Легендарний гравець київського "Будівельника" Леонід Поплавський, якому днями виповнилося 80 років, розповідає про баскетбол 50-х -60-х років ХХ століття і людей, які розвивали його у столиці України. Хто з сучасних баскетболістів може згадати хоча б один факт, який був би співмірний двом спогадам Поплавського? Ось таким, скажімо: збірну Москви з вісьмома чемпіонами світу у складі обіграли з перевагою 28 очок, єдині з радянських команд перемогли збірну США під час їхнього баскетбольного турне Радянським Союзом у 60-х.
- Наша команда (Будівельник) народилася з команди СКІФ (Київ). Розшифровується як Спортивний Клуб Інституту Фізкультури. Сам Інфіз був організований 1930-го року у Харкові а 1944-го переїхав до Києва. Відтоді Володимир Шаблінський працював на кафедрі спортивних ігор, спочатку з жіночми командами, а вже потім чоловічими. У 1950-му році три жінки-чемпіонки Європи Стасюк, Піменова і Бурдіна у нього тренувалися.
- А потім він переключився на чоловіків і як Вас знайшов?
- Він збирав гарних хлопців. А я закінчив школу у 1954-му році. Перше офіційне змагання у мене було у Дніпрі. Поїхав туди один, на перші змагання Укрради Спартака. І став там найкращим гравцем турніру. Мені вручили годинник "Перемога". Я у Києві ходив красувався ними. Можете собі уявити – 54-й рік, післявоєнний час і я з годинником на руці! Потім я вступав в будівельний інститут, але не набрав прохідний бал. Діти загиблих у Вітчизняній Війні мали перевагу, а таких було дуже багато, і я подав документи у будівельний технікум, а грав разом зі своїм тренером Заморським. Закінчив технікум, направили мене у Васильківський район працювати інспектором з будівництва колгоспів. Якщо протягом тижня не поїдете, місце буде зайняте, - попередили. А я любив баскетбол. Працював у проектному Інституті на вул. Чкалова, і о шостій вечора щодня після роботи я їздив на стадіон "Спартак", тренувався. Приходить мені повістка в армію. Вадік Гладун, що закінчив геолого-розвідувальний технікум, каже мені – я поїду в партію (в експедицію – ред.). А я йому: Вадік, якщо тебе в армію хочуть забрати, то і у партії тебе знайдуть. Давай вступатимемо до Інституту. Він погодився. Шаблінський на нас звертав увагу, але не пропонував. І ось на чемпіонаті України в 1957-му році я з Гладуном виступали за Спартак і посіли почесне 5-те місце. Тоді Вдовиченко, у майбутньому тренер Будівельника, грав у нашій команді, Міша Ланцет… І на нас ходили дивитися, як ми обігрували майстрів з Харкова, Одеси. І поступили ми в інститут, тоді Шаблінський каже: давай, давай до нас. Але ж ми за Спартак граємо, звикли вже, своя компанія, жіноча команда своя, подобалося нам грати за Спартак. Ми відмовлялися, і через це нас не допустили до іспитів після першого семестру. Нас виключили з комсомолу через те, що ми відмовилися за СКІФ грати і з екзаменами проблему створили. Ми тоді тренеру "Спартака" говоримо, був такий Жора Пітер, Георгій Георгійович, грав за СКА Київ, гарний чолов’яга такий був, технічний, маленький. І ми йому кажемо, Жора, а на ти були, така ситуація, нас не допускають до іспитів і ми загудимо в армію. Він тоді: добре, я зрозумів, йдіть. І ми тоді стали тренуватися у СКІФІ. А там я був центровим, любив крюки, лівою, правою, у русі, з місця, я і зараз можу продемонструвати. Грав легко, тоді високих не було. Федерація баскетболу СРСР вирішила збільшити кількість рослих гравців у кожній команді, що змагалася у першості СРСР. Треба було мати одного 2-метрового і двох по 190см. І я і Коля Баглєй тягнулися, щоб мати 190см зросту. Виграли чемпіонат України 58-року, здобули право грати у першості СРСР у класі Б у Свердловську, виграли там перше місце, друге місце посіла команда Спартак Ленінград, там тоді грав Володя Кондрашин. І таким чином з 1958-го року почали грати першість СРСР. У перший же рік посіли 6 місце, а потім у 1962-му році грали, як СКІФ у першості СРСР, а у другому колі стали Будівельником – з першого січня 1962-го року. Як так получилося? Поїхали до Угорщини, а кервником делегації був голова Авангарду Іван Клопов. Шаблінський тоді йому скаржився – гарна команда, може розпастися. Тоді Клопов: переходьте до нас. Але непросто було переходити. Буревісник не хотів відпускати. Півроку нас стримував. І з 1 січня 1962 року нашу команду назвали "Будівельник" . І оскільки нас пристроїли при тресті Київміськбуд-4, тому і назвали Будівельник. Заввіділом спорту у цьому тресті був Юдашкін, дуже любив баскетбол. Хлопці, каже, з квартирами усі питання повирішуємо. І дійсно, ми протягом перших 2-3 років квартири отримали, тоді це було набагато простіше. Першу ж першість СРСР ми посіли третє місце, а в 1963-му році ми її виграли. Команда була дуже сильна – прийшли Вальтін, Окіпняк, Толя Палівода. Підібралася дуже сильна команда. У 1967-му виграли 1 місце на Спартакіаді народів СРСР. До того ж збірну Москви обіграли з перевагою 28 очок, а у цій команді 8 гравців на той момент щойно повернулися з Чемпіонату світу. Толя Палівода був визнаний кращим гравцем Мундіалю І ми їх прибрали (перераховує усіх по прізвищах – ред.). Колосальна команда була. А з 1965-го року я працював в Інституті Фізкультури. Два роки працював у Гвінеї, і шість років – в Алжирі. За шість років виграли шість чемпіонатів і п’ять Кубків в Алжирі.
- А коли у Будівельнику був перший пік команди?
- У 60-ті роки. Наша команда (збірна України) була спаринг партнером майже усіх європейських країн. Ми їх усіх обігрували – Югославію, Болгарію, Німеччину, Чехословаччину, Угорщину – і це збірні, класні команди. Приїздила збірна США до Радянського Союзу, їм усі програвали – і збірна СРСР, і клуби. А у Києві, коли грали у 1960-му році, тоді щойно Палац Спорту відкрився, ми прграли 9 очок. Це дуже солідно. В той час у них грав Джеррі Лукас, визнаний найкращим гравцем НБА. Він був білий, 203см зросту, класно грав. Таке враження, що він не кидав, а тільки підправляв. Ми програли, але Стремоухов набрав 33 очка. І написали у газеті: Володимир Стремоухов набрав 33 очки, тоді як Джеррі Лукас лише 32! І у 1964-му році ми таки стали єдиною командою, яка обіграла тут, у Палаці Спорту збірну США. Це збірна України, яка зформована була з гравців Будівельника.
- В ті часи глядачі так само баскетбол любили?
- Першість України завжди викликала інтерес і переповнені трибуни палацу спорту свідчили, настільки в ті роки був популярний баскетбол і наша команда. Двічі, у 1963 і 1967-му ми вигравали першість СРСР, тричі вигравали срібло і завжди перебували за часів СРСР у групі лідерів. Серед найсильніших команд.
- Ви якого номера грали?
- Коли прийшов у 1957-му, грав центровим. А коли прийшли Вальтін, Окіпняк, був Глейзер 217см, щоправда він нічого не вмів, ми через нього програли Азербайджану, хотіли на нього зіграти і він не впорався. Пізніше я став легким нападаючим, у захисті грав. Якщо треба було когось виключити мені Шаблінський казав, Леша, давай! І я виходив, не давав забити.
- Що зараз, баскетбол прогресує?
- По-перше, чоловіча і жіноча збірні потрапили до фінальної частини Чемпіонату Європи. Вже добре. Женя Мурзін очолює збірну чоловічу і Володя Холопов один з моїх найулюбленіших студентів – я за нього дуже радий, очолює жіночу збірну України. І вона претендує на чемпіонський титул, двічі югославок (збірну Сербії – ред.) при ньому обіграли! У них шанси є.
- Чим зараз займаєтеся?
- Я написав близько 40 підручників з баскетболу, зараз корегую програми для ДЮСШ. Підготував книгу спортивні Ігри на 475 сторінок. Але вийшло так, що не видали її. Новий зав кафедри сказав – щось ви мало про теніс написали, а про баскетбол занадто багато. Я йому – напишіть більше і не плутайте Гегеля з Гоголем. У тенісі – удар справа, удар зліва, підрізка, матч. А у баскетболі – індивідуальні, командні дії, у нападі, у захисті, тактика нападу, тактика захисту, системи… Але вона обурилася і проголосували одноголосно не друкувати.
- Зараз баскетбольний м’яч до рук берете?
- Я граю ще, раз на тиждень (підходить до кільця, показує свої фірмові крюки, забиває м’ячі у кільце, спарингує онуку Антону – ред.).
- Ви перебуваєте у чудовій формі, якийсь секрет маєте?
- Раз на тиждень тренуюся. А фізичне навантаження має бути таким: людина повинна на день робити не менше 10-12 тисяч кроків. Тобто 6-7км. Я їх роблю. Не спеціально, але у магазин пішов, ще кудись, і намотую.
- А ще, напевно, не палите, не вживаєте оковитої?
- Не палю. Не скажу, що п’ю, але вживаю у розумних дозах. У компанії можу собі дозволити. А головне - позитивні емоції, спілкування, які дає баскетбол.
