Напередодні нового року президент ФБУ – Михайло Бродський дав відеоінтерв’ю сайту ФБУ. У розмові президент ФБУ підбив підсумки 2018-го та звернув увагу на головні чинники, які допоможуть у розвитку баскетболу в Україні. Зокрема це покращення інфраструктури, залучення спонсорів та прогрес молодих гравців.
Розшифровка відеоінтерв'ю:
- Михайле Юрійовичу, спочатку, дозвольте привітати Вас із тим, що увійшли до виконкому НОК, саме не задовго до Нового Року, які завдання Ви ставите перед собою на цій посаді?
- Дякую за привітання. Я по-перше, будь-яке своє призначення, я сприймаю, не як звання, а як обов'язок. Для мене це нові навантаження, нові виклики. Мене на цю посаду запропонував пан Бубка і конгрес Національного олімпійського комітету обрав мене, це нова робота, я думаю, що буду виконувати її теж добре. Хотілося б щоб наш український спорт розвивався так як у Європі, а не так, як це було у нас за залишковим принципом. Наша ідеологія - це продовження середньої тривалості життя людей, здоров'я, діти і… перемоги. Україна існує, це велика держава і про нас мають знати. Так що ще одна посада, це виклик, а не подяка, вона нам не потрібна,ми працюємо і все. Тому будемо працювати й далі. Завдяки НОК України, я думаю, ми отримаємо нові важелі впливу, які дозволять розвивати український спорт ще краще.
- Минулий рік пройшов під знаком баскетболу 3х3. Попередній сезон 3х3 провів уже у статусі олімпійського виду. Що можете сказати про цей напрямок?
- У першу чергу, баскетбол 3х3 – це масовість. Це великі можливості для маленьких команд займатися баскетболом, щоб вони могли у себе у дворах, на майданчиках у селах грати. Друге, це професіональні перспективи, які стали зараз значно кращими. Україна одна із провідних держав у світі по баскетболу 3х3. Наші дівчата другі у рейтингу у світі, а у Європі - перші. Наші хлопці, у світовій десятці, а у Європі четверті. У нас потужні професіонали. Баскетболісти, які повністю не розкрилися у грі 5х5, у 3х3 у силовій грі, грають з таким азартом і перемагають. Федерація почала займатися цим більш професійно, на це більше уваги звернула і держава. Також ми об’єдналися із усіма ініціативними людьми та організаціями у 3х3, хлопцями які це люблять і цим живуть. Сьогодні дуже потужна команда професіоналів займається цим, а головне, люди, які не байдужі. Мені взагалі подобається українське слово «небайдужий». Це те що має вивести Україну у Європу, в усьому, в економіці, у рівні життя, у спорті. Коли люди байдужі, так воно і буде, як було. Нам потрібна країна не байдужих людей.
- Якою була стратегія федерації баскетболу у популяризації баскетболу в Україні і якою вона буде надалі?
– Перше – інфраструктура: зали, майданчики, без інфраструктури не буде нічого. Ми дуже великі зусилля направили на інфраструктуру. Співпрацюємо з органами місцевої влади, з державою, приходимо, бунтуємо коли слід, поки що не пікетували, але будемо. Будемо брати дітей з м’ячами, виходити, «брати у полон» мерії, держава це ще побачить. Це буде наш громадський спротив байдужості. Друге, як не дивно, тренери. Треба підіймати рівень українських тренерів, щоб вони були теж не байдужі, щоб не приходили день до вечора, але щоб це була чесна робота, щоб багато робили, щоб діти були професійні, щоб тренери прививали любов до Батьківщини і до баскетболу. Це громадянське суспільство, це теж нам потрібно. Держава сьогодні платить тренерам 4000 грн, мінімально, це смішно. Я думаю, що треба до них ставитися, як до вчителів і підіймати. Ми багато зробили щоб підняти з тисячі хоча б до чотирьох. Треба і далі працювати, щоб тренери долучалися, працювали. Третє – це масовість, місцеві органи влади треба щоб допомагали, школи, змагання студентські. Цього року ми, до речі, збільшили кількість змагань. Коли я прийшов у ФБУ, то офіційних змагань у рік було десь до трьохсот, зараз у нас 2800 офіційних стартів і треба продовжувати. Ця цифра без 3х3, це лише 5х5.
Ще – це матеріальна база, до речі, держава збільшила у 6 разів допомогу баскетболу. Місцеві органи влади долучаються, допомагають, Київ дав цього року 6 000 000 гривень на баскетбол, такого не було ніколи. Дніпро дуже добре ставиться до баскетболу, так же як і Київ, цього року Запоріжжя, Одеса багато міст. Буває до смішного 50 000 грн дають на розвиток баскетболу у своєму місті, але це ті ж податки, їх платять вам люди, їхні діти грають у баскетбол, спорт – це життя, здоров’я.
Дивіться: Чоловіча національна збірна України у 2018: підсумки року від Євгена Мурзіна
- Першим пунктом ви назвали інфраструктуру, зараз багато говорять про державні субвенції на будівництво арен. Це також ініціатива ФБУ?
– Це був перший крок за 27 років Незалежності. Ми залучили 6 міст, це були: Львів, Рівне, Хмельницький, Вінниця, Черкаси і Тернопіль. Довго йшли підготовчі роботи, потім замовили проекти і зараз будується тільки Рівне. Хмельницький 24 числа цього місяця підписав договір і уже отримав аванс. Львів, на жаль, я думаю 54 000 000 гривень, які йому давала держава загубить і вони залишаться у бюджеті. Вони не пропадуть, але Львів не отримає субвенцію на те щоб далі своїми грошами будувати. Це були перші 2 кроки. Я думаю, Рівне, в якому спорт люблять, отримує хороший зал на 3 000, шикарна спортивна споруда. До речі, це майданчик і для концертів і для співаків наших. Їм не треба їздити «ні по яких росіях», вони тут можуть збирати по 4 000 людей і співати. Це для усіх добре і для культури, і для спорту. Раніше цього не розуміли, зараз будується. Хмельницький дуже серйозно налаштований і теж буде будувати. На наступний рік держава теж дала 200 000 000 гривень, до речі, уже дали і на басейни субвенції. Це також залучення місцевих коштів, наслідки децентралізації, держава дає вам трішки, а ви уже далі будуйтеся. Держава робить перший крок і це чудово. Далі, я впевнений, буде Тернопіль, уже дзвонив мені мер Житомира, вони теж налаштовані. Я не впевнений, що Вінниця буде щось робити, вони вирішили, що краще буде відремонтувати зал, будемо допомагати і в цьому питанні з міністерством, ремонтувати – це теж добре. На наступний рік я бачу Дніпро. Черкаси, там складна ситуація з мерією, вони не розуміють взагалі для чого щось робити для спорту. Інші міста: можливо Одеса, Маріуполь, тут зал є, його необхідно викупити, зараз мерія цим займається, і відремонтувати. У Запоріжжі, дякуючи Богуслаєву «Мотор-Січ» мають зал європейського рівня. Прибутки від спорту є лише в Амерці, там квиток коштує 1000 доларів. У нас в середньому по Україні ціна квитка 3 долари, а ні 1, 30 гривень, 40-50 гривень, навіть 2 долари, смішно. Хочете спорт, перемагати усіх, а за квитки платити не хочете.
- Ви згадавали про Америку, цього року одразу 2 українці грають у НБА і обидва приїхали до збірної України? Чому говорять, що це важливий момент?
– По Михайлюку, це взагалі моє життя, цього хлопця ми у Черкасах залучили до українського баскетболу у 2004 році, йому було 7 років, тому це і життя, і любов, і задоволення. Я був щасливим, коли він приїхав за збірну, хоча клуб не хотів. Я думаю, що його вчинок і відношення з Ленем, теж вплинули на Олексія і він теж був щасливий, задоволений що приїхав. Що це - це приклад, це добрий приклад, якщо наполегливо працювати, якщо хороші тренери, якщо усе добре, тоді відкриваються перспективи у НБА, це ліга усього світу. Найкращі 400 гравців світу, при тому що за ними теж стоїть черга на їхнє місце. Це не просто конкуренція, це найбільш конкурентне середовище взагалі у світі і там немає шансу схибити. Я дивлюся матчі Лейкерс і коментатор каже українець Михайлюк, Україна..., Михайлюк…, Україна…, Михайлюк… і вся Америка чує, весь світ. Вони наші дипломати.
- Є ще українські гравці, які стоять, як Ви казали, у черзі. Це Олександр Кобець, Ісуф Санон, нажаль перший із них травмувався у грі за збірну.
- Так, Ісуф і Сашко наша велика надія. Кобцю особисто я заплачу за травму, він виконав усі наші домовленості. Він як і Михайлюк із Черкаських Мавп, він у нас виріс. Я за Сашею взагалі стежу уважно, як батько, щоб він не схибив. Він така людина, що за ним треба дивитися. Зараз він уже став на правильний шлях і хоче стати гравцем НБА, я думаю у нього є усі шанси. Він приїхав у збірну України, виніс Словенію, на жаль його емоції призвели до травми, яку непотрібно було отримувати. Його зараз будуть оперувати у Америці, я узяв на себе усі витрати і, маю надію, що десь влітку, він почне грати і це буде один із провідних гравців збірної України. Якби Кобець поїхав до Іспанії, то ми б їх там теж обіграли. Так.
- Відбір збірної на Чемпіонат світу це окрема тема.
– У нас залишилося мало шансів потрапити на ЧС, я впевнений, що ми будемо боротися за перемоги і з Чорногорією, якій ми там програли, я був до речі на грі, і зі Словенією. Ми поїдемо у Любляну, там теж потрібно перемагати. У нас є багато молоді. Нажаль, у нас не усіх гравців відпускають, ні Пустового, ні Леня, ні Михалюка, вони не зможуть приїхати на це вікно, буде можливість подивитися на молодих хлопців і шанси у нас є. У нас буде дуже потужна збірна через кілька років. Я думаю, Україна ще заявить про себе.
- Чи задоволені ви станом справ у жіночій збірній, яка з другого місця кваліфікувалася на Чемпіонат Європи?
– Уже завоювали і поїдемо туди, в нас є одна із найкращих гравчинь Європи і світу Аліна Ягупова. Заявила про себе і Удоденко Тая, у нас є і Саша (Горбунова) Радулович. Я впевнений, що у нас є шанси попасти у шістку, що дасть можливість поборотися за ліцензію на Олімпійські ігри у Токіо. Також у нас є можливості потрапити до Токіо із 3х3 і жінки, і чоловіки. Тому ми ставимо завдання 3 ліцензії для України для ігрових видів спорту. Маємо надію, що здобудемо, не 3 так 2 ліцензії, дуже хочеться. Будемо усе для цього робити разом з гравцями. Я нажаль не можу вийти допомогти, але буду підносити снаряди. Якщо жіноча збірна буде у шістці, будемо говорити із міністерством, щоб приймати у нас кваліфікаційний турнір.
- Ви багато говорили про масовий баскетбол, одним із прикладів може бути студентський спорт. У якому стані зараз студентська Ліга?
– У нас там 300 команд: 180 чоловіків, 120 жінок, десь 300 команд уже грає. Починав я 3 роки тому з нуля. Було 10 команд, вони швиденько щось розіграли і розійшлися. Зараз ми уже проводимо півроку змагання, на жаль міністерство освіти нам не допомагає і нічого не робить, щоб в університетах, інститутах розвивати спорт. Таких завдань у них немає взагалі і в планах, і в законах, байдужі вони, а треба бути не байдужими. Самі рухаємо, вони трішки допомагають нам, а ми знаходимо спонсорів. Студентам допомагає пан Тігіпко, ТаскомБанк, дякуючи йому вони можуть проводити фінальні змагання, ми платимо за виїзди, федерація усе з грошей спонсорів, держава на це не дає нічого. Студенти – це масовість, любов до спорту, громадянське суспільство і вболівальники.
- Втім, основним турніром у країні є Суперліга Парі-Матч, по ній багато хто судить про розвиток баскетболу? У цьому сезоні знову стартувало 8 команд, але виходить він доволі насиченим.
– Сезон цікавий, багато чого було зроблено у ручному режимі. Я спілкуюся із кожним власником, допомагаю зі спонсорами, допомагаю спілкуватися з місцевою владою, якщо щось трапляється ми із федерації допомагаємо грішми. Ми усім допомагаємо так і у жіночому баскетболі. У жіночому баскетболі там уже 9 команд у Суперлізі. На наступний рік у чоловічій суперлізі я думаю теж буде 9 команд. Взагалі наш план по 12 у кожній лізі, але поки що і гравців не вистачає, але головне – це непередбачуваність результатів. Сьогодні у Суперлізі Парі-Матч ми дійшли до бажаної інтриги. У кожній з ігор, ніхто не знає, хто виграє і це спонукає людей дивитися. Ми показуємо це усе по двох каналам: Хспорт і ОбозTV, усi матчі збірних і вдома, і на виїзді, усе що можна і не можна. Не завжди можна забезпечити добрий сигнал, нехай уже вболівальники вибачать, але ми вчимося, вчимо канали, вчимо клуби. Усе буде у нас теж хоч і не одразу.
- Ви говорили про розширення, у Суперлізі, який з клубів може поповнити еліту?
– Цим клубом займаються наші друзі, у них великі плани, це буде потужний конкурент для усіх, у них переможні амбіції. Це «Прометей», який представляє велике місто (Кам’янське). Колись це місто називаось Дніпродзержинськ і там проживало 250 000 наслення – це поруч із Дніпром. Уявляєте, вимальовується чудове дербі, будуть їздити.
