Один із молодих гравців Старого Луцька Олександр Третяк в цьому сезоні в 18 років дебютував у Суперлізі. Він зіграв 10 матчів, у середньому перебуваючи на майданчику 13 хвилин і набираючи 3,6 очка. Паралельно Третяк виступає в Першій лізі, де має більше ігрового часу та можливість розвивати свої сильні сторони.
В інтерв’ю клубній пресслужбі Третяк розповів про адаптацію в Луцьку, конкуренцію з американцями, індивідуальну роботу та власні амбіції
– Наскільки комфортно тобі у Луцьку у плані баскетболу: атмосфера, люди в клубі, перспективи? Чи відчуваєш ти, що Луцьк – баскетбольне місто, де можна розкрити свій потенціал?
– У команді я почуваю себе дуже добре та комфортно. Здобуваю досвід. Щодо Луцька, то баскетбол тут і справді розвивається доволі непогано. Тут є інтерес від вболівальників, є діти, які займаються, є перспективи для молодих гравців.
– Цей сезон для тебе особливий – дебют у Суперлізі у 18 років. Пам’ятаєш свої емоції перед першим матчем?
– Був мандраж, але бажання зіграти свій перший матч було сильнішим за неприємні емоції. А загалом, я хотів би отримати більше часу в Суперлізі, бо вважаю, що можу показувати непоганий рівень.
– Що було найскладнішим у переході на рівень Суперліги? Швидкість, фізика, тактика, психологія?
– Особисто для мене – фізика і швидкість. З усім іншим проблем не виникало. Складно вигравати конкуренцію в американців, але щодня стаю сильнішим та почуваю себе поряд із ними доволі непогано та впевнено.
– Паралельно ти граєш і в Першій лізі. Наскільки це допомагає тримати форму і набирати впевненість?
– Мені подобається розвиватися індивідуально, граючи в Першій лізі, але справжній ріст відбувається, коли я тренуюся та граю за головну команду. Тому надалі хочу і прагну шукати себе саме в Суперлізі.
– Ти вже не вперше працюєш під керівництвом Нікіти Воєводи. Цього разу в Старому Луцьку. Розкажи про тренера та його вплив на тебе і твою гру.
– Нікіта Воєвода вплинув на мене дуже сильно, він чимось схожий на Дмитра Забірченка, подобається його стиль, те, як він розповідає, показує комбінації, "розкладає" гру. Нікіта вклав у мій розвиток багато зусиль – це мені допомогло.
– У 2025 році ти отримав виклик у юнацьку збірну. Розкажи про свій досвід у національній команді. Чим найбільше запамʼятався?
– Так, було таке. Не вдалося проявити себе у повній мірі – не отримав достатньо часу на паркеті. Але тренувальний процес і сам колектив дали мені сильну мотивацію та показали над чим потрібно працювати, щоб стати кращим. Тому дуже хотів би спробувати свої сили в U-20 – побачити сильних наших та закордонних гравців. Буду радий приїхати хоча б на збір.
– Для розвитку та прогресу потрібно дуже багато працювати. Розкажи про свою індивідуальну роботу. Що робиш, аби ставати кращим?
– Розвиваю силу ніг і всього тіла, багато працюю в тренажерному залі, зараз у мене пʼять тренувань на тиждень там. У баскетбольному плані фокусуюся на покращенні середнього кидка, швидкості та індивідуальному мисленні. Також завжди тренував дриблінг, обігрувати гравців на майданчику та набирати багато очок – моє «дітище». Але зараз вже розумію, що перший номер і забиває, і роздає – потрібно робити все на майданчику. Мені це подобається.
– Що плануєш на найближче міжсезоння?
– Я така людина, що не зупиняюся, у мене немає відчуття, що сезон завершився, я продовжу працювати та буду розвиватися і фізично, і в баскетбольному плані. Повторюся, що дуже сподіваюся влітку потрапити на збір U-20, оскільки це можливість здобути чудовий досвід із гравцями високого рівня.
– А якщо трохи помріяти – чого хочеш досягнути через 3-5 років?
– Хотів би добре закріпитися в Суперлізі та спробувати власні сили закордоном. Зараз всі думки про те, щоб зіграти свої найкращі хвилини в Суперлізі і довести, що можу бути корисним Старому Луцьку, чи якійсь іншій команді, якщо там у мені буде більша потреба.
