Київський ТІМ СКУФ завершує рік лідером жіночої Суперліги. Президент клубу і головний тренер команди Марина Ткаченко підбиває підсумки виступів у 2016-му. Що порадила знаменита Олімпійська чемпіонка і чемпіонка Європи дівчатам національної жіночої збірної України? Що побажала Марина Ткаченко прихильникам баскетболу у Новому Році?
- Звичайно, приємно завершувати рік, що минає, на переможній хвилі і вступати у новий рік з першого місця. Але це поки що попередня картина. Усе ще попереду. Нас очікують цікаві ігри і з Авангардом і Одеса підтягнеться, хоча зараз вона трохи не у тій формі.
- Чемпіонат України посилив ваш відроджений ТІМ СКУФ, не менш успішно виступає новостворений "Авангард". Конкуренція загострилася?
- Я б не могла сказати, що боротьба так вже загострилася. Ми втратили Динамо, маю на увазі не у буквальному сенсі слова. Воно вже не таке величне, хоча завжди було у лідерах. Так, на його місці з’явився Авангард, відновив участь у Чемпіонаті ТІМ СКУФ молодими гравцями. Так, просування є, але воно незначне, на один маленький крок вперед. Бо проблеми у жіночому баскетболі залишаються, і розглядати три команди у боротьбі за чемпіонство, недостатньо. Між ТІМ СКУФОМ, Авангардом, ІнтерХімом присутня інтрига. Рівень решти команд залишає бажати кращого. Але я усе розумію, їх теж треба реанімувати, ростити молодь, я бачу дуже багато команд грають студентами, дітьми, молодими недосвіченими гравцями. У великому баскетболі треба років 7-10 пограти, щоб чемпіонат вийшов на вищий рівень, і щоб українські баскетболістки не їхали за кордон.Щоб їм були створені умови тут, а не там. Але я думаю, це не тільки від нас залежить.
- Дві ваші підопічні Дар’я Завидна і Віта Горобець стали віце-чемпіонками світу з баскетболу 3х3. Як бачимо, їхній здобуток позитивно позначився на результатах ТІМ СКУФА?
- Я задоволена цим успіхом, вся Україна задоволена, увесь жіночий баскетбол. Та й Спітковська моя вихованка, вона вийшла з ТІМ СКУФА. Нажаль не поїхала Мазніченко, вона була лідером збірної ЗхЗ. І Зарицька теж, до речі, у клубі ТІМ СКУФ багато часу провела, на початковій стадії, коли в Інтернаті вчилася. То ж, усі ці дівчата – вихованки ТІМ-СКУФА.
- Можете цей факт явно занести собі в актив, пані Марино.
- Так, це мій актив: Зарицька розпочинала, ми створювали під цих дівчат команду в інтернаті (КСЛІ – ред.). З неї вийшли і Покайова, і Зарицька, і Сазоненко Марія, і Мірчева тренувалася. Тож вийшла ціла плеяда їхнього віку – 1985-86 р.н. А результати для України? Так, ми щасливі. Це вперше в історії. Я сподіваюся, цей шлях триватиме і наші гравці завжди будуть на п’єдесталі.
- На початку наступного року ви проводите у Києві два домашніх матчі Балтійської Ліги. Щастя у цьому турнірі вам ще не посміхнулося (у цьому сезоні. у нульових ТІМ СКУФ двічі с тавав срібним призером Балтійської ліги - ред.). Чому?
- Нажаль, у нас 5-6 старших основних гравців, ми завжди серед них втрачаємо якогось одного гравця, нажаль. Гулямова не настільки ще форму набрала. Потім Скорбатюк ще травма спіткала. З ансамблю нашого, п’ятірочки, один гравець випадає. Ну, і підкреслю - зараз у команді переважно молоді гравці. Коли ми грали більш дорослими, у нас була обойма 10 гравців, практично рівних. І зросту вистачало – і Приступа грала, і Покайова. Зараз, звісно, ми трохи засмучені – десь боротьба, десь суддівський чинник дається взнаки. Ми коли виїздимо за кордон, особливо у Білорусь, до Литви, постійно відчуваємо суддівський тиск. Білоруси у цьому плані взагалі не соромляться, буквально прибирають з паркету гравців. У них завдання – висунути свою команду, зачепитися за очки. Я вважаю, у наших матчах у Білорусі (ТІМ СКУФ – Горизонт 59:64, ТІМ СКУФ – Цмокі 68:72 - ред.) на результат вплинули судді. 14-го і 17го січня ми грамо у Києві два домашніх матчі і ставиться завдання конкретне – виграти дві гри, іншого шляху нема, щоб пройти далі. З поляками ми добре зіграли, (поступилися Енергії 73:77 і 81:93 – ред.). Але у них американки виступають, три легіонерки. Ви ж подивіться на наш вік – 20 – 21 – 23 роки. Молоді гравці. А вже у 25 – 27 вони катають баскетбол серйозний. Користуючись нагодою, запрошую глядачів 14-го січня до Палацу спорту на наш матч.
- У наступному році національна жіноча збірна зіграє на чемпіонаті Європи. Кваліфікацію дівчата пройшли на одному диханні. Як оцінюєте їхні й виступ і шанси?
- Команда в цілому дуже гарна. Є команда, є підбір гравців, є конкуренція. На кожну позицію є два три гравця приблизно однакового рівня. Це дуже радує. Є лідери, які стабільно грають у баскетбол. Показують результат на міжнародній арені – це Ягупова, Малашенко, Дорогобузова. У збірної є малюнок гри. Що найголовніше? Я сама виводила команду на Чемпіонат Європи, у 2000 – 2001-му роках. І теж ми без поразок йшли. Ми навіть виходили на Євробаскет-2001 з класу В. Ми проходили В клас, потім А. І без поразок. Все було здорово, усе було класно. Зі свого досвіду можу сказати – зараз найголовніше створити ту обстановку, атмосферу, ну, я думаю, усе це зробить Федерація, Президент Михайло Юрійович, щоб збірна мала усе необхідне. Але деякі речі не залежать від нашого Президента, і навіть від тренера. Вони залежать від самих дівчат. Завжди порушувалася певним чином психологія. Я, як спортсменка, як гравець, і як тренер кажу. Бо усе бачила з середини. Дівчата мають бути єдиним колективом і горіти одним спільним бажанням. Це у них є. Усе це треба не розгубити, бо Чемпіонат Європи – це інший ступінь напруження і відповідальності кожного гравця. Матиме місце конкуренція, боротьба за місце, боротьба за позицію, за місце на майданчику. Гравці мають усе сприймати і розуміти правильно і не гризти себе запитаннями – чому вона у п’ятірці, чому так грає, чому так тренер ставить. Ці запитання у дівчат, в глибині, у їхніх коренях є. Їх треба прибрати, розсіяти і грати просто на перемогу. Як робили це ми. У нас було бажання і більше нічого. Ми пахали. Ми пахали дуже сильно, так, як ми пахали, напевно ніхто не працював.
- Тому вашу команду пам’ятають, тому Ви Олімпійська чемпіонка.
- Так, і Європу виграли, і у 96-му на Олімпіаді своє ім’я підтвердили, ставши кращою командою Європи. У півфіналі олімпійського турніру в Атланті грали, посіли четверте місце ( у матчі за 3 місце українки поступилися австралійкам 56:66, а золото розіграли США та Бразилія 111:87 – ред.).
- Пані Марино, на цій прекрасній ностальгічній хвилі можна було б поставити крапку, але на межі Нового Року та Різдва хотілося б почути від Вас побажання.
- Ви знаєте, ми усі, звичайно, морально відчуваємо на собі, усі спортсмени, усі вболівальники, відчувають на собі усю проблему країни. І у першу чергу я хочу побажати, щоб 2017-й, мені здається, це ж рік Золотого Півня, він має бути добрим. Я пам’ятаю попередні роки Півня, знаю, що вони були гарні. Хочу побажати миру і добра. Щоб люди любили одне одного і поважали. Ну а спортсменам – удачі, успіхів, щоб свої прагнення вони реалізували на майданчику, у своїй справі.
