Гравець збірної України U-16 В’ячеслав Окунський єдиний зі свого покоління їздив у складі української команди на кадетський чемпіонат Європи-2023 з на рік старшими хлопцями. Був третім центровим, зіграв у всіх семи матчах, отримуючи невеликий час на майданчику.
Потім молодший син легендарного центрового національної збірної України Олександра Окунського став другим за результативністю у складі української команди до 16 років на зимовому турнірі в Барселоні (набирав у середньому за гру 11.8 очка). Був гравцем стартового складу, провів усі п’ять матчів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Стадник: Батько служить у ЗСУ, тому відчуваю особисту відповідальність – маємо грати заради наших захисників та держави
На клубному рівні 15-річний баскетболіст у третьому поколінні другий сезон поспіль виступає за мадридський Зентро Баскет у чемпіонаті Іспанії U-16. Майже весь дебютний сезон В’ячеслав грав у команді з на рік старшими хлопцями (2007 р.н.).
З осені 2023 року – гравець стартового складу Зентро серед однолітків на позиції «п’ятого номера». У трьох зустрічах фінального етапу (середній ігровий час – 20:02) Окунський-молодший записав до власного активу 5.0 очка, 3.3 підбирання, 0.7 передачі та 1.3 блок-шота. Його середній рейтинг ефективності (РЕ) склав 4.3.
Також В’ячеслав у поточному сезоні виступав за Мадрид на турнірі, де змагались іспанські регіони. Провів шість матчів (15:31), здобуваючи у середньому за гру 4.2 очка, 3.8 підбирання, 1.2 асиста, 1.2 блок-шота, РЕ – 5.3. Його команда стала бронзовим призером.
Наразі В’ячеслав Окунський перебуває у таборі кадетської збірної України, яка готується до Євробаскету-2024 U-16. Він охоче поспілкувався з прес-службою ФБУ та розповів про виступи за збірні країни, власну баскетбольну родину, свою клубну кар’єру.
– Як розпочав займатися баскетболом? Зі скількох років?
– Прийшов на баскетбольну секцію в Києві у 8 років. Дякую велике за підготовку першому тренеру Сергію Іпатійовичу Шматку і наставнику Максиму Дробашку, а також Славі Медведенку, в баскетбольному клубі якого розпочинав грати.
Спочатку я виступав за команди Ведмеді (2006 р.н.) та Удави (2007 та 2008 р.н.). Останні представляли столичну ДЮСШ №3. Пізніше розпочав грати у ВЮБЛ за команду 2008 р.н. зі Львова.
– Чому для продовження кар’єри обрав саме команду КІВС СБК Львів-08?
– Удави не заявлялися у ВЮБЛ. Львівський тренер Едуард Богданович Скрипець покликав мене на «кемп», де я успішно пройшов перегляд, і ми почали працювати разом.
– Твій батько Олександр Окунський відомий українським уболівальникам баскетболу. Розкажи читачам хто ще з вашої родини займається спортом?
– Так, мій батько Олександр Васильович був гравцем національної збірної України, на клубному рівні виступав на позиції центрового як за українські команди, так і за кордоном. Також мій дідусь Василь Дмитрович Окунський зі зростом 205 см грав у баскетбол в Кишиневі (Молдова). Я хочу продовжити спортивний шлях родини.
Баскетбольна генетика передалася не лише мені, а й молодшій сестрі Марті. Вона у 6 років прийшла на тренування в МОБІ до Марії Дубас. Наразі займається баскетболом у Мадриді в команді Arganzuela. Має у 10 років зріст 172 см. Вона вже була на трай-аутах в клубах Естудіантес і Реал Каное. Шукаємо для сестри гарну академію.
Бути старшим братом Марти доволі легко, бо вона дуже розумна дівчинка, яка згодом зможе досягнути успіху як у баскетболі, так і в бізнесі. Вважаю, якщо Бог нагородив татковою генетикою, то їй треба спробувати реалізуватися саме в баскетболі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Кобзистий: Батько мріяв, щоб ми з молодшим братом разом зіграли за збірну України
– Твій батько 10-річчя відіграв за національну збірну України, є одним із кращих за всю її історію за кількістю матчів та підбирань, був на трьох Євробаскетах. Чи є це додатковим стимулом для тебе проявити себе влітку в кадетській збірній?
– Дійсно досягнення батька мотивують мене провести ще кращу кар’єру як на клубному рівні, так і зі збірною. На моїй спині 11 номер – на честь татка. Я дуже сумую за батьком, мені не вистачає спілкування з ним, його порад. У мене наразі багато питань до нього, яких не виникало, коли був маленьким. Якби його можна було повернути хоча б на один день, то я б задав йому безліч питань про життя та баскетбол. Вважаю, що в моєму віці його підтримка багато дала б мені як гравцю та особистості. Закликаю всіх цінувати та берегти батьків!
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:
Олександр Окунський (1971-2019) з 47 матчами за національну збірну України входить у топ-10 баскетболістів за всю її історію. Центровий зі зростом 214 см продовжує перебувати в топ-3 збірної як за кількістю підбирань усього, так і в середньому за гру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рекордсмени збірної України: у Кравцова найбільше зіграних матчів, Лукашов увійшов до топ-3
Окунський – учасник першого офіційного матчу в історії національної збірної України: зіграли з Англією 30 травня 1993 року. Захищав синьо-жовті кольори на перших трьох для команди фінальних етапах Євробаскетів: 1997, 2001 та 2003 роки.
«У збірну треба приїжджати будь-якому запрошеному гравцю, не дивлячись на жодні обставини. Це важливо для самого баскетболіста, його розвитку. Виступи за збірну цінуються у світі. Скаути, оцінюючи баскетболіста, насамперед дивляться на склад збірної. Якщо тебе там немає – ти не потрапив до списку кращих гравців своєї країни», – заявляв про важливість ігор за національну команду Олександр.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рекордсмени збірної України: Кравцов зробив найбільше підбирань
Окунський-старший на клубному рівні виступав за донецький Шахтар, київський Будівельник, одеський клуб БІПА-Мода, БК Київ та БК Одеса. Олександр – п'ятиразовий переможець (1992, 1993, 1994, 1995, 1998 роки) і триразовий срібний призер чемпіонатів України (1996, 1997, 2004). Визнавався кращим гравцем Вищої ліги сезону-1995/96.
За кордоном він грав у литовському Летувос Рітас (дворазовий чемпіон країни у 2000 та 2002 роках), турецькому клубі Дарюшшафака, хорватській Цибоні, чорногорській Будучності та грецькому Менті.
У 47-річному віці баскетболіст помер у Києві. Він декілька років боровся з раком, але хворобу перемогти не вдалось.
– Коли тебе вперше викликали до дитячої збірної України? Які були емоції, що корисного тоді дізнався?
– Як мені було 12 років, то тренер Олександр Ворона викликав до літнього табору збірної U-14. Коли виповнилося 13 років – мене знову запросили до цієї команди. Їздив на перший етап ЄЮБЛ U-15 у литовський Вільнюс, де ми виграли два й програли три матчі. Другий етап пропустили, бо всі гравці збірної захворіли на ковід. Далі я вже поїхав у Іспанію за місяць до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Спочатку мені було страшно, бо нікого не знав у команді U-14, але коли познайомився з хлопцями ближче, то весь страх зник. У збірних отримав знання, як баскетболіст повинен рухатися на майданчику, став більш дисциплінованим.
– Які переживав емоції, коли розпочалася повномасштабна війна в Україні 24 лютого 2022 року?
– Було дуже боляче за країну. Це було жахливо. Не міг їсти й спати. Вночі переглядав у смартфоні новини. Вся моя сім'я дуже переживала за рідних і друзів, які лишилися в Україні. Але ми підтримували зв'язок – це допомогло.
– Розкажи, будь ласка, про свій досвід виступу торік на чемпіонаті Європи зі збірною України U-16. Чому навчився в тій команді?
– Зумів пробитися до підсумкової заявки збірної 2007 р.н. на кадетський Євробаскет, бо дуже цього хотів. На підготовку в нас було небагато часу через заміну наставника. Замість Дмитра Забірченка, який поїхав тренувати молодіжну збірну, нашим головним тренером став Дмитро Коломийченко. Коли була сформована заявка з 12 гравців, то ми вже були дійсно згуртованою командою однодумців.
Після минулого літа я став краще розуміти комбінації, дізнався, які є різноманітні варіанти сетів в атаці, як грати різні види захисту, вивчив багато нових для мене баскетбольних термінів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збірна України U-16 завершила виступ на чемпіонаті Європи
– Які настрої, завдання та цілі на євротурнір у новій команді U-16, котру очолює згаданий Дмитро Забірченко?
– Цілі завжди максимальні – боротьба за якнайвище місце. Вважаю, що наш тренерський штаб зможе розкрити потенціал цього складу. Думаю, головне створити систему, яка буде добре працювати. Нашій команді потрібно сповідувати на майданчику та поза ним «правило мушкетерів»: один за всіх, та всі за одного. Саме над цим ми зараз працюємо під час зборів перед чемпіонатом Європи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чоловіча збірна України U-16 розпочала тренувальний збір
Сподіваюся, що в матчах за збірну зумію більш прогресувати. Для мене дуже важливо приїжджати до збірної та потрапляти в рідну атмосферу українців. У Іспанії мені продовжує не вистачати живого спілкування із земляками та друзями, якого не спроможні замінити жодні соцмережі.
– Яка в тебе особиста мотивація виступати за збірну України?
– У мене висока мотивація боротися за Україну на європейській арені в такі складні для країни часи. Виступами на євробаскетах ми демонструємо всьому світу, що Україна продовжує зберігати суверенітет, привертаємо увагу світової спільноти до війни та необхідності нам допомагати. Для мене висока честь одягати футболку збірної України, бо за нашу країну грав мій батько, в Україні я народився та виріс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Роман Мануйлик: Якщо поїду на чемпіонат Європи, то готовий залишати на майданчику всі сили заради досягнення перемог
Також мотивація полягає в тому, щоб грати за своїх рідних. На наших футболках герб України спереду та прізвища позаду. Ми всі граємо для своїх рідних, бо вони першими підтримують нас за будь-якого результату. Без різниці чи то перемога, чи поразка.
– З ким із баскетболістів ділиш одну кімнату на цьому зборі?
– Живемо в одній кімнаті з Дмитром Стадником. Як тільки приїхали на збір, то разом із нами також жили Нікіта Бешетя, Петро Білоус та Єгор Єфімов.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українець Петро Білоус увійшов до символічної збірної чемпіонату Румунії U-16
– За інформацією згаданого Дмитра Стадника ще до спільних виступів за збірну U-16 декілька гравців не один рік спілкувалися між собою у соцмережах. Що можеш розповісти про це?
– Ми дійсно спілкуємося у соцмережах. Розповідаємо про все, що відбувається під час клубного сезону, ділимося особистим, питаємо поради друг у друга. Я створив ще одну групу для «збірників» U-16. Перед літнім табором там теж відбувалося спілкування між гравцями розширеного складу української команди. Наприклад, домовлялися хто які речі візьме з собою до Латвії. Ми розуміємо, що потрібно зберегти зв'язки, бо приблизно таким же складом, який наразі має кадетська збірна, нам грати на наступних євробаскетах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кадетські збірні України U-16 виграли міжнародні турніри в Барселоні
– Які були цікаві історії в збірних?
– Було багато всього, але не про все можна розповідати. Цікавою була наша комунікація зі Стефаном (Зігельшіффер – прим. ред.). Як його навчали мови, українізували та намагалися «втиснути» в українську тусовку. Минулого літа читали командою реп, вечорами влаштовували дискотеки в кімнаті.
– Розкажи детальніше про Стефана, що ти знаєш про нього? Торік він виступав за кадетську збірну, але продовжує залишатися українському вболівальнику невідомою особистістю.
– Мама Стефана – одеситка, а батько – нідерландець. Сім’я мешкає в Антверпені (Бельгія), де син тренується в місцевій баскетбольній академії. Стефан розмовляє фламандською, французькою, англійською мовами й трішки українською, яку покращує завдяки нашому спілкуванню. Його батько слідкував за ЄЮБЛ і зв’язався з тренером кропивницького Push Team Андрієм Бабенком. Саме ця команда представляла Україну на турнірі до 16 років у сезоні-2022/23. За неї грав «кістяк» майбутньої збірної. Стефана запросили на один з етапів і Суперфінал. Він зарекомендував себе та потрапив на Євробаскет.
Стефан – гарний хлопець, уміє дружити, має добре почуття гумору. Під час літньої підготовки зі збірною він та Григорій Леськів вирізнялися дуже високою трудовою етикою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці литовського Торнадо: Леськів виграв Taiklusis Tornadietis, Покойовий завоював медаль Coppa Alberto Giova-2024
– Якими мовами ти володієш?
– Можу розмовляти українською, іспанською, англійською. Також вивчаю французьку, бо подобається читати баскетбольний контент цією мовою. А ще більшість гравців африканського походження розмовляють французькою та не особливо намагаються вивчати інші мови. Теж хочу добре володіти цією мовою, щоб покращити з ними комунікацію.
– Як виник варіант продовжити кар’єру баскетболіста в Іспанії?
– У мене з 11 років були плани поїхати грати за кордон. Цілеспрямовано йшов до мети. Вперше приїхав до Іспанії в жовтні 2021 року, коли мені було лише 13 років. Тренувався понад місяць у системі каталонського клубу Ховентуд Бадалона. Це став добрий досвід, який продемонстрував слабкі сторони моєї гри. Зрозумів, що моя фізична підготовка не на достатньому рівні, щоб підтримувати іспанський темп. Тому після повернення в Київ почав проводити дуже багато часу в тренажерному залі.
Потім із сім’єю вирішили перечекати в Іспанії, коли з’явилися чутки про початок повномасштабної війни, які в підсумку виявилися правдою. Пройшов у деяких клубах трай-аути. Обрав мадридський Зентро Баскет. Пощастило з агентом, він дуже допомагає в усьому.
– Як провів свій перший сезон в Іспанії?
– Перші пів року після підписання були періодом адаптації, дошкуляли пошкодження, тому зіграв лише чотири матчі. Через перехід клубу під «крило» NBA LaLiga в нас практично не було індивідуальних тренувань. Майже весь сезон провів із першою командою U-16. Виходив у основному складі проти клубу Реал Мадрид, із яким ми грали декілька разів. Наприкінці сезону мене прибрали із заявки через ліміт на легіонерів. Можна було заявити лише чотири іноземці на завершальні матчі чемпіонату Іспанії, а в нас було аж шість. Ця команда стала третьою у Фіналі чотирьох Мадриду, на фінальному етапі чемпіонату Іспанії посіла високе 6 місце.
Я продовжив виступи за U-15, але пропустив плей-оф, бо мене забули заявити. Команда моїх однолітків виграла змагання Мадриду. Не був без діла наприкінці сезону, також виступав за U-17. З цією командою посів друге місце в Мадриді, програвши у фіналі Реал Каное з різницею всього у 1 очко після того, як суперник влучив баззер-біттер на останніх секундах зустрічі.
– Як зіграв у сезоні-2023/24? Яких результатів досягли твої команди й ти особисто?
– Минулий клубний сезон провів у команді однолітків значно краще, хоч і не ідеально. Просив тренера дати мені можливість грати на позиції важкого форварда, але в інтересах команди виступав виключно на «п’ятому номері». На перегляді був африканський центровий – він не сподобався головному тренеру, тому не потрапив до нашої академії. Проте мене покликали у збірну регіону Мадрид на турнір між іспанськими провінціями. Там грав на позиції «четвертого номера» й став бронзовим призером.
Зентро Баскет U-16 вперше в історії клубу вийшов до фіналу Мадрида, де програв столичному Реалу. Весь сезон я відіграв у «старті», був на майданчику у вирішальні хвилини матчів, намагався корисно грати як в атаці, так і в захисті. Проводив по 15-20 хвилин через ротацію тренера. У нас був рівноцінний склад, всі плюс-мінус отримували однаковий ігровий час.
– За підсумками клубного сезону оціни в яких компонентах твоя гра стала кращою.
– Набагато вищими стали мої швидкість і витривалість, кращими – розуміння гри, захист, контроль емоцій, у тому числі під час реалізації моментів. Додав у ментальному аспекті, краще сприймаю критику, працюючи під керівництвом найсуворішого тренера академії. Наші баскетболісти не були індивідуально кращими в країні гравцями, але завдяки командному духу стали однією з кращих команд Іспанії. Зрозумів, що стати професійним гравцем – це дуже складна задача.
– Розкажи, будь ласка, про своє навчання. Який твій улюблений урок?
– В Іспанії вже змінив три школи. У першому навчальному закладі вивчав іспанську мову. На наступний рік пішов до американської школи. Цього року навчався в іспанській. Усі три роки продовжую дистанційно здобувати освіту в українській школі.
Мій улюблений предмет – це історія. Цікаво вивчати, що було до нас, і чому ми зараз живемо саме так, через які події.
– Які маєш хобі?
– Люблю просто гуляти містом, зустрічатися з друзями, відвідувати парки. У нас є компанія з 15 місцевих хлопців, які грають за різні мадридські команди. Ми збираємося та проводимо час разом: гуляємо, ходимо в кафе, граємо в баскетбол.
Завжди готовий допомогти, підставити плече, дати пораду тому, хто потребує. Це не хобі, а швидше життєвий принцип.
