Гучний успіх жіночої збірної України з баскетболу 3х3 на чемпіонаті світу привернув увагу до наших дівчат зусібіч. Щоб у Піднебесній стати срібними призерками Мундіалю, кожна пройшла тернистий шлях у баскетболі. Звернімося до людей, хто прищепив кожній з членів збірної любов до цієї гри. Розпочнемо з капітана команди Ганни Зарицької. До баскетбольної секції її привів тато Сергій Борисович.
- Батьки завжди хочуть, щоб у їхніх дітей усе було добре. Інтерес до баскетболу прокинувся насамперед у Ані, а я вже цьому посприяв. В десять років вона стала займатися баскетболом у ДЮСШ у Олександра Бородкіна, а потім їх перевели у 15-ту школу, далеко було їздити і ми призупинили її заняття. А коли вже організували дитячий клуб Чайка, дівчат з усіх шкіл зібрали до першої школи, а там тренером працював Віталій Ілліч Тютюшов. Я слідкував за її становленням, їздив майже на усі змагання за її участі. І якось ми були у Києві на Кубку марини Ткаченко, і там вже Ігор Ткаченко запропонував, щоб я її віддав до Києва вчитися у КСЛІ.
- Коли ви помітили, що у неї почало добре виходити у баскетболі, на навчання вже так суворо не зважали?
- Я пам’ятаю ще у 16-й школі був тренер, Роберт Фетісович, царство йому небесне, він мене переконав – у неї є усі дані і їх треба розвивати, після цього я почав більш серйозно ставитися до її баскетбольних занять.
- Ви її водили на тренування, чи вона самостійно ходила?
- Було, що і ходили, і возив. Коли тренувалися у ДЮСШ, вона сама ходила, бо було недалеко. А коли у спорткомплексі грали, то й возив. Ми ж її вже у 12 років відправили до Києва вчитися, а вдома, у Бердянську, у 10 років вона вже вільно ходила.
- Слідкували за виступами доньки на чемпіонаті світу?
- І слідкували, і переживали. Я не думав, що так будуть рахувати, по закинутих м’ячах. Щасливі за Аню!
- У вас спортивна сім’я була, що ви Аню на баскетбол віддали? Можна ж було на гурток який-небудь записати?
- Вона і на теніс до цього ходила, та чим тільки не займалася, але потім зупинилися на баскетбольному м’ячі.
- Як часто підтримуєте зв’язок (Аня грає у Казахстані – ред.) з донькою?
- Щодня, у скайпі спілкуємося.
Тютюшов Віталій Ілліч – тренер Ганни Зарицької:
- Аня прийшла до мене, коли вчилася у шостому класі. Вона перш за все відрізнялася характером, така дівчинка непоступлива, бойова, це перше, що кидалося у вічі. Ну і потім відданість баскетболу. Вона завжди віддавалася тренуванням на повну, не пам’ятаю випадки, коли б вона прогуляла секцію. Це найважливіше. Дуже працьовита була дівчинка.
- У вас щодня були тренування?
- Так, звичайно. У нас організували дитячий баскетбольний клуб при заводі "Азмол". Він ще тоді працював. І ось з нього вийшли дівчата, які доросли до національної збірної, це і Зарицька, і Мірчева, і Горбунова, і Сазоненко. Я з цими дівчатами працював. А щодо Ані? Помітив, що її батько дуже цікавився баскетбольними справами доньки, хоча повторюся, її примушувати не треба було до тренувань. Вона із задоволенням відвідувала секцію, хоча на початковому етапі, ви ж знаєте, діти можуть з різних причин пропускати.
- Скільки років ви її "вели"?
- 5 років.
- Із сумом віддавали її "нагору"?
- Ви знаєте, я не сумую, я навпаки радію, що діти піднімаються вище, я не сиджу, як собака на сіні. Якщо я відчуваю, що далі буде з цього гарний результат, чому ж перетримувати дитину? Треба вчасно усе робити. Що таке дитячий клуб і вища ліга. Різниця є.
- Після Вас де вона грала?
- У "Чайці", тоді команду тренував Генадій Шилкін, а потім вже "Тім-СКУФ". Ми грали у Києві на Кубку Ткаченко, там її і помітили. І не тільки її.
- Коли Аня виступала на чемпіонаті світу, слідкували за її грою?
- Так, переживав, контактував, привітав зі сріблом!
