В останньому матчі року капітан БК "Запоріжжя" Андрій Мироненко домігся неймовірного відсотку реалізації дальніх кидків, відрядивши "Черкаським Мавпам" 9/9 з-за дуги. Це досягнення, а також переможний результат команди, допомогли форварду вперше у цьому сезоні потрапити до символічної збірної туру Суперліги Парі-Матч. Напередодні кубкової гри з "Дніпром", чиїм вихованцем є Андрій Мироненко, прес-служба БК "Запоріжжя" поцікавилася стосовно шансів команди отримати місце у Фіналі Чотирьох Кубка України, а також усіх перипетій нинішнього сезону Суперліги.
– Андрію, після матчу з "Черкаськими Мавпами" ти не цікавився чи хтось в українському чемпіонаті або Європі повторював щось подібне?
– Так, я дивився на сайтах, тому що мені сказали, що це рекорд, але насправді ж ні. Квентін Петерсон з МБК "Миколаїв" нещодавно теж реалізував дев’ять дальніх кидків за гру, хоч у нього на це пішло 18 спроб. Тому я вважаю, що повторив власне рекорд цього сезону за кількістю влучних триочкових. А з яким відсотком – з плином часу цього вже ніхто не загадає.
– Подібного результату ніколи не вдавалося досягти ні в юнацькому баскетболі, ні в дублі "Дніпра"?
– Ні, такого ще ніколи не було. Період дитячо-юнацького баскетболу, студентські часи, дубль і основна команда "Дніпра" – дев’ять дальніх у мене ніколи не було в одній грі.
– Відчуття, коли ти виграв бронзові медалі з БК "Запоріжжя" у минулому сезоні, де був ключовою фігурою відрізняються від тих, коли в “Дніпрі” вигравав трофеї, але проводив на майданчику небагато ігрового часу?
– Такі моменти тріумфу завжди приємні, вони залишаються в пам’яті надовго. Погоджуюсь, у “Запоріжжя” я був більш причетний до загального результату команди. Тут емоції по-своєму незрівнянні. Переді мною стояли інші завдання, цілі, відповідно, рівень відповідальності виріс. І за результат, і за команду. Роль була більш відчутною, тому й мить радості напевне, що теж.
– У Запоріжжі ти знайшов свою команду? Чи все-таки зіграли роль довіра тренера, місце у стартовій п’ятірці і ти скористався своїм шансом?
– Насправді тут все збіглося: і довіра тренера, і нова роль в команді. У баскетболі як і в житті – потрібно своєчасно опинитися в необхідному місті в потрібний час. Я вважаю, мені це вдалося.
– Бути одним з лідерів команди – це: сприяє додатковому психологічному тиску чи навпаки додає впевненості у своїх силах?
– Так, додає відповідальності, але тисне – ні. У цьому і є весь смак баскетболу, щоб бути у вирі подій, пережити це, пройти шлях, стати сильнішим, прийняти виклик. Це безцінний досвід у кар’єрі професійного гравця. Заради цього ми й обрали баскетбол, тому я намагаюся грати вільно і отримувати задоволення в кожному матчі.
– Літом, поки більшість відпочивали на морях, ти обрав для себе трохи інший напрямок – країни Скандинавії. Розкажи про цей відпочинок.
– Після тривалого і важкого сезону в мене було лише 10 днів вільного часу перед тим, як їхати в розташування студентської збірної України. Дійсно, ми з батьком обрали такий вид відпочинку – поїхати до Скандинавії, подивитися на красу, дізнатися, як живуть там люди. Окрім цього відпочинку часу більше й не було. Після збірної вже розпочалася передсезонна підготовка у клубі.
– Твій тато часто приїздить на матчі до Запоріжжя?
– Так, фактично на кожну гру. Пропускає зрідка. Він у мене великий фанат, завжди вболіває, підтримує, переживає. Сам професійно баскетболом не займався, тому для нього це новий цікавий світ. Він дивиться матчі нашої української Суперліги, американської NBA, розуміється на багатьох аспектах гри. Іноді й мені підказує певні дрібниці.
– А сам за якими видами спорту стежиш, окрім баскетболу?
– Цікавлюся хіба що кіберспортом. Дивлюся трансляції, в курсі деяких новин. А стосовно баскетболу, то я більше дивлюся матчі Євроліги, ніж NBA. В Америці все дуже затягнуто, а от Євроліга – динамічна, цікава, можна щось почерпнути для себе. Все, що в Євролізі, воно доходить до нас з якоюсь затримкою. Тому є шанс і самому чогось навчитися.
– Перед початком сезону пропозиції з інших клубів надходили?
– Так вийшло, що одразу після завершення минулого сезону, коли БК “Запоріжжя” виграв бронзові медалі, ми поговорили з керівництвом і я вирішив, що залишусь тут. До цього моменту нічого не змінилося.
– Сезон для тебе розпочався із запізненням, прямо перед стартом чемпіонату стало відомо про твою травму і невизначений термін відновлення. Чому так сталося?
– Проблема турбувала мене ще протягом минулого сезону. Я вважаю, що було неправильно назначене лікування, ситуація з часом погіршувалася, тому так вийшло, що довелося вже заліковувати ногу прямо перед початком сезону. З психологічної точки зору це було важко, тому що сезон от от мав розпочатися. Але з іншого боку є, як є. Моя робота пережити це. Спортивна кар’єра вона така, від цього нікуди не дінешся, треба це долати.
– Як довго після травми тобі довелося шукати свій ігровий ритм?
– Дискомфорт був, але зараз із кожною грою впевненості додається все більше і більше. Робитиму все можливе, щоб зростати як особистість і гравець.
– Коли будується нова команда, як у випадку БК “Запоріжжя” цього сезону, і стається чимало поразок, комунікація між гравцями теж складається важко. Як боретесь з цією проблемою?
– Не потрібно шукати винних у ситуації, коли йде серія поразок. Одну чи дві людини не можна в цьому звинувачувати. Ми всі – команда. Граємо один за одного. Важливо продовжувати робити свою справу до кінця, не дивлячись ні на що. Якщо треба, то стиснути зуби, не показувати незадоволення, а холоднокровно виконувати своє завдання. Тільки так результат з’явиться
– Після матчу з “Черкаськими Мавпами” на прес-конференції Валерій Плеханов зазначив, якщо ти будеш так кидати й надалі, то збірна України по тобі плаче. Ставиш собі за ціль знову отримати виклик до збірної?
– Звісно, було б непогано навідатися у стан збірної України, але подивимось. Все залежить від тренера. Мені в будь-якому разі потрібно ще багато працювати над собою, щоб грати на такому високому рівні. Подивимось як воно буде, загадувати нічого не хочу.
– Розкажи, як обирали капітана БК “Запоріжжя” у цьому сезоні.
– Мені просто сказали – будеш капітаном? І я погодився. Ось така коротка історія. Безумовно це додаткова відповідальність в першу чергу. Я повинен своїм прикладом показувати, як потрібно працювати і ставитися до справи. Не скажу, що я постійно роблю промови перед іграми, у мене мабуть не такий характер, але молодим завжди дам пораду, покажу своїм прикладом і допоможу в будь-якій ситуації.
– Як ти вважаєш, молодь БК “Запоріжжя” може розкритися у цьому сезоні на фоні такого потужного рівня Суперліги?
– Неодмінно! Вважаю, у нас в команді є талановиті молоді баскетболісти. Головне – це працездатність. Важливо, що у них це є. Гадаю, що навіть у такому сильному чемпіонаті хтось може вистрілити. У нас вже були такі матчі, коли молоді гравці були одними з кращих. Тож вірю і хочу, щоб якомога швидше це сталося у повній мірі.
– Нинішній сезон – це крок назустріч “золотим” часам Суперліги?
– Про те, як було у найкращі часи Суперліги, я більше знаю з розповідей і того відео, що зараз є в наявності. Я можу порівняти наприклад з минулим сезоном. Нам стало важче не тільки тому, що в нас абсолютно нова команда. Сам рівень Суперліги він виріс. Приїхали досвідчені легіонери і планка всього чемпіонату піднялася. Тому якщо порівнювати цей і попередній сезони, то зараз дійсно рівень чемпіонату на щабель виріс.
– Перший матч у 2020 році “Запоріжжя” проведе з “Дніпром” у Кубку України. Які козирі допоможуть команді здобути перемогу у грі з чинним володарем трофею?
– Наші козирі – це швидка гра, швидкі прориви і багато триочкових. Якщо піде кидок, то шанси з’являться. Потрібно зіграти максимально щільно у захисті. Вони цього не люблять. Вважаю, що ці аспекти можуть допомогти нам отримати бажаний результат у домашній грі.
