Захисник Серафим Новіков є одним із героїв молодіжної збірної України U-20, яка в липні завоювала срібло чемпіонату Європи-2024 Дивізіону В у Пітешті (Румунія).
20-річний уродженець Донецька став найкращим серед українців за середньою різницею між набраними та пропущеними очками збірної, коли був на майданчику: +9.6. У восьми матчах молодіжного Євробаскету Серафим у середньому за гру (16.0 хвилини) здобував 4.8 очка, 1.4 підбирання, по 1.5 передачі та перехоплення. Його рейтинг ефективності склав 5.8. Реалізація двоочкових кидків – 56%, а триочкових – 33.3%.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чоловічий Євробаскет U-20: Україна – друга, Сипало в символічній збірній, Кличко – в топ-5 за блоками
Минулого клубного сезону Новіков дебютував в українській Суперлізі у складі Кривбаса (5 матчів, 2.8 очка) та грав у Вищій лізі за Харківських Соколів (16 ігор, 10.6 очка, 4.9 підбирання, 2.9 передачі).
Повернувшись в Україну, Серафим Новіков дав інтерв’ю прес-службі ФБУ й розповів про виступ молодіжної збірної в Румунії та свою кар’єру.
– Завдяки чому молодіжній збірній України вдалося здобути срібні медалі минулого чемпіонату Європи Дивізіону В?
– Усі хлопці дуже сильні, всі з розумінням баскетболу. Тому наш кадровий потенціал недооцінювали аналітики. Найголовніше – це відмінний тренерський штаб. Певно, найкращий, з яким я працював за всю свою недовгу кар’єру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Валерій Плеханов: Наша командна хімія та захист — запорука успіху на чемпіонаті Європи
На першому ж тренуванні нам оголосили завдання вийти до Дивізіону А. Я всім хлопцям розповів про своє дуже добре передчуття, що ми повернемося додому з медалями. Тоді посміялися з моїх слів, але в підсумку все справдилось.
За «командною хімією» це був найкращий колектив у моєму житті. У партнерів не було «зіркової хвороби», хоча ми мали пару гравців рівня зірок. Наприклад, Данііл Сипало, Назарій Кулішенко, на якого були величезні сподівання. Але «бар’єру» в спілкуванні між нами не виникало. Ми були єдиною командою, разом проводили дуже багато часу за межами майданчику. Під час підготовки завжди грали «чисто» й акуратно, на тренуваннях не було жодної бійки. Ми виходили на матчі разом, «заряджені» перемагати, були колективом однодумців.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українець Данііл Сипало серед кращих гравців чемпіонату Європи-2024 U-20 за версією ФІБА
– Згадай, будь ласка, як проходив стартовий матч молодіжного Євробаскету. На перших його секундах збірна втратила Назарія Кулішенка.
– На третій секунді першої зустрічі чемпіонату «зламався» наш основний центровий Кулішенко. Нога жахливо підвернулася. Це видно на відео. Гравцю пощастило, що не відбулося перелому або розриву зв'язок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Валерій Плеханов: Травма Кулішенка перекреслила радість від першої перемоги
Перші шість хвилин після цього було прикро, що втратили людину, яка дуже сильно допомагала в грі. Він був активний як у нападі, так і в захисті. Набирав понад 15 очок і 10 підбирань за гру. Цю втрату для нас було психологічно складно пережити, але ми впоралися. Розуміли, що попереду дуже багато матчів, на наших плечах – велика відповідальність. Ми виграли стартову зустріч. Кожного дня виходили на паркет із налаштуванням, що знову переможемо.
Не продемонстрували в перших двох матчах свою кращу гру, але зуміли підлаштовуватися під суперників. Якщо несильний конкурент – то й ми грали не дуже, а як сильний суперник – то демонстрували свою найкращу гру.
Коли програли шведам 1 очко, то, вважаю, нам не вистачило досвіду. Ми не «дотиснули» наприкінці. Великий «заряд» дала зустріч проти угорців у групі. Після цієї звитяги з дуже великими амбіціями ми перемагали далі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Молодіжна збірна здобула важливу перемогу над Угорщиною на Євробаскеті U-20
– Травмованого Кулішенка замінив Максим Кличко. Розкажи про нього, як про гравця та людину. До літа 2024 року він був невідомим шанувальникам українського баскетболу.
– Максим – дуже хороша людина, він отримав прекрасне виховання, знає ціну всьому. Добрий, класний, позитивний хлопець. Усім цим він приємно здивував, бо це для мене було не очікувано.
Також він нас здивував власними баскетбольними скілами. До цього Кличко-молодший грав лише за школу, але продемонстрував, що є сильним баскетболістом, уміє управляти своїм тілом навіть за таких габаритів. Дуже допоміг збірній. Бажаю йому подальшого розвитку, хай наступного літа приїде до збірної ще сильнішим, кращим, по-баскетбольному розумнішим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Віталій Кличко привітав молодіжну збірну України з виходом у Дивізіон А
– Розкажи за перший матч плей-оф проти Грузії U-20.
– Ми знову виявилися сильнішими за грузинів. У нас із ними були особисті рахунки. Вони під час усіх наших спільних матчів грали дуже «брудно»: і два роки тому, і цього літа. У нас постійно були з грузинами сутички, розмови, сварки. Це була принципова зустріч. Ми її виграли. Мали дві установки: власне на гру та не «вестися» на провокації, які вони люблять робити. Так і відбулося в матчі. Данііла Сипала схопив за ногу грузин, коли наша команда добре захищалася, зробила перехоплення та вже «бігла» в контратаку 5 на 4. Ми зберегли холоднокровність у тому епізоді, а гравець суперників за порушення отримав неспортивний фол.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збірна України перемогла Грузію та вийшла в півфінал чемпіонату Європи U-20
– Під час підготовки планувалося провести два контрольні матчі з Грузією, але в першій зустрічі була груба гра й відбулася масова сутичка. Другий матч не зіграли. Що тоді відбулося? Розкажи, будь ласка, деталі.
– Першу чверть ми домінували та завершили з перевагою в рахунку +16 очок. Ми реалізували абсолютно всі свої кидки та демонстрували добрий якісний баскетбол. Щоб «переломити» гру вони почали «задиратися»: хапати за руки, футболки та шорти, бити по руках, штовхати у спину. Це дозволяли судді. У Назарія Кулішенка трішки «здали» нерви, та він у відповідь теж штовхнув «великого» суперників у спину за те, що його знову безкарно вхопили за руку. Грузини з лави запасних всією командою вискочили на майданчик. Ми, як професіонали, спочатку залишалися на лавці, бо за подібні дії належить дискваліфікація команди. Нас цьому навчали. Але слідом за грузинськими запасними деякі наші хлопці, в тому числі я, теж вибігли на майданчик. Щоб хтось «отримав» у обличчя – такого не було, але поштовхалися тоді серйозно. У підсумку тренери, насамперед українські, й арбітри заспокоїли гравців.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збірна України U-20 у контрольному матчі перемогла Грузію
– Що відбувалося перед півфінальною зустріччю з Нідерландами? Відомо, що наставник суперника не потис руку, а інший тренер – ударив в плече представника українського тренерського штабу, підлога вашої роздягальні була залита водою. Чи стали ці події додатковою мотивацією для вас?
– Перше, коли ми прийшли до роздягальні, яку нам виділили організатори, то там уже на вході висів нідерландський прапорець і перевдягалася команда суперників. Ми пішли до іншої роздягальні, а там майже вся підлога була залита водою, місцями на декілька сантиметрів. Наша збірна в несприятливих умовах перевдягалась.
ЧИТАЙТЕ: Збірна України U-20 вийшла в фінал чемпіонату Європи та повернулась у Дивізіон А!
Друге, перед грою нам уже в роздягальні розповіли, що асистент головного тренера збірної України Станіслав Овдєєнко в коридорі простягнув руку для вітання головному тренеру нідерландців, але отримав повне ігнорування свого бажання привітатися.
Третє, з нашим тренером із загальної фізичної підготовки Володимиром Кучеренком плечем у плечі зіткнувся представник тренерського штабу нідерландців.
Перед матчем була повна ментальна неповага до нас. У збірній ми один за одного стояли горою. Звісно, через таку неповагу до тренерів у нас з'явилася додаткова мотивація помститися їм професійно в грі. Проти нідерландців спочатку все йшло не за планом, але ми просто «зібралися» та виграли той матч.
– Ти дуже емоційно реагував на події матчів, активно підтримував партнерів зі збірної з лавки запасних. Прес-служба ФІБА викладала після матчів багато світлин із твоїми емоціями. У кожній команді себе так ведеш, чи це був якийсь особливий турнір?
– Насправді не в кожній команді себе так веду. Повторюсь, швидше за все, це була найкраща команда за «хімією», в якій мені доводилося грати. Не скажу, що з себе «видавлював» ці емоції, лише демонстрував те, що дійсно відчував. Хотів перемагати й «заряджати» інших гравців на перемоги.
– Чого не вистачило для перемоги у фіналі над молодіжною збірною Румунії?
– Було дуже складно грати проти господарів на румунській арені. Постійний гул і тиск. Ми дуже хотіли перемогти, але гра пішла не за нашим сценарієм від самого початку.
– Яка була найсильніша й найслабша ігрові позиції в збірній?
– Найслабшу назвати не зможу, а сильніші – «номери» 4 та 5.
– Оціни перспективи для молодіжної збірної України наступного року в Дивізіоні А.
– Вважаю, що всі недооцінюють силу наших хлопців. Впевнений, що результат буде набагато вище очікувань і прогнозів. Як і в нас. У новій молодіжній збірній будуть бойові, розумні, талановиті хлопці. Головне, щоб команда була дружньою – це запорука великого успіху.
– Які побажання будуть від тебе для хлопців 2005 року народження перед наступним єврофорумом?
– Хлопцям, які гратимуть наступного року в Дивізіоні А, бажаю удачі та доброго результату. Хай не підведуть нас, кожен сам себе та нашу Україну. Думаю, в них все вийде, все буде добре, хлопці продемонструють клас.
– Згадай свій перший виклик до лав збірної України, скільки тобі було років?
– Коли було 17 років, то мене вперше викликали до збірної на рік старших хлопців, яку тренував Дмитро Олександрович Забірченко. Потрапив до розширеного складу, але виграти конкуренцію та зіграти на чемпіонаті Європи не зумів. На наступний рік, після початку повномасштабної війни, мене покликав до збірної однолітків Валерій Миколайович Плеханов. Тренувальний збір був у Латвії, мені пощастило «відібратися» на чемпіонат Європи U-18. Там отримав перший досвід виступів за збірні.
– Як зіграли на юніорському чемпіонаті Європи у 2022 році? Чого тоді зумів навчитися? Дай оцінку своєму виступу та збірної.
– На груповому етапі ми протистояли данцям, які в підсумку програли шведам у фіналі. Також наша збірна поступилась ісландцям, які стали четвертими,але впевнено виграла в естонців та ірландців. У плей-оф Україна перемогла з різницею в 1 очко Грузію. Далі програли бельгійцям, але були сильнішими за австрійців у зустрічі за 11 місце. Цікаво, що той чемпіонат також відбувався в Румунії.
Багато з нас приїхали вперше на Євробаскет. Був певний страх. Тому, ймовірно, не виконали настанови тренера й посіли в підсумку таке місце.
– Згадай, будь ласка, найцікавішу історію, яка відбулася під час твоїх виступів за збірні України.
– Запам’ятався класний вихідний день, який ми провели разом із хлопцями в Литві під час підготовки до молодіжного чемпіонату. Спочатку грали у волейбол, потім був боулінг, нам «організували» смачну піцу, грали в мафію та ще одну цікаву гру від головного тренера, не пам’ятаю її назву. З нами провів час Аурімас Маяускас, який грав у Валерія Плеханова в Запоріжжі, де став першим в історії клубу литовським легіонером. Це було класне спілкування!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Валерій Плеханов: Те, над чим ми працюємо на тренуваннях, починає проявлятися в іграх
– Що особисто для тебе значило вдягати синьо-жовту футболку та представляти Україну на міжнародній арені? Які це відчуття?
– Вдячний людям, які воюють за майбутнє нашої країни. Зобов’язані демонструвати всьому світу, що держава існує, навіть у такий час ми спроможні здобувати результат на баскетбольних майданчиках. Коли вдягаєш футболку збірної, то відчуваєш набагато більшу відповідальность і вдячність українським захисникам за те, що вони не дають окупантам із росії захопити Україну. Медалі чемпіонату Європи ми присвятили українським воїнам.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Владислав Семерич: Завдяки українським захисникам можемо грати, не маємо права засмутити вболівальників результатом на Євро
– Розкажи про свою кар'єру. Як починав займатися баскетболом, хто твій перший тренер?
– У 7 років у Донецьку розпочав ходити на майданчик і кидати м'яча. Тоді ще був мирний час, не було захоплення нашої території та окупації. Дуже любив футбол, але велика подяка моїй бабусі, яка сказала: «На футбол ти ходити не будеш, а підеш на баскетбол». Коли окупанти прийшли в Донецьк, то там мій баскетбол завершився.
Якийсь час я не грав. Коли з родиною переїхав у Кривий Ріг, то мені порадили відвідувати тренування в Людмили Олександрівни Коваль. Вважаю, що вона найкраща дитяча тренерка міста. Я тренувався, витрачаючи 1.5 години часу, щоб доїхати до зали та скільки ж – щоб повернутися додому. Ввечері потрапляв у квартиру о 21:30 та сідав учити уроки. Потім грав за першу свою професійну команду – Прометей.
– Розкажи про довоєнний Донецьк та період свого життя там.
– Давно поїхав із Донецька. Дуже любив рідне місто. Пам’ятаю, як із батьком відвідував усі матчі донецького Шахтаря на «Донбас Арені», також ми разом ходили на матчі БК Донецьк і ХК Донбас. Було прекрасне місто, яке зіпсували окупанти. Донецьк при них не розвивається та «стоїть на місці». Мене в місто «тягнутиме» все життя, бо саме там поховані бабуся та дідусь, яких дуже сильно продовжую любити. Втратив рідний дім, певну частину дитинства. Дякую батькам за їх підтримку, любов і турботу. За те, що вони завжди поруч зі мною.
– Минулого сезону обидва твої клуби представляли прифронтові міста: Харків і Кривий Ріг. Як можна професійно займатися спортом у таких містах, де повітряні тривоги інколи тривають цілодобово?
– Дуже люблю баскетбол, тому продовжую грати. Звісно, буває страшно, що в нас усе так відбувається. Велика подяка нашим військовим і захисникам за те, що їх важка праця дає можливість нам, баскетболістам, займатися улюбленою справою, розвивати спорт навіть у такі часи.
– Оціни, що минулий сезон дав тобі, в яких компонентах став сильнішим, чого навчився?
– Не можу самостійно давати оцінку своїй грі, хай її оцінюють тренери й аналітики. Звісно став сильнішим у психологічному плані, неприємні події загартували мій характер.
– Ти маєш досвід виступу за кордоном. Чим відрізняються українські клуби від італійських? Розкажи про цей свій період кар’єри.
– Якраз після гри за збірну України U-18 на Євро підписав контракт із командою з четвертого дивізіону Італії Sunshine Basket Vieste. Це був прекрасний для мене сезон, отримував ігровий час, мав гарні умови. Продовжую спілкуватися з наставником і деякими баскетболістами команди.
Українські тренери працюють над тим, щоб прогресували гравці, а в Італії перед ними поставлені завдання, щоб команда «давала результат» саме зараз, навіть у четвертому дивізіоні.
– Можливо, якось незвичайно налаштовуєшся на гру? Маєш оригінальний розпорядок перед матчем?
– Я – людина, яка вірить у Бога. Весь час ношу із собою іконку, яку бабуся вклала в мої перші кросівки. Царство небесне моїй бабусі, вірю що вона спостерігає за мною з небес. Завжди прошу сил у неї, бо саме вона привела мене в баскетбол.
Якщо ж говорити про якісь традиції «на удачу» – перед грою я ніколи не стрижуся.
