Видання "Вечірня Одеса" присвятила матеріал одеському баскетбольному клубу "ІнтерХім", який нині має назву "ІнтерХім - СДЮСШОР ім. Б. Літвака", а у змаганнях дебютував десять років тому в сезоні 2012/2013 років.
Розповідає заслужений тренер України Ірина Щипакіна.
"Так вийшло, що мене якийсь час не було в Одесі — працювала за кордоном, очолювала збірну країни. Якось мені зателефонував директор СДЮСШОР №2, чиєю вихованкою я є, Борис Давидович Літвак. Він сказав: "Іро, повертайся додому, приймай жіночу команду". "Але як ми це робитимемо, якщо ніякого фінансування немає?" - Заперечила я.
Одесу у вітчизняному баскетболі багато років представляла "Біла акація". Зірок з неба команда не хапала, але завжди відрізнялася власним оригінальним почерком, із непересічними особами у складі. І сотні талановитих одеських дівчат прагнули поповнити лави "Білої акації", в цьому, мабуть, і було головне призначення колективу. І ось так сталося, що на початку 10-х років нинішнього століття команда з економічних причин зійшла нанівець. Саме це й мала на увазі Ірина Щипакіна, відповідаючи на пропозицію директора СДЮСШОР.
— Треба було знати Літвака, — веде далі Ірина Вікторівна.— Та він ночами не спав, думав, як відродити команду. Звертався до різних інстанцій, до великих бізнесменів, зокрема, наскільки я знаю, до Ківалова. Адже здоров'я його на той час залишало бажати кращого. Але він шукав та знайшов! Плечо підставив Анатолій Семенович Редер, засновник та керівник "ІнтерХіму". А коли Бориса Давидовича не стало, він підійшов до мене і сказав: "Іро, все залишається, як і раніше. Продовжуватиму вам допомагати". Що й казати, людина з великим серцем.
Вибір виявився більш ніж вдалим. У своєму дебютному чемпіонаті 2012-2013 років "ІнтерХім" фінішував на четвертій позиції. Потім були 3 місце, 2 і, нарешті, 1! Того ж таки 2016 року одеські дівчата виграли Кубок України, пробилися у "Фінал чотирьох" Балтійської ліги. Усього ж на рахунку колективу — перемога у національній першості, по два комплекти срібних та бронзових медалей, дві перемоги у Кубку України. У 2018 році гравці "ІнтерХіму - СДЮСШОР ім. Б. Литвака" Юлія Мусієнко та Єлизавета Мітіна стали бронзовими призерами чемпіонату світу з баскетболу 3х3. Анна Сугак – учасниця молодіжних Олімпійських ігор у Буенос-Айресі.
Крім того, друга команда "ІнтерХіму", в якій виступають юні вихованки СДЮСШОР ім. Б. Литвака, двічі була першою у вищій лізі, вигравала "срібло" турніру. Одеситки неодноразово виступали за збірні України — від юнацьких та молодіжних (U-16, U-18, U-20) до національної. За минулі роки десятки дівчат були удостоєні звань майстра спорту та кандидата у майстри спорту України.І цілком закономірно, що баскетболістки "ІнтерХіму" — дворазові чемпіонки Українських студентських ігор, а дівочі команди клубу — неодноразові чемпіони та призери ВЮБЛ у різному віці, учасники та призери Європейської дівочої баскетбольної ліги (EGBL).
Очолює команду Ірина Щипакіна. Вона – майстер спорту міжнародного класу, у складі київського "Динамо" – володарка Кубка Ліліан Ронкетті, багато років захищала кольори збірної країни. Її успіхи на тренерській ниві відзначені званням заслуженого тренера України. Такого ж звання удостоєні її помічниці Катерина Глухова, Лідія Канцлер та Людмила Іус.
Всі ці роки командою опікується Благодійний фонд підтримки дитячо-юнацького та жіночого баскетболу імені заслуженого тренера України І. Я. Кесельмана, президентом якого є син Йосифа Яковича Віктор Ворожко.
— Я у стінах цієї спортивної школи з трьох років, — згадує Віктор Йосифович. — Ріс разом із цією командою. Їздив на збори, на змагання. Починав свою трудову діяльність учителем у школі, потім пішов у бізнес. Коли помер батько, його вихованки, серед яких, до речі, була журналістка "Вечірньої Одеси" Віра Крохмальова, організували турнір, присвячений пам'яті Йосифа Кесельмана. Звичайно, я теж включився в підготовку. І невдовзі зрозумів: мушу продовжити справу тата. Тож допомагаю "ІнтерХіму", всіляко підтримую дитячо-юнацький баскетбол.
У цьому й полягає філософія клубу: у команді мають грати власні вихованки. Протягом усіх цих десяти років на паркеті Світлана Колібабчук зараз вона носить капітанську пов'язку. Зі стін СДЮСШОР ім. Б. Літвака вийшли Євгенія Мбайє (Сівакова), Діана Бондарюк (Матвеєва).
Юліана Мельник вже тренувалася з ветеранами, але коли почав відчуватись дефіцит виконавців, повернулася на майданчик. Ну і молоді – Яна Самур (родом із Ізмаїла), Ганна та Вероніка Бакал, Дар'я Зюзько. Залучає тренерський штаб до занять із командою та зовсім юних (2010 року народження) Софію Ласточкину, Настю Гармаш, Тоню Глухову. Олена Самбурська, Ксенія Панькіна та Ніка Корінна, хоч і приїхали до нашого міста з інших клубів, уже перейнялися одеським духом. Робота з молоддю — один із головних пріоритетів у життєдіяльності клубу. Ось і сьогодні, незважаючи на військовий стан, СДЮСШОР імені Б. Літвака та Фонд ім. І. Кесельмана запрошують дівчаток 2011-2015 років народження для безкоштовних занять баскетболом.
— Ми завжди мали згуртований колектив.Цим багато в чому пояснюються наші здобутки, — вважає Ірина Щипакіна.
А триматися на рівні, особливо за нинішніх умов, ох як нелегко. Команда усі ці роки не має бюджетного фінансування. Є свій зал у СДЮСШОР імені Б. Літвака, в якому проводяться матчі та тренування. Завдяки "ІнтерХіму" є можливість брати участь у чемпіонаті країни, проводити навчально-тренувальні збори. Але заняття іноді доводиться проводити у парку чи схилах, немає тренера з загальнофізичної підготовки. І важко засуджувати гравців, які прагнуть покращити умови власного життя, які переходять у більш благополучні клуби, такі як "Будівельник" або "Прометей". Внесла свій "внесок" й війна. Катя Ткаченко поїхала до Німеччини, Аня Сугак – до Італії. Одна дівчинка знаходиться в Румунії, інша - у Польщі (обидві 2008 року народження). З усіма клуб підтримує стосунки, хочеться сподіватися, що коли все вляжеться, дівчата повернуться до Одеси.
Ще одна проблема – матчі на виїзді. Цього сезону всі принципові поєдинки команда проводить на майданчиках суперників.
— По-перше, це витрати, — пояснює І. Щипакіна, — одні залізничні квитки чого варті. По-друге, суперники спокійно готуються вдома, а ми весь час на колесах. Якби з тим же "Франківськом", де зараз зібрано майже півзбірної країни і якому ми поступилися, грали в Одесі, думаю, результат був би іншим.
Щоб отримати право приймати суперників в Одесі, потрібен дозвіл обласної військової адміністрації. Нині ця проблема вирішується. Є надія, що хоч кілька ігор вдасться провести на домашньому паркеті.— Скажіть, — питаю Ірину Вікторівну, — у корпорації "ІнтерХім" справді цікавляться баскетболом чи обмежуються матеріальною підтримкою?
— "ІнтерХім" сьогодні насамперед допомагає країні у війні проти агресора. Ця допомога не має межі, вона ще буде гідно оцінена. Але й про нас не забувають. Усі ці роки підприємство підтримує клуб фінансово, за що величезна подяка Анатолію Семеновичу Редеру. Завжди в курсі подій – начальник служби розвитку Олег Андрійович Бадюк. Команда завжди може розраховувати на допомогу. Пам'ятаю, яким приємним та надихаючим сюрпризом стала його поява у Києві під час фінального матчу за Кубок України. Коли ігри проводилися в Одесі, на трибунах можна побачити чимало "інтерхімівців". Виграні нами нагороди посідають почесне місце на стендах підприємства. Потрібні ще якісь докази?
— "ІнтерХім" ставить перед командою якісь конкретні завдання — посісти таке місце, виграти Кубок тощо?
— Ні, таких завдань не ставлять перед нами, — відповідає Ірина Щипакіна. — Але я, спілкуючись із дівчатами, не втомлююся повторювати: ІнтерХім — передове підприємство, флагман фармацевтичної промисловості України. Ми не можемо цих людей підвести". І, здається, не підводимо.
