Попередній Матч Зірок Суперліги, який 2020-го пройшов у київському Палаці спорту, отримав свою історичну есклюзивність серед інших українських All Star. Крім звичних атрибутів подібних івентів (конкурсів для гравців, музичних номерів, шоу від команди "данкерів" та ефектних моментів у самому поєдинку між зірками України та Легіону), перед очима заповнених трибун він зробив їй пропозицію, а вона відповіла: "Так!" Головними героями красивої історії були гравець збірної України Максим Звонов (тоді ще Пустозвонов) і Лана. Про це, головні акценти таких шоу, очікування від майбутнього Матчу Зірок та нинішнє життя у Маямі, - у розмові із чинним переможцем конкурсу триочкових кидків на All Star.
- Певно, риторичне питання, але який Матч Зірок, учасником якого ти був, є найпам’ятнішим?
- Звісно, попередній. Все склалося дуже круто: передусім, зробив пропозицію дружині, а ще виграв конкурс «трьошок», отримав задоволення від гри, набрав приємну кількість очок у ній (27 – прим. авт.). Тим більше, все це було у Києві. Це був найкращий Матч Зірок для мене. Що може бути ліпшим?! (Усміхається) Все було супер, навіть ідеально!
- Як виникла ідея зробити пропозицію Лані саме на All Star?
- Вона народилася сама по собі. Навіть не знаю, як. Просто хотілося зробити приємно, на той момент, моїй дівчині. Тим більше, коли повідомили, що матч буде у Києві. Для усіх, хто знав, це був суперпроект. Гадаю, усі присутні у залі теж отримали класне задоволення. Для мене дуже хороші спогади: удвічі приємніше, адже була повна зала Палацу спорту. Все настільки склалося, що, як кажуть, сам Бог велів це зробити. Я прийняв рішення: був готовий зробити це десь двома тижнями раніше. Замовив каблучку, але потім подумав, чому б зробити це саме так?! Я бачив, як подібне відбувається в НБА. Там це виглядає суперкласно, але, як на мене, у нас вийшло ще краще: ще крутіше, ніж в НБА. Мені написали тисячі повідомлень мої друзі та й навіть взагалі незнайомі люди, які були біля екранів телевізорів. Лана і донині переглядає те відео та плаче, коли це робить: гадаю, все вдалося для всіх на 100%.
Визначились стартові п’ятірки Матчу Зірок Суперліги Windrose
- Хто знав заздалегідь? Наприклад, Фесенко приніс великий букет квітів і почав знімати відео на згадку…
- Так, Фес знав. Я його перед грою відправив за букетом, тож він дізнався про це. Знали організатори All Star, адже була трансляція, і потрібно було усе підлаштувати під ефір, рекламу тощо. А ще Денис Павлович (Журавльов – прим. авт.), тому що він був головним тренером нашої команди, і у кишені його піджака була каблучка, щоб довго її не шукати. Вона була не з дешевих, тому не хотілося її загубити (сміється). Це всі.
- Помітно було, що для Лани це були сильні емоції…
- Упевнений, що вона здогадувалася, що я зроблю їй пропозицію у найближчому майбутньому, але не думала, що буде саме так. Як на мене, для неї це було суперприємно.
- Щодо матчу. Не було прикро, що ти набрав 27 очок, але нагороду MVP отримав представник легіонерів (Дугат), бо вони перемогли?
- Мені не звикати. Ще раніше був Матч, в якому я набрав 20 очок, але нагорода дісталася іншому. Це справедливо: такі правила. Не я вирішую.
- Якими є емоції гравця, який вперше у кар’єрі отримує запрошення на подібний івент?
- Гадаю, для кожного гравця це дуже важлива подія. Це певне визнання заслуг упродовж сезону: того, над чим іде праця на тренуваннях і у поєдинках. Нагорода за зусилля, заохочування. Передусім, це приємно. Це класні емоції. В якийсь момент з’являється розуміння, що все це вартує того: тренування, уся праця. Навіть виграш конкурсу триочкових – це колосальна робота. Люди подивилися по телевізору його 15 хвилин: ти кидаєш 50 разів, і ніби це здається простим. Але за цим стоїть велика праця на тренуваннях: тисячі кидків щодня, а ще до і після занять. І це триває не один рік.
- До слова, ти був дуже розчарований, коли не влучив останнім м’ячем в основному раунді фіналу конкурсу триочкових 2020-го. Важко було потім прибрати емоції перед переможною для тебе перестрілкою?
- Коли ти знаєш, що добре влучаєш, упевнений у собі, то зібратися не проблема. Просто було прикро, що у кінці схибив зі своєї улюбленої точки, не реалізував «свої» кидки. Проте були впевненість, праця на тренуваннях, розуміння, що у цьому компоненті я один із найкращих, тому додаткове налаштування було не потрібним. До того ж у залі була мегакласна підтримка трибун і моєї коханої жінки. Міг виграти у першому раунді, але нічого: створили інтригу. Усім так було ще цікавіше, а мені, певно, приємніше перемогти саме у другому раунді.
Кирило Фесенко розповів про свій вибір п’ятірок на Матч Зірок Суперліги Windrose
- Загалом, що для тебе Матч Зірок?
- Такі події – це, перш за все, зустріч із друзями, перезавантажитися посеред сезону, отримати екстра-вихідний. Ніби легкий і веселий поєдинок, але на нього важко налаштуватися. Бо спочатку усе несерйозно, а починаєш по-справжньому грати наприкінці матчу. Я така людина, яка не любить робити щось упівсили. Виходжу на майданчик – повинен викладатися на 100%: закидати та захищатися. Важко спершу налаштуватися на «напівфан», гру упівсили, без тієї ж оборони, а потім після цього у заключній чверті – на те, що треба все шкидко сприймати та ставитися до цього належним чином. Розумію, що це шоу, це потрібно робити, що це частина Матчу Зірок, тому така кількість красивих моментів («данків», «трьошок» тощо), але на 100% серйозно сприймати такий поєдинок неможливо. Тому і сприймати підсумковий результат (мовляв: «От, вас знову «зробили» легіонери») немає сенсу. Вони це зробили, бо ми не грали півматчу: рахунок може бути абсолютно неоднозначним упродовж нього, а у кінці необхідно вийти і лише там грати повноцінно. Це важко у подібних випадках. Але знову ж таки: це шоу, тож давайте ставитися до нього саме так, і підсумок взагалі не важливий. Один із матчів закінчився унічию, і все чудово: усім сподобалося, все було добре.
- Хотілося б позмагатися у конкурсі на All Star 19-го лютого?
- Якщо вдасться потрапити до України до цієї дати, то чому б ні: це досить можливо. Мова лише про конкурс триочкових: все інше не за правилами і, загалом, неможливе. «Трьохи» нині летять: все добре. Я люблю їх. Інколи змагаюся із місцевими хлопцями тут (у Маямі – прим. авт.). Відсоток влучань не погіршився навіть після паузи: хіба що дуже трошки, тож все добре.
- До слова, який твій особистий рекорд щодо них (закинутих поспіль на тих же тренуваннях)?
- 49. Це сталося, коли був гравцем Будівельника. Нещодавно зустрів людину, яка стверджує (не знаю, чи правда), що їй вдалося реалізувати поспіль тисячу з чимось штрафних кидків. Перевірити це неможливо. У мене ж є свідки. Щодо штрафних, то одного разу в Румунії була серія зі 112-ти влучань поспіль. Це було після тренування: партнери мені подавали м’яч, а дві команди (в якій грав я, і ще одна, яка мала тренуватися після нас) очікували, доки я схиблю. Але мовляв: давай, давай, докидай вже до першої невдачі.
- Загалом, чого очікуєш від найближчого Матчу Зірок?
- Це завжди цікаво. Особисто я обожнюю дивитися усі конкурси: «данків», «трьошок» і майстерності. Сам матч для гравців – це можливість зустрітися із друзями та потоваришувати з тими, з ким вони ще не знайомі. Змагальної складової, певно, у ньому немає і бути не може. Очікую на велику кількість красивих моментів, деякий «фан», елементи шоу, як-от свого часу тренери та судді танцювали, а ми вигадували свої «приколи» на конкурсі «данків» («фотографували» хлопців тощо). Щоб відволіктися, повеселитися, зробити якісне видовище для уболівальників. Легіонери доволі сильні і хороші нинішнього сезону. Українці теж із року в рік добре себе виявляють, тож дадуть у кінці бій. Підсумок матчу для гравців, певно, не має особливого значення. Це, передусім, подія уболівальників, і вона має бути класним шоу, щоб вони отримали порцію класних емоцій і ефектних моментів. А гравці повинні відпочити, перезавантажитися посеред сезону та отримати визнання за свою працю (такі собі міні-нагороди у вигляді запрошення на Матч Зірок завдяки голосуванню уболівальників, вибору тренерів, ФБУ).
- Ти згадав про «приколи», танці. Якоїсь ще хотілося б подібної імпровізації на такому івенті?
- Не знаю. Як на мене, свій найголовніший момент у житті я вже мав, коли зробив пропозицію дружині. Подивимося, як буде далі.
- …?
- Принаймні, я залишуся у баскетболі, якому присвятив усе своє життя до нинішнього його етапу. Це те, у чому я, вважаю, добре розбираюся і маю максимальну кількість знань. В якому саме «амплуа» залишуся у ньому? Буде зрозуміло вже у найближчому майбутньому… Нехай поки буде інтрига (сміється). Є дуже багато проектів щодо дітей, ідеї щодо тренера, різних інтерпретацій, пов’язаних із медіа. Баскетбол – це те, що я люблю, і без чого я не бачу свого життя.
- В Україні?
- І в Україні, і не лише у ній. Щось тут, щось в іншому місці. Наприклад, праця з дітьми точно в Україні. Є проекти, які хочеться реалізувати саме тут, маючи досвід за плечима та розуміючи, як це можна зробити, та ще й при цьому краще.
- Жалкуєш, що закінчив… чи все ж, зробив паузу щодо кар’єри гравця?
- (Сміється). Я не закінчую баскетбольної кар’єри, проте, гадаю, що грати я більше не буду.
В'ячеслав Кравцов: На Матчі Зірок очікую аншлаг
- І ніхто не в змозі тебе мотивувати змінити це рішення?
- (Усміхається). Подивимося. Але все ж, думаю, що ні. Потрібно, щоб спрацювало дуже багато факторів. Я навіть сам зараз не знаю, яких саме. Пограти ще хочеться, але маса моментів, які переважують це бажання: сімейні обставини, фінансові питання тощо.
- Часто зараз береш м’яч до рук?
- Щодня. Знову узяв абонемент у спортивному центрі, де є класна баскетбольна зала із вісьмома кільцями. На кожному подвір’ї є чудові майданчики. Поки Міша постійно мене прохає піти потренуватися. Йому дуже подобається баскетбол: ми щотижня ходимо на матчі NBA або NCAA, зустрічаємося із друзями, з якими я грав або проти кого виходив на майданчик. Розвинена баскетбольна інфраструктура в Америці дозволяє у будь-який момент зупинитися і пограти: у мене в авто завжди лежать три м’ячі і моя форма. Їдемо: побачили класний майданчик – зупиняємося, побігали, покидали, покупалися і додому. Вони тут просто неймовірні: наприклад, на березі океану, посеред пальм та ще й на два корти! Більш того: із професіональними справжніми пластиковими щитами та кільцями, які амортизують.
Ходжу кожного дня, граю. Серед тих, з ким це робимо, багато хлопців, які нині шукають команди, підтримують форму. Ми це не афішуємо: у тому числі, на їхнє прохання. Але можна зрозуміти, про кого я кажу, якщо переглянути профілі тих гравців, які зараз не у клубах, навіть найвідоміших: вони інколи викладають відповідні фото. У залежності, скільки людей приходять, обираємо 5x5 або 3x3. Є багато тих, з ким ми раніше грали. З тим же Майклом Лі ходимо побігати, отримати задоволення: у нього є група хлопців зі школярів і 18-річних, які намагаються вступити до університетів, потрапити до певних команд.
- Чим ще зараз займаєшся у Маямі? Як родина?
- Все добре. Займаюся дітьми, які вчаться. Приємно присвятити свій час і маленькому сину, бачити, як він зростає, ходити з ним на майданчик, тренуватися. Це один із найбільших факторів, чому я не продовжую нині кар’єру гравця. Це «кайф» для мене – проводити з ним постійно свій час. Також є бізнес, який не пов’язаний із баскетболом: теж ним займаюся зі США. Але знову ж таки: залишаюся у баскетболі і 100% щодо того, що з ним пов’язуватиму своє життя і надалі.
В’ячеслав Петров: На Матчі зірок усі намагатимуться зарубитися, особливо, якщо матч буде рівним
У Лани (дружини Максима – прим. авт.) теж є свої проекти, пов’язані із Америкою. До того ж тут мешкає старший син, і це супер: вона його частіше бачить. Писати картини вона може теж усюди: можливо, тут навіть приємніше це робити, тому що тут тепло, і можна у будь-який момент вийти і займатися цим. Вона теж дуже багато часу присвячує маленькій дитині: до того ж в Америці з нянями непросто, та й малюку не дуже це до вподоби. Дуже важко знайти таку, з якою він йшов би на контакт, не плакав і не кликав маму. Ми тут без допомоги, не відміну від Києва. Повернемося до України і, гадаю, вирішимо цю ситуацію.
- Упевнений: якщо повернешся до 27-го лютого, то прийдеш на матч між збірними України та Іспанії. Як вважаєш, які наші шанси на перемогу?
- Усе реально. Ми не знаємо, хто приїде. Загалом, усе дуже швидко змінюється: сьогодні все добре, а завтра хтось захворів коронавірусом, як-от зараз у багатьох клубах Суперліги. Якщо робиш перерву навіть у 10 днів, отримуєш інше сприйняття баскетболу, інакші гра, упевненість, відчуття тощо. Щось прогнозувати у цій ситуації немає сенсу. Але «зачепити Іспанію» - звісно, це реально. Ми вже це робили.
