У цьому сезоні багато вихованців місцевого баскетболу отримали шанс виступити у Суперлізі у складі БК Запоріжжя. Один із таких – захисник Віталій Тельчаров. 26-річний плеймейкер отримує найбільше ігрового часу в складі своєї команди, а ще є одним із кращих гравців Суперліги у показнику результативних передач.
Суперліга Parimatch: розклад трансляцій матчів 24 - 29 січня
– Віталію, не всі знають, що у тебе є болгарське коріння. Розкажи детальніше.
– Так, по лінії батька я болгарин, але народився та виріс в Україні. Відповідно, баскетболом також почав займатися тут: у запорізькій ДЮСШ-12. Я вчився в одному класі з Максимом Теряником, ще було багато хлопців, які любили баскетбол. У моїй родині не було професійних спортсменів. Зараз баскетболом займається ще молодший брат Володимир, йому 13 років. Також у мене дві молодші сестрички – Ірина та Аріна.
– У тебе був шанс рано пробитися на високий рівень, ще за часів Ферро-ЗНТУ грав за дубль, потім був одним із лідерів БК Металург-ЗНТУ. Чому не вдалося тоді пробитися до основної команди?
– У дублі Ферро-ЗНТУ я не був гравцем основної п'ятірки, грав мало. Більше грав у Першій лізі з БК Металург. Відігравши сезон, я поїхав до тата у Болгарію. Мені тоді було 18 років. Пограв у місцевому чемпіонаті другого дивізіону, це як наша Вища ліга. Команда назвалася Чорноморець з міста Бургас. У чемпіонаті посіли високе друге місце. Зараз цей клуб виступає вже у Національній баскетбольній лізі Болгарії. Мені пропонували тоді залишитись, але я повернувся в Україну. Дуже хотілося грати вдома.
– Потім ти грав в Україні у різних клубах: період кар'єри в якій команді запам'ятався найбільше?
– Спершу мене покликали у Маріуполь, який виступав у Вищій лізі. Після цього я знову поїхав до Болгарії, де виступав в іншому клубі другого дивізіону софіївському Локомотиві. Повернувшись в Україну вдруге, приєднався до БК Житомир, але за 2 місяці покинув клуб через фінансові труднощі. Потім був період у харківському Політехніку. Мабуть, саме час кар'єри у Харкові був для мене найприємнішим з точки зору підібраного колективу та командної хімії.
– З початком війни багато українських гравців виїхали закордон. У тебе були пропозиції або бажання теж поїхати, щоб виступати в якомусь іноземному чемпіонаті?
– Пропозиції такі були. Навіть зараз є команда в Італії, яка мною цікавиться. Це клуб із четвертого дивізіону. У такий важкий час мені хочеться залишатись в Україні, бути поруч із рідними – мамою, сестрами, бабусею. Вони всі лишаються тут. Тому я навіть не розглядав вірогідність виїхати закордон.
– До речі, у запорізькому баскетболі є ще один Тельчаров – арбітр Едуард Тельчаров. Ви не родичі?
– Ні, просто маємо однакове прізвище. Багато людей мене питали про це, але ні, ми не родичі.
– З баскетболом 5х5 ти завжди доволі успішно поєднував баскетбол 3х3. Цей вид спорту тобі імпонує більше ніж класичний баскетбол?
– Баскетбол 3х3 мені дуже подобається своєю агресивністю. Це завжди особлива атмосфера – літо, майданчик, турніри, призи. Подобається подорожувати містами, збираються гравці та команди з усієї України. Кожен матч – це серйозна битва. Іноді у прямому сенсі до крові. Судді дають можливість грати жорстко, цим мені подобається баскетбол 3х3.
– Не думав про професійну кар'єру в 3х3, адже в Україні не так давно створили професійну команду?
– Так, мені б дуже хотілося грати у цій команді, але ніхто не пропонував. Я сам писав, цікавився, як потрапити у команду. Реального шансу спробувати себе, на жаль, не отримав. Я так розумію, що потрапити у цю команду дуже важко. Сподіваюсь, що в майбутньому отримаю такий шанс. Я б хотів вступати у збірній України з баскетболу 3х3.
– А які ще баскетбольні цілі та мрії ти маєш?
– Якщо говорити про мрії, то хотілось би зіграти у Євролізі. Мені дуже подобається клуб Монако, там виступає один з найулюбленіших гравців Майк Джеймс. Хотілося б зіграти з таким гравцем.
– У цьому сезоні ти теж отримав шанс закріпитися у Суперлізі. Ставиш це за мету?
– Так, я хотів би використати цей шанс, щоб у наступному сезоні так само представляти БК Запоріжжя у Суперлізі. Працюю над собою, намагаюсь покращувати ігрові можливості, розвиватися на цьому рівні. Хочу закріпитися у Суперлізі, щоб у цьому сезоні вся наша команда ще проявила себе.
– В останньому матчі ти встановив особистий рекорд у Суперлізі – 23 очки, причому реалізував 6/7 дальні кидки, що є серйозним досягненням на цьому рівні. Тренуєш 3-очкові кидки окремо?
– Стараюсь загалом якомога більше кидати. Іноді приходжу раніше на тренування, щоб провести додаткову кидкову роботу, виконати багато 3-очкових. Думаю, це принесло свої плоди у матчі зі Старим Луцьком.
– Нещодавно у клубі призначено нового головного тренера. З появою Дмитра Щіглинського як змінився тренувальний процес?
– Змінився, відчути це встигли дуже швидко. Багато працюємо над фізикою, бігаємо, з'явилися нові взаємодії, видно, що всі хлопці готові працювати сильніше. Зараз маємо по два тренування на день, відпочинку майже немає.
– Результати команди та останнє місце у чемпіонаті створює додатковий тиск на команду?
– Звісно перемагати завжди хочеться. Але у цьому сезоні багато сильних команд. У матчах з Київ-Баскетом або Будівельником хочеться теж боротися, нав'язувати конкуренцію. Ми намагаємося грати максимально у кожній грі, не все вдається, важко сказати у чому причина нестабільної гри. На всі 40 нас не вистачає, завжди є відрізки – як погані, так і хороші.
– У складі БК Запоріжжя багато молодих гравців. Зв'язок між молоддю та більш досвідченими є? Мікроклімат хороший у команді?
– Більшість хлопців – місцеві, всі знають один одного, це великий плюс для колективу. Старші завжди підказують молодшим на майданчику. Це може бути якась деталь або загальні речі. Наприклад, що в окремого гравця кидкова рука – ліва чи він частіше за все йде обігрувати через ліву сторону. Це спільний процес, всі намагаються допомагати один одному, підтримувати. З командною хімією у нас проблем немає. Молоді гравці прислуховуються, це найголовніше
