Один із творців перемоги баскетбольного клубу «Запоріжжя-ZOG» над «Хіміком» Юрій Кондраков власною грою привернув до себе увагу провідних тренерів української Суперліги, які внесли його прізвище у список учасників Матчу зірок. Сам 21-річний баскетболіст не вважає себе «зіркою», однак риси, якими наділений Юрій Кондраков, можуть зробити його дійсно високоякісним гравцем. Напередодні головної баскетбольної події року в України прес-служба БК «Запоріжжя-ZOG» поспілкувалася з наймолодшим учасником Матчу зірок Суперліги Парі-Матч 2018.
- Юро, вітаємо із потраплянням до списку учасників Матчу зірок. Ти колись мріяв про це?
- Дякую. Звичайно була така мрія. Я розумів, що у цьому сезоні, швидше за все, такого не станеться, але коли складав список планів на рік, такий пункт у ньому був. Скоріше сподівався потрапити на конкурс триочкових, та коли став ще й одним із гравців Матчу зірок – це було дуже приємно і несподівано. Мене спочатку взагалі не було у голосуванні, але потім тренери, здається, Олег Юшкін та Віталій Степановський, обрали мене до складу другої п'ятірки.
- Як ти вважаєш, вирішальними стали саме останні матчі проти команд Юшкіна і Степановського?
- Гадаю, що так. Ми перемогли «Хімік», БІПІ програли лише одне очко за рівної гри. Звісно, я не ставив мети – проявити себе якнайкраще саме у цих поєдинках, щоб потрапити до списку учасників Матчу всіх зірок. Я просто виконував свою роботу, докладав максимальних зусиль, щоб команда перемогла.
- Цей сезон розпочався для тебе зі ще з однієї приємної новини – тебе покликали до студентської збірної України виступати на Універсіаді. Який головний урок ти виніс із того періоду?
- Зрозумів, що треба працювати до кінця, не зважаючи на труднощі. Навіть якщо ти проводиш мало ігрового часу на майданчику, все одно потрібно повністю віддаватися, продовжувати рухатись і це обов’язково принесе користь. Для мене це був хороший досвід. Я тренувався в одній команді з Климом Артамоновим, Ігорем Бояркіним, у них є чому повчитися. На Універсіаді у Китаї було чимало гравців високого рівня, спостерігав за ними, запам’ятовував якісь елементи, спілкувався.
- Відчуваєш додаткову відповідальність, коли виступаєш у складі національної збірної України? Гравці, як правило, співають гімн і тримають руку на серці. Ти слова нашого гімну знаєш?
- Звичайно, що знаю. Я хоч і не співаю гімн, але у цей момент якраз повністю погружаюся у власні думки, налаштовуюся. Я представляю країну, де виріс і живу, у ці миттєвості багато таких речей представляєш, емоції та відчуття важко передати, але це дає хорошу мотивацію.
- Не секрет, що тобі дуже імпонує баскетбол 3х3. Якби обирав у якій збірній хотілося б грати більше – звичайній чи з баскетболу 3х3?
- Безумовно, у звичайній. Доросла національна збірна – це ще одна моя мрія. У мене в пріоритеті баскетбол 5x5, так мені подобається грати на вулиці, я теж отримує задоволення від гри 3х3, але якщо був би такий вибір, то звісно що головна команда країни.
- У першому турі чемпіонату України з баскетболу 3х3 команда «Запоріжжя-ZOG» стала переможцем, а от у другому, коли ти вже був у складі, відновившись після травми, виступили невдало. У чому причина?
- Причиною тоді стала втома. Напередодні ми зіграли важкий матч у Миколаєві. Приїхали наступного дня до Одеси фізично і морально виснажені. В одній восьмій нам дістався сильний суперник, але все одно, вважаю, що виступили невдало на тлі загальної втоми.
- До речі, ніякого дискомфорту після травми вже не відчуваєш? Повністю залікувався?
- Абсолютно повністю, травма давно вже не турбує. Баскетбол – це контактний спорт, і я у цьому контакті теж намагаюся брати участь. Тому травми іноді турбують. Буває, хтось плече зачепить, або м’язи заб’ю. Такі ушкодження легше пережити, тим більше після того, як травмував коліно. З ним було все складніше.
- У цьому сезоні ти отримуєш достатньо ігрового часу на майданчику, ти себе бачиш лідером місцевого баскетбольного клубу через кілька років?
- Поки що я не думаю про такі речі. Думаю, це вирішувати тренеру і керівництву клубу. Якщо вони хотітимуть бачити мене у команді у цій ролі, якщо така мета стоятиме саме тут. Від себе я буду робити все можливе, щоб покращувати власну гру і вдосконалювати майстерність, набиратися досвіду.
- Над якими компонентами гри ти працюєш на тренуваннях найбільше і чи відчуваєш власний прогрес та довіру збоку партнерів по команді?
- Працюю над захистом і звичайно над триочковим кидком. Мені лише 21 рік, уся робота ще попереду. Стосовно довіри від партнерів – так, відчуваю. Ми нормально спілкуємося з хлопцями, у нас такого немає, що хтось постійно перетягує у свій бік. Якщо гравець знаходиться у вигіднішій позиції – йому завжди потрібно віддавати пас.
- Який матч у Суперлізі тобі запам'ятався найбільше?
- Важко так одразу відповісти… Мабуть все ж таки мій дебют. Тоді я навіть не очікував, що вийду. Я тренувався з командою Вищої ліги, а потім Кирило Вікторов сказав, що мене візьмуть до першої команди. Вийшов наприкінці матчу, трохи чимось допоміг. Тоді ми перемогли. Чесно кажучи, коли вийшов на майданчик було таке відчуття, наче я в якійсь комп’ютерній грі.
- Ставиш перед собою метою потрапити в топовий клуб України або пограти за кордоном?
- Така мета повинна бути у кожного професійного спортсмена. Бідь-яка людина має прогресувати. Якщо ти хочеш чогось досягти, маєш грати у кращих клубах. Якщо така пропозиція надійде і до мене, буду її розглядати, радитись із родиною, тренером, більш досвідченими гравцями.
- Як вважаєш, чому БК «Запоріжжя-ZOG» у цьому сезоні краще виглядає в іграх з більш сильними суперниками, а от з конкурентами стабільності бракує?
- Ми відчуваємо більшу відповідальність, коли граємо з рівним суперником. Виходить, це створює якийсь додатковий тиск. Можливо, ми переналаштовуємося на ці матчі, і таким чином, трохи закриваємося. Коли ж граємо з «Хіміком», «Дніпром» чи «Будівельником», граємо спокійніше і тренер уже помилки не так важко сприймає, тому сама гра йде легше.
- Як тримаєш себе у хорошій фізичній формі? Дотримуєшся якогось раціону чи це все ж таки успадковані гени?
- Гени – це звичайно дуже добре, але все одно треба працювати над собою. Кілька років тому я почав ходити до тренажерки, стежив за правильним харчуванням, контролював режим сну. Зараз трохи збився з ритму, тому що живу сам, але так само продовжую вести здоровий спосіб життя. Майже не їм солодкого, вранці на сніданок переважно важкі вуглеводи – каші, м'ясо, яйця, молочні продукти.
- Ти мешкаєш у Запоріжжі вже четвертий рік – місто стало для тебе рідним?
- Все одно найріднішим залишається Луганськ. У Запоріжжі у мене чимало друзів, з багатьма важливими людьми познайомився саме тут. Повністю освоївся, тримаю контакт з гравцями інших клубів України. Запоріжжя я можу назвати своїм другим рідним містом.
Народився 30 січня 1996 року в Луганську.
Перший тренер - Світлана Левченко (Луганськ).
Виступав за команди БК "Луганськ", "ЗАПОРІЖЖЯ-2-ЗНТУ".
Студент ЗНТУ.
Член студентської збірної України.
Захисник.
У БК "Запоріжжя" грає з 2014 року.
Зріст - 189 см.
Вага - 88 кг.
