Велике інтерв'ю генерального секретаря Федерації баскетболу України Володимира Драбіковського для Tribuna.com про справи в українському баскетболі.
– Почнемо з найголовнішого. На 28 та 29 квітня заплановано засідання правління ФІБА, на якому, як раніше було анонсовано, розглядатиметься питання подальшого відсторонення російських та білоруських команд. Що наразі взагалі про це відомо?
– Так, дійсно, буде таке засідання, на якому прийматимуться відповідні рішення. Але у вівторок засідав виконком ФІБА, який вже ухвалив рішення по чоловічій національній збірній – що вона не буде допущена до попереднього кваліфікаційного турніру Олімпіади. Російська жіноча збірна не може потрапити на Ігри та навіть на кваліфікаційні змагання – у жінок немає попередніх кваліфікацій, і все залежить від участі у чемпіонаті Європи. Росіянки на чемпіонаті Європи не виступали, тому у них автоматично немає можливості потрапити на Олімпіаду.
Ми очікуємо, що буде прийняте офіційне рішення по командах з баскетболу 3х3. Тому що на сьогоднішній день, теоретично, якщо їх допустять, умовно, до чемпіонату Європи, то через участь у чемпіонаті Європи вони можуть здобути певну кількість балів у рейтинг і потрапити в олімпійську кваліфікацію. Я не бачу фізичної можливості у цих команд пробитись на Ігри, але теоретична – залишається. Тому ми чекаємо на рішення.
Втім, судячи із нашого постійного спілкування з ФІБА, вони прийматимуть рішення, виходячи з рекомендацій Міжнародного олімпійського комітету (МОК). На сьогодні рекомендація МОК – командні види не допускати.
– Тобто, можемо вважати рішення ФІБА по відстороненню росіян від попередньої кваліфікації на Олімпіаду індикатором того, що все буде добре?
– Так. Взагалі, ФІБА – така організація, що якщо вона ухвалює по чоловічій національній збірній ось таке рішення, то вона не може ухвалити інше по жіночій команді чи по баскетболу 3х3. Тобто, це рішення демонструє нам позицію ФІБА у цьому плані.
– Але якщо росіян все ж допустять, що робитимете? Ви особисто брали участь у великій зустрічі представників національних федерацій з видів спорту із міністром спорту Вадимом Гутцайтом стосовно можливого бойкоту змагань за участі країн-агресорів. Яка позиція у ФБУ з цього питання, чи є у вас план дій на такий випадок?
– Ми не братимемо участь у таких змаганнях. Тут навіть жодної полеміки не може бути.
Також я хочу сказати, що наша баскетбольна федерація першою порушила усі ці питання про відсторонення росіян та білорусів – ми звернулися до світового офісу ФІБА, до ФІБА-Європа, до федерацій всіх країн світу. Після цього з’явилася коаліція із дев’яти країн, що підтримали нашу ініціативу. У вівторок ця коаліція зробила ще одну заяву стосовно неприпустимості участі російських та білоруських команд у міжнародних змаганнях. Але ми боремось також зараз за те, щоб представників цих країн не було у керуючих органах ФІБА та в усіх комісіях і програмах, що започатковує ФІБА.
– Якщо я правильно розумію, то станом на сьогодні росіяни там є – той-таки Кириленко десь задіяний, наприклад.
– Так. Справа в тому, щоб їх вивести з цих органів. Це можуть зробити тільки світовий конгрес ФІБА та генеральна асамблея ФІБА-Європа. Вибори у ФІБА-Європа – у травні, 20 числа, а у серпні – конгрес великого ФІБА. І ось цю роботу ми зараз проводимо, щоб представників країн-агресорів не було ніде – ані в комісіях, ані в керівних органах, ані в програмах. Якщо навіть будуть їхні представники у якихось програмах, тоді ми не будемо туди посилати своїх представників.
– Тобто, наприклад, якщо російська сторона займає, умовно, якусь роль у Кубку світу з баскетболу 3х3, ви не берете там участь?
– Ні. І так само це позиція ось цієї коаліції з дев’яти європейських держав зараз. Вони вже задекларували це.
– Зупинимось ще трохи на виборах у ФІБА-Європа. Усі ми знаємо і бачимо, що нинішній очільник організації, пан Тургай Демірель, не надто активний у всьому, що стосується українського питання. Чи відомо вже, хто претендуватиме на його посаду, і яку позицію щодо України ці претенденти займають?
– Демірель взагалі не дуже активний, це правда. ФІБА-Європа на сьогодні – це організація, яка має небагато прав на щось. Станом на сьогодні там такий статут, що це просто регіональний офіс великого ФІБА. Будуть вибори, і є дві кандидатури – іспанець Хорхе Гарбахоса, президент місцевої федерації, і президент французької федерації Жан-П’єр Сьюта. У них обох позиція чисто проукраїнська.
Наскільки я знаю, ось ці дев’ять країн, що об’єдналися у коаліцію на підтримку України, будуть підтримувати Гарбахосу – ми бачимо їхню позицію. Щодо французької федерації і взагалі міністерства спорту Франції – я знаю, що була нарада між міністром спорту Франції та нашим міністром, яку ініціював саме Сьюта. І французький міністр там сказав, що вони як країна, яка прийматиме Олімпіаду-2024, проти участі російських та білоруських спортсменів у змаганнях. І у баскетбольних, і взагалі.
Французька сторона пообіцяла нашому міністру допомогти в усіх видах спорту – останні збори перед Олімпіадою вони готові прийняти за свій рахунок. Тобто, за рахунок Франції на якийсь термін прийняти усіх наших олімпійців.
– Від початку великої війни ми багато чули про допомогу нашому спорту – від Міжнародного олімпійського комітету, різних міжнародних федерацій. Є спеціальний фонд на підтримку українських спортсменів, про який голова МОК Томас Бах дуже любить розповідати. Як із цим обстоять справи у ФІБА? Існує якась програма підтримки українського баскетболу, чи минулого року, коли ФБУ підтримували щодо участі у міжнародних змаганнях з баскетболу 3х3, це була разова акція?
– Окремої програми немає. Але минулого року ми зверталися до ФІБА і просили, щоб нам дозволили не платити внески за участь у змаганнях. Для нас усе зробили, ми не платили внески минулого року, і не будемо платити у 2023-му. Тобто, для нас участь в офіційних змаганнях безкоштовна – це чемпіонати Європи та світу з баскетболу 5х5 та баскетболу 3х3.
– Дякую, із цим більш-менш зрозуміло. Давайте перейдемо до внутрішніх справ. Напевно, найголовніша подія місяця – це призначення нового головного тренера національної збірної України. Перш за все, хочу спитати, як ви розійшлись із Айнарсом Багатскісом. Як оцінили його результати, який контакт підтримуєте із ним зараз?
– З Айнарсом у нашої федерації давні дружні стосунки, і розійшлися ми абсолютно нормально. У нього завершився строк контракту ще восени 2022 року, але ми вирішили, була домовленість така, що він допрацює ще до кінця відбіркового етапу чемпіонату світу. І було обопільне рішення, що, якби ми б потрапили на ЧС-2023, то Айнарс би залишився. Якщо ні…
Але у нас залишились хороші дружні відносини, ми постійно на зв’язку з ним і з його жінкою, яка дуже багато допомагала нам як волонтер у Латвії, коли дуже багато наших дітей-баскетболістів туди виїхало. Кращих стосунків не буває, я вважаю.
Другий поспіль баскетбольний ЧС без України – закономірність. Ми робимо недостатньо для успіху
– Кандидатура Віталія Степановського – одна з тих, що були очевидними. Ми розуміємо, що це один із найкращих наших тренерів тут і зараз. Як до неї прийшли у федерації? Як проходив процес погодження, перемовин із тренером?
– Ми розглядали кандидатури двох українських тренерів – це Степановський і Валерій Плеханов. Також ми розглядали кандидатури Звєздана Митровича і Ронена Гінзбурга. Як ми прийшли саме к Степановському? Ми розуміли, що Гінзбурга фінансово потягнути ми не зможемо, тому що він безкоштовно працювати не буде. Митрович – ми теж розуміли, що задарма він працювати не буде, але перемовини ми вели, щоб зрозуміти його позицію.
Він сказав так – що зараз у нього немає клубної роботи, і доки він не визначиться із клубом, то не може приймати таке рішення. Але також Звєздан сказав, що для нього великою честю було б працювати зі збірною України, і якщо б він працював з якимись національними командами, то це були б лише збірна Чорногорії і збірна України. Тому що він вважає, що Україна для нього як друга батьківщина, фактично його становлення як тренера пройшло саме тут.
Тож у нас залишилися дві кандидатури українських тренерів. Попередньо ми провели опитування наших осередків та членів виконкому, і навіть я був цим вражений – абсолютна більшість була за Степановського.
– Жодна федерація у світі не призначає тренера збірної просто для того, щоб його призначити. Коли вели перемовини із Степановським, якісь конкретні завдання перед ним ставили?
– Безумовно. Зараз це потрапляння на чемпіонат Європи 2025 року.
– Наскільки мені відомо, у Степановського є контракт на наступний сезон із румунською «Крайовою» – тобто, він принаймні рік поєднуватиме посади у клубі та збірній. Жодних проблем із цим немає?
– Ні, немає. Його кандидатура навіть мала розглядатись на позицію головного тренера румунської збірної. Але він відклав це питання до рішення нашої федерації. Пріоритетом, безумовно, була збірна України.
– По його штабу щось зрозуміло вже?
– В штабі у нього будуть працювати Микола Кірсанов та Артем Сліпенчук. І 100% будемо залучати тренера з фізичної підготовки. Але побачимо, кого саме. Це ще в процесі.
– Влітку збірна гратиме попередню кваліфікацію Олімпіади. Наскільки я розумію формулу цього змагання, шансів пробитись у Париж через нього у будь-якої команди об’єктивно дуже небагато. Яким буде ставлення до цього змагання? Збірна гратиме на результат, чи це буде процес побудови нової команди – кадрові експерименти, залучення молодих гравців? Зрештою, новий головний тренер прийшов.
– Максимальний результат стоїть перед національною командою завжди. Але ми розуміємо, що шансів дійсно небагато – потрапити до числа 12 найсильніших баскетбольних збірних світу нам на сьогодні, скоріш за все, не під силу. Проте завдання максимальне – зробити все, щоб туди потрапити.
Безумовно, будуть зміни у складі, будемо залучати молодь.
– Збірна у нас, скажімо так, не вікова. Втім, є декілька гравців, для яких відбірковий цикл на ЧС-2023 теоретично міг стати останнім у складі національної команди. Станом на сьогодні я не чув, щоб хтось збирався прощатись зі збірною, але, можливо, у федерації є інша інформація?
– У мене такої інформації немає. Хто може піти? Побачимо, як буде почувати себе Денис Лукашов, який зараз травмований. Так, його можна назвати віковим гравцем, але він демонструє дуже хороший баскетбол. Слава Кравцов вже потроху відходить від збірної, ми його викликали, коли не вистачало гравців на його позиції. Але це все. Всі інші будуть грати.
– Призначення Євгена Мурзіна у жіночу збірну читалося – за останні роки він встиг попрацювати і в жіночій Суперлізі на клубному рівні, і з жіночою молодіжною збірною також. Але що стояло за цим призначенням – вам не вдалось домовитись про продовження співпраці з Срджаном Радуловичем, чи він сам вирішив піти з жіночої збірної?
– Спершу ми почали розмовляти з Радуловичем. Але він одразу відмовився – сказав, що він не бачить, що ще може дати цій збірній, що він дуже зайнятий у клубі, ось таке. І логічно було, що його має замінити Мурзін, який був асистентом у Радуловича, який має дуже багато знань – коли він був головним тренером чоловічої збірної, ми його відправляли на обмін досвідом та навчання навіть у НБА. Чому ж ми його у жіночий баскетбол і направили – щоб він ці знання передавав. Ми не бачили на сьогоднішній день іншої кандидатури серед вітчизняних тренерів.
Воло– Із жіночою збірною у нас взагалі зараз доволі складна ситуація. Дуже сильно впав рівень чемпіонату, де залишилось фактично два-три серйозних клуби. Наші дівчата грають хто де – у других-третіх дивізіонах європейських чемпіонатів. Ну і ми бачимо, що Аліна Ягупова поступово проходить пік власної кар'єри. Що робитимете взагалі із усім проектом жіночої команди в цілому?
– Зараз ми працюємо над розширеним складом команди. З’ясовуємо, хто на якому рівні знаходиться. Був у нас список із 30 кандидатур, Мурзін його проглянув, залишилось 22 кандидати. Будемо із ними працювати – що ж нам ще робити? Із українського чемпіонату дві-три гравчині є кандидатами до збірної. Це «Франківськ» – Кристина Філевич, Оксана Молова.
Будемо намагатися повернути дівчат в Україну. Ми плануємо, що у наступному сезоні будуть ще два-три потужних клуби у жіночому чемпіонаті.
– У нас зараз є вакансія в збірній U-20 – принаймні, федерація ще не оголошувала, хто замінить Степановського, який мав працювати із молодіжною збірною, але очолив національну. Хто обійме цю посаду?
– Ви ще не знаєте, тому що ми ось щойно шляхом опитування провели виконком. І затвердили на цю посаду Дмитра Забірченка.
– Усі шість наших молодіжних збірних зараз у дивізіоні Б – і дуже малоймовірно, щоб усі вони разом підвищились у класі цього літа. Повернення якої з цьогорічних команд у топ-дивізіон вам видається найбільш реалістичним?
– Ми ставимо таке завдання юнацькій збірній U-18 – вийти в дивізіон А. Там дуже потужний склад гравців, цей вік був дуже хороший. Там теж більшість гравців виступає за кордоном, тому ми плануємо провести два збори, на яких зберемо усіх кандидатів – там 28 чоловік, – щоб їх тренери переглянули вживу і визначились зі складом команди.
Інші команди, я думаю, не вийдуть в дивізіон А – але надія є, і завдання ми ставимо високі.
– Цьогорічна команда U-18 підіймає, напевно, найголовнішу проблему сьогодення в українському спорті. Тут у нас Назарій Кулішенко у «Гран-Канарії», Десмонд Яму в «Баварії», люди у серйозних академіях, мають хороші перспективи. І постає питання їхньої можливої натуралізації тими країнами, де вони зараз виступають. Чи задумувалась над цим питанням федерація? Що плануєте робити, щоб зберегти українських гравців для України?
– Ці хлопці були заграні за Україну у 16-річному віці. Тобто, змінити баскетбольне громадянство зараз вони не зможуть. Вони мають для початку бути громадянами тієї країни, де вони виступають, і вже потім, у віці 23 років, якщо вони матимуть подвійне громадянство, то зможуть обрати, яку країну їм у подальшому представляти. Але зараз вони мають право грати лише за збірну України.
– Думали про те, щоб десь заграти їх за національну команду?
– 18-річних? Поки що таких розмов не було. У нас був лише один такий випадок – це Святослав Михайлюк. У 2013-му він був одним з найкращих гравців юнацького чемпіонату Європи, Майк Фрателло його побачив і за рік запросив на дорослий чемпіонат світу. Але це має бути, по-перше, великий талант, і, по-друге, треба фізично бути готовим. Ну і взагалі – Михайлюка тоді взяли на чемпіонат світу, але це був карт-бланш, довгостроковий проект.
– А що у нас взагалі зараз із дитячим баскетболом, бо дуже багато хлопців та дівчат залишили країну через війну?
– Це доволі проблемна тема, саме через від'їзд молоді. Але відзначу, що чимало дітей вже повернулося, і ми знаходимо варіанти, як заохотити молодь до занять баскетболом. Буквально днями розпочався другий етап ВЮБЛ у якому візьме участь близько 140 команд. У першому, регіональному етапі, взагалі були задіяні понад 460.
Поки що, у воєнний час, намагаємося брати кількістю. Від неї, ми сподіваємось, має піти і якість.
– Зрозуміло, що Україна найближчим часом не претендуватиме на проведення офіційних баскетбольних змагань, бо у країні війна. Але де базуватимуться наші збірні у наступному циклі? Це й надалі буде Рига, чи розглядаєте якісь інші варіанти?
– Я думаю, що ми у Ризі і залишимося. У нас, по-перше, сформувались дуже хороші стосунки з латвійською стороною, і, по-друге, вони й самі нас запрошують. Вже напрацьовані механізми, ціла купа відпрацьованих питань – логістика, забезпечення формою (до речі, напередодні в Італії Михайло Юрійович зустрічався із президентом Errea, нашого технічного партнера, і вони домовились, що нам зроблять ще більші скидки, ніж були, так що ми з ними співпрацюватимемо й надалі – наскільки я знаю, все пройшло дуже тепло), дуже багато технічних моментів. Там нас все влаштовує. Та й «Прометей», який зараз там базується, за моєю інформацією, теж залишиться у Латвійсько-естонській лізі.
Ми, як і «Прометей», теж вивчали можливість базування у Польщі – може, трохи ближче нам там. Але ми дослідили це питання, і поки що нічого кращого за Латвію ми не знайшли.
– Якщо вже зачепили тему партнерів та спонсорів, історія з Parimatch. Зрозуміло, що ми не будемо обговорювати рішення РНБО у воєнний час, однак втратити в момент титульного спонсора чоловічої Суперліги та національної збірної – це має бути складно. Розкажіть, наскільки сильно це вплинуло взагалі на роботу федерації та де і як плануєте шукати нових партнерів.
– Це дійсно був удар по федерації – це був спонсор, з яким ми працювали багато років, Parimatch сильно нам допомагав. Рішення РНБО, дійсно, обговорювати не будемо, склалося як склалося, і тепер ми шукаємо інших. Зараз із беттінговими компаніями працюємо, Слава Лопушанський (медіа-директор ФБУ – прим. авт.) займається цими питаннями, Михайло Юрійович також. Шукаємо нових спонсорів, але у такі часи це дуже важко. Це тільки на таких, знаєте, особистих відносинах.
– І, переходячи вже до теми національного чемпіонату – ось ця історія з Parimatch не заважала дограти сезон?
– Ні, у нас була подушечка фінансова.
– Тож, чемпіонат. Моя головна думка щодо нього – дограли до логічного завершення, і це добре. Попри війну, тривоги обстріли і ще багато чого іншого. А які у вас особисті враження залишились від сезону Суперліги? Тим більше, ви неодноразово відвідували матчі, і не лише заключний бабл у Києві. Ось ця формула із баблами вам взагалі як – зайшла, чи не зайшла?
– Я не можу сказати, що формула зайшла. Коли грали команди із роз’їздами, з глядачами – це була зовсім інша справа. Але у тій ситуації, в якій ми опинилися, іншої формули не могло бути взагалі. Рівень чемпіонату дійсно був нижчим, ніж у попередні роки, це зрозуміло, тому що всі найкращі баскетболісти грають у закордонних клубах. Але я вам скажу так: те, що було на початку чемпіонату, і те, що було наприкінці – це зовсім різні команди. Різний рівень.
Ми не знаємо, як воно буде на наступний сезон. Але з’явились молоді гравці, які через рік – якщо взяти, наприклад, «Говерлу», де виступали переважно молоді хлопці, за виключенням Сергія Старцева, Артема Водолазського та Іллі Чугунова, – заграють та піднімуться на ще вищий рівень. В інших командах теж є молодь.
Тому моє особисте враження – я задоволений цим чемпіонатом. Бо коли ми починали, ніхто не знав, що взагалі із цим робити. Ми прийняли таку формулу сезону, що граємо без плей-оф, але під кінець чемпіонату команди вже казали нам: давайте якийсь кубок проведемо чи ще щось. Тому що з’явилась така можливість – грати в баблах, тому що ракети зараз менше літають. Тож враження позитивне.
– Те, що плей-оф у Суперлізі не буде, було оголошено ще перед початком чемпіонату, однак більшу частину сезону точилися обережні розмови щодо того, що матчі на виліт усе ж може бути проведено. Що стало для федерації кінцевим моментом, коли ви точно зрозуміли, що плей-оф все ж не буде, і сезон завершиться із кінцем регулярного чемпіонату?
– Дивіться – те, що плей-оф не буде, ми вирішили одразу. Десь в кулуарах якісь розмови дійсно були, однак ми ніколи серйозно над цим навіть і не думали. Бо знаємо, перш за все, фінансові спроможності клубів – де брати гроші? Хтось казав, мовляв, давайте проведемо плей-оф, однак ми поговорили із клубами Суперліги – ну, може, два-три були готові. У них не було коштів на це, контракти були підписані до кінця квітня, і бюджети клубів складалися саме із таким розрахунком.
– Чи є у нас станом на сьогодні проблемні клуби з точки зору фінансування? Усі ми чули зарплатну історію «Черкаських Мавп» із попереднього сезону, у «Запоріжжя», наприклад, також тягнулись борги з минулого чемпіонату. Цей сезон усім вдалося дійти нормально, без значних заборгованостей та проблем?
– За моєю інформацією, усі дійшли нормально. В кулуарах були розмови хіба що про один клуб, але я думаю, що там теж усе вирішиться. А так, взагалі, контракти були зовсім іншими, аніж раніше, ви це розумієте. Тож усі доїхали нормально.
– Коли закривали сезон Суперліги у київському баблі, ви спілкувались з Валерієм Елькінсоном, Валерієм Кондратьєвим, президент «Будівельника» Богдан Гулямов також був присутній на матчах. Якісь розмови стосовно наступного чемпіонату вже вели? Що про нього відомо вже зараз?
– Безумовно, вели. Я думаю, що кількість команд буде не меншою, аніж у сезоні попередньому. Якщо казати про Елькінсона, то Валерій Альбертович сказав – ось цей сезон ми пограли і все, а у наступному сезоні «Запоріжжя» буде боротися за призові місця. Це такий у нього, дуже оптимістичний прогноз, але він знає, як це робити. «Дніпро» буде грати, «Будівельник» буде грати у чемпіонаті, «Прометей» буде грати – вже є домовленість у нас з ними. Але, може, якийсь клуб і пропаде – таке теж може бути.
– Це просто ваші особисті відчуття, чи є конкретні індикації того, що в когось проблеми?
– Є індикації. Я не хочу казати зараз про це, тому що я назву клуб, усі хрестик на ньому поставлять, а потім у них все вийде, і вони продовжать грати.
– Перед початком весняної частини футбольного сезону УАФ обережно, але підіймала питання щодо того, щоб почати процес повернення глядачів на трибуни. Волейбольний чемпіонат у Чернівцях грається за присутності вболівальників, бо там, здається, є дозвіл місцевої влади. Як на цю історію дивляться в українському баскетболі? Чи були спроби зі сторони федерації повернути вболівальників бодай на матчі західних баблів – в Івано-Франківську, Луцьку, Львові?
– Якщо жити по закону, то треба вже жити по закону. Насправді, жодна місцева влада не може вирішувати, чи дозволяти глядачам бути на трибунах, чи ні, якщо є наказ міністерства спорту – із вболівальниками не грати. Волейбол провів, і слава Богу. Але глобально такого дозволу немає.
Втім, ми писали листа міністру спорту, що треба переглянути це питання. Ми зверталися, відповіді не було, тому що, як я розумію, важко приймати це рішення – бо велика відповідальність, не дай Боже щось трапиться. Але будемо знову звертатись на підставі того, що театри працюють, кінотеатри, і треба міняти цей наказ.
Якщо є якась спортивна споруда, де чи в цій споруді, чи в якомусь найближчому радіусі є бомбосховище, де може укритися, умовно, 300-400 глядачів, то треба дозволяти.
– Ходили чутки у другій половині сезону, навіть деякі гравці про це розповідали, що певним матчам Суперліги, скажімо так, бракує спортивної складової, що ФБУ про це знає і цим питанням займається. Я розумію, що із ресурсами федерації це майже неможливо довести – але чи дійсно у вас були підозри до певних поєдинків?
– Так, були підозри. До двох матчів – коли «Біпа» грала з львівською «Політехнікою», вони в одному з баблів зустрічалися двічі поспіль. Ми провели роботу в цьому плані, створили робочу експертну групу, вона передивилася ці матчі, дала свої висновки, і ми передали ці висновки у Національну поліцію.
Перша підозра виникла у мене – я дивлюсь матч і бачу, що вони взагалі не в те грають. Подзвонив Романові (Бойку, директору Суперліги – прим. авт.) і кажу – дивись, сьогодні виграє одна команда, а потім інша, ось таке у мене відчуття. Воно так і сталося. Після першої гри ми подзвонили президентам клубів і сказали, що у нас є підозра, щоб вони переговорили із тренерами, гравцями, що так не має бути.
– Суддівство. Роботу арбітрів завжди активно обговорюють, критикують – це нормальна справа для будь-якого виду спорту, і наш баскетбол тут не виняток. Ви самі в минулому рефері з великим досвідом – як оціните роботу суддів у чемпіонаті Суперліги, що завершився?
– Безумовно, тут є над чим працювати. Можна сказати, що рівень суддівства відповідав рівню чемпіонату, але у мене тут є питання. За останні роки ми з різних причин втратили цілу групу провідних арбітрів. Ті хлопці, що обслуговують матчі Суперліги сьогодні, мають потенціал, ціла група молодих арбітрів зараз отримає ліцензії ФІБА – будемо з ними далі працювати. Але щось треба змінювати. Втім, зараз ситуація така – не збереш їх усіх разом, немає спілкування віч-на-віч. Раніше все було інакше.
А у сьогоднішніх умовах, я думаю, що семінари все ж треба проводити, збирати арбітрів, і щоб тести вони здавали так, щоб ми це бачили, а не так, як зараз – відео тесту прислав, і ми його приймаємо. Треба міняти підхід. І, якщо ми зараз із ними спілкуємось онлайн, то треба частіше це робити. Я бачив, що у декількох іграх судді порушували правила баскетболу – це неприпустимо. Кожен арбітр має знати правила, але були помилки – коли вони сходились втрьох, щось обговорювали і потім приймали рішення, яке на голову не налазить. Рішення, якого за правилами не могло бути у тій чи іншій ігровій ситуації.
Із нашим національним інструктором з суддівства Олександром Раєвським ми це вже обговорювали – нам треба створювати якусь систему, що працювала б у нинішній ситуації, коли ми не можемо усі збиратися по декілька разів на сезон. Раніше були два обов’язкових семінари для всіх – перед сезоном та всередині сезону, це така міжнародна практика, так Євроліга працює, і коли я відповідав у федерації за суддівство, то започаткував цю систему у нас. Але якщо ми не можемо збиратися фізично, треба більше спілкуватися онлайн. Тестування – можливо, кожного місяця тест по правилах проводити, не на 25 питань, а, умовно, на 10-15. Щоб арбітри були у тонусі весь час. Вони мають правила вивчати постійно.
Навіть я, з усім своїм досвідом, кожен раз, коли беру правила баскетболу і починаю вивчати зміни у нових редакціях, то обов'язково знаходжу для себе щось нове, на що я колись не звертав уваги. І вони мають так працювати кожен день. Я розумію, що зараз багато відволікаючих факторів, які заважають суддям це робити, але це потрібно робити. У кожного має бути свій рівень, не можна опускатися нижче за нього. У своєму житті я не пам’ятаю рішення, яке б я прийняв із порушенням правил баскетболу. Так, я міг припуститися помилки у певних епізодах – фол чи не фол, пробіжка чи не пробіжка, – але ж це суб’єктивне враження. Порушувати правила баскетболу – судді не мають права таке робити.
– «Рівне». Найближчими днями відбудеться вирішальний бабл сезону Вищої ліги, вже зрозуміло, що вони будуть у призах, і мають чудові шанси стати чемпіонами. І так високо вони вже далеко не перший рік. Чи ведуться якісь перемовини із цим клубом щодо можливого підвищення у класі та виходу на рівень Суперліги? Чому вони досі залишаються у вишці?
– Тому що не можуть знайти достатню кількість коштів – тут причина одна. Сергій Ліщук, який є там президентом клубу (а зараз він став ще й директором обласної спортивної школи) – не авантюрист. Президент клубу має бути трішечки авантюристом – треба у цей бій вв’язатися, і тоді щось получиться. З нашою підтримкою. Ліщук із пересторогою до усього цього ставиться. І я його розумію – якщо він не забезпечить нормальний бюджет команди, йому доведеться вкладати свої особисті кошти. Він і так їх вкладає, а треба буде ще більше. Але ми працюємо над тим, щоб «Рівне» у наступному сезоні зайшло у чоловічу Суперлігу. Є напрацювання, є контакт з місцевою владою. Свого часу ми багато зробили для того, щоб ця команда у Рівному з’явилася. Ми прикладали максимум зусиль на початку, коли вибирали це місто.
Коли декілька років тому ми обирали міста для будівництва нових палаців спорту, Рівне було пріоритетом федерації. Я був членом комісії при міністерстві, що визначала ці міста, а Бродський постійно працює з місцевою владою. Там нас усі розуміють, нас чують, і ми думаємо, що на наступний сезон все може статися. Тому що бюджети клубів зараз не такі великі, як були у попередні роки. Тож у мене є надія, що «Рівне» з’явиться у чоловічій Суперлізі, ми не відкидаємо це.
– По цих аренах, що будувалися за державні кошти, ми знаємо, що повністю завершили та відкрили одну, і вона, на жаль, зараз в окупації – це Мелітополь. А як обстоять справи у західних містах? Де на момент початку великої війни ситуація була найкращою?
– Мелітополь – це все ж, скоріше, не палац спорту, а спортивна школа. Щодо арен, найкраща ситуація у Хмельницькому – там будівля вже є, залишилось її тільки оснастити, провести внутрішні роботи. Але не знаю, що із цим буде зараз – комісію прикрили, і хто зараз відповідає за це питання, я не знаю. Раніше цим займався перший заступник міністра, але потім він звільнився. Можливо, це просто зараз не на часі – бюджетні видатки з цього напряму закрили, тож ми просто чекаємо. Але коли на це з’являться кошти, першим буде Хмельницький, а потім Рівне.
– Клубний сезон в Україні буде повністю завершено вже найближчим часом, коли свій чемпіонат дограє чоловіча Вища ліга. І почнеться літо збірних команд та організаційних питань – тренерських курсів, суддівських семінарів тощо. Що буде пріоритетом для федерації у міжсезоння?
– Забезпечити підготовку та участь національних збірних у чемпіонатах Європи – це головне завдання. Плюс проведення внутрішніх змагань. Влітку ми будемо проводити чемпіонат України з баскетболу 3х3 – плануємо, що кожні два тижні десь будуть гратись тури. Але основний пріоритет – національні збірні.
Це дуже багато роботи. Треба визначити місця, де проводити цю підготовку. Хлопці U-18 та U-20 проходитимуть підготовку в інших країнах, тому що більшість із них за кордоном зараз знаходиться. З фінансами теж проблеми – ми звертаємось зараз до наших колег, партнерів з інших федерацій, клубів, європейських партнерів, щоб вони нам теж допомагали у якійсь мірі, бо не вистачає коштів, щоб забезпечити повноцінну підготовку.
– Останній рік взагалі був дуже важким для українського баскетболу. Ваше особисте враження – далі буде краще?
– Якщо на полі бою буде краще, то й нам буде краще. Але я очікую, що найближчий рік буде дуже важким. Тому що коштів не стало більше. І допомога від європейських федерацій буде меншою. Тому що рік тому, коли почалася велика війна, на цій хвилі усі шукали можливості допомогти Україні. А зараз вони трошки вже інакше до цього відносяться.
Усі підсіли – і звикли, і фінансово підсіли. Навіть за кордоном – я спілкувався, наприклад, із президентом баскетбольної федерації Франції, з яким у нас дуже теплі дружні стосунки, і у них на 20% зменшився бюджет федерації. За рахунок війни – тому що бюджетні кошти у Франції також витрачаються на допомогу Україні, і на спорт виділяється менше грошей. Війна – вона ж нікому не робить краще.
