19-річний центровий Максим Кличко дебютував за національну збірну України в матчі кваліфікації чемпіонату Європи-2025 проти Португалії, набравши за 9 хвилин у своїй першій грі за головну команду країни 7 очок та 2 підбирання.
В інтерв’ю пресслужбі ФБУ Максим, який виступає в дублюючій команді французького «Монако», розповів про свій стрімкий прогрес, виступи за молодіжну збірну України, у складі якої влітку зіграє в Дивізіоні А, та важливість нового досвіду, отриманого у складі національної команди.
— Наскільки неочікуваним для тебе був виклик до національної збірної за декілька місяців після дебюту за молодіжку?
— Так, усе насправді почало розвиватися дуже швидко, адже лише у 16 років я почав грати в баскетбол. Але для мене це завжди було мрією — грати за збірну України. Я дуже зрадів, коли потрапив до команди U-20 і зміг проявити себе на тому чемпіонаті Європи разом із моїм тіммейтом Даніілом Сипалом, з яким ми потім разом потрапили до головної збірної.
Я, звичайно, не очікував виклику до національної команди в листопаді, думав, що треба буде ще трохи почекати. Але дуже зрадів, хоч і трохи хвилювався перед першим вікном. Я не дуже знав Віталія Степановського і не грав у матчах проти Ізраїлю, здебільшого тренер використовував нас на тренуваннях. Але для мене було дуже важливо потренуватися та познайомитися з хлопцями.
Перед другим викликом до збірної я вже знав головного тренера Айнарса Багатскіса, адже він був головним тренером збірної Латвії U-20, проти якої ми грали контрольні матчі минулого літа. Я отримав дуже позитивні емоції від другого вікна, хоча, звичайно, дуже шкода, що ми не виконали головне завдання — не вийшли на чемпіонат Європи.
— Які були основні відмінності для тебе в національній збірній у порівнянні з досвідом гри за молодіжну команду?
— Дві абсолютно різні команди. У головній збірній, звичайно, темп гри значно вищий, хлопці набагато досвідченіші. У нас є декілька ветеранів, які вже багато років грають за збірну України, — це зовсім інший професійний рівень.
У збірній я вже знав Сипала. Крім того, я знав Артема Пустового ще за його виступів за «Барселону», знав про Зотова, адже тренер Бойко, з яким Віталій працював ще в «Донецьку», зараз працює в «Монако». З іншими хлопцями я познайомився в таборі збірної.
Читайте: Денис Лукашов: Всі команди у пре-кваліфікації чемпіонату світу будуть дуже налаштовані на ці матчі
— З ким із команди тобі було особливо цікаво пограти?
— З Артемом та проти Артема, адже він ще вищий за мене — я до такого навіть не звик. Він дуже сильний гравець, який грає у фізичний баскетбол, тож було цікаво пограти проти нього. Також був класний досвід гри з нашими гардами, які грають на позиції першого номера. Вони віддавали чудові передачі, деякі я навіть не очікував.
— Як тобі, як новачку, атмосфера в збірній?
— Загалом атмосфера дуже-дуже позитивна. Усі хлопці, коли приїжджають у збірну, збираються як друзі, які давно не бачилися. Звичайно, після поразок настрій був поганий, але перемога над португальцями дала хоч трохи позитиву наприкінці кваліфікації. Те, що хлопці прийняли мене в команду, і я став її частиною, — це для мене велика честь.
— З ким із хлопців у тебе склалися більш дружні стосунки?
— З Даніілом Сипалом, звичайно. Ми жили разом ще на чемпіонаті Європи U-20. Ми вже добре знаємо один одного, і він тепер мій гарний друг. Ну і я радий, що в мене з’явилися нові друзі в команді, які дуже допомогли мені за цей час у збірній.
— Які зміни ти можеш відзначити зі зміною головного тренера?
— Щодо мене особисто, мені здається, Айнарс трохи краще знав мою гру, адже він бачив мене під час матчів улітку та трохи більше мені довіряв. У нас змінився стиль гри, почали грати швидше, було більше свободи на майданчику. Думаю, ці зміни пасували нашому складу.
— Які були думки перед дебютним матчем проти Португалії?
— Так сталося, що мене взяли в Португалію після травми Іссуфа Санона та після того, як захворів Андрій Войналович. Я очікував, що зіграю в цьому матчі, але думав, що тренер дасть мені час наприкінці матчу, і це будуть лише кілька хвилин. Я взагалі не очікував виходу на майданчик у першій чверті.
Звичайно, я хвилювався, але атмосфера була дуже гарною, особливо в залі. Зібралася повна арена португальських фанатів, і наших українських уболівальників було дуже багато.
Коли вийшов на майданчик у першій чверті, намагався бути максимально сконцентрованим на грі. Хвилювання пройшло, і я просто намагався робити те, до чого ми готувалися, і грати свою гру. Я радий, що допоміг команді перемогти.
Що тренер казав тобі перед грою?
— Тренер спитав, чи готовий я грати, чи готовий я виходити на майданчик. Я сказав, що, звичайно, готовий до матчу. Айнарс попросив мене сконцентруватися на підбираннях, грати свою гру в трисекундній зоні, де у нас була перевага в зрості. Я намагався робити все, що тренер мені сказав, і, як мені здається, щось виходило. Зіграти за збірну вперше — це була велика відповідальність. Сподіваюся, що це не останні мої очки за збірну, і в майбутніх матчах буду ще кращим.
Як вважаєш, чому нам не вдалося виграти матч проти Словенії?
— Вони вийшли з енергією, у них у складі було багато молодих гравців. Словенці використовували зонний пресинг, до якого, як мені здається, ми були не готові. Часто потрапляли в пастку в середині майданчика, що ставало для нас проблемою. Це стало для нас трохи сюрпризом і збило наш ритм гри. Як результат, ми грали в їхню гру, а не в нашу.
У «Монако» працює колишня зірка збірної України Сергій Гладир. Чи підтримуєш із ним зв’язок під час сезону і чи давав він тобі якісь поради стосовно збірної України?
— Так, ми багато перетинаємося в «Монако». Я насправді очікував, що він буде з нами в збірній, але вийшло так, що цього разу він не зміг приєднатися. Але я часто бачу Сергія на наших тренуваннях команди U-21, а також на тренуваннях першої команди. Я з ним багато працював під час передсезонної підготовки, коли був у Борміо з першою командою «Монако». Він мені дуже допоміг у технічному плані, дав багато підказок і сильно мене підтримав. Перед останнім вікном збірних я його кілька разів бачив, але особливо на цю тему не говорили, адже, як я вже сказав, очікував, що Сергій буде в тренерському штабі.
Як ти оціниш свій прогрес за сезон у «Монако»? Як часто ви перетинаєтеся з основним складом?
— Гра в збірній України дуже відрізняється від французького баскетболу. Це стосується і моєї ролі в цьому клубі, і очікувань щодо мене в «Монако». Це мій перший сезон тут, і я дуже щасливий, що потрапив у цю команду. Ми іноді тренуємося з першою командою, але і в нашій команді U-21 дуже сильний тренер, мені подобається те, в якому напрямку ми рухаємося. Ми виконуємо величезний обсяг роботи, і сподіваюся, що прогрес буде й надалі.
Ну а з основним складом у нас постійний контакт: до тренувань, після тренувань — ми всі добре знаємо один одного. Ми завжди дивимося всі матчі першої команди, коли є можливість, нас задіюють у тренувальному процесі. Коли в першій команді є якісь травми, вони беруть гравців із дублю.
Як ти ставишся до того, що тебе часто асоціюють із твоїм батьком Віталієм Кличком?
— Я дуже радий, що мене порівнюють із батьком у контексті спорту — це великий аванс для мене, адже я ще не на тому рівні. Але сподіваюся, що в майбутньому зможу представляти Україну на тому рівні, на якому це робив він. Звичайно, я бачу всі ці заголовки, всі ці паралелі та порівняння, але я намагаюся концентруватися на своїй грі. А ці паралелі з батьком для мене — це мотивація, і я радий, що зміг собі довести, що вмію грати і що я в збірній не через прізвище.
Батько уважно стежить за твоєю кар’єрою?
— Він дивиться кожен мій матч за «Монако» і, тим більше, за збірні України. Він переглядав усі наші матчі на чемпіонаті Європи U-20 і бачив нашу гру проти Португалії. Завжди мене підтримує, і я дуже радий, що в мене є великий спортсмен у родині… Навіть два таких спортсмени, які можуть мені підказати багато речей, зокрема щодо травм, і поділитися своїм досвідом.
Після мого дебюту вони сказали, що пишаються мною і щоб я продовжував у тому ж дусі. Тож так, мій дядько Володимир теж стежить за моєю кар’єрою та дає багато порад.
Наскільки важливим для тебе є досвід виступів за збірну України в час, коли в нашій країні йде війна?
— Це все дуже важко. Коли ми граємо за збірну, ми завжди пам’ятаємо про війну в Україні. На кожен наш номінально домашній матч приходять солдати, які відновлюються в Ризі. Дуже важливо бачити те, як вони нас підтримують у кожній грі. Це величезна мотивація для мене і важливе нагадування, за що і за кого ми граємо.
Влітку на тебе чекає важливий виступ за молодіжну збірну України в Дивізіоні А. Наскільки новий досвід у національній команді є важливим для тебе напередодні цих матчів?
— Ми з Даніілом Сипалом обов’язково гратимемо за збірну України U-20, і цей досвід, який ми отримали в національній команді, має допомогти нам стати лідерами в молодіжній команді. У нас залишилося 3-4 гравці 2005 року народження, більшість хлопців у команді будуть уже 2006 року народження. Тому буде важливо стати прикладом для молодших хлопців і спробувати використати всі знання, які ми отримали в національній команді, вже в молодіжній.
У нас залишається головний тренер Валерій Плеханов, який зараз працював із нами як асистент головного тренера у національній команді. Відразу після чемпіонату U-20 буде пре-кваліфікація на чемпіонат світу — літо буде баскетбольне. Але, як я вже казав, грати за свою країну — це великий привілей, і я дуже радий представляти Україну.
