Новачок Тернополя Павло Буренко за трохи більше ніж місяць перебування в лавах команди поступово стає схожим на того гравця, якого на початку другого десятиліття 2000-х називали одним із найталановитіших розігруючих України. 20 очок у першому і 23 в другому поєдинках у поєднанні зі справді якісною грою Буренка відіграли визначальну роль у командному успіху проти Говерли.
- Потихеньку починаю відчувати ритм гри, своє тіло, - бере слово Павло. – Через травму пропустив понад два роки. Для кар’єри то надто великий простій. Зараз поступово звикаю до команди, партнерів, повертаю відчуття м’яча, кільця. Це те саме, що вчитися заново ходити. Я скучив за грою, за атмосферою. Приємно, що нарешті вдалося позакидати свої кидки, допомогти команді підбираннями. Головне, що ми виграли, а я особисто поступово набираю форму.
-У цих двох матчах ви часто брали гру на себе. Тренерська установка чи імпровізація?
- Тренерська установка теж. Зараз у нас травмовані двоє розігруючих – Влад Рижов і Ваня Дудар. Залишилося мало гравців задньої лінії. Тому отримав багато часу. А коли кілька разів влучив, відчув гру, то з’явився смак. Так, іноді кидав поспішно. Без імпровізації в грі важко. У баскетболі складно спланувати наперед усе до дрібниць.
-До Тернополя ви не грали у Вищій лізі, лише на найвищому рівні. Які зараз враження?
- Звісно, більше звик до Суперліги, але поки я до неї ще не готовий. Зараз не здатен рухатися на тих швидкостях, які там є. Треба називати речі своїми іменами. Наразі Вища ліга – це те, що мені потрібно, щоб набрати форму, подивитися на себе, чи готовий до чогось більшого взагалі. Зараз зовсім не думаю про Суперлігу, не будую якихось далекоглядних планів. Сконцентрований на нинішній миті, насолоджуюся тим, що зміг повернутися в баскетбол. До того ж вища ліга зараз доволі боєздатна. Західна конференція – достатньо міцна, усі команди б’ються, особливо вдома, грають у трохи жорсткий баскетбол. Мені цікаво.
- Окремих людей з тієї ж Говерли ви маєте пам’ятати ще по Суперлізі.
- Володю Орленка знаю найліпше, за виступами у різних командах. Хоча інші баскетболісти для мене теж не нові. Міг проти них не грати, але знав, хто вони. Особливо коли був травмований, мав більше часу і слідкував не лише за Суперлігою, а й за вищим та першим дивізіонами. Декого знав за прізвищами, але більшість бачив. Я не випадав з баскетболу і слідкував за всіма процесами.
- А з нинішнього складу Тернополя з кимось іще, крім тренера Дмитра Забірченка, поряд із яким ви виступали за київський Будівельник, доля зводила?
- Хіба пари людей не знав особисто. З рештою грав, спілкувався. Тому прийшов практично як додому. А головним фактором мого повернення в баскетбол і приходу власне в Тернопіль є персона тренера. Забірченко був для мене практично наставником, ще коли ми виходили поряд на майданчик як гравці. Він старший, ми з одного регіону, з Донбасу. Дмитро – один із найкращих баскетболістів нашого краю.
Також Тернопіль привабив порядністю президента клубу Ігоря Комендата. У своїй кар’єрі я бачив різне і різних, тому навчився цінувати людей, які відповідають за свої слова. Ігор – саме з таких.
- Наступні матчі Тернопіль 1-2 лютого зіграє на виїзді проти Старого Луцька, команди, яка завдала нам однієї домашньої поразки. Правда, вас тоді в команді ще не було.
- Наразі у грі волинян ще не бачив, хоча людей, які за них грають, знаю. Найближчими днями будемо робити відорозбір гри Старого Луцька, то познайомлюся з тонкощами командної гри. Зрозуміло, що суперник, який посідає третє місце, простим бути не може. Суто візуальне враження – вдома лучани грають дуже добре. Старий Луцьк - незручний опонент для всіх представників нашої конференції. Але без різниці. Ми налаштовуємося на перемогу в кожному матчі, незалежно від суперника.
