7 матчів молодіжного Чемпіонату Європи у румунській Ораді стали першим тренерським досвідом для молодої тренерки Інни Кочубей, яка встигла попрацювати асистенткою у Володимира Холопова у національній збірній і КиївБаскеті та Горана Бошковича також у національній збірній. Втім, що таке робота головного тренера Кочубей відчула лише цього літа. Стартова гра із литовками, поєдинок із господарками турніру стали одними із найдраматичніших на турнірі. Сухі цифри свідчать: 4 перемоги і 3 поразки, підсумкове сьоме місце, крок вперед у порівнянні із минулорічним десятим і водночас певний присмак, що могли краще.
- До початку роботи головним тренером дуже багато речей із позиції асистента я не могла зрозуміти і відчути. Це зовсім інша робота, хоча обидва і головний, і асистент називаються тренерами. Насправді різниця колосальна, це зовсім інший рівень відповідальності і напруги, я стала помічати безліч нюансів, яким раніше не надавала значення і не приділяла уваги. Коли ми починали роботу, то домовлялися із командою про певні правила, але по ходу довелося їх коригувати, оскільки втягнувшись у роботу головного тренера мені довелося робити свої коригування. Коли я починала роботу, то Володимир Михайлович Холопов казав мені, щоб прислухалася до своїх думок, до свого внутрішнього голосу і якщо він підказує, що по ходу гри щось слід змінити, а рішення не є очевидним і на 100% логічним у цій ситуації, то все одно слід підіграти власному відчуттю. Як це діє насправді, я зрозуміла уже десь на третій грі, але щоб зрозуміти треба через це пройти.
- А як у цій ситуації поводилися дівчата, гравчині довіряли своєму тренеру?
- Я дуже вдячна усім збірницям, вони працювали із відмінним настроєм, із повною самовіддачею, дівчата дуже серйозно ставилися до роботи, вони великі молодці. З такою командою пережити усі випробування, виклики і стреси було значно легше.
- Після таких стресів чи не зникло бажання продовжувати у тому ж напрямку?
- Навпроти, ці випробування варто було пережити для того щоб ще більше полюбити свою роботу. Я зрозуміла, що дійсно займаюся улюбленою стравою, попри усі труднощі відчуття того що я дуже люблю баскетбол стало тільки міцніше.
- Тоді виникає протилежне питання, а чи захочеться після такого адреналіну повертатися у роль асистента у клубі?
- Мені ще багато чому треба навчитися, зараз у мене відмінний головний тренер, він мені багато в чому як наставник, мені подобається його бачення баскетболу, імпонує те як він працює з командою і під час матчів, словом працювати асистентом із хорошим фахівцем корисно і необхідно. Він допомагав порадою і під час роботи у молодіжці. Власне, не лише він, по деяких питаннях що стосувалися навантажень, я радилася із Миколою Безмиловим, Горан Бошкович пропонував свою допомогу, був зі мною на зв’язку постійно. Коли ми тренувалися в Україні, то заходив Валентин Федорович Мельничук, його підказки для мене теж були цінними. До речі, ще узимку, як тільки стало відомим хто із якою збірною працює, ми із ним спілкувалися і він казав, що треба звертав увагу, що для тренера необхідно навчитися використовувати максимально корисно тайм-аути.
- На цьому чемпіонаті робота у тайм-аутах також відіграла свою дуже важливу роль…
- Якби була можливість щось змінити, то певно у першу чергу я по іншому провела б деякі тайм-аути, точніше я б інакше провела останні 2 хвилини гри із Литвою, важко сказати, як пішов би турнір, якби ми таки зберегли перевагу у тому матчі, цього не дізнатися уже ніколи, литовки зрештою цілком заслужено пройшли у Дивізіон А, у них хороша команда, але закінчення матчу можна було зіграти нам краще. Були свої помилки і у грі із румунками, там слід було взяти хвилину, коли вони тільки почали свій ривок. Зате уже після гри із Ізраїлем, до мене підійшов їхній головний тренер із питанням «навіщо я так рано взяла тайм-аут», я спочатку не зрозуміла, що він мав на увазі, а коли він додав «ми тільки почали грати, тільки стало щось виходити, як тайм-аут усе зламав», тобто він оцінив роботу нашого штабу, що усе було зроблено своєчасно. Цей матч ми виграли, але цей досвід ще слід було здобути.
- У вашому штабі асистенткою була Олена Огороднікова, яка минулого сезону працювала на ЧЄ U20, дивізіоні Б, як ви співпрацювали і розподіляли обов’язки?
- Взаємодії у нас були ідеальні, траплялися різні погляди, ми сперечалися, але були на одній хвилі завжди. Олена Жержерунова допомагала у роботі із центровими, я коли бачила, що наприклад Крістіна поставила не так ногу, не так звільнилася, навіть не хвилювалася, я знала що у перерві Олена з нею поговорить, пояснить усе що необхідно. Олена Огороднікова дуже сильно допомагала із форвардами, ділилася своїм досвідом, у неї жодного дискомфорту не було відносно того, що рік тому вона була головним тренером, а зараз асистентом.
- Кілька дівчат нашої команди Карп, Цюбик, Мітіна опинилися у списках найкращих гравців чемпіонату за різними показниками, а хто був у команді неформальний лідер?
- Я додала б, що і за командними показниками багатьма ми часто-густо були у трійці і поступалися лише чешкам, які зрештою виграли турнір, значить ми робили правильні речі. Щодо лідера, то Крістіна була ним без сумніву. Вона лише на перший погляд здається неговіркою, дещо замисленою, насправді вона справжня душа нашої команди, вона і підбадьорить дівчат і пораду дасть, їй довіряють партнерки по команді, вона лідер на майданчику і з почуттям гумору у неї усе гаразд.
- Багато говорилося, що цей рік може бути останнім для неї в Україні і вона може незабаром опинитися закордоном?
- Можу сказати що до Крістіни і ще кількох наших дівчат тієї ж Лізи, Наташі був інтерес з боку іноземних тренерів і агентів. Звісно, у них є недоліки і вони знають про них, вони працюють над їх виправленням, так що зараз прогнозувати щось зарано, у них попереду довга кар’єра і велике майбутнє.
- Зараз, коли напруга спала, пристрасті вщухли, що можеш сказати по підсумках?
- У першу чергу хочу подякувати долі, за те що мала таку прекрасну нагоду і бажання продовжувати стало лише більше. Також хочу подякувати усім тим хто підтримував і вболівав, вірив у нас. Нам не вдалося досягти підвищення у класі, ще на початку зборів я сказала дівчатам, що у нас може бути одна мета, це боротьба за першу трійку, інакше у збірній немає чого робити, але ми усі винесли хороший досвід. Десь треба було більше приділити уваги психології гравців, тому щоб вони більше вірили у себе, думаю дівчата це теж відчули, що вони можуть бути сильніше.
