Форвард Олександр Кобзистий став одним із дебютантів національної збірної України на міжнародному турнірі Williams Jones Cup-2024, який проходить у Тайвані. У першій грі Кобзистий був серед лідерів українців: він набрав 8 очок і зробив 9 підбирань за 22:45 на майданчику. В другій зустрічі до 10 очок додав 3 підбирання за 17:33 ігрового часу.
21-річний Олександр виступав за юнацькі та молодіжні команди України з 2017 року. Обирався до символічної п’ятірки та ставав бронзовим призером чемпіонату Європи-2023 U-20 Дивізіону В. Був у топ-3 бомбардирів другого дивізіону Євробаскету-2019 U-16. Вигравав ВЮБЛ (2019 рік) та двічі обирався до символічних збірних юнацьких першостей України. У складі белградської Меги став дворазовим чемпіоном Адріатичної ліги U-19 та перемагав у чемпіонаті Сербії U-19.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Кобзистий: Зіграти за національну збірну України — це моя мрія
Олександр – старший син легендарного українського баскетболіста й тренера Віктора Кобзистого, який трагічно загинув під час масованого удару Росії в грудні 2023 року. У той день ворог випустив понад 150 ракет й ударних дронів по території України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Віктор Кобзистий загинув у Львові внаслідок ракетного обстрілу
Перед поїздкою в Тайвань із національною збірною Олександр Кобзистий поспілкувався з пресслужбою ФБУ та розповів про особливості власної кар’єри у збірних і клубах, свою баскетбольну родину. Це було його перше інтерв’ю після втрати батька.
– Як розпочав займатися баскетболом, у кого тренувався? Яких успіхів досягнули твої команди й ти особисто на юнацькому рівні?
– Коли мені було 5-6 років батько Віктор Володимирович грав за Будівельник і завжди брав мене з собою на тренування. Тато або тренер давали мені завдання, які виконував. Коли став старше, то додалися індивідуальні заняття з батьком. Далі займався у двох столичних секціях поряд із будинком родини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Кобзистий: Батько радий, коли багато підбираю
Потім потрапив до команди тренерів Тетяни Олександрівни Чорногрицької та Дмитра Михайловича Яценка. Цей клуб називався БК Київ, а пізніше став іменуватися Тейваз. Після шкільних уроків зі столиці їздив до Боярки на баскетбольн тренування. До 15 років був у Тейвазі, далі провів один сезон за КСЛІ та з ним виграв юнацьку першість. Усього двічі обирався до символічних збірних ВЮБЛ. Після чемпіонату Європи до 16 років мене помітили іноземні скаути та я потрапив до академії сербської Меги.
– Коли вперше одягнув майку збірної України? У якому віці?
– Вперше був викликаний до команди U-14. Їздив зі збірною, яку очолював Віталій Олександрович Лебединцев, на Slovenia Ball. Запам'ятав перші збори у Івано-Франківську та Пущі-Водиці, в тому числі за те, що зарядка розпочиналася о 5:45 ранку. Ще нас за рішенням тренера всіх однаково підстригли. Ми, певно, були першою збірною, яка зібралася у віці до 14 років.
– Будь ласка, розкажи за період, коли викликався до збірних України U-15 та U-16.
– За U-15 виступав у ЄЮБЛ. Пам'ятаю навіть якийсь етап виграли, бо завоювали кубок. З U-16 їздили на міжнародний турнір до Італії з головним тренером Андрієм Станіславовичем Харчинським. Там ми змагалися із сильними збірними Дивізіону А, в тому числі господарями та словенцями.
– Розкажи, як вдалося обіграти в Італії кадетську збірну Росії з елітного дивізіону? Якою була мотивація та емоції грати проти росіян у 2019 році?
– Здається, це був мій найкращий матч на турнірі. За Росію грали дуже високі хлопці, але ми зуміли вирвати перемогу. Для нас цей суперник завжди був особливим подразником і додатковою мотивацією. Потім ще в ЄЮБЛ зустрічалися з пітерським Зенітом. У тій команді теж були шість височенних баскетболістів.
– Як ти виступив за кадетську збірну України на чемпіонаті Європи U-16?
– На цю першість я їхав як гравець лави запасних, але вдалося проявити себе у першому ж матчі проти господарів із Чорногорії та вибороти місце у стартовому складі збірної. Забив у дебютній грі понад 20 очок. У групі, крім господарів, ще програли Данії. Боролися після групового етапу за 9 місце, яке в підсумку й посіли.
Цікаво, що пізніше виступав у Мегі з чорногорцем Андрією Грбовичем, проти якого персонально грав у стартовому матчі чемпіонату. Перед тією зустріччю саме з ним обмінявся сувенірами збірних. З часом знову його зустрів у академії сербського клубу та разом відіграли два сезони за одну команду. От так буває.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Індивідуальні рекорди України U-16 на Євробаскеті: у Михайлюка рекорд за очками та рейтингом ефективності
– Розкажи про виступи за інші молодіжні збірні України.
– Далі розпочалася пандемія COVID-19. Одне літо провели збір без турнірів. Наступного року, коли виповнилося 18, мене викликали на Челленджер серед 20-річних. Грали проти команд з «еліти». Пам’ятаю, що точно були серед наших суперників Бельгія та Ізраїль.
Наступного літа мене взяли на чемпіонат Європи-2022 Дивізіону А з на рік старшими хлопцями. Нам трішки не пощастило в першій грі з Чехією, коли поступилися в овертаймі. Виграли в групі в Литви, програли Іспанії. У підсумку ці дві збірні, як згадую, визначили переможця в фіналі. Далі були поразки в плейоф від Туреччини (але я за 5 стартових хвилин набрав 13 очок), Словенії та виліт до другого дивізіону.
– Минулого року під керівництвом тренера Дмитра Забірченка відбувся найуспішніший твій молодіжний єврофорум як особисто, так й зі збірною. Розкажи про той турнір.
– Перед чемпіонатом провів невдалий клубний сезон. Через травму спини пропустив багато ігор. Вилікувався, потренувався близько місяця та поїхав до збірної. В аеропорту під час подорожі власне на турнір за два дні до старту в мене знову заболіла спина так, що важко було нести рюкзака. Але за добу до матчу все пройшло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Кобзистий увійшов у символічну п'ятірку Євробаскету U-20 Дивізіону В
Зазначу, що в тій команді панувала дуже дружня атмосфера. На це сильно вплинув головний тренер Дмитро Олександрович. Також він добре знав гравців та зумів максимально використати сильні сторони кожного. У групі виграли в Грузії (з ними провели до ЧЄ декілька контрольних зустрічей), Азербайджану та Косово. Зазнали єдиної поразки від шведів. У плейоф пройшли Нідерланди, але в півфіналі програли команді господарів із Північної Македонії. У матчі за третє місце здобули впевнений реванш у Швеції. Мене включили на цьому чемпіонаті до символічної п’ятірки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна завоювала бронзу Євробаскету U-20: відео хайлайтів матчу проти Швеції
– Наразі відбувся перший етап літнього табору національної збірної України. Ти поїдеш на змагання Williams Jones Cup у Тайвані. Які емоції тебе переповнюють?
– Дуже задоволений, що нарешті приїхав до розташування національної збірної з третьої спроби. З дитинства мій батько завжди розповідав як важливо виступати за України. Він мріяв, щоб ми з молодшим братом одного дня разом зіграли за національну збірну. Виховував у нас патріотизм.
Влітку 2023 року мене не відпустив клуб, взимку пропустив збір через травму, зараз, нарешті, – з третього разу – зі збірною. Я завжди про це мріяв!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чоловіча збірна України завершила перший етап збору в Ризі: фотогалерея тренування
– Розкажи про молодшого брата, якого щойно згадував.
– У мене є брат Ярослав Кобзистий 2010 року народження. Зараз він живе з мамою в Нью-Йорку та грає в баскетбол за місцеву школу. Його поточний зріст близько 185 см. Повторюся, батько мріяв, щоб ми з молодшим братом разом зіграли за збірну України. У нас різниця 7 років, тому це можливо в майбутньому.
До речі, коли мене вперше в юнацькій команді запитали під яким номером хочу виступати, то звернувся до татка й спитав, під яким грає він. Отримав відповідь, що під №6. З того часу виступаю з №6 на спині, але коли він зайнятий, то беру 9-й або 66-й номери також на честь батька.
– Як переніс втрату тата, який загинув під час ракетного обстрілу Львова? Що допомогло тобі пережити перші дні цього складного періоду?
– 29 грудня в нас у Мегі було ранкове тренування, під час якого у мене нічого не виходило: допускав елементарні помилки, м’яч не тримався в руках. По його завершенні головний тренер Марко Барач заборонив гравцям виконувати додаткову кидкову роботу, аргументуючи тим, що в місті «пробки» на дорогах і складно буде доїхати додому.
Лише мені сказав залишитись і влучити 50 штрафних кидків. Я розумів, що буде розмова, але й гадки не мав на яку тему. Після наставник запросив мене до кабінету, куди також прийшов відомий українським вболівальникам за виступами в южненському Хіміку та маріупольському Азовмаші Горан Чакич. Генеральний менеджер клубу Горан попросив перевірити повідомлення в телефоні. Я подивився нашу з ним кореспонденцію – там нічого не було, про що сказав Чакичу. Він попросив перевірити інші повідомлення, чи є новини про мого батька. Тоді я зайшов у інстаграм і побачив безліч повідомлень зі співчуттями та словами підтримки. Набрав маму, поговорив із нею.
Я плакав і не міг повірити у загибель батька. Думав, що так не може бути. Далі подзвонив відомий агент Мішко Ражнатович, який веде всі справи Меги, та запропонував різні варіанти на мій вибір, як бути далі. Він висловив думку, що треба тренуватися та грати далі, бути з колективом. Я погодився на цей варіант, бо свого часу мені це допомогло, коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення окупантів в Україну. Тоді в мене теж був пригнічений стан.
До матчу 31 грудня майже не спав ночами та мав незадовільне самопочуття. Мене випустили на майданчик, зіграв пару хвилин. Виконував стандартну дію, певно, намагався вибити м’яча, й відбувся вивих плеча. Після медичних процедур вирішив поїхати в Нью-Йорк до мами та брата на період трішки більше як два тижні. Спільний час із родиною мені допоміг прийняти горе та знайти сили продовжити жити далі.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:
Український форвард Віктор Кобзистий народився 7 березня 1979 року в Кременчуці (Полтавська область). У дитинстві також грав у футбол та хокей, але обрав баскетбол. У рідному місті розпочав професійну кар’єру.
За національну збірну України зіграв 11 матчів. Представляв державу на двох фінальних етапах Євробаскетів – 2001 та 2005 років. Був учасником двох Універсіад – 2003 та віцечемпіон 2005 років.
На клубному рівні Кобзистий-старший виступав за Нафтохімік (Кременчук), ЦСКА-Ріко (Київ), Азовмаш (Маріуполь), БК Дніпро та столичний Будівельник. У 2000 та 2009 роках був володарем Кубку України. У 2000, 2009 та 2010 роках ставав срібним призером, у 2001 році – бронзовим, а у 2011-му – чемпіоном України. Того ж року Віктор вперше завершив професійні виступи та розпочав кар’єру спортивного функціонера (президент БК Кременчук та очільник місцевої ДЮСШ) й тренерську діяльність. Його підопічні двічі ставали чемпіонами України (2013, 2014), володарями Кубку Суперліги (2012) та Кубку України (2013).
29 грудня 2023 року 44-річний Віктор Кобзистий трагічно загинув у Львові під час масованого обстрілу армією Росії різних українських міст.
– 8 липня знову відбувся масований ракетний обстріл міст України, медичних закладів. Наскільки важливо продовжувати нагадувати світу, що в Україні йде війна?
– Російські терористи продовжують обстрілювати українські міста. Це якийсь жах! У такий спосіб не повинні будуватися міжнародні відносини у 21-му сторіччі. Начебто весь світ починає про нашу війну забувати, в іноземних новинах їй не приділяють достатньої уваги. Треба розповідати як можна більше про війну.
Також перемогами українців на баскетбольних майданчиках потрібно демонструвати всьому світу, що в нас існує держава. Всупереч всім труднощам ми продовжуємо зберігати суверенітет і розвивати спорт й наші таланти.
– Що для тебе значить одягати синьо-жовту майку збірної України?
– Для мене дуже важливо представляти й прославляти свою країну. Ми повинні всьому світу демонструвати, що є баскетбольною державою, а наші команди можуть здобувати перемоги.
Дуже вдячний тренерам збірних за те, що в мене вірили та викликали на різні змагання з 14 років. Коли зіграв на чемпіонаті Європи U-16, то мене помітили та запросили до белградської Меги. Це дало великий boost моїй кар’єрі, мені як гравцю. Дуже вдячний, буду завжди пам’ятати про це та приїздити до розташування збірної, якщо мене викликатимуть.
– Яка атмосфера зараз у збірній? Чи є порозуміння між молодшими та старшими поколіннями? В Україні дуже спекотні дні, яка погода була в Латвії?
– Атмосфера відмінна. Усі раді знаходитися у розташуванні збірної та бажають працювати. Між поколіннями існує порозуміння. Старші завжди допомагають молодшим порадами.
Дуже цікаво тренуватися з досвідченими українцями: навчатися, дивитися як вони виконують елементи, намагатися щось додавати до свого арсеналу. До Слави Кравцова підходив і розпитував про НБА: проти яких зірок грав, із ким було найважче захищатися, яке життя професійного баскетболіста в Америці.
Минулого тижня в Ризі завжди було менше ніж 20 градусів тепла, а сьогодні (10 липня – ред.) тут другий сонячний день. Нарешті температура піднялася до 25 градусів. У Балтиці нам тепла не вистачало, але були створені дуже добрі умови для підготовки.
– Мрієш одного дня зіграти в НБА?
– Про свою мрію нікому не розповідаю. Це дуже особисте. Але твердо знаю, що мені потрібно робити, щоб її досягти. Ставлю цілі та поступово йду до реалізації мрії. Найближча така ціль – турнір у Тайвані.
– Уже знаєш, де проведеш наступний клубний сезон? Маєш контракт чи ще ні?
– Клубу на наступний сезон ще не маю. Поки що ніяк не можу це прокоментувати.
– Намагатимешся доброю грою за збірну здобути контракт на майбутній сезон? Які очікування від першого турніру за національну збірну?
– Про контракт не думаю. Просто буду виходити на майданчик і виконувати настанови тренера. Віддаватися грі на всі 100%. Намагатимуся показати себе якнайкраще.
– Які кращі досягнення були у твоїх команд за роки, проведені у системі белградської Меги? Чого особисто вдалося досягнути?
– За проведені роки у сербському клубі двічі вигравали Адріатичну лігу U-19: з однолітками та на рік старшими хлопцями. Там виступають провідні академії Сербії, Хорватії, Словенії, Чорногорії, Боснії, інколи долучаються команди з Північної Македонії. Були чемпіонами Сербії U-19. Іншу першість країни, де теж потужно виступали, не дограли через пандемію коронавірусу.
Виходили до фінального етапу Next Generation Tournament U-18, де грав у стартовому складі. У Белграді на відбірковому етапі в фіналі здобули вольову перемогу над запеклими суперниками – клубом Црвена Звезда. Після великої перерви поступалися з різницею у 20 очок. Наш тренер випустив «рольовика», який за 5 хвилин набрав неймовірні 10 очок: влучив флоатер і два триочкові кидки. Також він добре захищався. Завдяки цьому ми зробили великий ривок і вирвали перемогу наприкінці зустрічі в клатчі. Пресслужба Црвени Звезди в You Toube вела онлайн-трансляцію, але потім видалила другу половину зустрічі, лишивши на згадку лише першу, як їх вихованці вигравали з великим рахунком.
Фінальний турнір проходив у іспанській Валенсії. Ми перемогли господарів, за яких грав син Айнарса Багатскіса – Фредс, – та італійський клуб Стелла Адзурра. Обидва матчі виграли з різницями +20 очок. Я в кожній грі набирав близько 20 очок.
У вирішальній зустрічі за вихід до головного фіналу поступилися в клатчі Барселоні, але ми були весь матч попереду в рахунку. Наприкінці суперники застосували зонний захист, ми не влучили важливі спроби, зхибили кидок на перемогу. Мені було особливо прикро, бо останні хвилини зустрічі дивився гру з лавки, хоча виходив у стартовому складі та бажав змагатися. Якби тоді перемогли, то в фіналі зустрілися б із мадридським Реалом. На цьому турнірі я був серед кандидатів до символічної п’ятірки, яку обирали тренери.
– У тебе були імениті партнери на Next Generation. Можеш згадати всіх гравців стартової п’ятірки Меги?
– У нас був дійсно дуже потужний склад. З тієї команди двох сербів задрафтували клуби НБА: форварда Маямі Ніколу Йовича й захисника Ніколу Джуришича, якого обрала Атланта на минулому драфті. Також зі мною у стартовому складі виходили чорногорський розігруючий Лука Багавац, який зараз виступає за свою національну збірну, та хорватський центровий Томіслав Івішич.
– Як провів сезон-2023/24 у складі Меги?
– Влітку мене з клубу не відпустили до національної збірної. Повідомили, що не можна двічі їздити до збірних (вже встиг зіграти за U-20) та розраховують на мене, як гравця основного складу. Провів добре контрольні матчі в міжсезоння, у деяких іграх набирав по 20 очок. У одному з матчів ми протистояли американській команді сина Деніса Родмана. За неї також виступав син Леброна Джеймса Бронні, якого обрали Лейкерс на останньому драфті, але проти нас він не зіграв через зупинку серця, яка відбулася напередодні.
Коли розпочався сезон, то для мене він склався не найкращим чином. Спочатку двічі хворів. Команда знайшла свій ритм, тренер не хотів змінювати те, що й так добре працює без мене. Випускав мене на 4 хвилини, за які я інколи встигав набрати 11 очок. Потім 31 грудня я отримав травму – дислокація плеча, – через неї не грав із січня до середини квітня. 31 грудня у всіх медичних працівників був святковий настрій. Було помітно, що вживали алкоголь. З горем зробили мені необхідні процедури. У підсумку регулярний чемпіонат Адріатичної ліги команда завершила на четвертому місці, а в плей-оф уже зі мною у складі на стадії півфіналу поступилася майбутньому чемпіону Црвені Звезді.
Навесні не потрапив до заявки команди чемпіонату Сербії через ліміт на легіонерів. Мені знову не пощастило, бо повинні були заявити саме мене, а інші іноземці мали поїхати на заходи перед драфтом НБА. Суперник Партизан програв у фіналі Адріатичної ліги «всуху» – 3-0, тому наші матчі поставили раніше, а всі легіонери лишилися у складі Меги.
– Як у Сербії оцінюють російсько-українську війну. Існує думка, що частина її населення підтримує росіян.
– Насправді так, є люди, які підтримують Росію. Ті, з ким я спілкувався особисто, мені говорили, що підтримують Україну. Однак на вулицях ти можеш зустріти надписи на стінах: «Слава Росії», символи агресорів Z та V. У центрі столиці без перешкод продають футболки із зображенням Путіна, надписами «Росія, вперед» та символікою окупантів. Але бачив у Белграді з 2022 року лише пару людей, одягнених у такі футболки. Це не масове явище.
– Одноклубники розпитували про війну в Україні?
– На початку 2022 року постійно цікавилися партнери з клубу, тренери та керівництво команди. Але з часом їх інтерес ставав слабшим. У місцевих новинах цю тему також уже менше висвітлюють.
– Як налаштовуєшся на матчі? Маєш якийсь особливий ритуал?
– Деякі моменти налаштування на зустріч тримаю у секреті та нікому не розповідаю. Коли вдало проводжу гру, то намагаюся у день наступного матчу відтворити свій розпорядок: прокидаюсь о тій же годині, вживаю в той самий час одну й ту їжу, роблю таку ж розминку тощо.
– Сьогодні, у день інтерв’ю (10 липня – ред.), чинний віцечемпіон ЛЕБЛ і чемпіон Естонії Калев/Крамо офіційно повідомив про підписання, за моєю інформацією, твого найкращого друга, українця Артема Ковальова. Що можеш розповісти про це?
– По-перше, вітаю Артема з підписанням. Дуже радію, що він знайшов собі команду. З ним ми дійсно достатньо добрі друзі. Спершу декілька років тому пару разів зустрічалися в Києві. Але товаришувати розпочали десь рік тому. Часто разом грали онлайн у відеогру, з цього все й почалось.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Артем Ковальов повертається з Японії в Європу
– Як правило в гравців у молодіжних збірних з’являється багато друзів. З ким зі «збірників» продовжуєш спілкуватися?
– З Ковальовим разом не грали у збірних, бо він старше. Спілкуюся з Павлом Дзюбою, якого знаю з часів ВЮБЛ і збірної U-16. На Челленджері здружився з Германом Мелашичем й Антоном Тиртишником. Дуже добре товаришуємо після того змагання й з Максимом Шульгою. У цьому році зустрічалися з ним у столиці США Вашингтоні, разом провели один день.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Максим Шульга: Для мене дуже важливо дебютувати за збірну — обожнюю грати за Україну
