Після восьмого ігрового тижня було визначено символічну п'ятірку української Суперліги Favbet. Захисник Кривбаса Михайло Бублик вп'яте потрапив у цей список топгравців, що стало рекордом сезону 2024/25.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Визначено символічну збірну та MVP восьмого ігрового тижня Суперліги Favbet
У своєму єдиному матчі минулого тижня 21-річний Михайло здобув 32 очка (8/14 двоочкових, 1/5 триочкових, 13/14 штрафних кидків), віддав 5 передач і зробив 2 перехоплення за 37:16 на майданчику. Його рейтинг ефективності був «+25». Український атакувальний захисник набрав 37% від 86 очок криворізького клубу та своєю грою посприяв перемозі над міцним БК Запоріжжя.
Напередодні пресслужба ФБУ поспілкувалася з Михайлом Бубликом. Молодий талант українського баскетболу розповів про свій результативний сезон і кар’єру, виступи за молодіжні збірні України та збір на потреби наших Захисників з 5-ї ОВМБр.
– Перший повноцінний сезон у Суперлізі Favbet складається вдало для тебе: визнаний MVP жовтня, потрапляв до символічних збірних тижня, лідер серед скорерів чемпіонату, чотири рази набирав 30+ очок і маєш один із кращих показників за кількістю влучних триочкових кидків за гру. Які матчі запам’ятались? В яких компонентах гри ти став кращим за останній рік?
– Насправді зараз кожен матч запам'ятовується, тому що це перший повноцінний сезон у топдивізіоні. До того ж я отримав від тренера Олександра Ворони значну роль у команді. Це вперше за мою кар'єру. Кожен матч запам'ятовується різними моментами: і хорошими, і поганими.
Під час минулого інтерв'ю тренер сказав, що я набуваю досвіду, десь помиляюсь і це нормально. Згоден із ним. Я дуже багато помиляюся, але ми під час спільного аналізу робимо висновки, на відео переглядаємо помилки. Я повинен бути чесним із хлопцями, бо були матчі, які програли через мої погані рішення. Десь не забив, коли повинен був влучати. Але якщо я хочу бути лідером, то повинен використовувати моменти за рівної гри, коли трибуни проти нас. Намагаюся не зациклюватися на поганих моментах, рухаюся далі. Маю попереду ще дуже багато роботи.
У чому став кращим? Думаю, продовжую грати, як із дитинства… У принципі, роблю зараз усе так само. Люблю бігти та швидкий баскетбол, люблю кидати й обігрувати. Усе життя це робив. Вважаю, що цього сезону додав у впевненості в собі. Зараз на 100% довіряю собі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Єгор Сушкін: Був у шоці від дебюту у Суперлізі
Можна згадати гру з Рівним, коли я забив гейм-вінер. Був останній тайм-аут за 9 секунд до кінця зустрічі. Тренер намалював схему, сказав, що саме я повинен отримати м'яча. Пам'ятаю, вийшов на майданчик і подумав: «Нарешті! Усе життя мріяв про момент, коли мені довірять такий кидок. Зараз 100% заб'ю». Так і вийшло. Треба вірити у себе! Це найголовніше.
– Після припинення існування Прометея ти обрав для продовження кар’єри рідний Кривбас, відразу став його віцекапітаном. Не було перешкодою, що минулого сезону клуб здобув лише дві перемоги. Чому твій вибір зупинився саме на цьому варіанті продовження кар’єри?
– Коли припинив існувати Прометей, то для всіх нас це був шок. Ми не знали що робити. Тренер Олександр Пащенко попросив нас витримати невелику паузу. Потім почули від керівництва клубу, що все завершено, а ми повинні рухатися далі. Кожен став шукати нову команду. Першим, кому я зателефонував, був Олександр Ворона. Мене взагалі не турбував той факт, що клуб здобув дві перемоги. Про це навіть не думав. Хотів опинитися в цій команді, працювати саме з цим тренером. Він одразу сказав, що хоче мене бачити, але було питанням, чи гратиме Кривбас у Суперлізі. Ця невизначеність тривала довгий час. Думаю, всі пам'ятають.
Я почав шукати ще додаткові варіанти. Дякую Дмитру Забірченку, що мене запрошував у Київ і хотів бачити в команді. Щоб усе було по-джентельменськи вони з Олександром Вороною були на зв'язку. Потім Кривий Ріг підтвердив свою участь. Я щасливий, що опинився тут. Насправді у мене було небагато варіантів продовження кар'єри. Лише дві команди. Інші клуби не хотіли мене бачити у своїх складах.
– Як розпочав займатися баскетболом у Кривому Розі? Чому свого часу обрав цей вид спорту?
– У дитинстві спостерігав за братом, який займався футболом. Багато сам грав із друзями у дворі. Тому спочатку хотів грати у футбол. Проте одного разу мого батька запросили на матч-відкриття сезону між Кривбасбаскетом і Будівельником. Він узяв мене з собою. На трибунах був аншлаг, багатьом людям не знайшлося місця де сісти. Вболівальники стояли. Ми теж стали біля входу до підтрибунного приміщення. Тоді за Будівельника грав Леонід Стефанишин. Коли виходили гравці, я простягнув йому руку дати «п'ять». Він до мене заговорив. Після цього я слідкував за кар'єрою Леоніда, ходив на його матчі. Одного разу дуже хотів відвідати гру його клубу, але захворів. Мої батько і брат придбали баскетбольного м'яча й попросили, щоб він розписався. А Стефанишин під час розмови з батьком згадав нашу першу зустріч і на м'ячі, крім автографа, написав свій номер телефону.
На першому ж матчі в Кривому Розі мені дуже сподобалось. Я захотів грати в баскетбол. У першому класі відвідував шкільну секцію. З другого класу пішов у ДЮСШ №5 до тренерки Людмили Олександрівни Коваль. Ми грали у ВЮБЛ, вигравали Дивізіон Б, одного року я отримав там індивідуальну відзнаку. З 10 класу мене підтягували виступати у Вищій лізі. Там був достатньо хороший рівень. За криворізьку команду грали Сергій Загреба, Андрій Куліш, Владислав Унгурян, Сергій Старцев й Артем Водолазський. Я був дуже молодим, але два роки здобував досвід.
– Михайле, розкажи про свої виступи за молодіжні збірні України: досвід гри на чемпіонатах Європи в Дивізіонах А й В, бронзові медалі з «молодіжкою» у 2023 році.
– Мене покликав Віталій Степановський на збори команди U-20 в Італію та Румунію. Це була збірна на рік старших хлопців, але мене теж взяли. У нас була гарна команда із сильними гравцями: Олександр Ковляр, Олександр Кобзистий, Максим Шульга, Богдан Бринюк. Я потрапив у список 12-ти на чемпіонат Європи Дивізіону А в Чорногорії. У нас не склалося, хоча й добре грали. Поступалися в матчах, які повинні були «забирати». Було декілька хлопців на рік молодших: я, Бринюк, Кобзистий, Віталій Шиманський, Лєв Кошеватський. Ми отримували досвід проти сильних збірних. Дуже радий, що наші хлопці влітку знову поїдуть на матчі Дивізіону А. Зможуть зіграти проти кращих молодих гравців Європи з академій провідних клубів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збірна України U-20 – віце-чемпіон Європи у Дивізіоні В
Наступного року поїхав із Дмитром Забірченком на чемпіонат Дивізіону В у Македонії. З першого заняття я зрозумів, що ми не просто зібралися, щоб подивитися на Скоп'є, а їдемо за перемогою. У всіх був азарт в очах, це був дружній колектив як на майданчику, так і поза ним. Разом ходили в лазню та на шашлики у вихідні дні. Увесь час проводили разом. Той колектив був просто неймовірним! Це було найкраще літо в моєму житті!
Усе це дало свої плоди. Ми добре виступили, хоч і без промоушену в Дивізіон А. Це був успішний чемпіонат. Ми боролися та посіли третє місце. Як програли македонцям у півфіналі, то деякі дорослі хлопці, яким було по 20 років, плакали в роздягальні. Було дуже прикро. Ввечері, коли стало відомо, що третя команда не вийде у вищій дивізіон, ми ще більше засмутились.
Перед кожною грою асистент тренера Нікіта Воєвода в роздягальні вивішував великий ватман із планом на гру та схемами. Коли перед останнім матчем прийшли в роздягальню, то було написано: «Fight, we deserve this medals». Тобто ми повинні виграти, бо заслуговуємо на медалі. Вийшли та провели гру, як за перше місце.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збірна України перемогла Швецію і посіла 3 місце на чемпіонаті Європи U-20
– Ти розповів, що в молодіжній збірній був дружний колектив. З кимось із тих хлопців продовжуєш товаришувати?
– Так, досі підтримуємо гарні відносини. Загалом більшість моїх друзів пов’язані з баскетболом. Це Богдан Бринюк, Віталій Шиманський… Саня Кобзистий теж мій хороший друг. Він зараз в Америці. Але коли є час, то зідзвонюємось. Годинами можемо спілкуватися через відеозв’язок. Нещодавно він дебютував за Орегон, із чим вітаю. Сподіваюся, що в нього все вийде. Усе в його руках. Він має все для успіху.
Найкращим другом є Лєв Кошеватський. Він приїздив на моє весілля, яке відбулось 21 грудня. Його команда грала матч у Черкасах, а на наступний день було весілля. Черкаські Мавпи перемогли. Я написав: «У вашого тренера повинен бути хороший настрій… Спитай, чи не проти він, щоб ти приїхав на моє весілля?». Отримав дозвіл. Було важко знайти білети – гра пізно завершилась. Але Олександр Ворона допоміг, бо його знайомий підвіз Лєва… О п’ятій ранку він уже був у Кривому Розі. Вийшло спонтанно, але дуже класно… Через декілька днів наші команди зіграли між собою… На майданчику друзів немає. Ми граємо кожен за свою команду. Не без того, щоб подати руку, якщо він опиниться на підлозі. А коли гра закінчується – ми друзі знову.
– В одному з попередніх інтерв’ю ти повідомляв, що мрієш грати в Євролізі. Певно, серед головних досягнень для будь-якого гравця є виступ за національну збірну. Чи маєш такий пункт у своєму списку бажань?
– Моя мета, звичайно, потрапити в національну збірну. Це те, заради чого приходжу щодня раніше в зал, працюю додатково, намагаюся розвиватись. Напевно, всьому свій час. Якщо тренер вважатиме, що я зможу допомогти, то з великим бажанням приїду до табору збірної та буду викладатися на всі 100%. Думаю, колись буду в збірній, працюватиму для цього далі.
Звичайно хотів би грати в Євролізі та інших європейських турнірах. Там виступають кращі гравці та команди нашого континенту. Вважаю, що цього найвищого досягнення бажає кожен гравець.
Я вже багато років не слідкую за НБА. Там трішки інший баскетбол. Люблю дивитись Євролігу, Єврокубок, Лігу чемпіонів. Буває протягом тижня вдається по декілька ігор переглянути. Давно слідкую за Жальгірісом. Цього сезону імпонує стиль гри Парижа, в них дуже швидкий темп й атлетичний баскетбол. Подобаються рішення на майданчику та швидкість Ті Джея Шортса. Це щось просто неймовірне! Ще подобаються Кевін Пантер із Барселони, Енді Обст із Баварії. Усі бачили влітку як німець «розривав» своїми триочковими кидками та перемагав Америку.
– Слідкуєш за виступами українських баскетболістів за кордоном, чи цікавлять лише провідні іноземні гравці?
– Слідкую. Через війну багато якісних українських українців грають в Європі. Зараз ВЕФ Рига – найбільш український клуб. Відразу троє наших там виступають: В'ячеслав Бобров, Іллюха Сидоров та Іссуф Санон. У дуже хорошому литовському клубі Лієткабеліс в Єврокубку грає Саня Ковляр. У Греції за хорошу команду виступає Олександр Липовий. Я бачив один його матч. Наші хлопці грають у Польщі. Олександр Мішула нещодавно «підписався» в команду місцевого чемпіонату. Також там Олександр Антіпов. Сподіваюся, закінчиться війна і наша Суперліга вийде на попередній рівень або навіть краще. Тоді всі ці гравці повернуться в Україну.
– У 2020 році ти вирішив продовжити кар'єру в Прометеї, де провів чотири сезони, один з яких відіграв за кордоном. Як виник варіант грати в баскетбол у системі клубу? Чому вирішив повернутися в Україну? Розкажи про сезон у Латвії та перемогу у Вищій лізі торік.
– Коли закінчував школу, то мені зателефонував агент і запропонував перейти в академію Прометея. Я приїхав на перегляд і підписав контракт. Вступив на навчання та вже завершив університет в Кам'янському. Перший сезон у Вищій лізі став складним і не дуже успішним. Була молода команда, хлопці отримували перший досвід у дорослому баскетболі після дитячого. Потім переїхали у Слобожанське, почали успішніше виступати у Вищій лізі.
У перший же сезон дебютував за Прометей у Суперлізі. Була дуже сильна команда: Ді Джей Стефенс, Ілля Сидоров, інші сильні українці. Але тренер Віталій Черній брав нас із Богданом Бринюком у заявку. У матчі з Хіміком наставник довірив мені зіграти дві хвилини. Так, м'яча я не отримав, але ж вийшов на майданчик. Ноги трішки потрусилися тоді. Проте зумів вдало захиститися в одному з епізодів і був неймовірно щасливим!
Коли розпочалася війна, то життя у всіх стало на паузу. Потім отримав виклик на чемпіонат Європи в Чорногорію. Під час турніру мені зателефонував агент і розповів, що в Прометея буде знову створюватися команда під керівництвом нового наставника Олександра Пащенка. Я погодився на пропозицію там грати, бо було цікаво попрацювати з цим тренером. Ми не грали в Україні. Було прийняте рішення змагатися в ЄЮБЛ у Латвії та Естонії. Було важко, бо не отримували постійної ігрової практики. Зіграли лише на чотирьох етапах.
Як повернулися в Україну, то були за рік наскільки голодні до баскетболу... Команда торік була рівню Суперліги. Ми дуже багато працювали, як колектив, що хоче грати у Суперлізі. Навіть коли вигравали матчі +30, то продовжували бути налаштованими. Тренерський штаб нам не давав можливості допускати думок, щоб збавити темп. Ми перемогли у Вищій лізі без єдиної поразки протягом сезону. Але там були сильні команди: Самбір, Ніко-Баскет.
Ми очікували, що у фіналі Самбір буде «зарядженим». Вони в першій чверті дали нам такий бій! Була дуже рівна гра. У перерві ми отримали «на горіхи». Нас закликали поважати свою роботу протягом сезону. За другу половину дали суперникам забити всього 7 очок і виграли з великою різницею.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прометей – переможець Вищої ліги
Ми дійшли до фіналу Кубка України, де програли в 1 бал. Мені не соромно за ту поразку. Ми хотіли перемогти, але Дніпро виявився сильнішим. Проте наше бажання виграти точно не залишилося непоміченим. Отримали нереальний досвід. Засмутилися, зробили висновки та продовжили далі працювати. Як у футболі є дербі Динамо – Шахтар, так і в баскетболі змагалися Дніпро та Прометей. Думаю, що від цього протистояння український баскетбол тільки виграв. Дніпро та окремі його гравці ставали краще, і ми в Прометеї покращували свою гру. Добре що під час війни професійні баскетбольні клуби продовжують грати в Україні. Сподіваюся, кращі часи ще попереду.
Зараз історія Прометея, як всім відомо, закінчилась. Хлопці та я дуже вдячні тренеру Олександру Сергійовичу Пащенку. Говорять, що він суворий, багато кричить. Зараз розумію, що його методи тільки допомагали нам. Він багато чому мене навчив не лише в плані баскетболу, а й життєвої мудрості. Продовжую підтримувати хороші відносини, ми постійно на зв'язку.
– Під час війни багато баскетболістів допомагають ЗСУ зборами коштів на потреби армії.... Будь ласка, розкажи про свій збір для 5-ї ОВМБр.
– Зараз усі намагаються допомагати Збройним силам. У мене з'явилась ідея та можливість її реалізувати. Це не лише мій збір. Написав хлопцям – і вони відгукнулись. Ми зібрали ігрові майки майже всіх клубів Суперліги, і кожен, хто задонатить 100 гривень та більше, має можливість виграти одну з них. Щиро дякую всім причетним!
