"Коли він бере м'яч у руки та рухається, ти розумієш, чому він так довго грає у НБА", – нещодавно сказав про Олексія Леня наставник збірної України Айнарс Багатскіс. Лень і справді фантастичний гравець, один із найкращих українських баскетболістів в історії.
Попри свій статус та регалії, Олексій – максимально простий у спілкуванні. Та й говорити може на будь-які теми: тут і старт Євробаскету, і провалені серпневі матчі збірної, і нейтралізація Янніса Адетокумбо. А ще дитинство в Антрациті, спуск у шахту, війна, шахи та багато іншого. Власне, про усе це Лень розповів в інтерв'ю Футбол 24.
Матеріал підготовлено за підтримки Parimatch – генерального спонсора Національної збірної України з баскетболу. Протягом шести місяців бренд і команда допомагають Збройним Силам України виборювати те, що силою не відібрати – перемогу вільної нації.
"Розібрали помилки – картинка на Євробаскеті має бути кращою"
- Олексію, у серпні українська збірна зазнала двох поразок у відборі на ЧС-2023. Чого не вистачило у цих матчах і як це вплинуло на підготовку до Євробаскету?
- Причина такого криється у кількох факторах. По-перше, у захисті ми діяли не належним чином. До того ж зробили велику кількість втрат – тільки у поєдинку з Ісландією їх було 25. Як на мене, це через відсутність зіграності. Ми зібралися дуже пізно, не мали нагоди як слід зігратися. Фактично офіційні кваліфікаційні матчі перетворилися на тренувальні матчі для підготовки на Євробаскет. Утім, ми розібрали помилки після цих двох ігор – картинка має бути кращою.
- Зараз усі сконцентровані на чемпіонаті Європи, проте Україна все ще зберігає математичні шанси на вихід на чемпіонат світу. У відборі залишається чотири поєдинки – команда налаштована боротися до кінця?
- Звичайно, ми б'ємося у кожній грі. Тим же ісландцям в овертаймі програли. У тих турах, що залишилися, віддамо всі сили. Іншого виходу немає. Прикро, що ні мені, ні Святу Михайлюку не вдавалося приїхати у розташування команди на інші відрізки відбору. Однак зараз ми налаштовані лише на перемоги.
- Проти Ісландії ви не грали усю другу половину. З вашим здоров'ям все гаразд?
- Таким було рішення тренера. Ніякої травми у мене немає. Ми намагалися зіграти більше через лоу-пост. Так вирішив тренерський штаб.
- Водночас вам не вистачає ігрової практики – про це казав сам Багатскіс. Ви не спілкувалися з тренером щодо часу на майданчику?
- Діалог був. Тренер хоче грати з двома великими і використовувати мене більше на периметрі. Власне, ми намагатимемося грати двома центровими. Наприклад, Бобров і я гратимемо "четвертого" номера, а Герун та Пустовий – "п'ятого". Таким чином, усі отримуватимуть ігровий час.
- Напередодні на прес-конференції Багатскіс сказав, що ви додали команді мобільності, проте все ще виникають запитання до взаєморозуміння. Відчуваєте щоденний прогрес?
- Я звик до іншого стилю в НБА – до чотирьох маленьких та одного великого. Там дуже швидкий баскетбол: транзишн, пік-н-ролл… Далі просто граємо у баскетбол – прохід, скидка – чиста динаміка. У збірній доводиться адаптовуватися, адже граємо з двома бігменами у більш комбінаційний баскетбол.
- З ким у вас найкраще взаєморозуміння?
- Та з усіма. Коли ми добре захищаємося і швидко вибігаємо вперед, просто граємо у баскетбол, тоді нам все вдається. Коли ж ми починаємо занадто багато думати, вигадувати, виникають проблеми.
"Закрити Янніса? Хіба що у роздягальні"
- У розташування збірної ви приїхали вперше за чотири роки, попереду на вас очікує прем'єрний великий форум. Чи відчуваєте тиск у зв'язку з цим?
- Ми просто граємо у баскетбол. Можливо, ментальний тиск присутній. Однак коли починається гра, тиск зникає. Врешті-решт, це всього лиш гра у баскетбол. Тиск – це у наших ЗСУ. Їм доводиться щоденно воювати – ось це справжній тиск. А ми тут просто граємо у баскетбол.
- У колективі була розмова, присвячена важливості часу, у який ми живемо, й особливому налаштуванні збірної?
- Так, була – після програних матчів Італії та Ісландії. Ми зібралися, поспілкувалися. Домовилися, що грати треба краще, викладатися набагато більше. Ми зробимо все можливе.
- Якщо пройтися по заявках учасників Євробаскету – чи можете сформувати свій топ-3 серед бігменів?
- Янніс Адетокумбо з Греції, Нікола Йокіч із Сербії, а щодо третьої позиції, то, мабуть, вона буде вакантною. Умовно залишимо її для розіграшу між іншими баскетболістами.
- До речі, у четвертому турі групового етапу ми зустрінемося з греками. Як нам закрити Янніса?
- Це неможливо зробити. Хіба що у роздягальні його закрити (усміхається). Треба класно діяти у тім діфенс, адже він хороший у транзишн, коли отримує м'яч. Його нереально зупинити, тому слід оборонятися всією командою. В НБА про таке кажуть – "поставити стіну". Два-три гравці повинні закривати його і грати у позиційний баскетбол. Так захищатися легше.
- Зустріч з Яннісом, вендета з Італією, протистояння з цікавою збірною Хорватії – який матч групового етапу для вас найбільш очікуваний?
- Зараз ми усі концентруємося на першому турі. Ми не заглядаємо вперед – думаємо лише про Велику Британію. Розбираємо її, аналізуємо – максимальний фокус на першій грі.
- Хто на вашу думку є фаворитом Євробаскету і яка мета України на турнірі?
- Вибір очевидний: Греція, Сербія, Словенія, Франція… Щодо нас, то слід рухатися day by day. Спочатку думаємо про вихід з групи, а потім підемо далі. Треба перемагати у кожній грі.
"Тризуб на руці? Хотів мати на собі щось рідне, дороге серцю"
- Артем Пустовий висловив здивування вашим з Михайлюком приїздом у табір збірної. Існувала ймовірність того, що ви можете пропустити Євробаскет?
- Ще під час сезону я пообіцяв і сказав, що приїду. Хоч і траплялися особисті проблеми, через які виникали труднощі. Однак я тут – у такий час я не міг відмовитися. Взагалі хотів би сказати велике дякую усім нашим захисникам. Вони щодня захищають наш шанс на свободу.
- Ви уважно слідкуєте за подіями на Батьківщині?
- За новинами стежу постійно. У мене в Україні багато друзів, щоправда, більшість з них зараз виїхала за кордон. В Україні також мої батьки, родичі, ми постійно на контакті. Востаннє я додому приїжджав у 2018-му, коли ми грали проти Іспанії у Києві. Для мене це чудові спогади та класні емоції – ми тоді перемогли іспанців. Сподіваюся, що після перемоги у війні ми матимемо змогу приймати суперників у себе вдома.
- Разом зі Святославом Михайлюком ви заснували фонд "Надія для України". У чому суть його діяльності?
- Можу розповісти про фінансові показники – загалом ми зібрали понад 300 тисяч доларів. Фонд не міг донатити на ЗСУ, адже НБА розцінює це як допомогу військовим діям. Відтак, ми сконцентрувалися на турботі про переселенців. Моя сім'я, наприклад, відповідала за людей, які переселялися з окупованих територій Донецької та Луганської областей, батьки Свята допомагали людям з Черкас. Це їжа, одяг, медикаменти… Наприклад, у Тернопільську лікарню придбали медичне обладнання. Загалом це складний процес – спочатку нам дзвонили з усієї України, ми намагалися нікому не відмовляти.
- До цієї підтримки долучалися баскетболісти з НБА?
- Так, наприклад, власник Сакраменто Кінгз та мої партнери допомагали. Сама НБА множила фінансові внески. Умовно кажучи, якщо хтось пожертвував 10 тисяч доларів, то організація додавала ще 10 тисяч. Одним з перших зголосився боснієць Юсуф Нуркіч з Портленда. Також нашою ініціативою цікавився італієць Даніло Галлінарі, який нещодавно перейшов у Бостон.
- На вашій правій руці – тату у формі тризуба. Наскільки це дорогий для вас символ?
- Я набив його два роки тому. Завжди хотів щось схоже зробити. Щоб мати на собі щось рідне, дороге серцю. Шукав підходяще місце, щоб його було помітно. Особливо, коли закидаєш три очки – це виглядає красиво.
- У НБА ви майже 10 років. Що особливого за цей час почерпнули для себе?
- Побачив багато різного баскетболу. Коли тільки переїхав сюди, тут грали в олд-скул. Звичайний центровий, четвертий номер… Згодом Голден Стейт та Стеф Каррі змінили баскетбол. Зараз багато молоді, середній вік зменшився. У життєвому плані я теж навчився багато – зокрема, як розпоряджатися великими грошима. Я – хлопець з Антрациту, у якого не було в дитинстві багато грошей. А тут ти заробляєш мільйон доларів і повинен вміти з ним поводитися. Минув певний час, поки я звикнув до цього.
- На що витратили першу велику зарплату?
- Придбав автомобіль – BMW X5. А моє найбільше придбання – будинок. Коли грав за Фінікс, купив його у Раджі Белла.
"Я практично спав у залі, віддав всього себе"
- Після переїзду 2011-го у Меріленд – не виникало бажання у певні моменти кинути все і повернутися у Дніпро?
- Були складні епізоди, так. Проте я не мав шляху назад. Я думав про єдину ціль – хотів потрапити в НБА. Я практично спав у залі, без упину працював з тренерами. Робив все, що у моїх силах, віддав всього себе. Тоді повернення додому розцінював би, як поразку.
- З маленького містечка на Луганщині ви потрапили у найсильнішу лігу світу та реалізували свою мрію – чи можна написати на основі вашого шляху на вершину певну універсальну методичку?
- У нас багато талановитих хлопців. Кожен здатен прокласти свій шлях. Мені здавалося, що я роблю правильно, пробиваюся через коледж. То був мій вибір. Знаю багатьох молодих хлопців, які через війну пороз'їжджалися по Європі – у них буде шанс проявити себе. Бажаю їм тільки успіхів, вболіватиму за них.
- Пригадуючи ваші виступи в НБА, яким є найбільш успішний ваш сезон у лізі?
- Таких, напевно, два. Перший – коли я персонально вдало зіграв у Атланті. Моїм партнером був Трей Янг, який роздавав передачі, а тренер дозволяв мені кидати – я отримав більше нагод проявити себе. А другий – коли ми потрапили у плей-оф з Вашингтоном. Нам давали менше одного відсотка на потрапляння туди, однак ми виграли 18 ігор з 22-х. Це найбільш пам'ятні сезони.
- Як думаєте, тренер Сакраменто дивитиметься нарізки вашої гри на Євробаскеті?
- Особисто ми ще не знайомі, проте у мене був зум-дзвінок з тренерським штабом, ми спілкувалися. Вони побажали мені удачі й сказали, що будуть переглядати турнір. Зрештою, з нинішнім асистентом Кінгз – Джеєм Тріано, ми знаємося ще з Фінікса, тому зараз чимало розмовляємо тет-а-тет.
- Статистично минулий сезон – один із найгірших для вас за Океаном. Ви розбирали причини цього і чи налаштовані поборотися за місце у складі Сакраменто, з яким у вас залишається ще рік контракту?
- Так, на це були свої причини. У нас було три великих: я, Рішон Холмс та Трістан Томпсон. Тренер обирав сам того, хто гратиме. Тому ти не завжди знаєш, коли потрапиш у склад. Я переважно виходив проти великих, Томпсон – проти нижчих. Однак не було ігрового ритму. Згодом, з приходом у команду Домантаса Сабоніса мій ігровий час зменшився. Зараз я налаштований рішуче – влітку я наполегливо працював. Перебуваю у хорошій формі, після Євробаскету боротимуся за ігровий час.
- Власне, із Сабонісом ви передусім друзі чи конкуренти?
- Звичайно, ми друзі, але за ігровий час боремося. Домантас, мабуть, гратиме від 30 до 35 хвилин. А решту часу ділитимемо ми з Томпсоном.
"Забрав зі столу ферзя і заховав у кишеню"
- В одному інтерв'ю ви згадували, що після 24 лютого ваші партнери оточили вас надмірною опікою і подекуди занадто часто нагадували про те, що відбувається в Україні.
- Перший тиждень після 24 лютого – це цілковитий шок. Я не розумів, що відбувається. Підтримки було справді багато. Я приходив щодня на тренування, вітався з усіма і тільки й чув запитання про сім'ю та країну. Це було занадто – дуже багато емоцій, це заважало фокусуватися на баскетболі.
- Ваш рідний Антрацит перебуває в окупації вже 8 років. Яким він залишився у ваших спогадах з дитинства?
- Це шахтарське місто, відсотків 80 чоловічого населення – шахтарі. Мій дідусь відпрацював у шахті 40 років, батько також. Мої спогади – це школа, друзі, баскетбол, гімнастика, шахи, бокс...
- Стати шахтарем ви могли?
- Ні, я не влізу у забій через свій зріст (сміється). Пригадую, я погано навчався, трохи забив на школу й у певний момент дідусь взяв мене із собою на роботу. Спустилися трохи нижче, а він каже: "Будеш погано вчитися – приходитимеш сюди кожен день". І це подіяло – більше ніякої шахти! Після цього я почав якісніше фокусуватися на баскетболі, а у шахту ніколи не спускався.
- У пресі фігурувала інформація про те, що кілька років тому ви врятували свого друга у Домініканській Республіці під час плавання. За яких обставин це трапилося?
- Зранку ми пішли на пляж. Мій товариш мав запланований рейс на полудень, утім вирішив на прощання скупатися. Сидимо з іншим товаришем на узбережжі й бачимо, як наш знайомий кілька разів почав занурюватися і хаотично випливати. Потім почули крики "Help!" і зрозуміли, що все серйозно. Хоча спершу нам здалося, що він жартує. Підбігли до води, а цей хлопець зник. Я кинувся у воду і знайшов його – він майже не дихав. Я тримав його над водою, інший друг покликав рятувальників, які й закинули мотузку і витягнули нас обох. Без свідомості мій товариш пролежав ще кілька годин. Довелося летіти з Домінікани через два дні. Добре, що все так завершилося.
- Якось ваша мама згадувала, що ви фанатіли у дитинстві від Джекі Чана та бойових мистецтв. Які фільми подобалися найбільше?
- Усі, які можна було знайти на відеокасетах. Ван Дам, Джекі Чан, Дольф Лундгрен – я виріс на їхньому кіно. Завдяки цьому і на гімнастику записався. Моя любов не зникла і дотепер – постійно дивлюся UFC. Планую після Євробаскету відвідати один із турнірів.
- Боксом цікавитеся? Можливо, дивилися бій Олександра Усика проти Ентоні Джошуа?
- Так, дивився. Джошуа – фізично сильний, але в Олександра чудовий IQ, це зовсім інший рівень боксу. Усик – красень! У такий важкий час… Це навіть словами важко описати те, що він зробив.
- З гімнастикою у вас чому не склалося?
- Через зріст. Сказали, що тренуватися можу, але на змагання не їздитиму. Згодом здобуті гімнастичні навички допомогли у заняттях баскетболом.
- Шахи у вашому житті це серйозне заняття чи просто приємний час, проведений із дідусем?
- Це все наука дідуся. Після уроків гімнастики зазвичай ще на годину йшов у шахову секцію. Я наполегливо займався протягом трьох років, їздив на змагання. Навіть зараз у літаках чи в автобусі граю у шахи з друзями. Хоча з шахами у мене пов'язана одна кумедна історія. На одному турнірі грав проти дівчини, яка буквально знищувала мене. Подумав собі, що це буде дуже соромно, якщо хлопці дізнаються, що я програв дівчині.
- Як вийшли із ситуації?
- Забрав зі столу ферзя і заховав у кишеню. Потім, щоправда, мене обшукали й знайшли ту фігуру… Батькам не казав про той скандал дуже довго (усміхається).
- Ви займалися багатьма видами спорту. Як щодо футболу?
- Це єдиний вид спорту, який терпіти не можу. Сам граю у футбол, але дивитися не цікаво, це не моє.
- Для себе ви вирішили, де збираєтеся жити після завершення кар'єри: на березі океану чи на березі Дніпра?
- Часто замислююся над цим і дійшов до висновку – напевно, матиму два будинки. Один у Маямі, де я зараз мешкаю, інший – в Україні. У США я давно, тут у мене чимало друзів, а в Україні я виріс. Очевидно, матиму два дорогих моєму серцю місця.
