Головний тренер команди з Хмельницького ДЮСШ-1-БК Едельвейс (дівчата-2006) розповів, як вдалося відродити на Поділлі дівочий баскетбол. Хоч дебютанткам не вдалося здобути перемог у першому турі чемпіонату ВЮБЛ, але усе ще попереду.
- Команда існує у Хмельницькому вже багато років, якщо точніше – 15 років. Вона формується на базі однієї школи – НВК-2. Це команда з традиціями, але ми виступали на рівні чемпіонатів області і різних турнірах. Минулого року тренер цієї команди Андрій Володимирович Дегтяренко помер і я прийняв її. Ми дуже багато разом тренувалися з цими дівчатами, робили спаринг-тренування. І два роки тому вирішили усе ж таки запустити дитячу лігу. Два роки посилених зборів, тренувань не пройшли даремно, цього року ми заявилися у чемпіонат ВЮБЛ.
- Позаду перші матчі.
- Так, нашими суперниками були команди з Житомира, Києва, Вінниці і Переяслава. Усі матчі програли. Це й зрозуміло, бо ми дебютанти. Здебільшого для дівчат у перший рік головне – це досвід. Але протистояння були запеклі. У першому матчі команда набрала 69 очок. Поступилися 69:81, але для 12-тирічних дівчат такий показник закинутих доволі солідний. В інших матчах закидали приблизно по 45 очків, але забагато пропускали – захист поки що не готовий для повноцінної роботи. І не готові чотири гравця, фізична підготовка посередня для офіційних матчів.
- Батьки дівчат задоволені, що діти займаються баскетболом?
- Так, усі вони були на матчах, несамовито підтримували своїх дітей. Дівчата 11 місяців на рік – зайняті. В активному тренувальному процесі, мають по шість тренувань на тиждень, працюють наполегливо. При цьому навчаються у школі, плюс тренувальні збори, плюс турніри. Останні два роки вони дуже активні.
- Встигають і у баскетболі, і у навчанні.
- Хто як (посміхається – ред.). Багато хто встигає, багато хто прагне встигнути.
- Батьки бачать перспективу?
- Батьки розуміють, що баскетбол відкриває великі можливості. І це не тільки, як гра у команді. Це взагалі спілкування і залучення знайомих. Діти їздять на збори, змагання, знайомляться – це розширює їхній світогляд. Багато людей перетинаються у точці баскетболу. Батьки тільки За. Скажімо, на цих літніх тренувальних зборах ми мали порядка 200 баскетболістів, у баскетбольному таборі. Відповідно кожна дівчина собі вже 5-6 нових знайомих, друзів знайшла. Для життя це дуже корисно.
- А де був цей табір?
- Село Мивки, Барський район, Вінницька область. Ми їздимо туди вже протягом восьми років. Туди з’їзджаються Тернопільська обл., Чернівецька обл., Вінницька обл., і ми також.
- За помірними цінами можна провести збори.
- Саме так. Там директор тільки за спорт, дуже гарні умови, майданчик у лісі. Постійний затінок, свіже повітря – для літа це дуже важливо.
- На цей сезон великих завдань перед командою не ставите?
- Основне завдання – пройти турнірний шлях без травм і отримати досвід. Цей сезон – саме для набуття досвіду. Далі будемо дивитися, звісно, кадрові зміни відбудуться, переукомплектація. Але це вже наприкінці сезону підбиватимемо підсумки і будемо думати, що нам робити далі.
- Що робитимете з дівчатами, які, можливо, не потягнуть, чи усіх залишите у баскетболі?
- Дівчата просто перейдуть в іншу групу для допрацювань. Ми їх не виганяємо, який сенс? Ось завтра у нас заплановане відеотренування. Ми переглядатимемо відео зіграних матчів, буду розповідати – хто де недопрацював. Кожна отримає персональні завдання, які гравець має підтягнути, допрацювати, зробити роботу над помилками.
- Усе на серйозному рівні відбувається.
- А як інакше? Якщо займатися, то займатися до кінця. Слава Богу, місто трохи допомагає.
- І батьки.
- Здебільшого, відсотків на 70, допомагає місто, 30% - батьки. Ми забезпечені зараз майже усім, що треба. Тільки бажання і знайти, де тренуватися кожній дитині.
- Є де тренуватися?
- Так, є зал, який перебуває у моєму розпорядженні по 4 години. Я можу дозволити собі розподілити тренувальний процес по етапах, по кожній годині – що я хочу зробити. І ніхто в потилицю не дихає, ніхто з зали не виганяє. Робота спокійна.
- І усі дівчата по 4 години тренуються?
- Вони попрацювали, потім відпочили, присіли, з’їли по бананчику, попили водички, поговорили, далі знов попрацювали. Тобто не квапляться. І дівчата не втомлюються, і більший обсяг роботи можемо виконати.
- Колись ваша команда грала у ВЮБЛ?
- Ця – ні. Була інша команда, років десять тому. Команда 1995-1996р.н. стала чемпіонкою України. Тренувала тих дівчат Наталія Анатоліївна Довгань. А тепер ми підхопили цей прапор. До того ж, у жіночу Вищу лігу заявилася команда з Хмельницького. Був перший тур у нас, ми ходили командою на матчі, дівчата бачать – чого можна прагнути. Коли просто тренуєшся, варишся у своєму соку – це одне. А коли бачиш вищу лігу – це вже зовсім інше.
