Жіноча збірна України U-15 пробилась у фінальний раунд Європейської юнацької баскетбольної ліги (ЄЮБЛ) U-16, який відбудеться з 6 по 9 квітня в Таллінні (Естонія). Українські кадетки вибороли це право за підсумками виступів на двох етапах. Особливо вдалим став другий тур, коли в тому ж таки Таллінні вони зуміли виграти чотири з п'яти матчів.
Напередодні виконком ФБУ затвердив головних тренерів молодіжних збірних України. Виконувачкою обов'язків тренерки збірної U-15 дівчат (2010 рік народження) на 2025 рік була призначена Лариса Єщенко з ДЮСШ №3 – Багіра, яка працює з цією віковою категорією від дня створення збірної.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збірні України U-16 хлопців та U-15 дівчат вийшли до Суперфіналу ЄЮБЛ
У розгорнутому інтерв'ю для пресслужби ФБУ Лариса Єщенко розповіла про виступи збірної U-15 на етапах ЄЮБЛ, її лідерок і підготовку до фінального раунду, досягнення українських команд на чемпіонатах Європи та перші кроки в баскетболі своєї вихованки Катерини Коваль.
– Завдяки виступам на попередніх двох етапах збірна України U-15 дівчат виборола право зіграти у фінальному етапі ЄЮБЛ U-16. У лютому в Таллінні вона посіла друге місце. Будь ласка, розкажіть за ці два раунди турніру.
– Ми граємо в на рік старшій категорії. Кожна дівчина збірної є лідеркою в українській команді ВЮБЛ, але повинна непогано виглядати на цьому турнірі з клубами, які посідають високі місця у своїх країнах. Команди тут різноманітні, немає схожих. Відзначу високий атлетизм гравчинь і пресинг у захисті. Тому нам цікаво грати.
Під час першого раунду в грудні наш виступ вийшов не дуже ефективним за результатом, але деякі дівчата показали змістовну гру. Це була розвідка боєм. Програвали небагато. Не вистачало досвіду, тиску на суперників, ініціативи наприкінці матчів.
У другому турі в лютому ми зіграли краще. Кожна наша баскетболістка покращила гру на своїй позиції. Ще відповідальніше виступили, хоча не скажу, що цього не вистачало на першому етапі. Крім одного поєдинку, який програли, вдалося до фінальної сирени гнути свою лінію, продемонструвати характер і завершити матчі в плюсі. Важкою також була остання гра з норвезьким Бьонесом, під час якої ми змінили 5 видів захисту, бо суперниці швидко перебудовувались і знаходили протидію.
– Який формат фінального етапу ЄЮБЛ U-16 передбачений цьогоріч? Чи відомий перший суперник? Які турнірні завдання має збірна?
– У фіналі зіграють вісім кращих команд. За якою схемою – ще не відомо, як і хто буде першим суперником. Цей етап проходитиме три дні. Матчі знову гратимемо в естонському Таллінні. Спочатку планувалася Рига, але, думаю, організатори пішли на зустріч норвезькій і фінській командам, яким буде трішки ближче добиратись.
– Чи важко було формувати склад збірної? Намагатиметеся повезти на фінал усіх сильніших, які себе проявили цього сезону? Або будете брати на перегляд нових гравчинь?
– Плануємо взяти на фінал тих, хто буде краще готовий. Напередодні змагань проведемо невеликий збір, де дівчата зможуть проявити себе. З одного боку намагаємося виступити якнайкраще, а з іншого – ми вибираємо дівчат із потенціалом грати за національну збірну. Також важливо обрати тих, хто зможуть бути здатними конкурувати на майбутніх чемпіонатах Європи цього віку. Деякі гравчині теж є в нашому списку, але виглядають слабше на цьому етапі. Проте в перспективі мають заграти. Тому ми їх плануємо викликати на майбутні збори.
Також знаходимо наших дівчат за кордоном і підтримуємо з ними зв'язок. Наприклад, в «дитячій євролізі» проти нас грають у латвійському клубі три дуже непогані українки з Черкас. Здібна українка з Чернівців також виступає за литовську команду. Усі вони залишили Україну через війну, але потрапили в хороші академії, де добре розвиваються.
Ще є непогані баскетболістки 2011 року. На турнір в Естонію ми брали Анну Ніколенко з Дніпра та Ярославу Омельчак із Рівного. Вони нашому тренерському штабу сподобались. Загалом акцент робимо на перегляд баскетболісток саме 2010 року народження, бо для 2011 р.н. влітку будуть окремі збори.
Усі ці дівчата можуть підсилити нашу збірну.
– Відомо, що у «символічну п'ятірку» третього етапу в Естонії організатори обрали Вікторію Максимчук. За ці два раунди хто ще зі збірниць отримував індивідуальні нагороди?
– Ще було відзначено двох баскетболісток. Звання найкращої гравчині збірної на нашому першому турі отримала Катерина Саприга. А Софія Ласточкіна була визнана MVP української команди на другому етапі.
– За показником рейтингу ефективності наразі в збірній є лідерками чотири гравчині: згадані Катерина Саприга, Вікторія Максимчук і Софія Ласточкіна, а також Катерина Коломієць. Будь ласка, розкажіть про кожну з цих дівчат.
– Капітанкою збірної є рівнянка Вікторія Максимчук (її перша тренерка – Марина Максимчук). Вона досвідчена гравчиня. Уже виступала і за збірну 2009 р.н. на Slovenia Ball U14, і за українську команду 2008 р.н. на чемпіонаті Європи-2024. Отримувала хвилини у Суперлізі. Ця атакувальна захисниця є наполегливою, цілеспрямованою, відповідально ставиться до підготовки. Очікування від неї завжди високі, це створює тиск та викликає переживання, які іноді їй заважають.
Киянка Катерина Коломієць (перші тренерки – Марія Дубас та Юлія Лапшинова) не змогла нам допомогти в першому турі, але на другому – підсилила збірну. Вона ще грає в «євролізі» серед однолітків за київський МОБІ. Також має досвід виступів на кадетському Євробаскеті-2024 за вікову категорію 2008 р.н. У нас грає на «другому» та «третьому» номерах.
Катерина Саприга – наймолодша гравчиня збірної, єдина в команді 2011 р.н. Талановита центрова з Івано-Франківська (вихованка Аїди Євтушенко), що виходить у стартовій п'ятірці. Пластична, координована, дуже добре займає позицію під кільцем. Сподіваюся, вона ще покаже себе в майбутньому. Поки що маємо дефіцит високих гравчинь 2010 р.н., здатних давати результат прямо зараз.
Софія Ласточкіна з Одеси (підготувала Лідія Канцлер) грає на позиції важкої форвардині. Теж є досвідченою гравчинею. Має баскетбольний IQ і лідерські задатки, добре розуміє гру, вже приймає рішення, котрі притаманні дорослим. Усім цим вона дуже цікава.
Ще варто відзначити одеситку Василісу Фурсову та киянок Альбіну Кучер і Катерину Йоханнессон. Фурсова (вихованка Сергія Тимчука) – основна розігруюча. Кучер (підготував Борис Павленко) – також «перший номер», що грає лише третій рік, але швидко прогресує. Йоханнессон (перший тренер – Денис Кайдаулов з Українки) – технічна, розумна, вміє робити самоаналіз.
– На сьогодні які сильні та слабкі сторони в української збірної U-15 можна виділити?
– Сподіваюся, що сильною стороною є потенціали цих баскетболісток стати професіоналками в майбутньому. Під час підготовки завжди кажу своїм підопічним: «Дівчата, я готова ділитися з вами досвідом, інформацією та всіма своїми знаннями. Ви можете взяти все, як губка, або не взяти нічого. Усе залежить від вас». Одна зі слабких сторін, що зараз дуже відчутна, – це комунікація на майданчику.
– Чи запланована участь кадетської збірної України U-15 в інших змаганнях у 2025 році?
– Усе залежатиме від фінансування. Пріоритетом є молодіжні збірні, які поїдуть на офіційні чемпіонати Європи. Це правильно. Знаю, що влітку для української команди U-15 планується провести збір і спаринги.
Думаю, що гратимемо наступного сезону в «євролізі» також у віковій категорії на рік старших. Нам було б добре через цей турнір готуватися до Європи. Немає сенсу грати з клубними командами однолітків. Цим ми не вирішуємо ніяких завдань. Нам треба більший спротив, не потрібні легкі матчі. Лише так отримаємо розвиток. На чемпіонаті Європи навіть коли ми попереду в рахунку, то жодна команда не здається, тому можуть бути неймовірні камбеки. Ми повинні до цього підготуватися, навчатися впевнено грати з першої до останньої секунди. Під ці завдання вибиратимемо гравчинь.
– Ви з 2024 року очолюєте збірну дівчат 2010 р.н. і молодше. Які ще змагання та навчально-тренувальні збори вона встигла пройти?
– На перших двох зборах минулого літа зуміли передивитися 25 гравчинь. Спочатку були в Барі Вінницької області, а потім зібралися в Києві. Знайомилися з дівчатами, давали їм основи із захисту та нападу, працювали над покращенням технічних навичок.
Потім у Таллінні виступили на своєму першому міжнародному мінітурнірі, де також зіграли місцева та фінська команди. Нам вдалося виграти всі чотири матчі. Наші дівчата були щасливі першим перемогам.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жіноча збірна U-14 перемогою завершила свої виступи в Таллінні
– Розкажіть про історію створення дівочої ЄЮБЛ з офісом у латвійській Ризі. Відомо, що ви були першою головною тренеркою, яка привезла українську команду на історичний дебютний турнір і його виграла.
– Розпочиналася ця «євроліга» з турніру, де зіграли шість команд, у тому числі провідні клуби зі всіх трьох балтійських країн: Литва, Латвія та Естонія. Тоді ми зуміли його виграти. За нашу ДЮСШ №3 міста Києва (1986 р.н.) зіграли Анна Ольховик (Покойова), Анна Домарацька, Євгенія Ромась і Марія Бєляєва. А також команду підсилили дівчата з Бердянська: Ганна Рульова (Зарицька), Марина Сазоненко та Вікторія Мірчева. У спортивному училищі на Лісовій нам надавали в ті часи 20 місць для навчання і тренування гравчинь, що допомагало підготовці. Цю квоту тоді заповнювали дівчата 1986-88 рр.н.
– Ларисо Миколаївно, коли ви вперше почали працювати з українськими молодіжними збірними? Згадайте кращі виступи ваших команд на чемпіонатах Європи. Наприклад, вихід з 5 місця на чемпіонат світу U-20, котрий потім скасували. Якими тоді були ваші емоції?
– У 2002 році саме з баскетболісток 1986 р.н. розпочала тренувати молодіжні збірні України. На чемпіонаті Європи U-16 в Братиславі ми посіли 7 місце. Це був останній рік старої системи проведення змагань. Ще не було дивізіонів. Спочатку грали Челленджери, далі зональні турніри, а лише потім був фінал з 16 команд.
Кращими виступами стали 5-7 місця в Дивізіонах А. Колись для ФБУ готувала за це інформацію. У 2007 році зі збірною U-18 стали п’ятими в Нові-Саді (Сербія). У наступному році в Піскарі (Італія) з U-20 знову посіли 5 місце. У 2005-му в Познані (Польща) – 6. У 2010 році в Попраді (Словаччина) – 7. У 2012-му в Дебрецені (Угорщина) – 7. Також двічі виводили збірні U-18 та U-20 з Дивізіонів В у А.
Коли з 5 місця в Дивізіоні А відібралися на чемпіонат світу, то нас як героїв зустріли в Україні. Але потім ФІБА вирішила, що 21-річні дівчата вже можуть грати за національні збірні, тому скасувала чемпіонат світу U-21 в інтересах головних команд і з того часу більше не проводила. Засмутилися – це не те слово, щоб описати наші емоції. Виступити на світовій першості було важливою ціллю для мене, як тренерки. Дуже цього хотіли й дівчата. За спортивним принципом це право вибороли, але отримали в підсумку розчарування. Лідерками тієї збірної були Олеся Малашенко, Аріна Білоцерківська (Лесюк), Таїсія Удоденко (Бовикіна), Олена Самбурська, Олександра Приступа, Олександра Досенко, Аліса Євтушенко та Катерина Дорогобузова.
– Стало відомо, що ви двічі їздили у США: на семінар і турнір, де зіграла збірна України дівчат 1993 р.н. Розкажіть за ці подорожі за океан.
– Вперше я потрапила у США, коли возила збірну України на турнір школярок, схожий на «Березневе божевілля» у студентів. У місто Гемптон, що недалеко від столиці Вашингтона, з’їхалися 100 команд. Матчі проходили одночасно на 16 майданчиках. Дуже цікавий турнір. Скаути переглядали кандидаток до університетів. Тоді трьом українкам пропонували стипендії в університетах: Дарії Завідній, Людмилі Науменко і Анні Кірієнко.
Моя друга подорож у США була на семінар. Відвідала декілька міст. Там побачила всю баскетбольну вертикаль зі школи до НБА. Була і в коледжах, і в університетах. Бачила як все влаштовано і в жіночих, і в чоловічих баскетбольних командах. Нас познайомили не лише з тренувальним процесом, а й із менеджментом.
Ми з Іриною Петрівною Нагорною тоді тренували клуб Суперліги Регіна-Баскет (Бар). Були вражені доброю фізичною формою американок. Тому в тренера жіночої команди одного з університетів я запитала: «Як гравчині підтримують фізичні кондиції протягом сезону?». На нього головний тренер мені відповів: «Зараз покличу тренера з фізпідготовки, бо я не в курсі». І лише той спеціаліст мені розповів усі деталі. Ми були дуже здивовані, що головний тренер не в курсі та не контролює це питання.
– Будь ласка, розкажіть про згадану команду Регіна-Баскет (Бар), яку ваш тандем з Іриною Нагорною привів до срібних нагород Суперліги сезону 2011/12.
– Як завжди ми готували з Іриною Нагорною дітей. Почали шукати можливості, щоб із ними змагатися не в дитячих, а вже в дорослих чемпіонатах. Першим кроком стало створення студентської команди КНЕУ імені Вадима Гетьмана, яка виступала в Першій лізі. Але хотіли грати на ще вищому рівні. Якось на матчі Динамо ми випадково зустріли Олега Голодюка. Ірина Петрівна йому розповіла за це, на що він сказав: «Можна над цим подумати, якщо ви виступатимете за клуб Бара». У підсумку ми стали тренувати Регіна-Баскет. Спочатку кістяк команди становили молоді киянки та гравчині молодіжних збірних. Як правило, ми грали в Барі для популяризації баскетболу там. Лише іноді домашні матчі приймали в Києві в залі на Видубичах. Там ми й тренувались.
Потім за команду стали грати наші старші вихованки та баскетболістки, що працювали з нами в збірних. Були навіть такі, що поверталися з-за кордону (згадані Ольховик, Рульова, Удоденко). Також за нас виступали Аліна Ягупова, Оксана Письменник, Інна Фасхутдінова, Юлія Лапшинова, Олена Вергун й дві легіонерки: француженка та сербка. Грали у Суперлізі декілька сезонів.
У фіналі за сумою двох матчів ми програли динамівкам. Важкувато було протистояти їм, нашій команді в обох матчах трішки чогось не вистачило для перемог. Програли, але рахунки не були розгромними… Друге місце – це не перше.
– Як розпочався ваш тренерський шлях у баскетболі? Розкажіть за наступність тренерських поколінь: Євгенія Кочергіна – Ірина Нагорна – Лариса Єщенко.
– У третьому класі почала грати в баскетбол у ДЮСШ №3. Потім навчалася в Київському спортивному ліцеї-інтернаті олімпійського резерву. Грала за молодіжні збірні України на першостях Радянського Союзу. Ми там посіли друге й третє місця.
Коли я закінчила школу та вступила в інститут фізкультури, то розпався СРСР у 1991 році. Тоді було дві сильні команди в Україні: Динамо та Сталь. В останньої виникли проблеми з фінансуванням, і деякі її гравчині перейшли в Динамо. Частина динамівок відправилася грати за дубль, де я та інші молоді дівчата втратили місце у складі. Тому вже на другому курсі університету я спробувала тренувати. Прийшла в зал до своєї першої тренерки Ірини Петрівни Нагорної та розпочала працювати з дітьми. Мені дуже сподобалось. Потім вона запропонувала набрати групу. Так все й почалось. Зранку я навчалась, а ввечері – тренувала. Я збиралася в майбутньому тренувати, але ніколи не думала, що цей етап настане так швидко.
Дійсно, як Ірина Нагорна розпочинала займатися баскетболом, то вона тренувалася в Євгенії Григорівни Кочергіної, що спочатку працювала в ДЮСШ №3, а потім у – КСЛІ. Разом з нею я не тренувала, але з її збірною на рік молодших за мене дівчат їздила на турнір, де зуміла себе показати. Після цього отримала у 10 класі свій перший виклик у збірну однолітків від тренера Володимира Степановича Заморського.
– Кого з відомих професійних гравчинь підготували в ДЮСШ №3 – Багіра?
– У нас займалися майбутні гравчині національної збірної України Анна Ольховик, Ганна Рульова, Оксана Моллова, Ольга Краснікова та Марія Дубас. З молодших – баскетболістки молодіжних збірних Анастасія Кучерьонок, Дарія Кононученко, Олександра Семенчук, Катерина Коваль, Катерина Діке та Поліна Корбут. Боюся когось не назвати, але це ті дівчата, які продовжують грати в баскетбол.
– Стало відомо, що цікавою є історія, як ваша вихованка Катерина Коваль потрапила на секцію баскетболу...
– У вересні я ходила по школах і набирала в команду дівчат 2005 р.н. Уже зібралася йти з однієї школи, але стала чекати, поки по сходах пройде клас в актову залу. Дивлюся, що серед них, як здалося, йде доросліша висока дівчина. Нумо запитувати в дітей з якого класу. Мені повідомили, що з четвертого. Я для себе відмітила, що вона ж вища, ніж ті дівчатка з 5 класу, з якими щойно спілкувалась.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катерина Коваль визнана найкращою першокурсницею тижня конференції ACC NCAA
Спитала вчительку, чи можу поговорити з дівчинкою, розповіла, що я тренерка з баскетболу. На що отримала відповідь: «Вона не буде грати, самі запитайте, якщо хочете». Знайомлюся з дівчиною. Потім питаю: «Ти хотіла б займатися баскетболом?». Вона відповіла, що ні. Питаю: «А чим ти займаєшся?». Сама стою, завела руки за спину та схрестила пальці. Думаю, тільки б не плавання, бо звідти я дитину з такими даними «не витягну». Вона відповіла: «Займаюся балетом».
Я почала шукати телефон батьків. Ні вчитель фізкультури, ні класна керівниця мені не дали номера. Сказали: «Не маємо права». Але порадили через тиждень-два відвідати змагання з легкої атлетики між школами, туди хтось із батьків її приведе. Виявилося, що Катя добре бігає за збірну школи. Я була шокована та стала з нетерпінням чекати змагання. Від класної керівниці дізналася, що в них спортивна родина: старший брат плаває, а молодший – грає в хокей.
На змагання Катю привів тато. Домовилися про одне тренування. Ми з Іриною Петрівною тоді постаралися, щоб дитині сподобалось. Вона зацікавилася, на друге тренування вже прийшла в баскетбольній екіпіровці та кросівках «Джордан». На одному з перших занять Катя почула, що старші дівчата грають у ВЮБЛ і запитала, чи можна прийти подивитись. Відповідаю: «Звичайно». Так вона потрапила на перші змагання, як глядачка.
Після першого матчу на турнірі підходить до мене та проситься задати питання. Підгинає ноги, широко розставляє руки й питає: «А що це роблять дівчата?». Я пояснила про захисну стійку. Після цього з наступного заняття, коли її суперниці отримували м’яча, то Катя їх зустрічала у стійці зі слайдами. Це дуже велика рідкість. Як правило, після танців може пройти два роки, щоб привчити дівчат до захисної стійки. Так у Каті розпочалося знайомство з баскетболом.
– У трьох командах чемпіонату України ВЮБЛ сезону 2024/25 ви є головною тренеркою або асистенткою: 2009, 2010 та 2012 рр.н. Трішки розкажіть за результати кожної з них. Як вам усе вдається встигати?
– Дівчата 2009 р.н. перед війною посіли перше місце у ВЮБЛ. Влітку 2022 року, як відновили тренування, з їх чемпіонського складу лишилася одна Анна Марченко. Потім повернулися Марія Гулямова та Софія Горбенко. Всі інші виїхали через війну.
Цього сезону команди 2009 та 2010 рр.н. уже відібралися до фінальних частин чемпіонатів України. Гравчині 2009 р.н. у своїй віковій категорії посідають поточне 1 місце з однією поразкою, а команда 2010 р.н. (2 місце) – теж програла лише один матч.
По 2012 р.н. ми виступаємо об’єднаною командою з ДЮСШ №12 – Тейваз Тетяни Чорногрицької. Вона й веде цей вік, бо не всі тури ми з Іриною Петрівною відвідуємо через щільний календар. Команда продовжує боротьбу за потрапляння до верхньої сітки.
Деяких із цих дітей ми вже набрали під час війни, а їх суперниці грають в баскетбол значно довше. До повномасштабної війни був один пам’ятний сезон. Тоді наші вихованки 2003, 2004 та 2005 рр.н. виграли три чемпіонати ВЮБЛ за один сезон. Було так важко, що наш тренерський дует просто «зашивався», роз’їжджаючи по змаганнях.
