене в Прометеї?». Тоді моє життя знову отримало сенс. Живу баскетболом. Там провів два сезони.
Коли Прометей припинив існувати, то ми з дівчиною відразу переїхали в Рівне. Усе літо тренувався на баскетбольному майданчику в парку Шевченка, грав на змаганнях із баскетболу 3 на 3. Мав погоджений контракт із Київ-Баскетом, але непідписаний. Я чекав інформацію від Дмитра Забірченка, що він очолить команду. Також мені дзвонили з Луцька, Кривого Рогу та Черкас.
Одного дня мені подзвонив менеджер БК Рівне Андрій Шах. За той дзвінок йому дуже вдячний. Він повідомив, що зі мною хоче поспілкуватися Сергій Ліщук. Потім відбулася відверта розмова. Президент Рівного сказав, що бачив мене майже щодня на баскетбольному майданчику в парку. Недалеко знаходиться офіс клубу. Мені розповіли про особисті перспективи та цілі команди. Пропозиція грати за Рівне дуже зацікавила. Плюс за літо я укорінився в місті, мав тут родинний затишок, якого не вистачало в Дніпрі, та не хотів нікуди їхати. Тому набрав Дмитра Забірченка та під час відвертої розмови сказав, що я «мінус» у Київ-Баскеті. На другій зустрічі в офісі Рівного погодили деталі та підписали контракт.
Маю велику довіру від президента клубу, тренера та всіх хлопців. Дякую близьким із Рівного за підтримку протягом сезону. Працюю далі над своїм прогресом і навчаюсь нового. Я зосереджений над покращенням своєї гри.
– Яка твоя історія в баскетболі? Які важливі етапи ти пройшов на своєму шляху до професійної кар'єри?
– Я народився у селі Пигарівка Середино-Будського району Сумської області. З мамою переїхав у Боярку. Тут пішов на секцію до тренерів Тетяни Олександрівни та Ігоря Петровича Чорногрицьких. Завдяки Тетяні Олександрівні, тренерці та людині з великої літери, зрозумів, що баскетбол – це моя любов і справа всього життя. В останній рік ВЮБЛ моя команда Тейваз розпалась. Хлопці закінчили грати в баскетбол. Я теж збирався це зробити, але Тетяна Олександрівна вмовила мене поїхати на перегляд у Хімік. Без її підтримки тоді б припинив грати.
У Хіміку спочатку був у команді Володимира Івановича Понька, яка виграла ВЮБЛ. Потім потрапив у «вишку» до Олександра Сергійовича Пащенка, який багато чого мене навчив. Вклав у мене дуже багато емоцій, сил і здоров’я. Найголовніше – виховував мій характер. Я, Віталій Шорсткий і Артур Фреш-Стаханов тренувалися з основною командою Віталія Васильовича Степановського. Я пару матчів зіграв за Хімік у Суперлізі. Замість основних гравців, що тоді не змогли вийти на майданчик.
Був у розширеному списку збірної України U-18, але мав пошкодження. Єдиного разу зіграв на Євробаскеті з командою 1999 р.н. У збірній U-20 тоді був дуже класний склад. За команду виступали Іссуф Санон, Андрій Войналович, Вадим Козак. Керували збірною тренери Валерій Плеханов, Дмитро Болдаєв і Дмитро Забірченко. Ми грали з італійцями та французами, а також зуміли перемогти сербів. Дали бій господарю Ізраїлю, який став чемпіоном. Тоді молодіжна збірна України посіла 10 місце.
