БК Запоріжжя поступається в габаритах багатьом клубам Суперліги, проте за рахунок самовідданої гри бігменів команді вдається здобувати сенсаційні перемоги, як, наприклад, в останньому матчі з Дніпром.
Героєм чергового інтерв’ю пресслужби БК Запоріжжя став один із тих, на чиї плечі лягає найбільше штовханини та боротьби під кільцем – Дмитро Тихонов, який безумовно зробив і свій внесок у командну перемогу над чинним чемпіоном України.
У його кар`єрному переліку чимало вітчизняних клубів, з-поміж яких особливим залишається період виступів у криворізькому Кривбасі, де під керівництвом Валерія Плеханова в сезоні-2015/16 вдалося виграти бронзові медалі Суперліги. Минулого сезону Дмитро Тихонов представляв Харківські Соколи, а раніше виступав у складі Хіміка, Політехніки-Галичини, Черкаськи Мавп та БІПИ.
– Дмитре, перед сезоном головний тренер БК Запоріжжя Валерій Плеханов запропонував тобі знову виступати під його керівництвом. На твою думку, які ігрові якості він цінує в тобі найбільше?
– Я вважаю, тренер в першу чергу цінує в мені бажання старанно працювати та боротися на майданчику кожної секунди. Про інше краще запитати у нього самого. Він, як ніхто, знає найкращі мої якості.
– Колись у інтерв'ю, відповідаючи на запитання – чи доводилося Валерію Плеханову бити своїх гравців, тренер пригадав випадок, коли дощечка летіла в напрямку гравця і розбивалася вщент... Знаєш, хто був тим гравцем?
– Пригадую цей випадок. У домашньому матчі ми поступалися, я грав жахливо. У перерві всі зайшли в роздягальню, моя шафа була в самому кутку. Коли чую брязкіт і розумію, щоб об стіну розбивається дошка та розлітається вщент. На мене навіть уламки полетіли. До речі, ми тоді виграли і тренер говорив, що я видав феноменальну гру. Але краще такі методи більше не застосовувати.
– Традиційно в інтерв'ю ми запитуємо про дитячі роки, пов'язані з баскетболом. Розкажи про своє дитинство, коли починав грати, які були досягнення та хто брав участь у твоєму професійному становленні?
– Я родом з Керчі, баскетболом почав займатися доволі пізно – в 13 років. Мій перший тренер Олександр Григорович Сюлюков побачив у мені потенціал та зміг залучити в цю гру на довгі роки. Я показував хороші результати, у 14 років на турнірі в Києві мені запропонували переїхати в інтернат та грати за столичну команду, але батьки мене не відпустили. Вони вважали, зарано мені для такого великого переїзду. У 15 років зі своїм тренером та іншими хлопцями ми поїхали на перегляд в южненський Хімік. Я успішно його пройшов і залишився там на довгих шість років. Вважаю БК Хімік своїм рідним клубом. Вдячний тренерам, які дали мені шлях у великий баскетбол, а саме Віктору Бєлашу та Олександру Пащенку. Вигравав багато змагань ДЮБЛ, ЄЮБЛ, чемпіонат дублюючих складів Суперліги.
– Під час цього сезону ти вдруге став батьком. Як почуває себе дружина, немовля? Комфортно сім'ї жити в Запоріжжі?
– По приїзду до Запоріжжя адаптуватися дуже допоміг асистент тренера Станіслав Овдеєєнко. Допоміг із пошуком квартири, побутовими питаннями, влаштувати старшу доньку до дитячого садка. Дружина почувається добре, займається вихованням дітей, я намагаюся допомагати, коли знаходжуся вдома.
– Своїм дітям побажав би спортивної долі?
– Вважаю, що спорт важливий у житті, тому що це загартовує дух та силу волі. Чи будуть вони займаються ним професійно, це особисто їхнє рішення. Ще почекаємо. Донька в Харкові рік займалася плаванням, у Запоріжжі віддали на секцію гімнастики. Синові лише два місяці, для баскетболу ще рано.
– У цьому сезоні БК Запоріжжя доводиться часто грати проти більш габаритних команд з сильною передньою лінією, як наприклад останній матч з Дніпром. Величезний обсяг роботи під щитами доводиться брати тобі. Сил та здоров'я вистачає, всі кістки цілі?
– Мені не звикати. Я грав проти людей і більш габаритних, ніж зараз виступають у Суперлізі. Наприклад, Майкл Фрейзер або Кирило Фесенко. Всі кістки на місці, за здоров'ям стежу ретельно. Кожного літа їжджу до санаторію оздоровлятися.
– Тенденції сучасного баскетболу змусили відмовитися від поняття класичного центрового. У НБА залишився один такий яскраво-виражений зірковий центровий Андре Драммонд, але команди, в яких він грає, не досягають значного успіху. В Україні ця тенденція теж починає зароджуватися? Тренери часто говорять, що тобі треба змінити в твоїй грі?
– У дублі я грав важкого форварда, зараз більше центрового. Але тренери не вважають мене класичним “центром”. Я центровий-андерсайз, які в останні роки грають в Європі. Я добре біжу, граю пік-н-рол та можу робити зміну в захисті з маленьким. Є у моєму арсеналі і дальній кидок, але це буде моєю зброєю в плей-оф.
– У тебе якісний середній кидок. Чому іноді з'являються проблеми зі штрафними? Психологія?
– Я й сам не знаю відповіді на це запитання. Мене це засмучує, я постійно працюю над цим елементом на тренуваннях.
– Твоя ігрова позиція дуже залежна від якісного партнера розігруючого. Якого плеймейкера за весь час кар’єри ти міг би виокремити?
– Ігора Бояркіна. Ми з ним грали в трьох різних клубах – Кривбас, Черкаські Мавпи та Харківські Соколи. Коли ми з ним грали пік-н-рол, нас ніхто не міг зупинити. Він неначе Джон Стоктон, а я Карл Мелоун направляли м'яч точно за адресою в кошик.
– У твоїй кар’єрі був міжнародний досвід у сезоні-2018/19 в казахстанському клубі Барси з міста Атирау, де ти показував непогану статистику. Виникали труднощі в побуті, мові, загалом житті за кордоном? У чому головна відмінність української Суперліги з чемпіонатом Казахстану?
– Найскладнішим для мене було знаходитися на відстані з родиною. А ще там дуже важкі погодні умови: влітку – спекотно, взимку – холодно. Мовний бар'єр майже не відчувався, з іноземцями говорили англійською, з казахами – російською. Там окрім місцевої Суперліги, грав ще в Балканській лізі. Незвично було мати багато перельотів. Особливих відмінностей української Суперліги та Суперліги Казахстану немає. Хіба що в нас за рахунок більшої кількості команд – вища конкуренція, а значить і ліга сильніша. У тому сезоні в мене були пропозиції з України, але я вирішив спробувати свої сили в Казахстані, бо команда грала ще й в Балканській лізі і головним тренером був Олександр Вржина, який свого часу працював у БК Хімік.
– У тебе практично немає проблем у спілкуванні українською. Це наслідки двох сезонів у Львові чи ти до цього теж вільно володів українською мовою?
– Вільно володію ще зі школи, але два сезони проведених у Львові, теж залишили слід у моєму серці.
– У вас з Майком Кеффі утворилася якісна зв'язка. Розкажи, як вдалося домогтися взаєморозуміння? Спілкуєтеся з ним виключно англійською чи більше баскетбольною мовою?
– Просто добре відчуваємо один одного на майданчику. Англійською володію на середньому рівні, для спілкування з гравцями мені цього вистачає.
– У минулому сезоні ФБУ визнала твій асист на Олександра Тищенка найкращим Суперлізі. Коли нові партнери з БК Запоріжжя вже дочекаються фірмової передачі від Дмитра Тихонова з відскоком від паркету? Ти відпрацьовуєш такі речі на тренуваннях чи це було спонтанне рішення?
– Ще не настав час для цієї передачі, чекайте, все попереду. Я сам приємно здивувався, коли побачив свій асист на першому місці. Тоді це було спонтанне рішення. Завжди намагаюся віддати м'яч, якщо партнер знаходиться у вигідній позиції.
– У цьому сезоні в БК Запоріжжя сформувався боєздатний колектив та хороша внутрішня хімія між гравцями. З ким ти спілкуєшся найбільше та живеш разом на виїздах?
– Добре спілкуюся з Олександром Сизовим, Віталієм Мальчевським та Іваном Міхєєвим, з яким і живу на виїздах. Та й з іншими хлопцями теж так само у гарних стосунках, у нас дійсно чудовий колектив.
– Чи є особливий раціон у Дмитра Тихонова, щоб підтримувати свою форму та зберігати відповідну вагу?
– Стараюся їсти більше м'яса та овочів, менше вуглеводів, ось і весь секрет.
