Матчами у Львові стартував сезон 2024/25 чемпіонату України ВЮБЛ серед дівчат наймолодшої вікової категорії – 2013 року народження. На майданчику ОДЮСШ змагалися місцева команда КІВС, збірна Івано-Франківської області та Нововолинська ДЮСШ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВЮБЛ серед дівчат 2013 року: у Львові зіграні перші матчі сезону
Збірну Івано-Франківської області зазначеного віку було сформовано на базі чемпіона регіону Sport Stars-Єзупільського ліцею. Також команду підсилили кращі вихованки Коломиї та обласного центру. Для єзуполянок ці змагання стали першими в історії, коли дівчата грають у чемпіонаті України.
21-річний головний тренер збірної та Sport Stars Роман Недоступ в інтерв'ю розповів пресслужбі ФБУ про перший тур ВЮБЛ дівчат 2013 р.н., проєкт «Шлях чемпіонів», змагання «Пліч-о-пліч», професію арбітра й свою тренерську династію.
– Єзуполянки вперше в історії грають у ВЮБЛ. Хоча після стартового туру в збірної Івано-Франківської області нуль у графі перемог, але в дебютному матчі вона зуміла дати бій львів'янкам, чого не змогла повторити в другій зустрічі проти дівчат із Нововолинська. Розкажи за ці два матчі та завдання своїх вихованок на сезон.
– Так, це історичний момент для дівчат із невеличкого селища Єзупіль. У Дитячій лізі області сезону 2023/24 серед дівчат 2012 р.н. саме ця єзупільська команда Sport Stars стала чемпіонкою, вигравши фінал із різницею в 1 бал (три з п'яти перемог здобули з перевагою всього +1). Уже цього сезону відбулися матчі Відкритого чемпіонату області серед дівчат 2013 р.н. (учасницями також були дві команди зі Львова). Через два тижні ми провели змагання цього віку тільки для команд регіону. Переглянули багато дівчат. Після цього сформували склад збірної області для участі у ВЮБЛ, куди крім єзуполянок увійшли кращі гравчині з Коломиї та Івано-Франківська.
Тур у Львові мав для нас адаптаційний характер. Перед виїздом збірна разом тренувалася лише одного разу. Через травми ми не змогли залучити двох гравчинь стартової п'ятірки – Владиславу Стефанюк і Софію Тихоняк, – які до наступного туру, що відбудеться в березні, повинні відновитись.
Чого не вистачило у дебютній грі? Можна назвати багато причин, але скажу одне: бажання перемогти у дівчат було величезне. Матч був рівним. На велику перерву ми пішли, поступаючись у 1 бал. В останні п'ять хвилин гри львів'янки зуміли збільшити свою перевагу до 10 очок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тренерка Кам’янець-Подільської ДЮСШ №1 Єлізавета Гордєєва: Потрібно грати в красивий баскетбол та отримувати задоволення
Ми знали силу суперниць по другому матчу з Нововолинська. Це мегапотужна команда, гравчині якої тренується з 1 класу. Вони вже мають успішний бекграунд виступів у чемпіонаті України серед дівчат 2012 р.н. і молодше. Минулого сезону Нововолинськ вийшов у Фінал чотирьох. Тому нашими завданнями на матч було не втратити концентрацію та показати конструктивний баскетбол. Загалом я задоволений цим поєдинком.
В іграх залучив 15 баскетболісток, зумів протестувати дівчат на рівні чемпіонату України. Щодо завдань на сезон… Через невелику кількість команд цього віку (всього шість) та попередньо узгодженого формату (Фінал шести) завданням є боротися за призові місця. Але для багатьох наших дівчат це перші змагання такого рівня, перші виїзди за межі свого населеного пункту. Вони повинні виконувати ряд завдань без допомоги своїх батьків. Повірте, в наш час це дуже важко для дитини такого віку... Тому мені важливий сам факт того, що дівчатка здобувають необхідний життєвий досвід під час турів чемпіонату.
– Єзупільська селищна рада стала однією з перших, яка оголосила про намір долучитися до загальнодержавного проєкту «Шлях чемпіонів» зі створення спортивних класів. На якій стадії знаходиться його реалізація? Які практичні кроки вже зроблені для втілення в життя цієї ініціативи?
– Усе вірно. Спочатку я мав розмову з президентом обласної федерації Юрієм Процюком щодо цього проєкту, далі трішки вивчив документацію. Уже наступного дня звернувся до голови громади Ігоря Лукашевича й начальниці відділу освіти культури, спорту та туризму Єзупільської селищної ради Лесі Регей із пропозицією взяти участь у «Шляху чемпіонів». Наступним етапом була зустріч із координаторкою проєкту Наталією Жержеруновою. Попередньо було погоджено його реалізацію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наталія Жержерунова: Мультиспортивний проект Шлях чемпіонів – це загальнодержавна ініціатива
Далі написали офіційного листа від ліцею щодо готовності відкрити спортивний клас. Виконком селищної ради вже затвердив рішення про його створення. Основні умови проєкту – це тренування перед шкільними заняттями, першим та останнім уроками щодня повинна бути фізична культура, мінімальна кількість дітей у спортивному класі – 15 осіб.
– З минулого року в країні проводять наймасштабніші спортивні змагання учнів «Пліч-о-пліч» Всеукраїнської шкільної ліги. Баскетбольна команда вашого ліцею також бере в них участь. Розкажи про результати своїх вихованок.
– Я прихильник цього проєкту через безліч аспектів. Зокрема, ці змагання сприяють залученню великої кількості дітей до рухової активності. По-друге, змагання для кожного – це певний виклик, тому учасники здобувають також і психологічний досвід. Ну, звичайно, це свято спорту не тільки для учасників, а й для учнів усього навчального закладу. У день гри всі діти «рвуться» до спортивного залу, щоб повболівати за своїх.
Минулого року організатори дозволяли грати баскетболісткам 8-х класів. У нашій команді була аж одна така гравчиня, а всі інші – учениці 5 класу. Ми зуміли виграти обласні змагання та зупинилися на третьому етапі з п'яти. Нового сезону грати можуть учениці 9-х класів. У нашому складі такі відсутні. Проте мої шестикласниці впевнено виграли другий етап, маємо час підготуватися до наступних. Тож попереду багато роботи.
До речі, минулого сезону перемогли дівчата Дніпра зі спортивного класу. Вони тренуються, грають і ще й навчаються разом. Це круто! Тому проєкт «Шлях чемпіонів» – це доволі класний задум.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Команди з Дніпра виграли змагання Пліч-о-пліч Всеукраїнської шкільної ліги
– Як розпочав займатися баскетболом? Ти рано завершив кар'єру, але продовжив бути причетним до розвитку баскетболу. Де зараз працюєш та які посадові обов'язки маєш?
– Батько «привив» мені любов до баскетболу. Одного разу він взяв мене на своє тренування. Дівчата були у 5 класі, я – у 1-му. Спочатку спостерігав за тренувальним процесом із лавки. На третьому занятті я вирішив спробувати потренуватися з ними. Отримав неабияке задоволення від гри. Саме так розпочався мій шлях у баскетболі.
Вперше у 5 класі я випробував себе на тренуванні команди 2000 р.н. зі системи Говерли. З гравців пам'ятаю Володимира Марковецького та Олександра Долішнього, які викликалися до збірної України U-16, а потім обидва займалися баскетболом у США. Провів із ними тренування, відчув велике виснаження, не був готовий до такого рівня навантажень. Батько сказав: «Ти рік працюватимеш над фізичною формою, бо травми нам зараз не потрібні, а потім спробуєш знову». Я взявся за роботу. Пам’ятаю, влітку бігав зранку та ввечері. А з вересня розпочав повноцінні тренування з молодими гравцями Говерли, займався там до 10 класу.
Від початку повномасштабного вторгнення мій батько вступив до лав ЗСУ, де служив два роки. Баскетбол перестали викладати в Тисменицькій ДЮСШ і рідному Єзуполі. Переживав за тата. Не міг просто сидіти, склавши руки, тому з вересня 2023 року вирішив відродити секцію баскетболу на базі Єзупільського ліцею. Деякий час працював на волонтерських засадах, зараз мені вдалося створити спортивний клуб і залучити певні ресурси для розвитку юних баскетболісток.
Роман Недоступ (праворуч) та Володимир Недоступ
Сьогодні цей вид спорту є невід'ємною частиною мого життя. Намагаюся поєднувати декілька робіт. Серед них тренер й арбітр з баскетболу, вчитель фізичної культури Єзупільського ліцею, спортивний інструктор відділу освіти культури, спорту та туризму Єзупільської селищної ради й приватного садочка, а також тренер функціональних програм у тренажерному залі. Крім баскетболу в територіальній громаді також активно розвиваємо футбол, пауерліфтинг і легку атлетику, а зараз ще спробуємо додати гандбол.
– Тобі вистачає 24 години на добу, щоб усе встигати?
– Ну, було б добре, щоб у добі було десь 36 годин, звичайно (сміється – прим. ред.). Але все ж таки я звик із дитинства до подібного графіка. Пам'ятаю, як добирався до тренувань протягом п'яти років, це стало рутиною. Зранку уроки, потім 15 хвилин для того, щоб добігти додому, замінити рюкзак, щось перекусити та встигнути на маршрутку. Повертаєшся о 21:00, а на тебе ще чекають домашні завдання, але, попри це, я завжди був відмінником.
– У 17 років ти став наймолодшим баскетбольним арбітром із ліцензією «В» і зараз продовжуєш судити матчі… Як ти потрапив у суддівський корпус?
– Викладачка Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, де я навчався, в лютому направила мене в один із місцевих ліцеїв допомогти зі суддівством на чемпіонаті області з баскетболу серед дівчат. Там мене помітив арбітр Віталій Редюк, який став моїм наставником у цій справі. Через три місяці я поїхав на семінар молодих арбітрів у Залізний Порт на 14 днів. Так розпочалася моя суддівська кар'єра.
Роман Недоступ (праворуч) та Віталій Редюк
З Віталієм працюємо разом на матчах. Минулого року на одну з ігор мене призначили головним арбітром. Пам'ятаю, як йому тоді було приємно, що зумів підготувати доброго спеціаліста зі суддівської справи, а не лише сам кваліфіковано судить.
Бути арбітром – це і робота, і певною мірою відпочинок. Ти їдеш в інше місто (подорожувати я люблю), зустрічаєшся з колегами, та ще й допомагаєш розвитку баскетболу своєї країни.
– Ти є тренером у третьому поколінні, продовжуєш сімейну справу. Розкажи про своїх батька й діда.
– Інколи про нас кажуть династія Недоступів. Дідусь пропрацював на педагогічній ниві 48 років. Викладав у школі два уроки: біологію та фізичну культуру. Його колишні учні досі згадують, як зранку бачили Мар'яна Григоровича в костюмі з краваткою, а після обіду – у спортивному одязі зі свистком. Команди дівчат під його керівництвом неодноразово ставали чемпіонками району та призерками області з баскетболу. Свого часу він також був хорошим футболістом, лідером ФК «Галич». Одного сезону змагався з молодим Йозефом Сабо за звання найкращого бомбардира західного дивізіону. У 80-річному віці мого діда ще можна було побачити на велосипеді. На жаль, три роки тому його серце перестало битись.
Звичайно, батько Володимир Мар'янович продовжив справу дідуся, з дитинства захоплювався футболом. Він отримав запрошення навчатися у Львівському спортінтернаті, але обставини завадили залишити домівку. Пізніше грав у дублі ФК «Спартак» (Івано-Франківськ). Зараз має 27 років педагогічного стажу.
Свою першу баскетбольну групу дівчат тато набрав, працюючи в Тисменицькій ДЮСШ. Загалом випустив дві групи. Кращі результати його вихованок: п'яте місце серед 18 команд на міжнародних змаганнях 2019 року в польській Зеленій Гурі, звитяги в обласних змаганнях серед школярок та участь у фінальному етапі з баскетболу 3х3 у Києві.
