Ключовий меценат спорту в Україні, титульний спонсор Суперліги і генеральний партнер національних збірних упродовж останніх чотирьох сезонів, компанієя Parimatch спільно з Tribuna.com запускає спецпроект про український баскетбол, в якому розповість про головні події останнього десятиліття. Головні перемоги, вирішальні кидки, серйозні поразки і ключові проблеми – розповімо про всі сторони баскетболу. Перша серія спецпроекту – про одного з головних талантів цього покоління – Сергія Гладира.
Перші кроки в баскетболі, Миколаїв, молодіжні збірні та Єврокемп у Тревізо
Не кожному гравцю щастить народитися у баскетбольному середовищі. Сергію пощастило. Його батько Віктор Гладир – один із символів баскетболу в Миколаєві – і сам був непоганим гравцем. Хоча професіоналом Віктор не став, потім таки дістався профі-рівня і у 1994 році почав працювати в місцевому клубі директором команди. Робить це і досі. Мама та рідна сестра Сергія теж грали у баскетбол.
Тож завдяки родині і передусім Гладиру-старшому Сергій не просто зростав у місті з баскетбольними традиціями і найкращими в країні вболівальниками, а ще й весь час крутився навколо однойменної команди, а потім пішов займатися у клубну школу.
«Сергій ще нормально ходити не міг, а вже тягав вдома м’яч. Я не бачив його перші кроки у баскетболі, оскільки дитячі групи у нас займалися не в СК «Надія», тож я не міг за ним спостерігати особисто. Я не знав, як Сергію все дається, важко чи легко, але він тренувався у хорошого тренера Шнейдера Олександра Андрійовича, тож в цілому був у нас на радарі.
Я почав спостерігати за Сергієм, вже коли він був підлітком і почав в тренуватися в «Надії». Видно було, що він непогано навчений, але насправді не можу сказати, що він виділявся якимись неординарним атлетизмом , зростом, дисципліною або технікою. Хіба що характером. Одразу було помітно, як він хоче перемагати.
Навіть кидок прорізався не одразу, а вже на рубежі потрапляння до першої дорослої команди. І я передусім кажу не про механіку кидка або підвищення точності, а саме про впевненість. Сергій постійно додавав у впевненості. А впевненість йшла від тренувань. Пам’ятаю, шо майже завжди Сергій залишався після ранкового заняття і не йшов, поки не забивав 400 триочкових. Пригадую, що одного разу він тоді забив 63 поспіль», – розповідає екс-тренер «Миколаєва» та збірної України Валентин Берестнєв.
Вже у 16 Гладир дебютував у першій команді «Миколаєва» і досить швидко перетворився в справжню зірку Суперліги. Як і всі малі баскетболісти, він хотів грати в НБА, але не відміну від більшості – впевнено йшов до цього. Перед тим, як про нього дізналася широка публіка, хлопець блискуче виглядав на молодіжному рівні за збірні України.
У 2006-му на провальному для наших чемпіонаті Європи U-18 (16-те місце) Сергій тягнув, як міг, збірну України в компанії з Рябчуком, Кольченком та Вільховецьким: 17.3 очка + 3.4 підбирання + 1.3 передачі + 1.3 перехоплення, при 19 з 48 дальніх (39,6%).
У 2008 вже на Євробаскеті U-20 в Латвії Гладир був найкращим у складі команди з Лукашовим, тим таки Кольченком і Тимофеєнком, яка посіла 8-ме місце в елітному дивізіоні. Там за 29.5 хвилини Сергій приносив команді 17.1 очка + 3.8 підбирання + 2.4 передачі + 1.2 перехоплення. Гладир реалізував 56. 5% двоочкових кидків , 43.1 % дальніх при 65 спробах і 84.4 % з лінїї. Стартовий матч проти Литви в Ризі взагалі став одним з найкращих у житті Сергія. В кошик майбутніх фіналістів від рук Гладира упали 38 очок, з яких 11 кидків (17 спроб) були триочковими. Це рекорд молодіжних Євробаскетів.
Цікаво, що через багато років одразу декілька збірників покоління Сергія та тренерів, спілкуючись зі мною про іншого нашого відомого свінгмена Святослава Михайлюка, відзначали, що потенціал і талант 20-річного Гладира був цілком співставний з талантом 20-річного Михайлюка, а може й навіть більш яскраво вираженим.
Це зараз може прозвучати дивно, особливо для вболівальників молодшого віку, оскільки вони знають, що у сезоні 19/20 Михайлюк проводив майже 25 хвилин у складі «Пістонз» і влучав понад 40% дальніх. Але такі паралелі насправді мають сенс, особливо якщо ви дивилися гру Свята за збірні у 2016-му та 2017 роках.
Безумовно, Святослав значно яскравіше вистрілив на рівні шістнадцятирічних, та й команда Віталія Усенка тоді посіла не 16-те місце. Але давайте детальніше.
У 2016-му багато в чому саме погана гра Свята не дозволила Україні стрибнути вище 8-го місця. На перший погляд, цифри були цілком окей: 14.9 очка + 5.6 підбирання. Та якщо дивитися ширше, то бачимо лише 19% триочкових при 6 спробах за матч, а також насторожуючі 4.7 втрати на 2.7 передачі.
У 2017 Сві набирав вже навіть 20.4 очка, але точність знову була далекою від очікувань – 44% двоочкових та 32.7 % дальніх. Окремо варто зазначити, що Свят робив фантастичні 6.0 втрати на 4.4 передачі. Україна того разу стала десятою…
Грубо кажучи, Гладир був як Свят за атакувальним потенціалом, тільки з довгими руками, зі значно сильнішим захистом і з досвідом рубки проти дорослих мужиків вже в юному віці.
Проте залишимо у спокої Святослава, він тут просто для порівняння (не порівнювати ж з центровими Фесенком і Кравцовим), а повернемося до Гладира. А він вже у 2009-му став гравцем національної збірної України і вривався в Суперлігу на максималках. У нас почали говорити, що Гладир – гравець принципового іншого рівня польоту і що наступний сезон має стати для нього останнім в Суперлізі.
Так і вийшло. Влітку 2009-го Сергій був обраний «Атлантою» на драфті НБА в другому раунді, але до Штатів не поїхав, а підмахнув трирічний контракт з іспанською «Манресою». Тоді преса навіть писала про інтерес від ЦСКА та «Барси».
Окремо згадаємо прекрасний виступ українця на Єврокемпі в Тревізо, в компанії таких хлопців, як Нандо Де Коло, Луїджи Датоме, Джо Інглса, Йонаса Йеребко, Родріга Бебуа, Патріка Беверлі, Бобана Марьяновіча, Патріка Міллса, Олексія Шведа, Томаша Саторанскі та Костаса Папаніколау. Там же показав себе і друг Сергія Слава Кравцов, який став найкращим захисним гравцем кемпу.
Щодо Гладира, то він був більш ніж на рівні усіх цих іменитих хлопців в Тревізо.
1 гра: 7 очок + 5 підбирань за 25 хвилин
2 гра: 14 очок за 21 хвилину
3 гра: 13 очок за 30 хвилин
4 гра: 18 очок + 4 підбирання за 25 хвилин
5 гра: 10 очок за 24 хвилини
Гладир став спів-MVP Матчу Зірок кемпу, реалізував в Тревізо 9 з 21 дальніх кидків. Ось, що писав про нього всесвітньо відомий оглядач проспектів Джонатан Гівоні:
«Гладир напрочуд майстерний та універсальний гравець, особливо відносно свого юного віку. Він безсумнівно один із найкращих шутерів на кемпі. Хлопець має чудову механіку кидка, блискуче атакує після виходу з під заслонів. Окрім того, він ще й один з найбільш сильних атлетів кемпу, з прекрасним першим кроком, солідною швидкістю. Він має дуже високий потенціал для покращення».
Те, що Гладир потрапив не у гранди Євроліги, а до більш скромного клубу, не було проблемою. В топ-командах Сергій цілком міг виявитися не готовим до настільки різкої зміни рівня опозиції та конкуренції у команді, а от переїзд до топ-чемпіонату, де як раз була постійна практика протистояння з топ-командами виглядав ідеальним варіантом.
Гладир залишав «Миколаїв» вже повністю сформованим гравцем, і що дуже важливо – універсальним. Сергій досяг розмаху рук в 202 см при зрості в 197 см, він прекрасно стрибав, більш ніж пристойно грав у захисті, і насправді блискуче кидав з периметра. Тоді Сергія сприймали ніби як покращену версію Артура Дроздова, який давно повернуся з Франції (де виграв три чемпіонські титули!) до України і три сезони поспіль домінував в Суперлізі за БК «Київ». Проте Гладиру було 20 років, і як зазначав Гівоні – він міг ще додавати і додавати.
В останній рік Гладир приносив «Миколаєву» 15.4 очка + 4.3 підбирання + 2.4 передачі + 1.5 перехоплення. Того сезону трохи пограв і у Єврочеленджі, де мав статистику в 19.5 очка + 3.0 підбирання + 2.0 перехоплення і 1.0 блока. В обох випадках влучав більше 40% триочкових. Треба було йти далі.
Перевірка іспанським чемпіонатом, статус топ-снайпера та невдачі у Літній Лізі НБА
«Звичайно, ми з Сергієм та його батьками обговорювали його переїзд до Іспанії. Але лише обговорювали, не сперечалися. Оскільки предмету дискусії бути не могло. У хлопця була можливість виступати у найкращій лізі Європи, та ще й у «Манресі», звідки до НБА раніше переїхала низка гравців. Ми всі розуміли, що їхати неодмінно треба.
Чи були у мене сумніви, що в нього вийде на загубитися в чужій країні та настільки потужній лізі? Зізнаюся, були. Я дуже переживав, з першого сезону взагалі глянув усі його матчі. Знаю, що батьки Сергія теж глянули більшість ігор»,- розповідає Берестнєв, який тоді очолював «Миколаїв».
Період у «Манресі» був багатий на класні моменти. По-перше, Гладир не виправдав пересторог і в цілому виявився готовим до найкращого чемпіонату Європи вже з першого сезону. В перший рік Сергій став важливим рольовиком «Манреси» : 31 матч, 10 у старті, 19.5 хвилин за гру, 9.4 очка + 2.1 підбирання. Однак упіймати свій кидок не вдавалося – лише 33.1% з периметра.
Але надалі українець додавав. В наступні два сезони (31 та 30 матчів) Сергій вже проводив по 16 ігор у старті (20.7 та 21.0 хвилини за гру відповідно) і стабільно піднімав свої цифри точності триочкових. Спочатку до 34.7% а потім до 35.9%.
Сергій мав репутацію елітного снайпера, то ж і захищалися проти нього відповідно. І на те були причини. Ще у перший рік в Іспанії Гладир дійшов до фіналу конкурсу триочкових, а у 2010 та 2011 двічі поспіль вигравав його.
Це і зараз було б приємним моментом, але в ті часи, коли українські гравці майже взагалі не виступали в сильних лігах закордоном, це було величезним предметом гордості.
А от з НБА все не складалося. Сергій двічі літав у літні кемпи «Атланти», і обидва рази невдало. Сергій одного разу сказав мені у приватній розмові, що вважає винним лише себе.
В перший раз Гладир отримав у Літній Лізі майже 9,7 хвилин в 5 матчах, проте не влучив нічого – 26,3 % з гри та 17% з периметра. Акліматизація, специфічність баскетболу в Літній Лізі, рвана ротація від тренера, чи ще щось – розібратися вже дуже важко. Але окей, не влучив – його проблеми.
Але від того все одно дуже дивно, що наступного разу Сергій був тотально проігнорований «яструбами». Хлопець летів на інший континент до команди, яка його задрафтувала, летів у статусі баскетболіста національної збірної, дворазового переможця конкурсу триочкових іспанської ліги, але отримав всього 5.1 хвилини на паркеті, піднявшись з лави лише у двох матчах.
Напевно, тоді Сергій вже вирішив для себе, що особливо сподіватися на НБА не варто. Він нестабільно відіграв свої 4 матчі у відборі на Євробаскет-2011, проте на сам турнір – перший для Фрателло біля керма збірної – не поїхав. Зате поїхав на Євробаскет-2013 у Словенію, де йому судилося стати справжнім локомотивом команди.
Цьому передував ще один добротний рік у найкращій лізі Європи, але вже за добре відому українцям «Фуенлабраду» з передмістя Мадриду: 26 матчів, 12 у старті, 21.3 хвилини, 9.4 очка + 2.7 підбирання + 1.1 перехоплення і гросмейстерські 41.5 % дальніх.
Словенське диво, переїзд до Франції, драматична травма та 4 роки поза складом збірної
У Словенію Гладир та збірна їхали без будь-яких сподівань на успіх з боку власних вболівальників, але там сталося диво. І Гладир був одним із його найголовніших творців.
Та збірна Майка Фрателло була заточена на рутинну роботу. Гравці вмирали на паркеті і передусім намагалися не дати зіграти супернику. Гладир був топ-3 серед наших баскетболістів з роботи в захисті, але на відміну від, наприклад, Корнієнка чи Липового з Кравцовим, Сергій робив різницю в атаці.
А з огляду на те, що 178-сантиметровий Пух Джетер не був повноцінною опцією у в захисті (в нападі відіграв топово), саме Гладира називали найбільш універсальним та збалансованим гравцем тієї команди, її системоутворюючим елементом.
Цифри говорять те саме: вихованець «Миколаєва» з 12.0 балами за гру став другим в команді за очками (у Пуха 13.5), першим за підбираннями та штрафними, третім за передачами (1.5), четвертим за блоками та другим за перехопленнями.
Сумарно Сергій награв 309 хвилин. У лідера Джетера – 311. Зафіксуємо, щоб розуміти масштаб Гладира-гравця для історичного контексту баскетболу України: ми посіли рекордне шосте місце на Євробаскеті, і Сергій був чи найважливішим гравцем на паркеті в більшості цих матчів.
Після історичного турніру у Словенії Сергій пішов на підвищення і підписався в клубі Євроліги з передмістя Парижу – «Нантері». Цікаво, що міг опинитися і в «Будівельнику» Айнарса Багатскіса, який теж дебютував у Євролізі, проте вибрав більш статусних французів, які щойно стали чемпіонами країни. Але до Києва все одно приїхав – команди опинилися в одній групі.
Сезон у «Нантері» Гладиру вдався. Близько 25 хвилин у середньому в умовах участі у 4 турнірах (Євроліга, Єврокубок, Кубок Ліги та чемпіонат Франції) в найатлетичнішому баскетболі Європи – дорогого коштує.
При тому старт сезону вийшов пом’ятим: ще 21 вересня українець перебував у складі національної команди і у розташування «Нантера» дістався лише в кінці місяця. Євроліга стартувала вже 1 жовтня, тож Сергій повноцінно адаптуватися у команді не встиг – всього 6,4 очка + 3,0 підбирання. Проте вже у Єврокубку (44.4% дальніх при 5,6 спробах) та національній першості (40% дальніх при 5,8 кидків) був одним із ключових гравців. До речі, з Єврокубка команду Гладира вибив саме «Будівельник»...
За рік після словенського подвигу Україні належало дебютувати на Кубку Світу в Іспанії. В нашій групі опинилася збірна США, тож турнір очікували з просто таки релігійним трепетом.
У стартовому поєдинку з Домініканою Гладир був ключовим гравцем. Другий ігровий час та третій РЕ в команді після бігменів Корнієнка та Кравцова, 12 очок, 3 передачі, 3 підбирання, 2 з 4 триочкових і Україна забрала дебютний матч у групі – 72:62.
Те, що сталося далі, і досі викликає великі дискусії. Багато хто говорить, що українці вийшли б з групи, якби Гладир грав у всіх матчах у Більбао.
Згоден з цим і чинний капітан збірної Слава Кравцов:
«Так, втрата Сергія стала ключовою. Я і сам не раз це зазначав в інтерв’ю. Саме досвіду та класу Сергію нам не вистачило у Більбао».
Нагадую, що тоді сталося: жовто-сині грали проти фінів у 2-му турі на рівних. Сергій вийшов у старті і провів на паркеті майже 8 хвилин, але наприкінці чверті, забиваючи свій другий дальній в матчі, невдало приземлився і травмував гомілкостоп. Українці виграли першу чверть 22:20, але програли матч 76:81, потім поступились Новій Зеландії та США. І не вийшли з групи.
Після того розчарування у Більбао Сергія не бачили в збірній довго. Він не взяв участь ні у Євробаскеті-2015, ні у кваліфікації та фінальній частині Євробаскету-2017, де наша команда грала у плей-оф. Сергія насправді турбували травми, проте за кулісами баскетбольного майданчика говорили, що Гладир також не дуже хотів їхати до Євгена Мурзіна.
Правда це, часткова правда, чи неправда взагалі, але факт у тому, що до Мурзіна Гладир таки приїхав. У жовтні 2018-го Сергій прилетів на матчі проти Швеції та Туреччини, і його впевненість у собі та вміння працювати по гравцю в захисті одразу кинулися в очі. Знову ж таки – 8 з 19 дальніх у цих двох іграх виглядали дуже авторитетним підсиленням. Але ключове – не цифри. А харизма, якої він додав команді.
Надалі в тому відборі Сергій приїздив у збірну в різних кондиціях та мав різну роль, але точно команду більш ніж підсилив – 10.9 очка + 5.0 підбирання + 2.3 передачі і 38,8%точності триочкових на 6,1 кидка. Лише троє гравців серед учасників кваліфікації мали точність вищу за умови виконання 6 дальніх спроб.
Останнім матчем для Сергія за збірну стала виїзна зустріч з Чорногорією – 22 лютого 2019 року. Сергій зробив 12 + 6 підбирань за 16 хвилини, і типово для себе дав 2 з 4 триочкових.
Це була класна історія баскетболіста та збірної, але вона повинна була закінчуватися не так, а дещо пізніше – на світовій першості у Китаї. Мабуть, закономірно, що на клубному рівні Гладир себе реалізував найбільше саме під час тривалої паузи на рівні збірних. Стабільно та без особливих спадів відігравши на своєму рівні сезон у 2014/15 у складі «Нансі» (12.1 очка + 3.5 підбирання + 1.9 передачі, 37.0 % дальніх) Сергій надовго осів в «Монако», де став справжньою легендою клубу та дуже знаковим гравцем для французького баскетболу в цілому.
Монако як другий дім, програні фінали та коліна-зрадники
В «Монако» у Сергія було все. І два Фінал-4 Ліги Чемпіонів, і два срібла чемпіонату Франції, і три перемоги в Кубку Ліги, і персональний титул МVP цього міні-турніру у 2017-му, з 22 очками та 5 трійками з 6 спроб у вирішальній грі.
І навіть повторення рекорду усіх часів чемпіонату Франці – астрономічні 9 з 10 трійок у грі регулярного чемпіонату проти «Діжона».
На жаль, травми не дали Гладиру реалізувати себе в більшій мірі і поповнити колекцію трофеїв. Через болі в колінах він почав йти на спад після 28 років. Тобто тоді, коли більшість баскетболістів лише виходять на пік.
Фінал чотирьох Ліги чемпіонів 2018 року – справжня корона кар’єри Сергія, її вінець. Того сезону Гладир вже грав меншу роль у команді, ніж в попередні роки, проте коли «Монако» дістався до вирішальних стадій, Сергій показав, хто є хто. Недаремно ж вболівальники клубу називали його Гладіатором.
Спочатку українець став ключовим фактором у півфіналі, а потім натурально увімкнув Стефа Каррі у програному матчі за золото проти АЕК.
Півфінал проти «Людвігсбурга» : 12 очок + 3 перехоплення всього за 16 хвилин, 4 з 6 дальніх.
Фінал проти греків: 18 очок, 5 підбирань, 2 перехоплення і 21 РЕ за 18 хвилин. 4 з 7 дальніх, 4 з 4 з лінії.
«Монако» програв фінал, але Сергій був останнім в команді Звєздана Мітровіча, кому можна було висловити претензії. Ще менше причин для цього було у програному за місяць після цього фіналу чемпіонату Франції проти «Ле-Мана». Сергій грав дуже мало в серії в цілому, а у вирішальній грі взагалі отримав 5 хвилин. Тут дуже доречно згадати, кого саме біло-червоним не вистачило в клатчі, адже кінцівка гри запам’яталася максимально дивною атакою (на відео з 5:20) від Поля Лякомба, який поліз на двох суперників під кошик.
Влітку 2018-го здавалося, що Сергій зав’язав. Гладир не грав півроку, потім в грудні 2018-го підписався з «Монако» на місячну угоду через травми у складі «монегасків», але на ділі вийшло так, що Сергій навіть з проблемними колінами – це гравець крутого рівня. Українець залишився до кінця сезону.
Знову понад 20 хвилини у чемпіонаті у середньому, знову потрапляння у хайлайти топів тижня, знову дуже висока продуктивність дальніх в 39.0% у французькій лізі, а в Єврокубку взагалі у 41.9 %. Але знову програш у фіналі чемпіонату Франції. Цього разу – «Ліону».
Після того фіналу Гладир професійно у баскетбол більше не грав. Чи міг би ще показати клас? Очевидно, що так. Чи варто засмучуватися, що Сергій вирішив більше не терпіти біль? Ні, точно не варто. Валентин Берестнєв звав його у «Миколаїв», красиво закінчити там, де починав. Проте Сергій вирішив – досить.
Можна дискутувати, чи має Сергій Гладир стояти в пантеоні українського баскетболу вище або на рівні Волкова, Медведенка чи Ліщука, але він точно виділяєвся навіть серед них завдяки одній простій якості – він міг вирішувати епізоди. Для українських баскетболістів це унікальна якість.
В США при порівнянні великих гравців люблять ставити риторичне запитання – а якби в клатчі від епізоду залежало ваше життя, кому б ви дали м’яч? Так от, у вас на паркеті Лень, Медведенко, Дроздов, Гладир і Ліщук. Кому б ви довірили вирішальний кидок? Відповідь очевидна, правда ж?
Нещодавно на sports.ru вийшов шикарний матеріал про Двейна Вейда. Одна фраза мене дуже зачепила. Автор пише: «Ми досі до кінця не усвідомлюємо, наскільки круто грав Двейн Вейд і наскільки високе його місце на баскетбольному Олімпі НБА. А от сам Вейд – чудово усвідомлює».
Подібні відчуття стосовно Сергія. Гладир чудово знає, чого він коштував, коли виходив на паркет, але в Україні доволі низький інтерес до баскетболу. Напевно пересічний спортивний вболівальник навряд чи знає щось більше, ніж «є такий баскетболіст». Але насправді місце Сергія серед найкращих українських спортсменів і точно серед десяти найкращих українських баскетболістів усіх часів. І за досягненнями, і за скілами, і за харизмою. Дуже вірогідно, що за всіма характеристиками це мав бути наш баскетболіст №1. Десь не вистачило здоров’я. Десь не вистачило удачі.
З тим, що певний нефарт зіграв свою роль згоден і Берестнєв:
«Прикро, що Сергій не отримав шансу в НБА. Я не думаю, що він як гравець чимось слабший за того ж Михайлюка і багато років Сергій, на мою думку, точно відповідав рівню НБА. Але йому непощастило. В тому числі, з локаутом у 2011. Коли він приїхав у Літню Лігу вперше у 2009 він виявився психологічно не готовим. Він тоді казав, що відчував себе не у своїй тарілці.
Але ж у 2011-му Сергій вже мав досвід двох сезонів в Іспанії, додав у захисті, покращив кидок та й загалом перебував у чудовій формі. На жаль, та Літня Ліга була відмінена.
Звичайно, як для українського баскетболіста, а тим більше не бігмена, а тим більше як для хлопчика з Миколаєва – це була прекрасна кар’єра. Все ж таки стільки років грати важливу роль у командах топових європейських ліг, вигравати трофеї, творити історію зі збірною – такій кар’єрі можна позаздрити. Але ми всі мали підстави розраховувати на більше.»
Буде цікаво поспостерігати за Гладирем в найближчі роки. Зараз він отримав роботу в «Монако», але можливо ми невдовзі побачимо його і в Україні. Можливо тренером однієї з національних команд. Можливо функціонером, в одному з клубів, можливо агентом. Сергій має величезний досвід, знає п’ять мов. Чому ні?
«Я бачу його тренером. Це буде цікавий лисий тренер. Гравцем він був прекрасним. Думаю, що навіть одним з п’яти найкращих українських гравців за весь час. І я вважаю так зовсім не тому, що ми хороші друзі», – каже Слава Кравцов.
Слава не даремно жартує про лисину. Через неї вболівальники останні декілька сезонів стабільно додавали Сергію два-три роки. Ви можете не вірити, але Гладиру лише в жовтні буде 32.
