Досвідчений форвард Олександр Сізов, який в цьому сезоні знову приміряв капітанську пов'язку БК Запоріжжя у розмові з пресслужбою клубу розповів про своє рішення повернутися у команду, як змінилося його життя та рівень баскетболу за час війни.
– За підсумком стартових матчів сезону не склалося такого враження, що останні півтора року Ви провели без баскетболу. Розкажіть, яким чином і де підтримували форму?
– Так, дійсно довелося пропустити сезон через повномасштабне вторгнення, але навіть якщо й тренуватися постійно, то календар баблів важкий для всіх, бо доводиться грати 2-3 матчі день за днем. Але, на мою думку, ми не маємо права жалітися. Хлопцям та дівчатам, які зараз захищають нашу країну набагато важче. Ми лише займаємося улюбленою справою без ризику для свого життя.
У минулому сезоні у мене не було офіційних матчів, але загалом тренувальний процес був повноцінний. Я працював з європейським складом Прометея, за що дуже вдячний. Вони надали мені змогу підтримувати форму та матеріально допомагати родині у Латвії. Паралельно я працював у таксі.
– Ви один з небагатьох, хто погодився приїхати у прифронтове місто та захищати честь БК Запоріжжя. Які причини стали ключовими у Вашому виборі?
– Я орієнтувався не на місто, а на те, з ким мені доведеться працювати. Коли зателефонував Валерій Миколайович Плеханов, то на прийняття рішення знадобилося кілька днів. Ключове питання було таким: повертатися і займатися тим, чим я займався майже все життя або залишатися там і забувати про баскетбол та працювати різноробочим. Моєму сину зараз 8 років, йому дуже подобається баскетбол, тому мені хочеться плавно переходити з ролі гравця до роботи дитячого тренера. Тому я вирішив повернутися в Україну.
– У Запоріжжі часто звучать сирени та буває гучно. Це сильно впливає на Ваш моральний стан і тренувальний процес команди?
– Я заздалегідь розумів, що Запоріжжя – прифронтове місто. Тут часто звучать сирени, по 7-10 разів на день, на жаль, бувають прильоти. Тому був готовим до цього. Ми знали про умови, в яких доведеться працювати у Запоріжжі.
– З командою Запоріжжя Вас пов'язують приємні спогади, адже ще кілька років тому боролися за золото Суперліги. Які емоції відчули, коли знову прийшли у зал, побачили колишніх тренерів та гравців?
– Так, дійсно, було дуже приємно побачити знайомі обличчя. І не тільки у Запоріжжі, а й на матчах баблу. Я дійсно відчув, що я знову дома. На жаль, моя родина залишається у Латвії, я дуже сумую за ними, тому спілкування з хлопцями допомагає мені ще й морально.
– Судячи з того, що Ви знову повернулися у Суперлігу, то свого останнього слова в українському баскетболі Олександр Сізов ще не сказав. Чи маєте особисті цілі на цей сезон?
– Знаєте, прямо вау мету на цей сезон я не маю. Так, хочеться якісно виглядати на нашому рівні, як індивідуально, так і командно. Але я дедалі частіше ловлю себе на думці, що сприймаю баскетбол вже по-іншому. І було б дійсно круто, якби хлопці, які зараз отримують менше ігрового часу, у наступному сезоні або через рік стали вже повноцінними гравцями ротації.
– Запорізький клуб завжди мав особливу підтримку від своїх уболівальників, але зараз доводиться грати в інших містах. Чи писали Вам наші фанати у соцмережах, вітали з поверненням?
– Писали більше друзі та знайомі. Це, мабуть, ще через те, що баскетбол зараз не на часі. У країні йде війна, є речі, які значно важливіші. Але в мене є знайомий, який дійсно великий шанувальник запорізького баскетболу. Моя дружина та його сестра разом грали у волейбол, ми з ним давно знайомі, от він мене привітав одним із перших.
– Чи стежили за виступом БК Запоріжжя у минулому сезоні та загалом за українською Суперлігою?
– За кожним матчем стежити можливості не було, але у вільний час дивилися ігри з сином.
– Зараз у команді багато молодих гравців, тренувальний процес ускладнений тим, що немає рівних складів, наприклад, для двосторонніх ігор. Так само й ігровий, бо все одно команда просідає, коли з'являються гравці з лавки. Як доводиться адаптуватися в таких умовах?
– Так, більшість молодих гравців потрапили у Суперлігу авансом, їм ще багато треба додавати в індивідуальних навичках та розумінні баскетболу загалом. Але у цьому плані всі команди в рівних умовах. Моя думка, що не треба жалітися, говорячи про брак ротації чи гравців із досвідом. Потрібно розвинути цих хлопців, які є тут і зараз. Тому намагаюся їм підказувати, щоб зробити краще для команди загалом. Що стосується матчів, то якщо гарно потрапляють у гру, тоді добре, якщо ні – доведеться більше грати досвідченим баскетболістам.
– Водночас у молодих гравців знову з'явився шанс розкритися на рівні Суперліги. Хто з представників нинішнього складу, на вашу думку, може стати у майбутньому повноцінним гравцем ротації для БК Запоріжжя?
– Не хочу конкретно називати прізвища, щоб хлопці раптом не подумали, що вони вже у Суперлізі і цього достатньо. Вважаю, що кожен з них має шанс зарекомендувати себе та у майбутньому стати бойовою одиницею у команді Суперліги. Це залежить від того, чи ставлять вони таку мету та готові працювати заради неї. Якщо просто бути тут і зараз і на цьому все, тоді надовго вони не затримаються. А якщо будуть індивідуально розвиватися, тоді матимуть шанс. Дані у багатьох є, потрібно напрацювати майстерність та впевненість у своїх силах.
– Після туру в Івано-Франківську навіть команди з широкою ротацією мали проблеми з відновленням гравців на третю гру. Як ви почували себе, граючи 2 матчі поспіль і чи готові до 3-денного марафону?
– У Києві під кінець другої гри було вже важко. Можливо саме десь не вистачило сил, щоб все-таки спробувати наздогнати Дніпро в рахунку. Але з такою ситуацією будемо зіштовхуватися часто. От хто краще буде готовий до неї, той і буде лідирувати у турнірній таблиці. Наприклад, у першому колі Дніпру та Кривбасу буде найважче, тому що вони в парі, тоді як інші 9 команд розбиті по трійках. У третьому баблі у Дніпра буде третя гра на третій день, тоді як для Рівного лише першою на цьому баблі.
– За підсумками зіграних та побачених матчів як оціниш рівень цьогорічної Суперліги
– Вважаю, що рівень став вищим, аніж торік, але, мабуть, найголовніше, що зараз команди більш рівні. Такі матчі завжди цікаві для вболівальників. На жаль, цей рівень ще далекий від того, як було до війни. Дякуючи ЗСУ, збережемо Батьківщину, а рівень баскетболу завжди можна підняти!
– Зараз люди нарешті почали звертати увагу на український контент – YouTube, музику, фільми. Які канали, проєкти чи подкасти слухаєте та дивитеся і могли б порекомендувати іншим?
– Дивлюсь багато кого на YouTube, виключно український контент – Леви на джипі, Ветерани космічних військ, ПоФАК2, Чуш та інші. Дивлюсь багато інтерв'ю з нашими військовими та полоненими зі сторони ворога. Фільми дивитися часто не вдається, здебільшого – це нові, що з'являються. Щодо музики, то також перейшов на українську. Подобається, як музику накладають на вірші, загалом українська мова дуже мелодійно звучить у піснях.
– Чи є таке явище зараз масовим серед українських баскетболістів? Чи всі розуміють необхідність виходу з-під впливу російськомовного інформаційного простору?
– Моя думка – просто 100% треба розмовляти українською. З дітьми та дружиною розмовляємо виключно українською мовою. Щодо команди, то всі розуміють українську, але ще не всі добре нею володіють. То ж іноді доводиться розмовляти суржиком або російською. Та насамперед не треба примушувати, головне, що всі хлопці повністю за свою країну і проти нашого скаженого сусіда.
