Жіноча команда Прометея повернулася на батьківщину після виїзного турне, в яке ввійшли виступи в Єврокубку ФІБА та Європейській жіночій баскетбольній лізі.
В Угорщині українки поступилися в усіх трьох поєдинках групового етапу Єврокубка, а в Латвії виграли обидва матчі ЄЖБЛ.
Підсумки виїзду в коментарі клубній пресслужбі підбив спортивний директор Прометея Кирило Большаков.
Не буду приховувати: виступи в Єврокубку ФІБА виявилися провальними. Ми програли трьом сильним і досвідченим командам з різницею більше 20 очок кожній. Але при цьому я задоволений діями всіх наших гравчинь без будь-яких застережень. Вони віддавалися грі і були підготовлені настільки, наскільки були здатні в даний момент. У тактичній, фізичній та індивідуальній підготовці вони відповідали більшості гравчинь суперниць, але тільки більшості, а не всім.
Зупинимося докладніше на тому, чому ж нас розгромили. Наша команда була створена в середині липня. Збиралася вона не за принципом кого ми хотіли в ній бачити, а з тих гравчинь, якi були вільнi від контрактних зобов'язань на той момент і готовi до нас їхати. Ми провели хорошу комплектацію, помилилися тільки в одній людині, інші ж дівчата нас не підвели. Всі відпрацювали так, як належить, повністю віддавалися роботі, плакали від навантажень. Спочатку були численні травми: надриви м'язів, зв'язок, у дівчат були проблеми зi спинами, тому що до цього сезону така робота була для них незвична. Разом з тим хочеться подякувати тренерам, які їх навчали і зробили з них хороших гравчинь, готових представляти нашу країну на європейській арені, а також в складі національної збірної. У той же час ми побачили, що рівень цієї підготовки кардинально відрізняється від того, що є у суперниць. Візьмемо, наприклад, нашого першого суперника "Сексарда". Це дванадцять гравчинь, вісім з яких основні, але дев'ята, десята і одинадцята теж досвідчені, майстровиті і підготовлені, готові завжди вийти на майданчик і не зіпсувати кашу.
З першої і до останньої хвилини ці команди чинять тиск на суперника. Це величезна робота в кожній точці майданчику. Всі біжать, всi захищаються, всi боряться за позицію, при подоланні заслонів. Ця робота вимагає великих енерговитрат. Це перший момент. Другий - у всіх наших колишніх суперників на кожній позиції, крім розігруючої, гравчинi на п'ять-десять сантиметрів вище за наших і при цьому як мінімум не поступаються в швидкості, техніці і навченості, а найчастіше перевершують. На жаль, сьогодні середній зріст всіх українських команд значно нижче того показника, який був у наших європейських суперниць.
Наш чемпіонат досить непоганого рівня, але якщо ми говоримо про перемоги в єврокубкових турнірах, про те, щоб наша збірна повернулася на передові позиції в Європі і світі, то повинна бути проведена велика робота, причому не тільки Федерацією і тренерами збірної, тому що в головній команді за короткий термін її можна тільки організувати, визначити структуру гри, але в ній не можна підготувати гравчинь ні індивідуально, ні тактично. Це процес, який повинен тривати весь сезон. А наші клуби, щоправда, далеко не всі, на жаль, таку роботу не ведуть. Нам складно застосувати якісь активні форми захисту в українському чемпіонаті, якщо суперники "розсипаються". Ми ж хочемо бачити з їхнього боку жорстку протидію. Якщо ми не граємо в Україні в кожному матчі з таким напруженням і самовіддачею, які потрібні в Європі, то ми не прогресуємо і не підтягуємося до тих команд. Перше завдання українського баскетболу - створити хороші клуби, достатню їх кількість, щоб в них велася та робота, яка характеризує кращі клуби Європи. Сьогодні вони не обмежені ні в чому: ні в екіпіровці, ні в матеріальному забезпеченні, а ось ми в цьому відношенні відстаємо від них.
Є ще питання, пов'язане з коронавірусом. Всі ми ще не розуміємо його наслідки. Нашій команді не вдалося вберегтися від цієї хвороби. У нас на неї перехворіли всі, включаючи гравчинь, тренерів і персонал. Здавалося б: перехворіли 10-12 днів і вийшли на роботу, але у нас в команді, наприклад, є гравчиня, яка перехворіла чотири місяці тому, а сьогодні не витримує на майданчику більше трьох хвилин максимальної активності. Коли це відбудеться, поки незрозуміло. Лікарі кажуть, що треба почекати і до наступного сезону все буде добре. Чекаємо, сподіваємося, але це все не так просто, тому що людям, якi перехворiли, певні навантаження переносити важко. У декого болять суглоби, у інших коліна, спина, є питання легенiв, пов'язані з диханням. Це все в основному наслідки коронавiрусу. Через цю хворобу з вересня по грудень ми мали в своєму складі 9-10 гравчинь замість 12. Тому ми весь час тренувалися в форматі 3x3 або 4x4. Так, це були хороші, інтенсивні тренування, цікаві для тих, хто хоче розвиватися, але баскетбол - це гра 5x5. Ми ж в минулих матчах грали короткими парними та груповими взаємодіями, які були відпрацьовані. У форматі 5x5 у нас було в цьому сезоні всього 12 тренувань. Це вкрай мало. Є речі, до яких ми навіть не встигли дійти. Природно, в цих моментах у нас були командні проблеми.
Найголовніше - комплектація. Угорські команди укомплектовані вітчизняними баскетболiстками і трьома-чотирма легіонерками. За статистикою будь-якої гри кращими в них у суперниць були якраз легіонерки. Якщо ми говоримо про досягнення результатів в єврокубкових турнірах, в складі повинні бути якісні іноземні гравчинi, які можуть вирішувати результати матчів на євроарені. Це зовсім інші гроші, яких цілком ймовірно немає в сьогоднішньому українському жіночому баскетболі.
Звичайно ж, можна було просто не брати участь в Єврокубку і жити з хорошими результатами в Україні, бути чемпіонками країни, але цей турнір дав відповіді на всі питання всім фахівцям: над чим треба працювати українкам, як і ким доукомплектовуватись з легіонерок. Якщо у нас є бажання перемагати в Європі, нам залишається все це втілити в тренувальну роботу і в комплектацію команди на наступний рік.
Після участі в Єврокубку ми поїхали на тур Європейської жіночої баскетбольної ліги в латвійську Лієпаю. Нам протистояли місцева команда "Лієпая" і словацькі "П'єштянськi Чайки", лідер словацького чемпіонату, який вже відсунув на задній план знаменитий "Ружомберок" - ця команда довгi роки була провiдною в Європі. У поєдинку з латвійським клубом була важка боротьба, але ми виграли 17 очок і виявилися вище класом за суперниць. Були краще в транзитному нападі, транзитному захисті, у виконанні парних групових взаємодій. Були проблеми з відсотком реалізації кидків, але до гри ми не встигли як слід потренуватися в цьому залі. "П'єштянськi Чайки" були беззаперечними фаворитами групи, але після нашого з ними матчу до мене підходили організатори, колеги, журналісти і запитували: "Що це було? Що сталося? Ви ж їх не помічали до тих пір поки не випустили дівчат, які до цього мало грали, а так могло бути 30-40 очок різниці". Все дуже просто: вся тренувальна робота, яка проводилася вдома протягом кількох місяців, була втілена на майданчику. У цьому матчі ми вже відчули кільця, показали хороший відсоток влучання триочкових, штрафних кидків, грали з емоціями, з високою самовіддачею. Перемога виявилася більш ніж переконливою, що природно, нам було дуже приємно. Дівчата молодці! Вони добре виконують свою роботу!
Тепер 15 і 16 лютого ми повинні зіграти ще дві гри в своїй групі. Нашими суперниками будуть чеська Острава і словацьке Кошiце. Думаю, що наша команда пройде в плей-оф, а 2-4 квітня відбудеться Фінал чотирьох EWBL. Будемо робити все від нас залежне, щоб потрапити туди і гідно представити там Україну.
