Найкраща баскетболістка минулого сезону жіночої Суперліги та лідерка БК Рівне Вікторія Шматова зіграла в заключних матчах збірної України в кваліфікації чемпіонату Європи 2021 року. Таким чином вона стала першою представницею рівненської команди в офіційних поєдинках національної команди.
Про початок баскетбольної кар`єри, життя поза майданчиком, уподобання та інше Вікторія розповіла в інтерв`ю виданню «7 днів».
– В одному з інтерв’ю ти сказала, що пішла у баскетбольну секцію за компанію з подружкою. А якби ти пішла з нею на бальні танці чи, скажімо, у гурток вишивання ми б не побачили Вікторію на баскетбольному майданчику?
– Не думаю. Будь-що інше – не моє. Мені потрібно було щось активне, адже я, принаймні, мені так здається, була активною дитиною. І мені були потрібні саме командні ігри. Тому окрім баскетболу інших варіантів не розглядала. Тим паче, що у нашому маленькому Бердянську небагато альтернатив… Так я й розпочала своє баскетбольне життя – у п’ятому класі, під керівництвом тренера Віктора Найдьонова. Наполегливо тренувалася, тому вже з десятого класу почала виступати на професійному рівні – за бердянську Чайку.
– А що ж подружка?
– Вона недовго займалася баскетболом і з часом в неї з’явилися нові захоплення. Власне, практично всі мої однолітки себе в баскетболі не знайшли. На відміну від старших на рік дівчат, які досягли значних успіхів у баскетболі. А дехто з них і зараз радує українських уболівальників грою і є провідними гравчинями своїх команд. Це Саша Радулович (Чайка) і Ганна Рульова (БК Франківськ).
– Ти багато пограла за кордоном, завоювала чимало нагород – і командних, і особистих. А чому вирішила повернутися в Україну?
– Я б не сказала, що у польському клубі у мене щось не склалось. Але там було якось некомфортно. Навіть не можу пояснити з чим це пов’язано. Не моє, мабуть… Я пішла звідти посеред сезону. Агент запропонував Рівне. І я рада, що приїхала сюди.
– За три роки вивчила місто?
– Аякже, адже воно не таке вже й велике. Є улюблені місця, є де погуляти, відпочити від напружених матчів і важких тренувань.
– Ти відчуваєш себе популярною у Рівному особою?
– У мене вже є багато друзів. І не лише з команди. Трапляються моменти, коли десь мене впізнають. Це класно, бо популяризує баскетбол. Мені здається, що ні в Києві чи іншому великому місті таке неможливо. Звичайно, велика заслуга в цьому і соціальних мереж, сіті-лайтів, великих плакатів, присвячених нашій команді.
– Ти тусовщиця?
– Та не особливо. Але якщо є вільний час – чому б ні? Сходити у клуб, відволіктися від повсякдення. Та лише у вільний від роботи час. Щоправда, давно вже такого не було. Адже карантин, краще посидіти вдома і поберегтися від хвороби. Навіщо зайвий раз наражатися на небезпеку?
– А ти в мережах зависаєш, як багато хто із спортсменок?
– Та не особливо. Так, можу переглянути стрічку, але там не сиджу. А щось викласти в інтернеті – то рідко, це для мене дуже складно (посміхається)…
– Як ти підбираєш собі одяг? За каталогами чи за порадами?
– Мій одяг – стильний (посміхається – ред.). На тренування і додому ходжу в спортивному одязі. Так зручно. На шпильках ви мене в повсякденному житті не побачите. Принаймні, найближчим часом. Потрібно берегти гомілкостопи. Та й взагалі віддаю перевагу зручному одягу. Незалежно, який це бренд… Головне – щоб він мені подобався.
– Ти любиш куховарити?
– До речі, так. Не фанат кухні, але готувати полюбляю. Звичайно, торти не печу. Але іноді хочеться щось таке приготувати… Я люблю м’ясні страви. А ще можу прийти з тренування і одразу з’їсти шоколадку. Іноді готова навіть бігти за нею до магазину. М’ясо і солодке – то моє.
– Чим займаєшся у вільний від тренувань і матчів час?
– Зараз увесь вільний час у мене займає Діва – мій песик, якого подарували минулого року друзі. Їй рік і кілька місяців. Це справжнє диво, моє маленьке щастячко, віддушина… Але й відповідальності додалося. Ось їду в збірну, доводиться її залишати на друзів. У цьому мене часто виручає Наталка Смалюк, яка бере на себе ці турботи.
– Активне життя у спорті не вічне. Не задумуєшся про тренерську роботу? І кого б вибрала – дітей чи молодих подруг по команді?
– Швидше за все – нинішніх подруг. Я їх добре розумію, а вони – мене. А якщо дітей, то, мабуть, з самого початку. Щоб вони підростали, і я з ними набиралася б премудростей тренерського ремесла. Освіту відповідну маю. Свого часу закінчила факультет естетичного та фізичного виховання Бердянського державного педагогічного університету за спеціальністю Фізична культура.
Взагалі зараз для юних баскетболісток є багато різних змагань. Для прикладу, та ж ВЮБЛ. Бачу в Рівному дуже перспективних дівчат. Мені подобається, що вони проходять школу, ростуть і виходять на чудовий рівень. Згадую свої дитячі змагання. Максимум – їздили у Мелітополь, де була непогана дівчача команда. У Київ я потрапила, коли вже грала за Чайку. А про Західну Україну й мови нема. У той час тут і команд професійних не було, мені здається… Сюди вперше потрапила, коли перейшла до БК Рівне.
– В інших іпостасях у спорті себе не бачиш?
– Я все життя віддала баскетболу. І якби зараз сказали: «Все, Віка, баскетболу нема!», то для мене це був би стрес. Можливо, після завершення кар’єри гравця можна було б себе спробувати в ролі, для прикладу, організатора в спорті. Це значно допомогло б адаптуватися до звичайного життя. Ти залишаєшся у спорті, хоча й в іншій ролі…
– Восени ти спробувала себе в ролі тренера – разом із Сергієм Черненковим керувала грою збірної області у кваліфікації Молодіжних ігор України. Дівчата казали, що їм це сподобалося.
– Та тому, що я (хитро посміхається – ред.) – просто ідеальний тренер!
