Минуло вже більше трьох місяців з моменту, як Прометей очолив авторитетний латвійський фахівець Карліс Муйжніекс. З одного боку, це недостатній термін для побудови команди, яка б повністю відповідала баченню головного тренера. З іншого ж - Прометей вже встиг голосно заявити про себе, стартувавши в чемпіонаті відразу з серії перемог і зараз зрозуміло, що з кам'янчанами в нинішньому сезоні доведеться рахуватися всім. Про свої перші кроки в Прометеї, а також про свою довгу кар'єру в баскетболі йшлося в інтерв'ю Карліса клубній прес-службі.
- Карліс, ви виходець з баскетбольної родини. У далекому дитинстві цей факт зумовив ваше майбутнє?
- Так, у мене і батьки займалися баскетболом, і дядько, який взагалі досяг значних успіхів в цьому виді спорту: у нього три олімпійських "срібла", така ж кількість виграних чемпіонатів Європи і Кубків європейських чемпіонів. Моя сестра, яка старша за мене на два роки, також була баскетболісткою. Вона грала в ризькому ТТТ і збірній Латвії. Так що дійсно я з баскетбольної родини.
- У Литві баскетбол однозначно спорт №1. У Латвії також, чи все ж є відчутна конкуренція з боку хокею?
- У ті часи, коли я грав на професійному рівні, у баскетболу конкурентів не було. В принципі, так залишилося і зараз. Це якщо судити за кількістю дітей, що займаються обома видами спорту. Може бути і не так, як в Литві, але баскетбол в Латвії знають, люблять і цінують.
- Ризький ВЕФ, в якому ви почали кар'єру, в ті часи можна було назвати командою Валдіса Валтерса, одного з найсильніших латвійських гравців в історії, або це було б несправедливо у відношенні до його партнерів?
- Звичайно ж, тоді Валтерс був найяскравішою зіркою латвійського баскетболу. Багато хто хотів рівнятися на нього, в тому числі і я як молодий гравець. Він старший за мене на сім років, але ми добрі друзі і це значно допомагало моїй кар'єрі. Це добре, коли в баскетболі кожної країни є зірки, на яких можна рівнятися.
- Один сезон в кінці 80-х років ви провели в московському ЦСКА. Невже вас тоді закликали до лав радянської армії, адже СРСР вже розпадався?
- Так, мене призвали в армію. Спочатку я трохи був в ризькому СКА, а потім мене перевели в Москву, де я провів цілий рік. Мене хотіли там залишити і далі, але я вирішив повернутися до Латвії. Вже було ясно, що вона вийде зі складу Союзу і грати за збірну своєї країни було великою честю. У 1993 році в складі латвійської команди я брав участь в чемпіонаті Європи, що проходив в Німеччині. Тоді в матчі проти збірної Іспанії я набрав 34 очки і це і досі є рекордом. Такі матчі запам'ятовуються на все життя!
- Чим запам'ятався сезон в БК Донецьк, який ви провели вже на стадії завершення ігрової кар'єри? Що можна сказати про чемпіонат України того часу?
- Це був початок становлення української ліги. Команди стали підписувати американців, гравців з інших країн, намагалися успішно виступати на європейській арені, і БК Донецьк також грав в єврокубках. Був цікавий час і у мене залишилися в цілому добрі враження від того етапу кар'єри. Єдиний мінус - проблеми зі здоров'ям: у мене була травма коліна, яка завадила повноцінно провести той сезон.
- Ще будучи гравцем, готували якось себе до тренерської кар'єри?
- В останні ігрові роки я в основному був капітаном своїх клубних команд і збірної Латвії. Тренери багато зі мною радилися з якихось питань тактики. Не можу сказати, що готувався стати тренером. Ще в 35 років думав продовжувати грати в баскетбол, але в той момент від наставника Вентспілса надійшла пропозиція стати його помічником. Я погодився, тому що це все одно була улюблена справа, якій я присвятив більшу частину свого життя. У мене стався різкий перехід від гравця до тренера, в моєму підпорядкуванні опинилися ті баскетболісти, з якими грав. Але я ще в якості гравця мав значний авторитет серед партнерів, тому перехід до тренерської роботи пройшов безболісно.
- У спорті багато хто вважає, що в такий перехідний момент, щоб стати відмінним тренером, треба "вбити" в собі гравця. Ви згодні?
- І так і ні. Якщо ти весь час згадуєш про те, яким був добрим гравцем і не розумієш, чому гравець не може зробити те, що робив ти, це тільки заважає роботі. Але якщо ти на все дивишся з точки зору розвитку гравців, то твоє минуле тільки допоможе, тим більше знаючи психологію гравця.
- Як самі вважаєте, яке ваше найвизначніше тренерське досягнення?
- Якщо брати чисто спортивний результат, то це виграш з латвійським Баронс Кубка ФІБА, а в філософському сенсі - коли давав імпульс до розвитку того чи іншого гравця.
- Якщо вже говорити про гравців. В Прометеї ви зустріли Віталія Мальчевського і Іллю Сидорова, з якими працювали раніше в українських клубах. Вони сильно додали в порівнянні з тими роками, коли тренували їх ви?
- Мальчевський в Кривому Розі вже був сформованим гравцем, одним з лідерів команди. З роками він нічого не втратив, тільки придбав. Наразі він готовий досягати з Прометеєм високих цілей. Сидоров під час мого перебування на посаді головного тренера Хіміка був зовсім молодим гравцем, багато грав ще в юніорській команді. З тих пір він зробив великий крок вперед, видно його здатність до розвитку. Ілля молодець, в цьому сезоні він вже реально допомагає нам як досвідчений гравець. Ті ж вирішальні кидки в грі з Одесою - це кидки зрілого гравця, здатного взяти на себе відповідальність у вирішальний момент.
- Довгий час ви тренували збірну Латвії. Робота головним тренером збірної серйозно відрізняється від праці клубного наставника?
- З одного боку баскетбол є баскетбол, з іншого ж - відмінності великі. Це стосується і підбору гравців, і тренувального процесу. У збірній період підготовки до змагань достатньої короткий: три-чотири тижні максимум. Припустимо, той же чемпіонат Європи проходить всього дві-три тижні і ти повинен дати результат в цьому часовому проміжку. У клубі все по-іншому: ти підбираєш склад на тривалий термін, розвиваєш підопічних, а в збірній ти просто визначаєш тактику і під неї підбираєш найкращих на даний момент гравців. Дуже непросто було поєднувати роботу клубного тренера і збірної.
- Ви часто в інтерв'ю говорите про "розумний" баскетбол. Що ви вкладаєте в це поняття?
- У нас є заняття безпосередньо в залі і по вивченню суперника. Розбираються і командні якості суперника, і індивідуальні особливості гравців. Виходячи з цього, вибудовується план на гру. Гравці повинні його дотримуватися. Але часто так буває, що баскетболісти з самого початку матчу не виконують план, і ти навіть ніяк не можеш перевірити, чи був він правильним. Майже у кожного гравця є непогані індивідуальні якості, які можна і потрібно застосовувати, але необхідно системно грати як в обороні, так і в нападі. Це все приходить з досвідом.
- Якщо команда багато в чому відходила від плану, але перемогла, ви все одно потім будете робити акцент на неправильних діях?
- Я не буду якось карати гравця, якщо він в якийсь момент відчув, що треба зіграти по-своєму і йому це вдалося. Гра є гра: "enjoy the game!" - як кажуть американці.
- З Прометеєм ви вже пройшли ціле коло чемпіонату. Як вам його рівень в порівнянні з тими роками, коли ви працювали в Кривбасбаскеті і Хіміку?
- Порівнювати досить непросто. Були роки, коли ліга була дуже сильна, багато команд мали великі бюджети. За українською лігою я стежив і останнім часом, коли вже не працював в ній. Вона стала сильнішою, конкуренція збільшилася, є багато команд, які здатні поборотися за найвищі місця, або просто за перемогу в будь-якому матчі. Це видно навіть за поточною таблицею: немає команд, які взагалі не програвали. Я багато говорю своїм гравцям, що в будь-якому матчі важлива кожна дрібниця. Якщо ти десь не зібрався, чи не дотримуєшся обраної тактики, це відразу впливає на результат. Ліга цікава, багато рівних матчів.
- І все-таки чи можете ви окреслити коло команд, які будуть боротися за чемпіонство? Чи входить в нього Прометей?
- Перед чемпіонатом багато фахівців давали свої оцінки, і зараз. Але команда може бути сильнішою інших за іменами, але ще не знайти необхідну зіграність. У минулому році чемпіонат, наприклад, виграв Хімік, але у нього не було найбільш потужного бюджету. Однак він реально грав як команда і тим самим перевершив своїх конкурентів. Тому явного претендента на чемпіонство виділити складно. Крім того, багато команд ще будуть робити зміни в своїх складах. Це видно, наприклад, по Київ-Баскет. Якщо говорити про нашу команду, то цілі на сезон поставило керівництво клубу. Ми ж як команда в кожному матчі будемо працювати на виграш і прагнути виконати поставлені завдання. Будь-який програш неприємний, але корисний тим, що це крок у розвиток колективу, гравці починають тренерів слухати трохи по-іншому. У нас так сталося після поразки в Черкасах.
