Головний тренер дебютантів ВЮБЛ, чернівецької команди "Старлайф" Геннадій Водовоз, розповідає про розвиток юнацького баскетболу у столиці Буковини. Перший млинець виявився гливким, чотири поразки у першому турі, втім – початок закладено, далі буде краще.
- Я приїхав до Чернівців з Дніпра у березні. Мене запросили тренувати хлопців 2001-го року народження. Я сам родом з Чернівців і саме тут розпочинав свою баскетбольну кар’єру. Потім доля закинула мене до Дніпра і коли повернувся на Буковину, відвідував шкільні змагання, аби більш грунтовно ознайомитися з рівнем чернівецького баскетболу. Ми планували набирати команду 2000-2001-го року, але подивившись, що у нас втрачаються діти 1999-го року, бо не можуть знайти собі можливості змагатися, ми вирішили залучити до команди і тих дітей, які випускаються зі школи і вступатимуть до ВИШів, допомогти їм розпочати баскетбольне життя. А вони підходять під найстаршу вікову групу ВЮБЛ. У нас у цій команді є два хлопця 1999-го року, вони навчаються у школі, три хлопця 2000-го року і решта гравців – 2001-2002-го років народження.
- Набрати команду вдалося без проблем?
- Ні, складнощі були. Бо спортивної школи, де б культивувався юнацький баскетбол, нема. Є дівчата 2001-го року, які регулярно беруть участь у ВЮБЛ, колишні призерки ВЮБЛ серед команд свого віку. Щодо хлопців ситуація інша – колись у Чернівцях була команда Вищої ліги, є команди, що змагаються у першій лізі західного регіону. Дорослі хлопці минулого сезону навіть стали там призерами. І у цих командах були молоді гравці, там пару хлопців, там. Я обійшов школи, провів, як кажуть, селекційну роботу – поговорив з вчителями фізкультури, з тими, хто небайдужий до баскетболу. Дуже допомогла Федерація Баскетболу. Насамперед залом, маємо шкільний зал, у ньому і тренуємося, до того ж у нас є педколедж, який раз на тиждень надає нам великий зал, щоб команда готувалася до ВЮБЛ.
- Ці хлопці, які зараз дебютували у ВЮБЛ, вчаться у звичних школах?
- Так, у звичних школах – гімназіях, ліцеях. Це хлопці, які люблять баскетбол. Але вони усі займалися шкільним баскетболом, на рівні чемпіонату міста. Ну дехто – на рівні чемпіонату області. Тобто вони великого баскетболу не бачили.
- Але приїхали на київський перший тур ВЮБЛ і побачили. Яке враження він справив?
- Я пропрацював у спеціалізованій ДЮСШ, я бачив рівень дітей цього віку і розумію, до чого треба тягнутися. Але строки нам не дозволяли готуватися на такому рівні, щоб бути повністю конкурентноспроможними для хлопців, які були нашими суперниками у київському турі. Ми прекрасно розуміли, що команди накатані, награні. Хлопці у них пограли і на рівні збірних, на рівні ВЮБЛ, тому нам непросто було з ними змагатися. Але ми починаючи з весни цілеспрямовано готувалися до старту у ВЮБЛ, знов таки завдяки Федерації Баскетболу. Нашу роботу помітив наш теперішній спонсор "Старлайф", який допоміг нам з виїздом на тур. І ми пройшли збори. Ми займалися легкою атлетикою, на стадіоні два місяці працювали з тренером з легкої атлетики, він поставив нам біг і дещо ігрову витривалість. Два тижні ми були на зборах у спортивному таборі, там теж готувалися до ВЮБЛ. То ж фізично, можна сказати, ми готові, а технічно, тактично ще ні. Але ми подивилися рівень, у нас є три тижні до наступного туру, ми граємо з цими самими командами, нам вже буде простіше готуватися, ми вже розуміємо, з ким ми граємо і під кого нам треба готуватися, до кого тягнутися.
- Яке завдання переслідуєте у дебютному чемпіонаті ВЮБЛ?
- Завдання стоїть нав’язати гру у кожному окремому матчі, зберегти ігровий запал незважаючи на поразки, зіграти до кінця чемпіонат і боротися за 9 місце.
- На Топ-8 поки що не зазіхаєте?
- Не зазіхаємо, і завдання – награти дітей, підготувати хлопців 2001-го року, хочемо показати перспективних хлопців 1999-2000 року з тією метою, що хтось потрапить до університетських команд, а там вже можливо когось запросять команди чи то першої, чи то вищої ліги. Важливо, щоб хлопці не загубилися – це головне завдання. У нас є діти 2006-2007-го року, і навіть 2008-го року народження. Їхні тренери хочуть, аби команда існувала, вони її ставлять за зразок для того, щоб рухатися далі.
