Уже в дебютний сезон ВЮБЛ найменші вихованки баскетбольної школи Черкаських Мавп сколихнули баскетбольну Україну. Венето-Черкаси-07 впевнено вийшли до фіналу, а там ще більш переконливо здобули перемогу. Тренерка-чемпіонка Наталія Євтушевська розповіла про перші труднощі та грандіозні успіхи маленьких баскетболісток.
- Як збирали команду:
«Займаємося з дівчатками другий рік. Збирали всіх зі шкіл міста. Налагоджувала контакт із усіма вчителями фізкультури. Дехто дав дівчаток вже трохи навчених. Гравчині хороші, виступаємо вже в третьому турі, вийшли в дивізіон «А». Поки в нас бракує досвіду, ми тренуємося, вдосконалюємо свої вміння».
- Про тріумфальний сезон:
«Дуже задоволена. Ще до старту сезону не вірили, що можемо досягнути такого результату. Налаштовувалися протягом сезону потрапити до фіналу. Не вірилося, що ми стали чемпіонами, я до кінця, поки не отримала кубок, не вірила. Дівчата дуже раді, помітний блиск в очах. Сьогодні зіграли дуже погано, не зібрано. Потрібно багато працювати над нашими помилками. Але в цілому, за рік зробили великий прогрес.
Ми задоволені цим сезоном, і горді тим, що представляємо Черкаси на такому рівні. Але після цього потрібно працювати ще серйозніше».
- Чому взялася за команду:
«Я баскетболом займалася все життя. Правда. Не в Черкасах. Я жила в місті Ізмаїл. Дізналася від Олени Фатнєвої, що вона набрала дівчаток. Вона та Олександр Нагорний запитали, чи не хочу я долучитися. Було дуже багато сумнівів, дуже. Одне діло самій займатися баскетболом, інше – тренувати та вчити грі інших. Але, якщо любиш баскетбол, все вийде».
- Чого бракує:
«Нам бракує фізичної підготовки. Є командна гра, навчилися ми грати вже командою. Тому що раніше дівчатка думали, що ось візьмуть м’яча, закинуть і все. Зараз є командна гра, ми почали забивати, думати колективно, намагаємося взаємодіяти. У цьому плані маємо суттєвий прогрес. У перший тур, коли ми їздили, було набагато все гірше. Ми злякалися, ми хвилювалися. Зараз, наприкінці чемпіонату ми суттєво додали у кожному компоненті».
- Труднощі роботи з дівочим колективом:
«Перший час я була більше вихователем, а не тренером. У них різні характери, вони хотіли показати, що кожна найкраща. Наталіє Борисівно, погляньте на мене! Поки я роз’яснила їм, що вони команда, що має бути спільний результат – минув рік. Зараз вони, саме кістяк команди, який тренується другий рік, вони одна одну підтримують, зараз це одне ціле, люблять команду».
- Чи мають дівчата якісь обмеження:
«Від дівчаток тут не все залежить, треба й співпраця батьків. Особливо, що стосується раціону. Я обов’язково раджу вживати кальцій, молочні продукти. Тому що це організми, які ще ростуть і при цьому витрачають багато енергії. Тому головна умова – багато вітамінів. Під забороною у нас шкідливі продукти – це чіпси, сухарики, газовані напої і тому подібне. Також намагаюся обмежити вживання солодкого. Бо в них зараз пубертатний період, вони починають рости, гладшати. А це може привести до травматизму».
- Головний суперник дівчат:
«Перед кожною грою я їх прошу не боятися. Страх – це найбільший суперник. Якщо не боятися – вони абсолютно інші. Інколи перед грою вони мені говорять, що бояться. Я саджаю на лаву, говорю, чекаю поки вона трохи обдумає і все, на майданчик виходить геть інша людина. Головне – їх правильно налаштувати. Тоум що змагання – це стрес, до якого вони ще не звикли. Я з ними говорю, коли їдемо у потязі, то теж ведемо бесіди. Я їм раджу читати книги та дивитися фільми про спорт, де показують, як спортсмени йдуть до своєї цілі, які труднощі та страхи долають».
- Стосунки зі старшою командою
«Ми дружимо з Оленою Миколаївною. Відповідно і дівчатка дружать. Ми підтримуємо їх на турах домашніх, вони підтримують нас».
- Проблема дівочого баскетболу у Черкасах:
«Велика проблема, що дівчатка приходять не підготовлені. Вони потрапили до мене, коли їм було 11 років. Але більшість з браком потрібної підготовки. Є школи,де вчителі фізкультури приділяють цьому багато уваги. У багатьох навчальних закладах діти навіть не вміють робити подвійний крок, хоча й мають це знати. Але, наприклад, 22-га школа надала дівчаток з гарною базою. Дівчатка слабкі, їм важко витримати 40 хвилин. Проблема в тому, що батьки потенційних гравчинь не рахуються з баскетболом. Вони віддають дітей на танці, співи і, можливо, ми їх пізно набираємо. Треба трохи раніше робити цей відбір. Інколи буває висока дитина, бо високі батьки і має гарні задатки. А батьки не хочуть віддавати, мовляв, травми і так далі. Але все не так. Навпаки, спорт – це здоров’я, колектив. Вона навчаться тут не лише грати, а й дружити, розуміти, що таке колектив. Увага одна до одної, взаємодопомога».
- Підтримка рідних:
«Підтримку та розуміння я маю. У мене чоловік займається футболом, він суддя. Син також займається футболом. Вони мене тільки підтримують. У нас мама на змаганнях – тато дома. І навпаки. Наша родина любить та живе спортом».
- Команда – родина:
«Я дівчаткам кажу, що я їхня друга мама. Їдемо на змагання – в 10 відбій. Хто не слухається – має покарання (віджимання, присідання). Також з батьками завжди на зв’язку. Розумієте, якщо не любити їх, то нічого не вийде. Має бути взаємовіддача. Я бачу, що вони горять тренуваннями, батьки цікавляться. Я їм кажу, що якщо вас щось цікавить чи потрібна якась допомога, то ви завжди можете звернуся до мене, як до другої мами».
- Чи можна потрапити в команду:
«Якщо є можливість, хто любить баскетбол, дівчатка 2006-2007-го років народження, ми чекаємо на тренуваннях. Ми постійно доукомплектовуємо команду, тому раді новим гравчиням».
- Критерії відбору:
«Головний критерій – це бажання та любов до баскетболу. Ми навчимо дитину, яка абсолютно не вміє грати, була б жага. Важлива антропометрія – це високий зріст, розмах рук, довгі ноги. Ми проводимо з дівчатами тести на початку року, на екваторі та будемо влітку. Тоді вже дивимося, чи маємо прогрес чи стоїмо на місці. Але, головне, все ж любов до баскетболу. Тоді все можливо».
