Жіноча національна збірна України проведе два завершальні поєдинки відбору до чемпіонату Європи-2025 проти Португалії (6 лютого) та Північної Македонії (9 лютого). Ігри покажуть XSPORT і Суспільне Спорт. Квитки на другий номінально домашній матч у Ризі можна придбати за цим посиланням.
На Євробаскеті зіграють вісім переможців груп, а також чотири кращі колективи, які посядуть другі місця. Наразі українська команда йде третьою в турнірній таблиці Групи G.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жіноча збірна України розпочала підготовку до заключних матчів кваліфікації чемпіонату Європи-2025
Найкраща молода гравчиня української Суперліги сезону 2020/21 Дарія Дубнюк є основною розігруючою збірної України. Напередодні відповідальних ігор пресслужба ФБУ під час інтерв’ю розпитала 22-річну захисницю за поєдинки з Португалією і Північною Македонією, дебют у національній збірній та її баскетбольний шлях.
– Даріє, які очікування від завершальних ігор кваліфікації на Євробаскет-2025? Можливо, по-особливому налаштовуєшся на них? Як себе почуваєш?
– Уже готуємося до суперниць по наступних матчах. Налаштовуємося виключно на перемоги. У нас зараз немає інших варіантів або опцій. Потрібно тільки вигравати. Ми будем намагатися перемагати з максимально можливими різницями, щоб мати кращі шанси на вихід далі. Матчі 100% будуть важкими. На цьому рівні немає легких або прохідних ігор.
Фізично добре себе почуваю. Увесь час або граю, або маю тренувальний процес. Не думаю, що матиму проблему з цим. Настрій також хороший, усе супер.
– Минулого матчу українки програли португалкам у Ризі без травмованої лідерки та капітанки збірної Аліни Ягупової. Зараз вона долучилася до лав української команди. Чи може це стати Х-фактором для реваншу?
– Аліна завжди була дуже важливою гравчинею збірної. Існує велика різниця, коли ми граємо з Ягуповою та без неї. З Аліною у складі ми завжди граємо впевненіше. Звичайно її присутність на майданчику повинна стати Х-фактором для нашого реваншу. Тому цей матч буде відрізнятися від попереднього, коли ми програли Португалії.
Головна гра, думаю, буде саме проти португалок. Минулого разу ми з ними взагалі не впоралися в останній чверті. Дуже погано захищалися наприкінці зустрічі. Не пам’ятаю точну цифру, але в четвертому періоді вони набрали більше очок, ніж за три попередні разом узяті. Ми повинні на це звернути увагу в майбутньому матчі. Ця команда реалізовує багато триочкових спроб із високим відсотком. Португалки дуже добре біжать, це мобільна команда. Думаю, треба буде знайти цьому протидію.
– Під час минулого «вікна» в листопаді головній жіночій збірній України вдалося покращити турнірне становище завдяки перемозі над Північною Македонією. Також українки дали бій, але поступилися лідерці своєї групи та одній із кращих збірних світового баскетболу Сербії. Що вийшло реалізувати в тих іграх, а чого не вдалося зробити?
– Перша гра з македонками в нас вдалась. Усе пройшло за нашим планом, і це дало результат. Пам’ятаю, що в них були відсутні ідеї, вони мали дуже мало опцій у нападі. Ми одразу, з першої чверті, захопили лідерство в рахунку. Різниця була дуже хорошою. Завдяки цьому молоді гравчині вперше дебютували за збірну та отримали ігровий час. Наприкінці ми вже грали у свою насолоду. Всі добре виступили, молодь теж показала себе. У нас молодий склад. Лише шість гравчинь тривалий час у збірній (3-4 роки). А всі інші – молоді. Нарешті я вже не наймолодша!
Головні завдання в матчі з македонками – повторити й перевершити попередній результат. Думаю, що нам треба згадати ту енергію, з якою ми зіграли минулого разу. Хотілося б у них виграти з такою ж великою різницею очок, як і в поєдинку попереднього «вікна».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дарія Дубнюк: У Північної Македонії є досвідчені гравчині, але ми налаштовуємось тільки на перемогу
Ми з македонками гратимемо вдома, це додатковий плюс. Так, у Ризі ми вже як вдома. Приходять вболівати люди з українськими прапорами. Ми дуже вдячні їм за підтримку. Після гри дуже приємно спілкуватися з вболівальниками. Минулого разу я розмовляла з однією українською сім’єю. Їх батькові повинні були наступного дня провести операцію, бо він отримав поранення на війні. Вірю, що в них усе добре, вони разом, і тато буде здоровим.
Матч із Сербією не хочу згадувати, а бажаю фокусуватися на майбутніх іграх з Португалією та Північною Македонією.
– Кого в македонок і португалок виділиш персонально? Хто є їх кращими гравчинями?
– У македонок є три досвідчені баскетболістки. Думаю, що через них і будується гра. Нам треба буде втримати саме цих лідерок, які виступають на ключових позиціях, у тому числі розігруючу та центрову.
«Перший номер» Португалії має досвід виступів у чемпіонаті Іспанії. На позиціях «два» й «три» грають хороші шутери. У них немає якісних «великих», центрових. Можу виділити лише одну таку дівчину. Багато гравчинь їх команди добре виступали в баскетболі 3х3 на рівні збірних.
– Розкажи про свій дебют у 18-річному віці за національну збірну України в матчі з Бельгією (набрала 10 очок) та вдалу виїзну гру проти Франції (12 очок + 5 передач).
– Через пандемію матч із Бельгією ми проводили саме в Португалії, де зіграємо свій наступний поєдинок. Віка Шматова захворіла на коронавірус, і мене взяли в збірну в останній момент. Була рада, що потрапила в заявку. Під час гри тренер Срджан Радулович сказав: «Дубнюк, на корт». Не очікувала отримати можливість вийти на майданчик проти бельгійок. Була в емоційному стані шоку, тому не запам’ятала власне поєдинок. Потім передивлялася його на відео, знаю як зіграла через це. Так отримала свій шанс і зуміла ним скористатись. Теоретично тієї можливості взагалі не мало бути.
У Франції ми грали в залі на 5 тисяч глядачів, який був повністю заповнений. Я тоді вперше побачила, щоб стільки людей ходили на жіночій баскетбол. Коли під час розминки трибуни почали вигукувати кричалки, то мала відчуття «мурашок по шкірі». Іноді через шум на майданчику не чули тренера. Майже всі глядачі вболівали за Францію, проте були й українські прапори. Було дуже приємно грати, атмосфера була по-спортивному дуже хорошою. Хоч ми й програли, але боролися до кінця та виступили достойно. Такі ігри хочу згадувати, не дивлячись на результат. До речі, напередодні вдома ми перемогли француженок. Тоді у 17 років я вперше потрапила в заявку на матч національної збірної України.
– Як справляєшся з емоціями після невдалих матчів? Що допомагає налаштуватися на наступні поєдинки після неуспішних?
– Насправді для мене це відкрите питання, бо я дуже емоційна. Погані матчі «беру близько до серця» та «пропускаю через себе». Але розумію, що все це частина процесу та дороги до успіху. Намагаюся просто «з холодним розумом» проаналізувати помилки й знайти причину та все виправити під час наступних ігор. Також допомагає спілкування з рідними та близькими людьми. Спортивна злість через невдачу минулого матчу мене мотивує на наступний.
– Твої топ-3 поради для молодих баскетболісток національної збірної України та дівчат, які тільки розпочинають грати в баскетбол.
– Найперше – це віра у себе. Навіть коли здається, що до мети, як до неба, треба вірити, що в майбутньому все вдасться.
Також треба працювати й не скаржитись. Не зважати на все те, що тобі не подобається. Праця завжди оплачується в майбутньому.
Третє – піклуватися про своє здоров’я. Думаю, це дуже важливо. Професійний спорт це явно не про здоров’я. Вважаю, що в молодому віці повинні виробити звичку піклуватися за себе та своє тіло. За це треба дбати змолоду.
– Регулярний чемпіонат у Польщі добігає кінця. Як виступає твоя команда? Який цікавий досвід здобула під час поточного сезону?
– На жаль, моя команда Полонія (Варшава) не виконала цілі, які нам ставили на початку сезону. Якщо дивитися на результати ігор і турнірну таблицю (зараз йдемо на 9 місці), то цей сезон можна назвати невдалим. Не скажу, що персонально для мене він невдалий. Отримала дуже важливий досвід. Разом із напарницями провели велику роботу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дарія Дубнюк: Після першої бесіди з тренером захотіла грати саме за Полонію
– Розкажи про розвиток баскетболу та силу чемпіонату Польщі. Будь ласка, спробуй порівняти місцевий перший дивізіон із чемпіонатами Чехії, Іспанії, Італії та України, які тобі теж знайомі.
– Мені дуже подобається чемпіонат Польщі. Тут грають у фізичний баскетбол, дозволяють грати з контактом. Для мене це було нетипово. Мені подобається, що все це змушує мене виходити з власної зони комфорту.
Якщо порівнювати чемпіонати… Звичайно найсильнішим був у Іспанії. На жаль, я грала небагато, але дуже хотіла б туди повернутися в ролі лідерки й гравчині основного складу. Потім по силі, думаю, йде польський чемпіонат. Тут кожна команда конкурентоспроможна, сильно грають у захисті. Через це дуже цікаво грати баскетболісткам і дивитися матчі глядачам.
Мені важко порівнювати чеський та український чемпіонати. Вдома я грала, коли була дуже молодою. Думаю, що український довоєнний і тогорічний чеський чемпіонати були десь на одному рівні. Коли в Україні грали легіонерки, Будівельник, Прометей… В Італії провела короткий період, тренувалася з командою Серії В. Була вражена рівнем, також досить сильний.
– Чи слідкуєш за іграми баскетбольних клубів української Суперліги?
– Так, слідкую і за жіночим, і за чоловічим чемпіонатами. Багато знайомих грають, тому цікаво подивитися матчі. Дуже рада, що під час війни проводять чемпіонат. Дуже дякую Захисникам і Захисницям, які боронять нашу Україну та дають можливість грати навіть у такий час.
– Як потрапила на баскетбольну секцію? Яку роль відіграла твоя спортивна родина? Коли зрозуміла, що баскетбол може стати професією?
– З дитинства, від самого народження, жила баскетболом. Мій тато Анатолій Дубнюк був професійним баскетболістом. Більшу частину своєї кар’єри він провів за рівненський Пульсар, також грав у Говерлі та київському Авангарді.
Усе моє дитинство проходило то на його тренуваннях, то на іграх. Тому не стояло питання, чим буду займатись. Звичайно ходила на інші секції, але найцікавіше було грати в баскетбол.
Чесно скажу, не пам’ятаю той день, коли прийшла на секцію, але це була початкова школа. До цього нас із Владою Кібою, тато якої теж грав у баскетбол, тренер Валерій Володимирович Жартун взяв на баскетбольний кемп БК Сузір’я. Після першого знайомства з дівочим баскетболом ми захотіли продовжити.
У мене був приклад батька, що баскетбол може стати професією. Після 11 класу зрозуміла, що цю гру не залишу, хотіла розвиватись. Вірила, що можу стати якісною професійною спортсменкою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Анатолій Дубнюк: Донька-баскетболістка мотивує викладатися на майданчику на повну силу
– У твоїй біографії є виступи в чемпіонатах декількох європейських країн, які приймають українських біженців. Яке ставлення до них у місцевого населення? Чи змінилося воно з 2022 року?
– У Варшаві хоч і дуже багато українців, але знайомих немає. Тому мені важко оцінити, яке зараз відношення до біженців. У деяких містах, куди приїжджаємо грати, бачу в залах українські прапори. У Торуні на великому екрані виводили прапор України з написом «We stand with Ukraine». Було дуже приємно. У Польщі підтримують українців.
Президент празької Славії, за яку раніше грала, розповідав мені, як допомагав українським біженцям у Чехії. На початку війни він дав притулок біженцям у своїх залах і квартирах. І зараз у нього у спорткомплексі працюють українці. Вони мені особисто розповідали, що дуже вдячні президенту за таку можливість.
В Італії у 2022 році я тренувалася з командою як біженка, не мала професійного контракту. Головний тренер запросив мене в гості. У нього вдома жила українська сім’я, якій надали прихисток. Я була дуже приємно вражена.
На своєму шляху зустрічала за кордоном людей, які тільки допомагають. Особисто не бачила негативного відношення до біженців.
– Ти побачила різні країни, як із півдня, так і зі сходу Європи. Де б хотіла лишитися жити?
– Звичайно сумую за рідним домом і хотіла б повернутися в Україну. Зараз не задумуюся, де б саме хотіла жити. Для мене це питання поки не актуальне. Маю життя спортсменки, яка постійно переїжджає. Хочу пограти в різних чемпіонатах і працювати з різними тренерами та гравчинями.
