Уже 31 серпня в Києві відбудеться фінальний етап Кубку України з баскетболу 3х3. У завершальному турі повинні зіграти 12 команд, які вибороли це право за результатами попередніх чотирьох етапів цього літа.
Перший тур кубку проходив у Житомирі, а його переможцем став СумДУ-1 (Суми). У другому турі у Вінниці виграла місцева команда Главатчуки. На третьому етапі в Києві перемогу здобула столична Picture Together. У Івано-Франківську відбувся четвертий тур, перемогла теж місцева команда Socium-Говерла.
У кожному з перших трьох етапів у топ-3 фінішувала команда Picture Together. Її капітан і рекордсмен минулого сезону Вищої ліги Вадим Дові́дний перед фіналом розповів прес-службі ФБУ про змагання з баскетболу 3х3, особливості власної кар'єри та своє знайомство з аеропортом Парижа.
– Як розпочав грати в баскетбол 3х3? Згадай свої досягнення.
– Якщо чесно, я не пам’ятаю, як все почалося. Не можу згадати свої перші змагання. Таке враження, що завжди грав у 3х3. Проте добре пам’ятаю перший турнір, який виграв зі своєю командою на легендарній «поляні» в Києві «Дев’ятка». Стас Світлицький був його організатором. Ми втратили через травму напередодні фіналу єдиного центрового Андрія Гнатенка (підвернув гомілкостоп), програвали у вирішальному матчі багато очок, але разом із Володимиром Піщіковим й Артуром «Арчі» зуміли «зібратися» та виграти змагання.
Далі ФБУ розпочала розвивати цей вид баскетболу, з’явився аналог Суперліги, де також грали команди провідних українських клубів з баскетболу 5х5. Добре запам'ятав сезон, коли в моїй команді були Євген Сахнюк, Максим Нікітін та Олексій Соловйов. Тоді ми виграли тур у Хмельницькому. Також на все життя запам’ятав київський етап, який у тому ж сезоні, у серпні 2020 року, провели на НСК «Олімпійський». Ми завоювали друге місце. Вдалося зробити багато крутих фотографій на фоні велетенських трибун.
Цього року ми грали у чемпіонаті України з баскетболу 3х3 під час клубного сезону, де у головному фіналі в травні поступилися столичному Push Team. На шляху до срібних нагород обіграли команди Київ-Баскет, Прометей і Старий Луцьк. За мій колектив також виступали Владислав Лукінський, Данііл Овчаренко та Олексій Соловйов. Тоді домовилися разом грати влітку. У Льоши не вийшло до нас долучитися через виступи за національну збірну України, тому його у складі замінив Дмитро Кравченко з київського Push Team.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Push Team — переможець фінального етапу чемпіонату України 3х3
Уже їздили з нашою командою Picture Together на три етапи в Житомирі, Вінниці (там у фіналі Кравченко травмувався) та Києві (його замінив Лєв Кошеватський). Зібрали повний комплект нагород (золото, срібло та бронза). Будемо боротися за перемогу в фінальному етапі Кубку України з баскетболу 3х3.
– Чим відрізняється баскетбол 3х3 від класичного 5х5? У тебе є успіхи і там, і там. Тому поділися своєю думкою.
– У баскетболі 5х5 завжди є можливість трішки перевести подих та відпочити, а у 3х3 навіть однієї секунди немає на відпочинок, коли ти на майданчику. Протягом усіх 10 хвилин ти повинен постійно дуже активно захищатись й атакувати, мало часу на прийняття рішення. Відрізняються інтенсивністю, різною довжиною розіграшів. У 3х3 більше дозволяють фізичного контакту та hand shaking. У мене низько розташований центр ваги, тому не погано захищаюся у 3х3 із високими внизу, не поступаюся в фізичній боротьбі, якщо це не гравець із масою, як в Олексія Адедирана.
– У сезоні-2023/24 ти виступав за столичний клуб Селф Мейд Баскет. Відразу став його лідером, капітаном, встановив рекорди Вищої ліги. Будь ласка, розкажи про це.
– Так, встановив не лише рекорди за результативністю, а й за кількістю передач за один матч та у середньому за гру сезону. За передачі, чомусь, ніхто ніколи не згадує. Завжди більше любив створювати моменти для партнерів. Проте було два матчі, коли в мене пішла гра, всі м’ячі потрапляли у кошик, одноклубники це помітили та віддавали передачі, від тренера теж було «зелене світло» кидати.
Блогер з інстаграму під ніком Еurobasketofficial записав англійською відео щодо першого мого рекорду результативності (43 очки). Він запросив зробити спільний пост, після того, як я підтвердив, багато знайомих баскетболістів написали мені в особисті й звернули на це увагу. Такі речі люди відзначають.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Капітан Селф Мейд Вадим Довідний установив новий рекорд результативності сезону Вищої ліги
У нас була добра команда, за яку виступали згадані Лукінський та Овчаренко, а також Андрій Пошабля, Іван Чмиренко, Геннадій Кушманцев. Головний тренер Максим Дробашко дослухався до думки гравців, не був «диктатором», із ним можна було обговорити всі ігрові моменти.
– У підсумку твій клуб посів шосте місце у Вищій лізі. Розкажи детальніше про матчі плей-оф.
– У плей-оф у нас було декілька важливих гравців із травмами. Хтось не зіграв узагалі, хтось виступав через біль. У чвертьфіналі протистояли команді з Миколаєва й програли в «зарубі» близький матч. Дуже поступилися суперникам за підбираннями, долю гри вирішили буквально пару володінь.
Далі теж у «зарубі» виграли у столичного Push Team, хоча напередодні під час регулярного чемпіонату здобули перемогу над ними з різницею понад 40 очок. Саме у тій зустрічі мені вдалося встановити підсумковий рекорд сезону за результативністю – 51 очко. Здається, мій влучний триочковий кидок став вирішальним й у матчі плей-оф.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вадим Довідний установив рекорд результативності сезону Вищої ліги
Потім програли сумській команді в зустрічі за 5 місце. СумДУ для нас дуже незручний суперник, ми багато матчів сезону їм програли. У опонентів був добрий зіграний колектив, вони демонстрували командний баскетбол, використовували багато тактичних схем.
На результати завершальних двох матчів вплинули наші негативні емоції після прикрої поразки від миколаївського МБК НІКО-Баскет.
– Більшість гравців розпочинають займатися баскетболом після відвідування секцій футболу, рідше – єдиноборств або волейболу. За інформацією твого першого тренера Ігоря Чорногрицького спортивний шлях Довідного почався не типово – зі спортивної гімнастики. Розкажи, будь ласка, як все розпочалось.
– Так, це правда. Гімнастику почав відвідувати, здається, з 1 класу, коли в школу прийшов тренер набирати групу. Мені сподобалися заняття, років з 6 до 11-12 тренувався в гімнастичному залі. Виконав норматив Кандидата в майстри спорту зі спортивної гімнастики.
– Чому успішний гімнаст перейшов у секцію баскетболу?
– Сталася неприємна історія. Мій перший тренер Анатолій Якович був поважного віку. Його спортсмен, олімпійський призер Олександр Береш розбився в автокатастрофі. Ця подія так вплинула на тренера, що через деякий час він теж помер. Для мене це був стрес, пів року не міг тренуватись, а коли повернувся в зал, то помітив, що втратив колишню жагу до занять і розгубив навички. Не захотів далі займатися гімнастикою. На той час директор школи «Авангард» Володимир Драбіковський порадив моїм батькам віддати сина на баскетбол. Так я почав відвідувати секцію Ігоря Петровича Чорногрицького.
Пам’ятаю як на першому тренуванні навесні він знайомив мене з хлопцями, розказав, що я гімнаст, і з гумором запропонував продемонструвати сальто. До цього періоду я ніколи не грав у баскетбол, якимось дивом потрапив на серію літніх зборів команди, бо перед першим збором захворів один гравець. Після третіх зборів мій перший тренер сказав: «Новачок Довідний – не остання людина в команді». Якби я пропустив підготовку трьох літніх місяців, то не було б прогресу, мав би ще більше відставання в баскетбольному розвитку від однолітків.
Не пам’ятаю свої перші набрані очки, проте на все життя запам’ятав першу втрату. Це була контрольна гра, мені віддали пас, підняв м’яча над головою, але його вибив суперник – нам забили 2 очки. Тренер замінив, підкликав мене та розповів, що передачу віддавати можна не тільки з-за голови, як у футболі, а також від паркету низом, на рівні грудей тощо.
– Чи викликався ти в юніорські збірні України?
– Потрапляв у розширений список української збірної U-16 та приїздив на збори. Лідерами тієї команди були чинний центровий НБА Олексій Лень, гравець національної збірної України Анатолій Шундель, легенда баскетболу 3х3 Андрій Кобець, захисники Клим Артамонов і Данило Зуйков.
До речі, пам’ятаю чемпіонат між областями до 16 років. У фіналі ми грали з дніпрянами. У одному з вирішальних епізодів наприкінці матчу Лень заблокував мій триочковий кидок. Як мені здалося, він встиг добігти до дуги майже з-під кільця. У підсумку той фінал моя збірна Києва програла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олексій Лень: У мене є власний фонд. Я допомагаю біженцям з України
– Ти не пам’ятаєш перші набрані очки, але добре запам’ятав першу втрату, цей заблокований кидок. Ти баскетболіст, що вчиться на своїх помилках? Кожен епізод після гри розбираєш, наче під мікроскопом?
– Є таке, але не люблю вчитися на своїх помилках, бо дуже гостро реагую на них. Проте люблю вчитися на чужих, аналізувати й намагатися не повторювати їх. Звичайно в мене теж є багато хиб, я проста людина. Свої недоліки також аналізую, але не дуже люблю їх вивчати, бо нервую та хвилююся, коли переглядаю відео. Іноді не вірю, що так міг зіграти.
– Розкажи про 5 років твого протистояння у ВЮБЛ із Климом Артамоновим і його южненським Хіміком. Також поділися інформацією щодо своїх виступів у ЄЮБЛ.
– Южненці дійсно були найсильнішою командою серед моїх однолітків. Крім Клима в них також грали Михайло Волчанов, Ігор Шакун. Реально було дуже важко з ними змагатися, але в нас завжди були «заруби», ми ніколи не програвали з непристойним рахунком. Вони, як правило, ставали чемпіонами, а ми займали призові місця. До протистояння з Артамоновим завжди особливо готувався, хотів показати себе з кращого боку, бо за цими матчами уважніше слідкували. Він уже тоді був зіркою нашого покоління, його запрошували в українські збірні старших гравців.
Досвід виступу в ЄЮБЛ був цікавим. Побачили, що хлопці з Литви та Латвії були сильніші за нас. Спочатку ми програвали матчі з великою різницею, але боролися, намагалися не поступатися. Від сезону до сезону наші результати ставали кращими.
– По завершенні виступів у ВЮБЛ ти почав грати в студентській лізі. Чому обрав саме цей варіант продовження кар'єри?
– Після завершення гри на рівні ДЮСШ очікував виклик у дубль БК Київ. Вважав, що я і ще два лідери Авангарда (Олександр Волкодав та Ярослав Якимук) відповідали його рівню, але склад дублю поповнили баскетболісти зі системи клубу. Тоді я та Якимук пішли вчитись у КПІ. З першого курсу потрапили до складу основної команди, до цього всі першокурсники розпочинали з дубля. Виступали в міжнародній студентській лізі, чемпіонатах України та Києва, на моєму другому курсі виграли всеукраїнську Універсіаду. В КПІ тоді була дуже сильна команда, грали баскетболіст Суперліги Іван Полежаєв, а також Олександр Хоменко, Олексій Павленко, Артем Лутак, Денис Рушаков, Максим Сироватко. Усі вони пізніше виступали за дубль Будівельника.
– Як після студентського баскетболу розпочалася твоя професійна кар’єра?
– На третьому курсі мене покликали грати у Вищу лігу за команду з Кропивницького. Я вдало пройшов перегляд, медкомісію, навіть замовили форму на мене (Максим Балашов потім грав із моїм заклеєним прізвищем на майці), але вирішив продовжити навчання в Києві. Проте пізніше Віталій Лебединцев запропонував мені виступати за дубль БК Київ у Вищій лізі, який тренував словенський фахівець Деян Прокич (через рік він очолив головну команду зі Суперліги). За Вовчу зграю зі мною грали Володимир Піщіков, Павло Лебединцев, Ігор Юркевічус, Данііл Овчаренко, Ілля Тиртишник. Потім я пограв у першому сезоні відродженого БК Київ-Баскет, де мене обрали капітаном. До плей-оф жодна з моїх київських команд не вийшла.
– Як часто був капітаном своїх клубів?
– Якщо згадувати кар’єру, то майже в кожній команді партнери обирали мене капітаном. Не боюся відповідальності. Виступаю на позиції «першого номера», через мене будується гра. Для мене це честь, бо капітана голосуванням обирають гравці.
– Столичний вектор твоєї кар’єри змінився на західний: спочатку ти грав у Тернополі, а потім у Житомирі. Розкажи про цей період кар’єри.
– Тренер Дмитро Забірченко запропонував грати за БК Тернопіль у Вищій лізі. У нас був сильний колектив: Максим Нікітін, Євген Ворник, Микита Найко, Максим Івшин. У тому році свій перший сезон також проводив БК Прометей із двома легіонерами в команді, високими зарплатами у виконавців. Він зазнав за сезон всього однієї поразки, але саме від нас. Виходить, я грав проти першого та, можливо, останнього українського складу Прометея. Тільки замислився над цим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Забірченко: Баскетбол стає максимально універсальним і нам треба над цим працювати
Захотів повернутися в Київ, бажав започаткувати власний бізнес. Тому для продовження кар'єри обрав БК Житомир. Жив у столиці, а на матчі та деякі тренування їздив автомобілем до сусідньої області. У клубу тоді не було можливості забезпечити гравців з інших міст житлом. Паралельно в будні грав за UDавів у Лізі Монстрів, найсильнішій аматорській лізі України. Наразі теж продовжую тут грати. Двічі поспіль разом із граючим тренером Дмитром Базилевським, іншою легендою українського баскетболу Дмитром Корабльовим, одноклубниками Сергієм Мирзаком, Романом Маярчуком, згаданим Овчаренком та іншими вигравали чемпіонство Ліги Монстрів. Я отримав індивідуальні звання MVP двох останніх сезонів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: UDави виграли Літній Кубок Гідропарку
– Наступний сезон в якому клубі проведеш?
– Ще не вирішив.
– За інформацією профілю з сайту ФБУ твій зріст становить 183 см. Існує такий стереотип, що зріст сучасного професійного українського баскетболіста, навіть на позиції «першого номера», повинен бути від 188 см і вище, тренери мріють мати розігруючого 190 см і вище. Ти «знищуєш» подібні стандарти своїми вдалими виступами та успішною професійною кар’єрою. Як тобі це вдається?
– Не чув про такий стереотип. Кріс Пол приблизно мого зросту, Реджон Рондо та чинна зірка Джейлен Брансон мають по 185 см, великим атлетизмом вони не відрізняються, але вдало виступали в НБА. Баскетбольне IQ, вірна оцінка ситуації, розуміння гри – це головне в їхньому баскетболі. Дуже люблю дивитися матчі та документальні фільми про баскетбол, багато аналізую, розбирав гру згаданого Пола. Вважаю, що це допомогло мені збудувати кар’єру.
– Деякі українські дитячі тренери бажають мати розігруючого 14-16 років з потенційним зростом 190 см і вище. Вони не хочуть розвивати так званих undersized players. Проте в підсумку хто в національній збірній України до Олександра Ковляра рухав м’яча? Ілля Сидоров, Денис Лукашов і невисокі натуралізовані американські захисники. Твій успіх є гарним прикладом для молодих хлопців, їх батьків і тренерів, знищує стереотип, що у невисоких українських баскетболістів немає майбутнього.
– Радий бути прикладом для молодого покоління. Сподіваюся, що мій приклад допоможе в майбутньому виховати якісного невисокого гравця.
Це просто тренд сучасного баскетболу на високих розігруючих. У Євролізі наразі на позиції «першого номера» грають або високі європейці, або невисокі, проте дуже атлетичні, «вибухові» й технічні афроамериканці. У НБА теж є високі Лука Дончич, Бен Сіммонс і навіть Леброн Джеймс, розігруючий у тілі форварда. Перший номер минулого драфту Заккарі Рісаше хоч і не захисник, але він постійно з м’ячем. Може зіграти pick and roll, самостійно створити момент для кидка як собі, так і партнерам. За Віктора Вембаньяму я взагалі мовчу. Всі дивляться на ці приклади та мріють теж виховати подібного гравця.
– Розкажи, будь ласка, цікаві історії, які пов’язані з баскетболом.
– До виступів за UDавів у Лізі Монстрів грав у клубі Каштан. Він переміг та отримав приз – поїздка на тиждень у Басконію (Іспанія) як група підтримки чоловічої збірної України на чемпіонаті Європи з баскетболу серед вікової категорії 40+.
Варто зауважити, до цього одних із минулих переможців Удавів возили на матч фіналу НБА 2013 року Маямі – Сан-Антоніо, коли Рей Аллен забив легендарний рятівний триочковий кидок із кута після підбирання та передачі Кріса Боша.
Отже нам купили квитки, обіцяли забезпечити харчуванням і проживанням, тому багато грошей із собою ніхто не брав. Пересадка до Більбао була в Парижі. До вильоту – півтори години. Особливостей місцевого аеропорту «Шарль де Голль» із рейсовими автобусами майже ніхто не знав. Думали, що рейс будуть оголошувати, як у Борисполі. За пів години до вильоту вирішили сісти в автобус і шукати літак, але він зробив коло та привіз нас до цього ж термінала. Коли дісталися до потрібного термінала, то виявилося, що наш літак уже полетів. У підсумку лише одна обізнана людина з нашої групи потрапила на борт і долетіла до Іспанії.
Ми зв’язалися з представниками авіакомпанії, вони повідомили, що через пропущений рейс наші квитки назад до Києва також «згоріли». Тому ми на квитки додому скинулись, у кого скільки було, а на готель у Парижі не лишилося грошей. Увесь день і вечір гуляли столицею Франції, пішки обійшли дуже цікаві квартали. Вважаю, якби серед нас не було високих баскетболістів, то місцеві банди спробували б пограбувати таких туристів. Ніч провели біля Ейфелевої вежі. Наступного ранку мій сніданок складався з печива та першої в житті чашки кави Starbucks. Потім полетіли назад до України. Варто зазначити, що французи відмовлялися розмовляти з нами англійською, а у вихідні дні після 22:00 там не працювали магазини, було навіть складно придбати воду.
Був ще один подібний випадок. Коли поверталися зі студентських змагань у Харкові, то на залізничному вокзалі хлопці залишилися на пероні, а я і ще двоє баскетболістів відправилася з великим списком до McDonald’s купити на всіх продуктів. Перечекали велику чергу, взяли замовлення, а нам дзвонять і повідомляють – поїзд відбув. Ми побігли з пакунками до центрального входу, найняли таксі, їхали через увесь Харків, але встигли на наступній зупинці потрапити у вагон. Почали розбирати наші пакети, а там замість продуктів – каша, яка плавала в «Кока-колі». Було їсти не так смачно, але ніхто тоді не лишився голодним.
– Можливо, маєш незвичний розпорядок перед іграми? Як налаштовуєшся на матчі?
– Знаю багато баскетболістів, які слухають ритмічну музику, що допомагає налаштуватися на гру. Наприклад, такі пісні, як Till I Collapse та Soldier Емінема. Я навпаки слухаю музику, яка допомагає заспокоїтися, контролювати повністю матч, щоб була «холодна голова та гаряче серце».
Також маю перед матчами, особливо домашніми, стандартні перекуси. Роблю бутерброд з арахісовою пастою та кленовим сиропом. Я вже давно став вегетаріанцем. Кріс Пол був продюсером документального фільму The Game Changers, у цій стрічці розповіли про переваги рослинного харчування для спортсменів. Тоді вперше замислився над цим, а з часом повністю перейшов на рослинну їжу. Знаю, що в НБА є багато вегетаріанців та веганів. Крім Пола це також Дем'єн Ліллард, Кайрі Ірвінг і Джевейл Макгі. Також я ніколи в житті не вживав алкоголю, цьому дуже дивуються мої друзі та знайомі.
– Які в тебе є цікаві хобі?
– Люблю грати на приставці в NBA 2K. Був період, коли захищав кольори збірної України з кібербаскетболу на відбірному турі до чемпіонату світу. Мені запропонував грати очільник Федерації кібербаскетболу України Макс Утєхін, який часто працює як МС (ведучий) під час матчів з баскетболу. В Одесі проходив тур із 3х3, він запитав мене чи граю. Після декількох зіграних матчів онлайн запропонував виступати за збірну.
Наша команда довго готувалася вечорами до відбору онлайн, кожен гравець зі свого дому. А ближче до туру нас збирали в окремій кімнаті комп’ютерного клубу ТЦ «Метроград». Там же ми грали відбіркові змагання за професійними моніторами. Також бачив кімнату, де тренувалися професійні кіберспортсмени з клубу NAVІ. Це окремий світ. Там дуже круто.
