Один з найменш емоційних гравців БК Запоріжжя, але в той же час один з найбільш убивчих скорерів Суперліги Паріматч Джошуа Форчун тривалий період сезону залишався найкращим бомбардиром чемпіонату. Набирати понад 20 очок у кожному матчі для нього не було якоюсь особливою проблемою, проте на дистанції утримати свою результативність, зважаючи на захворювання коронавірусом, було неможливо. В останніх іграх баблу в Кам’янському американець знову проявив снайперські вміння та допоміг БК Запоріжжя оформити історичну переможну серію з восьми матчів поспіль. Пресслужба клубу підготувала першу частину інтерв’ю, в якій Джошуа Форчун розповів про власну емоційність, ставлення до Instagram та смаки в музиці.
– Джоше, як ти налаштовуєшся на матчі? Часто помічали, що ти раніше за інших приходиш у зал напередодні домашніх ігор. Чим це зумовлено?
– Перед кожним матчем я сам собі нагадую, чому обрав баскетбол і став професійним гравцем. Мені це приносить задоволення, я фокусуюсь на цьому відчутті. Так, я стараюся прийти раніше перед грою, розповімо чому. Ще коли виступав у школі бувало, що ти не можеш знайти свій кидок під час матчу. Тоді подумав, що я можу змінити? І вирішив приходити раніше у зал, більше кидати. Тоді я знаходив свій ритм, відчуття кидка. До гри я вже був готовий на всі 100%.
– Як відновлюєшся після важких матчів?
– Коли ми перемагаємо, то відновлюватися і не треба. Ти просто перемикаєшся на наступну гру, починаєш готуватися. Якщо програли, то стараюся ще раз передивитися матч, подумати, де зробив неправильно, що можна виправити і так далі. Це допомагає налаштуватися краще на наступну гру.
– Перед початком сезону в тебе не було профілю в Instagram. Що спонукало його завести, та хіба професійний спортсмен, який подорожує різними країнами, не повинен користуватися популярними соцмережами?
– І погоджуюсь, і ні. У мене була сторінка в Instagram, коли я грав у коледжі, але не довго. Для мене це щось суворо особисте. Є фани, які на мене підпусуються, стежать, проте я не приділяю соцмережам багато уваги. Не ставлю собі за мету рекламувати або просувати себе, як спортсмена.
– Які фільми полюбляєш дивитися, яку музику слухаєш?
– Люблю документальні фільми, здебільшого, про спорт та біографічні. Подобається пізнавати життєвий досвід різних особистостей, бачити, через які труднощі їм довелося пройти, щоб стати тими, хто вони є. Наприклад, дуже подобається історія Malcolmа X (яскравий революційний борець афроамериканського національно-визвольного руху 60-х років XX століття). Щодо музики, це хіп-хоп, R&B, джаз.
– Тривалий час ти був лідером чемпіонату в показнику результативності. Чи є в тебе особисті амбіції повернутися на вершину та стати найкращим бомбардиром чемпіонату?
– Якщо це станеться, буде чудово, але мети такої нема. Коли команда перемагає, то і я набираю достатньо очок, тут існує симібоз, де головне – це перемога клубу. Особиста результативність має менше значення.
– Формат баблу передбачав для БК Запоріжжя три матчі за три дні. Вперше у своїй кар’єрі грав у такому ритмі?
– Хіба що в дитинстві, коли грали матчі AAU (Amateur Athletic Union). У професійній кар’єрі дійсно вперше. Коли ми пройшли через це, хочу сказати, що морально витримати це не так складно як фізично. Тому що будь-яка гра – це багато мікротравм, які потребують хоч якогось часу на відновлення, а тут його просто не було.
– Як ти вважаєш, що допомогло БК Запоріжжя здобути три всі перемоги в цьому баблі?
– Ми дотримувалися свого плану на гру, зберігали необхідний натиск, знали, якщо не вийшло в окремо взятій чверті, то згодом наш план спрацює і це принесе нам результат. Запорукою успіху стали дисципліна, наполегливість та готовність виконати вирішальні кидки.
– У середньому за гру на майданчику ти проводиш більше 30 хвилин ігрового часу. Іноді команді не вистачає допомоги з лавки. Важко показувати найвищий рівень майстерності, коли грати доводиться дуже багато?
– Навпаки, я щасливий, що граю багато. Бути на майданчику – це краще, що є в баскетболі. Упродовж всього часу я намагаюся бути корисним команді, викладатися на повну.
– Ти випромінюєш не так багато емоцій під час матчів. Все тримаєш у собі?
– Ні, насправді я теж емоційний. Я розумію, що не варто давати забагато емоцій особливо на початку гри, але й без них також неможливо залишатися. Потрібно тримати баланс у плані емоцій. Один промах не повинен негативно впливати на твій настрій, так само і з влучанням. Якщо забагато емоцій виплескуєш, потім на всю гру тебе може й не вистачити. Я не емоційний, але можете мені повірите, коли ми виграємо чемпіонат, ви побачите справжній вибух емоцій від мене.
– Джоше, наші вболівальники зовсім нічого не знають про твоє дитинство і сім’ю. Розкажи, коли почав займатися баскетболом та хто допоміг тобі стати професіоналом?
– Я народився у місті Гемтпон штату Вірджинія в родині військових. У нас навіть мама служила в повітряних військах. До речі, саме вона привела мене в баскетбол. З трьох років я постійно був з баскетбольним м’ячем, грався, набивав його, тому зовсім скоро мені захотілося піти на тренування. Так власне все розпочалося. Я обрав шлях професійного спортсмена, тому що я дійсно отримую задоволення від гри.
– Професійних спортсменів у твоїй родині не було?
– У школі мій старший брат грав у баскетбол, мамі подобалася легка атлетика. Проте лише на аматорському рівні. Також двоє моїх дядьків виступали за шкільну команду, але не більше.
– Хто був твоїм кумиром у дитинстві?
– Мабуть, це Аллен Айверсон. Він родом з того ж міста, що і я. Про нього багато говорили, він був зіркою, його показували на телебаченні. Взірець для багатьох. Що стосується людини, яка була для мене кумиром, так це моя мама Енджела. Вона справжній взірець дисципліни, поведінки, робочої етики.
– Окрім спорту, чим захоплювався ще в житті?
– Моє найбільше хобі – це музика. Ще з дитинства паралельно з баскетболом я відвідував музичну школу, грав на різних інструментах – фортепіано, саксофон, труба. У нас в сім’ї слухали абсолютно різну музику, тому я меломан. Іноді навіть не важливо, що слухати, головне, щоб лунала музика в цілому.
– Які досягнення тобі підкорилися на студентському баскетбольному рівні?
– На другий рік навчання в коледжі ми були чемпіонами своєї конференції Big East. За два роки в коледжі ми двічі потрапляли на Березневе божевілля. Ось це мабуть головні досягнення на цьому рівні.
– Які твої враження від міста Запоріжжя та нашої країни в цілому?
– Враження хороші. На жаль, ситуація з карантином змушує більше сидіти вдома, ніж виходити в люди. Тому повноцінно міста я не знаю. Я вперше потрапив в Україну, тут холодно, важко до цього звикнути. Але головним недоліком є те, що дуже мало людей володіють англійською. Це створює дискомфорт.
– Ти сам собі готуєш їжу чи харчуєшся в закладах? Є улюблені страви?
– Спочатку я був великим фанатом доставки їжі, але вже з жовтня почав кожного дня щось готувати. Серед запорізьких закладів мені подобається Merlose. Американські страви там на хорошому рівні. Вживаю багато овочів, люблю рибу та рис.
– Під час сезону ти перехворів коронавірусом. Які були симптоми і наскільки важко потім набирав форму?
– Перехворів у легкій формі, симптоми були схожими на звичну застуду – кашель, нежить. Набирати форму потім важко, адже два тижні ти нічого не робиш. Щоб поступово влитися в тренувальний та ігровий процес, необхідно було проявити терплячість.
– Ти грав у кількох європейських країнах – Угорщина, Німеччина, Данія. Де вболівальники найбільш фанатичні?
– З-поміж тих країн, де я був, найбільш шалені фанати в Угорщині. Але інший рівень підтримки забезпечують німецькі вболівальники. Вони добре розуміють гру, знають, коли треба завести свою команду, відвідують абсолютно кожен матч, не важливо – з лідером чи аутсайдером.
– У чому полягає відмінність або схожість нашого українського чемпіонату з тими, де ти грав раніше?
– Український чемпіонат, мабуть, найсильніший серед тих, де я грав. Тут дійсно високий рівень, багато гравців виступали в NBA, матчі відбуваються в шаленій конкуренції. Кожен максимально налаштовується на результат і прагне перемоги.
