За підсумком шести етапів Ліги націй 3х3 чоловіча збірна України U-23 посіла друге місце в конференції та має шанси потрапити у фінальний етап чемпіонату світу U-23, який відбудеться з 11 до 15 вересня в Улан-Баторі (Монголія).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ліга націй 3х3: збірні України U-23 стали другими в своїй конференції
Після завершення останнього стопу в румунському Бухаресті гравець команди України U-23 Данило Марків розповів прес-службі ФБУ про виступи за різні збірні країни з баскетболу 3х3, особливості своєї кар’єри та пов’язані зі спортом цікаві історії.
– Коли розпочав грати за молодіжну збірну України з баскетболу 3х3? Які емоції пережив після першого виклику до збірної країни?
– Баскетбол 3х3 посідає особливе місце в моєму серці. Усе почалося зі звичайних турнірів з моїми друзями на вулиці, на асфальті, а тепер я вже маю честь представляти нашу Україну на міжнародній арені.
Моя історія зі збірною розпочалася, коли Володимир Іванович Журжій запросив минулого літа в українську команду гравців до 21 року. Чесно кажучи, досі пам’ятаю ту телефонну розмову. Для мене це був певний емоційний бум. Колись давно я тільки міг мріяти про потрапляння навіть у розширений список гравців збірної, а тоді мрія здійснилась і розпочалася дуже важка праця. Разом із хлопцями минулого літа ми показали хороший рівень, але цього було не достатньо, щоб вийти у фінальний етап змагання. Проте наша командна «хімія» та взаєморозуміння були на неймовірному рівні, як під час гри на майданчику, так і поза баскетболом.
– Чого навчився у згаданого Володимира Журжія під час спільної роботи?
– За час роботи з Володимиром Івановичем дізнався дуже багато баскетбольних тонкощів. У минулому він був вельми хорошим розігруючим, який на високому рівні читав гру та комунікував із партнерами. Під час роботи у Старому Луцьку він намагався автоматизувати процес до такого рівня, щоб клуб мі здобувати результат без підказок тренера. Його команда працює як єдиний механізм. За кожен ігровий момент цей тренер переживає, наче сам на майданчику. Його емоційність та підказки баскетболістам теж дають багато емоційного заряду під час матчів. Мій прогрес – це результат роботи під його керівництвом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимир Журжій: На зборі перед Лігою націй хлопці працювали з великим бажанням
– Торік у матчі проти Латвії, коли грав за збірну України U-21 у Лізі націй у Вуароні (Франція), ти забив переможний базер-бітер. Чому прийняв рішення виконувати дальній кидок? Згадай цей матч, розкажи про свої емоції.
– Ігри з Латвією під час двох стопів були для нас найважчими. Ми погано розпочинали матчі проти латвійців, могли програвати до 7 очок, але кожного разу їх «наздоганяли» та перемагали. Досі пам’ятаю ту зустріч першого дня змагань. Ми відіграли дуже велике відставання у 7 очок. Вийшли вперед у рахунку. Коли наприкінці була рівна гра, то ми вже «зціпили зуби» й терпіли. Завершальне володіння було у нашої команди. Запланували розіграти комбінацію. Під час атаки я зрозумів, що не вистачає часу завершити її, та прийняв рішення кидати за близько 3 секунд до кінця гри. Спроба вийшла не найкращою, скажу чесно. Як викинув м’яча, то він летів дуже погано. Проте, коли влучив, то відразу побіг до хлопців святкувати. Це пам’ятний момент, який ми з партнерами Олександром Дюпіним, Максимом Михайловим та Нікітою Когутом завжди згадуємо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чоловіча збірна U-21 зробила камбек і вирвала перемогу над Латвією в Лізі націй
– Теж розкажи, будь ласка, за останні виклики до збірних України влітку 2024 року.
– Уже цього літа подзвонив Володимир Михайлович Холопов і сказав, що бажає бачити мене в українській команді U-23. Для мене це теж стало приємним шоком. Уже відбулися збори. Дуже вдячний Федерації баскетболу України за їх організацію за кордоном. Умови були дійсно супер. Тренувальний процес, харчування, проживання були на найвищих рівнях. Завдяки всьому цьому ми змогли продемонструвати хороші результати під час змагань.
Ми відіграли два стопи, кожен з яких мав по три ігрові дні. Одного дня ми були першими, три рази – другими, двічі чи тричі ставали третіми. Наразі ми посідаємо загальне друге місце в групі, що дає шанс на вихід до фінального етапу чемпіонату світу 2024 року, який восени проведуть у столиці Монголії Улан-Батор. Чекаємо результати інших стопів у групах, щоб дізнатися які команди отримають запрошення в фінал. Володимиру Холопову дуже вдячний за виклик у збірну.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимир Холопов: Задоволений виступом у Вільнюсі, в нас є шанс поборотися за вихід на чемпіонат світу
Влітку 2024 року я також готувався з національною збірною з баскетболу 3х3. Випробував свої сили серед одних із кращих баскетболістів України, як зі Суперліги, так і з-за кордону. Мав можливість грати з партнерами найвищого рівня: Сергій Старцев, Максим Закурдаєв, Євген Балабан, Ілля Кабацюра, Антон Давидюк. Ці досвідчені хлопці адекватно реагували на помилки молоді, що для мене стало приємною несподіванкою. Від гри кожного намагався взяти щось нове для себе. Це був неймовірний досвід. Побачив цей рівень, хочу вдосконалюватися та грати за головну збірну країни в майбутньому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Данило Марків: Потрапляння в національну збірну України 3х3 завжди було моєю метою
– У Старому Луцьку досвідчені гравці, ветерани за помилки відразу готові «напихати»?
– Ніколи не було такого, але під час складних ігор виникали емоційні моменти. Можна було потрапити під «гарячу руку». Іноді отримував порцію критики, скажу чесно. Проте ніколи не переходили на особисте й не цькували. Усі максимально професійно ставились один до одного.
– Будь ласка, розкажи про особливості підготовки у наставника Володимира Холопова.
– Під керівництвом Володимира Михайловича у нас був добре побудований тренувальний процес, будь-які організаційні питання він завжди брав на себе. Також багато підказував під час тренувань та підтримував нас своїм почуттям гумору. Справді велика подяка тренеру за таку можливість і професійне відношення.
У вільний від підготовки час дізналися цікаві історії з кар’єри Володимира Холопова, а також його одноклубників. У ті часи такі важливі постаті українського баскетболу, як Євген Вікторович Мурзін, Андрій Анатолійович Подковиров, Олександр Сергійович Пащенко, сам Володимир Михайлович, були неймовірними гравцями, а зараз є чинними тренерами, які передають свій досвід молодому поколінню.
– Яка мотивація грати за збірні України, виходити на майданчик у синьо-жовтій майці? Яке значення це має особисто для тебе?
– Коли ти граєш за збірну, то переживаєш неймовірні емоції, які треба контролювати, «придушити», щоб сфокусуватися на грі. До виступів за збірні не уявляв, що від баскетболу можна отримувати таку неймовірну кількість емоцій. Ти важко працюєш протягом кар’єри, щоб отримати шанс грати на найвищому рівні проти найкращих іноземних збірних та ще й у такі часи для Батьківщини. Ти виступаєш не лише за себе чи партнерів, а за свою країну, її громадян, хлопців, які щодня захищають Україну на передовій. Коли вважаю, що мені важко під час матчу, то завжди згадую про наших воїнів. Не можу навіть уявити, як важко їм у найгарячіших точках. Від цих думок моя втома швидко проходить. Єдине бажання – вигравати за будь-яку ціну, поділяти перемоги зі всією Україною. Грати у синьо-жовтій формі з прапором України – це не просто баскетбол 3х3, а промоція нашої країни на міжнародній арені. Для мене це неймовірний досвід.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимир Холопов: Хлопці зі збірної U-23 дуже мотивовані, вони хочуть зіграти на чемпіонаті світу
– Як розпочинав свій шлях у баскетболі?
– З 1 класу школи пішов на плавання, але у 4 класі, коли виповнилось 10 років, став займатися баскетболом.
Перша тренерка Ірена Шевченко була мені як друга мама. Добре пам’ятаю заняття в шкільних залах, де умови були далеко не найкращими, але Ірена Володимирівна мотивувала і робила все можливе для нашого розвитку. Саме під її керівництвом у нас була неймовірно злагоджена команда, з деякими хлопцями досі підтримую зв’язок і завжди радий згадати старі добрі часи. Згодом мене почали залучати грати за наш місцевий БК Житомир, який очолював Денис Миколайович Апарін, також певний час тренувався у колишнього баскетболіста Юрія Вікторовича Горєнкова.
Дуже велику участь у становленні мене, як професійного спортсмена, взяли батьки. Мати завжди підтримувала в усіх починаннях, навіть якщо шанси на підсумковий успіх були мізерні, а тато став прикладом, який я наслідую й досі. Усе почалося зі звичайних ветеранських й аматорських змагань, на які батько завжди брав мене малого з собою. Згодом уже пліч-о-пліч з татком ми кожного літа грали на різних турнірах з баскетболу 3х3. Його особистий приклад, самовіддача й цілеспрямованість зіграли величезну роль у розвитку моєї кар’єри.
У 18-річному віці відбувся мій перший перехід у команду Старий Луцьк-Університет, яка тоді виступала у Вищій лізі під керівництвом згаданого тренера Володимира Журжія. Грав я зовсім небагато, але це був мій перший крок у дорослому баскетболі. Паралельно виступав у дочірній команді лучан Першої ліги, яку тренував Дмитро Йосипович Чайковський.
– Яких результатів на клубному рівні досягнув зі Старим Луцьком?
– Найкращим результатом за час мого перебування у Старому Луцьку було перше місце Вищої ліги сезону-2021/22. Але, на жаль, через вторгнення рашистів той сезон був достроково завершений, проте ми отримали медалі згідно з регламентом змагання. За спортивним принципом у наступному сезоні наша команда перейшла до найвищого дивізіону України – Суперліги.
У минулому клубному сезоні з баскетболу 5х5 ми неодноразово брали участь і в змаганнях 3х3. Грали щомісяця, або раз у два місяці. Виборювали медалі на окремих етапах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Чайковський: Цьогорічне завершення сезону мотивуватиме нас ставати кращими
– Нещодавно Старий Луцьк офіційно оголосив за припинення вашої співпраці. У якому клубі плануєш продовжити власну кар’єру, де гратимеш у сезоні-2024/25?
– Впевнений, що відповідь на це питання ми дізнаємося згодом, як тільки новий клуб опублікує про це інформацію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Старий Луцьк оголосив про розставання з чотирма гравцями
– Для продовження кар’єри в професійному баскетболі важливо володіти англійською. Відомо, що знання цієї мови є важливим компонентом твоєї кар’єри.
– Англійською володію на не поганому рівні. Його вистачає, щоб спілкуватися за кордоном зі всіма гравцями. Вважаю, що знання іноземної мови допомагає в комунікації як з іншими баскетболістами, так і з арбітрами. Ти можеш довести свою думку. Минулого сезону в Старому Луцьку грали перші два легіонери в історії клубу. У мене дійсно була відповідальна місія за переклад як думок тренера, так і міркувань іноземних гравців Стейсі Томаса й Маркіза Джексона. Намагався це робити максимально якісно. Певно, я не завжди отримував можливість вийти на поле, але намагався під час ігор бути корисним як перекладач для досягнення командного результату. У баскетболі дрібниць не буває, кожен аспект – це крок до перемоги.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Старий Луцьк перепідписав контракт із Маркізом Джексоном
– Розкажи про цікаві історії, пов’язані з баскетболом.
– За всі сезони та збори було досить багато цікавих і смішних історій. Можу розказати про себе. Пам’ятаю під час зборів минулого літа у залі було дуже спекотно і відбувалася неймовірно важка робота. Кросівки швидко стали мокрими, як і вся форма, тому підготовка для мене завершилася передчасно. Після того випадку завжди ношу з собою запасну футболку, а іноді й другу пару кросівок.
Було багато історій, коли гравці забували форму, кросівки, як на ігри, так і на тренування. Цим уже важко когось здивувати. Окрема частина історій – про перельоти. Не просто так тренери радять, щоб кросівки та форму завжди тримали біля себе. Проте були випадки, коли баскетболісти залишали екіпірування в багажі літака, а назад отримували лише через декілька днів.
Одна з найбільш важливих подій для мене відбулася, коли почалася повномасштабна війна в країні. У той час я жив у селі з родиною, слідкував за розвитком подій. Ситуація була дуже напруженою, не знав, чи взагалі проведуть новий сезон. Ніхто не знав, що взагалі буде далі. Проте одного дня я вийшов на зв’язок із Геннадієм Водовозом, який запропонував приїхати, тренуватися та готуватися до сезону в Чернівцях. Справді тоді я просто був у шоці від такої можливості. Для мене це стало немов ковток свіжого повітря. Він навчив мене дуже багатьом речам у баскетболі та показав на своєму прикладі, що важка праця завжди приносить результат. Чудово пам’ятаю ті тренування о 6-7 годині ранку, коли на вулиці ще темно, а робота вже кипить. Це був один із переломних моментів у моєму житті, дуже за цей досвід вдячний тренеру Геннадію Вікторовичу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Геннадій Водовоз: Важливо, щоб хлопці не загубилися після ВЮБЛ
– Як готуєшся до матчів? У баскетболі дотримуєшся якихось прикмет?
– Перед грою намагаюся спрогнозувати, які ситуації будуть виникати під час матчу. Вважаю, що підготовка в день гри залежить від усього процесу, який проходив раніше за місяць або декілька тижнів. Якщо до цього тренувався погано, то за день все виправити неможливо.
Прикмети в баскетболі однозначно є. Лікар Старого Луцька Олександр Феодосійович Корець дуже вірить у деякі з них. Можливо, їх дотримання іноді й допомагало нам вигравати матчі. Для мене основна прикмета – це необхідність обов’язково забити перший та останній кидки на тренуванні. Лише після фінального влучання можна закінчувати підготовку. Знаю, що дехто з хлопців їсть перед кожною грою одну й ту саму страву. Загалом прикмет багато, але основна частина гри залежить від підготовки гравця і його характеру. Один із тренерів якось сказав: «Там де закінчуються сили – починається характер».
– Чи вдається тобі поєднувати спорт вищих досягнень із навчанням?
– Зараз навчаюся у Волинському національному університеті імені Лесі Українки за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування». Мені дуже подобається наука про фінанси, хотів вивчати економіку нашої країни, цікаво як працює банківська система, тому, певно, й обрав саме цю професію. Також аргументом на користь спеціальності стало бажання вміти заробляти гроші та розумно ними розпоряджатися. Під час навчання нам дійсно багато розповідають про можливості інвестування та заробітку грошей.
Поєднувати професійний баскетбол і навчання досить складно. Вдячний моїм викладачам за розуміння, що виділяють мені час на виконання завдань. Намагаюся теж ніколи їх не підводити.
