На думку головного тренера національної чоловічої збірної України у 2006-2007 роках Віталія Лебединцева матч 6-го туру кваліфікаційного турніру ЄвроБаскета-2017 Україна – Словенія (80:69 – перемога гостей) оголив чимало моментів нашого баскетбольного життя, які потребують корекції. Що це за моменти?
- Часом у спорті не усе залежить тільки від тебе. Так, нам дуже підсобили німці, які обіграли голандців і таким чином ми опинилися серед тих володарів других місць, які проходять на ЄвроБаскет. На моїй пам’яті це другий випадок. Колись латиши обіграли бельгійців, і ми теж вийшли з групи. Що ж до самого матчу, то кидається у вічі найголовніша річ – це культура гри 1 в 1. У цьому компоненті ми поступаємося словенцям. У них культура розуміння фола, культура сидіти у ногах, культура вибігати разом з гравцем за отримання м’яча і навіть якщо той отримує м’яч, маю на увазі нападника, здійснювати на нього тиск, а не відставати на півтора-два метра. Тобто це і реакція. Відчувається, що це школа, що усі ці якості прищеплюються з дитинства. Баскетбол завжди робиться в одному місці, це у спортзалі. Саме там відбувається селекція, знаходять майбутнє, талановитих хлопців. Я наводжу паралелі з цією грою. Є ще один момент. Як би ми не знаходили талановитого, перспективного, навіть добре навченого хлопця, чи дівчину які добре розуміють баскетбол, на першому плані я б змінив стратегію розвитку нашого баскетболу.
Формування характеру – якщо цей компонент відсутній, усі вищенаведені елементи розчиняються. Словенці продемонстрували не просто характер, а клас з додаванням характера. Серед них, безумовно, виділявся Драгіч. Це цемент. Але склалося таке враження. Що вони б впоралися і без нього. У них ще не було Блажича, а це теж гравець Євроліги. Я бачив, що у Оміча і Відмара з технікою теж не усе гаразд, як і у наших "великих". Але кидалася у вічі важлива деталь – чітке розуміння гри. Де зфолити, де спровокувати, де зхитрити, де, навпаки, наїхати, показати свою міць. Мовляв, я зроблю усе, що завгодно, але ти мене не пройдеш, ти мені не заб’єш. І ось компонент характеру – це компенсація недоліків, технічних чи ще яких небудь. Це дуже кидалося у вічі. Наступне. Дуже легко відривалися словенці, і дуже легко дозволяли себе наздогнати. Таке було враженння, що вони контролювали ситуацію і можна було програвати сім очок, і вони все одно залишалися б на першому місці, але у підсумку у кінцівці все одно так вийшло, що ми зіграли цілий ряд атак на нашу передню лінію, яка нажаль не змогла обіграти 1 в 1. І ось у цей момент ми програли гарний відрізок. А вже була кінцівка гри, кинулися у якусь авантюру, що було природньо, аргументів було небагато. Для мене до останнього моменту загадкою була травма Фесенка (струс мозку – ред.), я не знаю, чому так мало грав Артамонов, може у нього були проблеми, може тренер його не бачив у цій ситуації? Наголошую, ми добре грали. Але ми зіграли так, як могли, а словенці іграли настільки, щоб залишитися першими.
- Вони були немотивованими, могли і поступитися.
- Зрозумійте просту річ. Будь-який спортсмен професіонал буде прагнути перемоги, бо він спортсмен. Адже спорт – це внутрішній стан людини. Якщо в роботі людина щось робить, вона прагне бути кращою, починаючи від таксиста, шахтаря. Це спортивний дух. Що я помітив ще? Зал у нас добре себе поводив, підтримував команду. Була гарна атмосфера. Але словенські гравці, настільки було помітно, що вони адаптовані, я жодним чином не помітив на їніх обличчях здивування, розгубленості чи страху. Вони звикли до такої обстановки. Керівництво ФБУ напевно збере всю інформацію у фахівців, у гравців і зробить висновки, який вона прийме напрям розвитку. Наступний чемпіонат Європи після 2017 року буде у 2021-му році. І нам потрібен план руху, розділений на цикли. Починаючи від селекції у баскетболі, проміжною роботою – U – 16, 18, 20. І вже національна збірна. Без цього це неможливо. Знаю, президент ФБУ Михайло Бродський поставив завдання піднімати регіони, зокрема я відповідаю за київський регіон. Регіони завжди давали у національну збірну і клуби достатньо гравців. Я хочу приклад навести. Дятловський, Швець, Пустозвонов – це гравці, що одягали майку національної збірної. Подолян, Тищенко і Сліпенчук викликалися на збори національної команди. Це все люди з області. Київ навіть половини не дав, починаючи з 1983 року народження. Це свідчить про те, що напевно потрібно шліфувати, точково шліфувати і напевно запитувати. Але ми хочемо, щоб наші тренери з зарплатою 2000 грн ростили Драгічей? Повірте мені, Драгіч виріс в інших умовах. Я нещодавно був у Словенії, спілкувався з людиною, яка підготувала до НБА дев’ятьох гравців. Повірте мені, це інший рівень. Ще одне – коли ти не знаєш своєї історії, ти не знаєш свою країну, у тебе нема майбутнього. У нас сьогодні нема статистики, скільки люди відіграли у різних чемпіонатах. Я говорю про незалежну Україну, скільки тренерів провели ігор у топ-дивізіоні? Який баланс поразок і перемог вони мають. Хто з суддів відсудив більше матчів і на якому рівні. Сьогодні історія будь-якої країни, якщо ви заходите в інтернет – це Італія, та сама Словенія, Франція, неважливо. Ви натискаєте, відкриваєте сайт федерації. І ви хочете подивитися, що було у 39-му, чи 49-му роках. І у вас є статистика. У нас цього нема. І в останні роки цим ніхто не займався, а останні – це більше 20-ти. А це обличчя, це історія. Знаю, Президент ФБУ Михайло Бродський звертав на це увагу. Хлопчик, чи сім’я, з якої він вийшов, хочуть поцікавитися, а що у нас, на якому рівні у нас цей вид спорту. Я думаю, ця гра (Україна – Словенія – ред.) оголила дуже багато моментів. І сьогодні треба збирати найкращі сили. Литовці Куртінайтіс, Ісекявічус не цураються бути асистентами у збірній. Другий рік може ми не до кінця витискаємо ті ресурси, що маємо на сьогодні. Хтось комусь подобається, неподобається. Ми сьогодні говоримо про збалансованість. Я бачив команди, які не добивалися максимальних результатів через незрозумілі рішення. Як з тренерами, так і з гравцями. Треба віддати належне, за усіх цих моментів підсумок – спортсмен, який б’ється до кінця, треба віддати належне гравцям і тренерському штабу, вони билися до кінця. Інша справа – як могли і що з цього вийшло. У нас сьогодні окрім трьох – п’яти людей, яких можна запускати у збірну, може комусь недовірили, комусь – передовірили, треба щось видозмінювати. Бо є люди устоявшиєся. Ми знаємо, що вони зроблять, чого не зроблять. Але тут інша картина. Наскільки у нас є ресурс? Потрібна експертиза. Бо якщо взяти той багаж, який у Фрателло опинився, це був наслідок зокрема і моєї праці, це БК Київ, Дніпро, Гладир з Миколаєва. Можливо я когось випустив то зараз підростає інша генерація. У тих самих Черкаських Мавпах є дуже серйозна молодь, яка вже через рік може бути готовою, а може через два. Але вона вже є. І тренери, Федерація, мають її асимілювати.
- Кожному є над чим працювати.
- Патріотизму у нас вистачає, а характеру і кваліфікації не зовсім. І ще. Дуже важливо нам у внутрішньому чемпіонаті приділити увагу інтенсивності. Ці матчі продемонстрували – важливий не лише стан гравця на той момент, а й його звичка інтенсивно грати. Бо у нас є провідні клуби, які збирають провідних гравців, має на увазі збірників. У них багато прохідних ігор, і вони грають з десяток інтенсивних Ігор. Здебільшого у плей-оф. Усе. Дуже важлива інтенсивність. Може впровадити систему, як колись іспанці пішли цим шляхом: змусили усі команди грати тільки у пресинг. І це увійшло у звичку. По-перше людям це подобається, і це інтенсивність. І якщо команда виграє 30 очок, нехай вона виграє 70 очок, зате ми знаємо, що люди, які є кандидатами у різні збірні, вони звикли працювати інтенсивно. І тоді ця навичка у гравця автоматично спрацьовує.
-
