Колишній лідер і капітан минулого сезону СумДУ Максим Михайлов влітку підписав контракт із клубом української Суперліги Старий Луцьк. Форвард уже встиг дебютувати за нову команду на четвертому етапі Кубку України з баскетболу 3х3 та допомогти лучанам із другого місця відібратися до фінального туру, який заплановано провести 31 серпня на київській Контрактовій площі.
21-річний Михайлов у сезоні-2023/24 за 33 матчі Вищої ліги (п'яте місце СумДУ) у середньому за гру здобув 16.0 очка, 7.2 підбирання та 3.8 передачі, його рейтинг ефективності (РЕ) склав 19.5. За шість зустрічей Молодіжної ліги (бронза) – 14.2 очка, 6.5 підбирання, РЕ 15.5. У п'яти іграх Універсіади (золото) – 12.6 очка, 6.2 підбирання та 3.0 передачі, РЕ 16.6. У складі студентської збірної України 3х3 завоював третє місце чемпіонату світу-2023 серед команд університетів у Катарі.
Під час спілкування з прес-службою ФБУ Максим Михайлов повідомив про власні виступи за збірні України з баскетболу 3х3, дебют за нову команду, клубну кар’єру та поділився своїми мріями.
– Розкажи, будь ласка, про досвід гри у збірних України з баскетболу 3х3 та свій перший виклик до української команди.
– Виклик у збірну – це дуже відповідально. Для мене велика честь грати за команду своєї країни на міжнародних змаганнях. Уперше потрапив до збірної U-18 із 3х3, яка готувалася до чемпіонату світу. Це був невдалий досвід: після місячної підготовки під час третього контрольного матчу в Польщі підвернув гомілкостоп і повернувся лікуватися додому.
Влітку 2023 року мене запросили виступати в Лізі Націй за збірну України U-21 із 3х3. Посіли третє місце з шести в свой конференції. Але для нас це був непоганий результат (50% перемог). З чотирьох гравців лише Олександр Дюпін мав досвід виступів за збірну. Я, Данило Марків та Нікіта Когут грали на такому рівні вперше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Данило Марків: Хочу вдосконалюватися та грати за головну збірну країни в майбутньому
На жаль, у 2024 році ми продемонстрували не дуже хороший підсумковий результат, хотілося більшого. На першому стопі Ліги націй U-21 двічі були третіми та одного разу другими. Стали третіми в загальному заліку. У другому стопі продемонстрували гірші результати. Нам не вистачало кваліфікованого «маленького» гравця (Лєв Кошеватський після першого стопу поїхав до літнього табору національної збірної України). Далі не відібралися. Не знаю чи покличуть мене в U-23, але дуже вдячний за надані можливості виступати за українські збірні. Вдячний за організовану підготовку, в тому числі загальнофізичну, та проведену індивідуальну роботу. Два роки тренувався під керівництвом наставника Володимира Івановича Журжія, дуже подобається спільна робота з ним. Класно передає інформацію, все зрозуміло пояснює.
Варто зауважити, що цього літа під час підготовки зі збірною мене покликали грати в новому сезоні за Старий Луцьк у Суперлізі. Щиро кажучи, ця пропозиція була дуже несподіваною та приємною. Недовго думаючи, я погодився та вже готовий їхати до нової команди, доводити, що достойний грати в українській Суперлізі. Перший шанс проявити себе у найсильнішій лізі України не можна втратити. Ще не з усіма гравцями команди познайомився, але впевнений, що колектив там дуже хороший, хлопці підкажуть і підтримають, коли буде складно.
– Як з’їздив на четвертий етап Кубку України із 3х3 у Івано-Франківськ? Розкажи за перше знайомство з партнерами нового клубу. Які емоції отримав від дебюту за Старий Луцьк?
– Мені зателефонував тренер клубу та запросив зіграти у 3х3. Я, звісно, погодився. На той час у мене вже був підписаний контракт. З деякими партнерами вже був знайомий, а з іншими – ні. Якщо чесно, отримав дуже добрі емоції, приємно було зіграти з новими хлопцями з досвідом виступів у Суперлізі. Посіли друге місце. Хотіли перше завоювати, але це баскетбол 3х3, не вийшло. У підсумку всі задоволені виступом, усе вийшло так, як було треба.
– Так склалося, що перший етап кубку ти виграв у Житомирі зі своєю вже колишньою командою СумДУ-1. Розкажи про цю перемогу на старті літнього Кубку України із 3х3 сезону-2023/24.
– Ми їхали виключно за першим місцем. Були в Житомирі вже за день до змагань, щоб добре відпочити. Груповий етап загалом пройшли легко. Важче було грати в півфіналі та фіналі турніру. У 1/2 фіналу зустрічалися з нашим дублем, перемогли з різницею лише в три очки. У фіналі грали проти київської команди Picture Together. Був дуже важкий матч, сильнішого виявили лише в овертаймі. Нам десь пощастило, що Ігор Стародуб на певному відтинку розпочав просто все влучати. Вірогідно, завдяки його набраним очкам ми й перемогли. У нас були дуже класні емоції, бо вже в першому турі змогли себе показати одними з фаворитів кубку, на дебютному етапі відразу посіли перше місце та відібралися до головного фіналу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СумДУ-1 — переможець першого етапу Кубку України 3х3 в Житомирі
– Після завойованого в Житомирі золота дорогою додому ви потрапили в небезпечну пригоду. Транспорт, у якому їхали гравці першої та другої команди сум’ян, потрапив вночі у ДТП під Прилуками. Що тоді відбулось?
– Це була, на мою думку, дуже страшна історія. Ми не чекали такого, не думали, що з нами таке може трапитися. Поверталися додому після переможного турніру з гарним настроєм. Коли стемніло, то почалася погана дорога. Ніхто навіть не міг заснути через постійні потрапляння коліс у ями. У певний момент водій не впорався з керуванням – мікроавтобус врізався у бетонну стіну.
Отримали пошкодження всі пасажири, хтось важчі, а хтось легші. Найбільше дісталось Ігорю Стародубу (перелом щиколотки), а найменше – Родіону Кузьміну (синці). Я отримав розсічення голови та забої. У Олексія Ларіна й Микити Бондаренка були проблеми з ребрами. У інших – забої.
Через 5 хвилин після аварії на місце події прибули поліція та швидка. Нас транспортували в лікарню, надавали необхідну медичну допомогу. На ранок за нами приїхало авто та відвезло у Суми, де ми продовжили лікування та відновлювались.
– У чому, на твою думку, відмінність між баскетболом 3х3 та 5х5?
– Для мене це різні види спорту. Думаю, що грати у 3х3 набагато важче фізично. Треба бути в добрій формі. У 5х5 під час матчу ти маєш певний час, щоб відпочити та перевести подих. У 3х3 цього зовсім немає. Ти завжди в русі, завжди треба забивати або захищатися. Відпочити можна лише тоді, як тебе замінять. У 5х5 більш розумний баскетбол, треба більше думати. Результат більшою мірою залежить від правильних рішень.
Вважаю, що результат у баскетболі 3х3 більше визначає везіння, бо команда може вести в рахунку +10, а в підсумку програти. Наприклад, у матчі за третє місце чемпіонату світу із 3х3 серед команд університетів у Катарі ми програвали 9 очок, але зуміли відігратися та здобути перемогу над збірною Бразилії. Ніхто не очікував такого результату, але у нас вийшло посісти третє місце. З партнерами Іваном Філоненком, Родіоном Кузьміним та Іллею Кошеватським були дуже задоволені своїм результатом, здобутим під керівництвом наставника Ярослава Сергійовича Ковальова. Вважаю, головного тренера цими медалями нам також вдалося порадувати. Після пройденого шляху було б прикро повернутися додому з четвертим місцем.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські збірні завоювали нагороди на ЧС з баскетболу 3х3 серед університетських команд
– Коли ти розпочав займатися баскетболом? За інформацію першого тренера Олега Чека спортивний шлях Михайлова починався із занять єдиноборством.
– Баскетболом розпочав займатися десь з 11 років у рідному Харкові. Вийшло дуже спонтанно, адже до цього протягом 8 років відвідував секцію тхеквондо. Дякую моїй мамі, яка з трьох років водила мене на спортивні секції та хотіла, щоб з мене виріс гідний спортсмен.
Одного дня різко перехотів займатися бойовим мистецтвом і забажав іншого. Захотів відвідувати тренування з командного виду спорту. Під час занять тхеквондо раз у тиждень ми грали в баскетбол, а також мені вдавалося краще за інших влучати в кільце на уроках фізкультури (був найвищим у класі). От і вирішив, що потрібно спробувати себе саме в баскетболі. Буквально через тиждень я прийшов до тренера Олега Віталійовича Чека, провів перше тренування, він у мене запитав: «Працюватимемо далі?». На що я не роздумуючи відповів: «Так!».
Уже через місяць мене дозаявили у ВЮБЛ, у дебютних іграх розпочав приносити користь команді, набрав перші очки. Дуже вдячний першому тренеру. Він багато сил та енергії вклав у мене. Знадобилося дуже багато роботи, щоб навчитися грати в баскетбол.
ТРЕНЕРИ — ПРО БАСКЕТБОЛІСТА МАКСИМА МИХАЙЛОВА
Олег Чек (преший тренер): «До мене Максим прийшов доволі пізно, у січні 7 свого класу. Його однолітки вже тренувалися три роки. Він мав добру фізичну підготовку, талант і найголовніше бажання розвиватися. За 7 років спільної роботи я не мав із ним жодних проблем. Михайлов працьовитий, дисциплінований, надійний баскетболіст із твердим характером, завжди після пауз повертався до команди у відмінній формі. Я знав, що він ніколи не підведе. Має всі задатки, щоб побудувати успішну спортивну кар’єру».
Ярослав Ковальов (головний тренер СумДУ): «Максим до нашої команди прийшов із Харківських Соколів. Працьовитий гравець, який своєю старанною роботою протягом останніх трьох сезонів під час виступів за СумДУ довів, що може грати у Суперлізі, в збірних 3х3. Свого часу він обрав той клуб, де йому дали грати й показати себе. Вірний команді та баскетболу, ніколи не підведе. Якщо інші за перших проблем у клубі (наприклад, фінансових) залишатимуть команду, то він продовжить грати до кінця. Про це я знаю точно».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ярослав Ковальов: Налаштовуємось у кожній грі давати бій, щоб не віддавати нікому своє
– Максиме, як виник варіант продовжити кар’єру в СумДУ? За інформацією першого тренера твої родичі живуть у місті Лебедин Сумської області, де ти бував під час шкільних канікул. Чи вплинуло це на вибір клубу?
– Певно, це теж вплинуло на вибір команди, бо мені було зручно відвідувати бабусю. Лебедин розташований на відстані 50 км від міста Суми. Мій перший тренер домовився з Ярославом Ковальовим, щоб я приїхав на перегляд. Я підійшов команді, мені довіряли ігровий час (це основні причини), тому продовжив кар’єру в Сумах. З командою здобули багато перемог і призових місць у змаганнях з баскетболу 3х3, торік стали володарями Кубку України. Велика подяка тренеру СумДУ за можливість багато грати протягом останніх трьох сезонів. Особливо моя роль виросла минулого сезону, коли багаторічний капітан і головний лідер команди Ігор Стародуб перейшов у Київ-Баскет.
Якщо чесно, сумую за старим складом СумДУ. Дуже багато хлопців були не лише партнерами на майданчику, а й хорошими друзями. Мені завжди подобалось, як протягом сезону ми постійно збиралися на вихідних, після турів та з гарним настроєм проводили разом час. Усі знайшли нові клуби. Можу побажати колишнім партнерам лише удачі, не здаватись і йти вперед до поставлених цілей! Баскетбол – це такий вид спорту, де ти постійно знаходиш нових друзів, маєш дуже багато нових знайомств, але найголовніше ніколи не забувати за старих перевірених друзів.
– Розкажи детальніше за минулий клубний сезон, виступи в плей-оф Вищої ліги та результати інших турнірів. Тебе включили у символічну збірну Молодіжної ліги. Яких ще результатів досягнув особисто та з командою?
– Вважаю, що минулий сезон провів дуже добре. Зробив ще один крок уперед до Суперліги. Став лідером і капітаном СумДУ. Близько 7 разів потрапляв у символічні збірні баблів Вищої ліги. Під час регулярного чемпіонату «вишки» йшли третіми, але у підсумку посіли п’яте місце. У чвертьфіналі плей-оф потрапили на клуб Харківські Соколи, який підсилився після «регулярки», за нього виступали гравці з досвідом гри у Суперлізі. Уже в третій чверті я сів на лавку за п’ять фолів, без мене було важко, харків'янам програли зустріч у боротьбі. Після матчу на правах капітана попросив хлопців боротися до кінця, завоювати п’яте місце. Що ми в підсумку й зробили. Спочатку розгромно перемогли ДіДіБао, а в завершальній грі ми переконливо здолали Селф Мейд.
Також команда завоювала бронзові нагороди Молодіжної ліги, я був обраний у символічну п'ятірку. Торік виграли цю лігу, перемігши в фіналі Говерлу, тому бажали вперше в історії «молодіжки» перемогти вдруге поспіль. Проте в півфіналі поступилися команді Миколаєва, яку до цього перемогли на груповому етапі. Можливо, недооцінили суперника та зіграли розслаблено. Далі в турнірі здолали Львівську Політехніку в грі за третю сходинку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Молодіжна ліга: СумДУ обіграв Львівську Політехніку в матчі за бронзу
З командами мого університету став чемпіоном всеукраїнської Універсіади 5х5 та бронзовим призером згаданого чемпіонату світу серед студентів 3х3 в Катарі.
На Універсіаді з першого місця групи вийшли в плей-оф на іншого фаворита змагання івано-франківський КФВ-НУФВСУ, який на груповому етапі сенсаційно програв столичному НУБіП. Чвертьфінальний матч проти господарів майданчика був складним, але ми перемогли франківців у клатчі завдяки забитим очкам В’ячеслава Кіктєва в останньому володінні. Далі в півфіналі переконливо здолали Львівську Політехніку, а в фіналі – київський НУФВСУ, який до цього теж перемагали в групі. Торік ми були третіми на Універсіаді, тому покращили свій результат.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СумДУ – переможець чоловічої літньої Універсіади
Вважаю, це високі нагороди, які складно було вибороти. Дуже багато емоцій отримав протягом минулого сезону, як хороших, так і негативних. Заради всього цього й потрібно грати в баскетбол!
– Як налаштовуєшся на матчі? Маєш свій особливий ритуал?
– Перед іграми для мене найкращим налаштуванням є або самому посидіти в тиші та подумати, що буде під час матчу, або з напарником обговорити план на гру. Музика перед іграми мене більше відриває від підготовки, ніж налаштовує, але знаю, що іншим вона допомагає.
– Розкажи, будь ласка, цікаві історії, пов’язані з баскетболом.
– У сезоні-2022/23 СумДУ також посів п’яте місце, завершальна гра відбулася в Києві. Уже через годину після матчу ми приїхали на залізничний вокзал, щоб повернутися у Суми. За 10 хвилин до відправлення поїзда знайшли свій вагон, дістали квитки та показали провідниці. Виявилося, що вони були помилково куплені на наступний день. Ми повідомили, що дуже треба сьогодні повернутися додому. Дівчина була доброю до нас і пустила вп’ятьох у купе провідниці. Лише за годину до прибуття в Суми ми пересіли у вагон, бо з’явилися вільні місця. До цього п’ятеро чималих баскетболістів тіснилися у невеличкому купе, але було весело та затишно, всю дорогу згадували моменти сезону.
– Яку маєш мрію в житті? Які завдання собі ставиш?
– Після того, як розпочав займатися у секції баскетболу, відвідав гру Суперліги між харківським Політехніком і Черкаськими Мавпами. З того часу мріяв потрапити в українську Суперлігу. Моя мрія вже збулася, буду з нового сезону грати у Суперлізі. Вважаю, що своєю працею заслужив це. Наступна моя мета – достойно грати в найсильнішій лізі України, не підвести команду, отримати багато досвіду гри на високому рівні. Моя нова мрія – зіграти за національну збірну України з баскетболу 3х3.
– Які маєш хобі? Розкажи про своє захоплення кібербаскетболом.
– У вільний час дуже люблю гуляти на свіжому повітрі. Не можу довго проводити час вдома, надто вже нудно це для мене. З фільмів віддаю перевагу комедіям і бойовикам.
Два останні роки граю в кібербаскетбол. До цього не захоплювався приставкою, а тепер у вільний час радий із задоволенням зіграти. Виступав на сумських аматорських змаганнях.
– Як ти провів день 24 лютого 2022 року? Згадай перші місяці після початку повномасштабної війни.
– Прокинувся зранку в Сумах від того, що напарник Євгеній Бречко (разом орендували житло) розмовляв телефоном. Я запитав що трапилося, він повідомив: «Харків атакували». Відразу зробив дзвінок мамі, яка підтвердила інформацію. Нам подзвонив сумський тренер і запропонував залишити місто. Моя хрещена мама, що жила в Сумах, відвезла мене до бабусі в Лебедин. Я повинен був підтримати бабусю, щоб менше нервувала. Окупанти оминали це місто, але їх колони їхали мимо Лебедина до сусідньої Охтирки, багатої на нафту й газ. Небо над Лебедином контролювали росіяни, їх вертольоти літали над містом без перешкод. Я сильно скучив за спортом, тому коли зійшов сніг, став займатися на турніку, щоденно відвідувати баскетбольний майданчик на вулиці.
Грав не лише з однолітками та старшими, а й тренував хлопців 10-11 років. Прикро, що в місті відсутній тренер з баскетболу, цей майданчик і шкільний спортзал – у незадовільному стані. Хотів би, щоб тут дітям створили умови для навчання баскетболу, бо охочих грати дуже багато.
Потім тренер СумДУ Ярослав Сергійович запропонував повернутися до занять із командою. Спочатку батьки були проти, не хотіли, щоб я залишав Лебедин, який розташований далі від кордону з росією, ніж Суми або Харків. Проте моє велике бажання грати в баскетбол високого рівня допомогло вмовити маму та продовжити тренуватись у спорткомплексі Сумського державного університету.
