Головний тренер другої чоловічої команди Київ-Баскета Андрій Харчинський розповів про вдалий старт його команди у Першій лізі.
Читайте: Прометей розірвав угоду з американським захисником
У якій формі знаходилися гравці на момент відновлення тренувального процесу після карантинної паузи? Ви залишися задоволені передсезонною підготовкою?
– Так, хлопці повернулися до тренувань у достатньо непоганій формі. Вони серйозно підійшли до вимушеної карантинної перерви і відповідально тренувалися самостійно, що не може не радувати. Тому великих проблем з поверненням саме ігрової форми в нас не було. Передсезонна підготовка видалася дуже змістовною, у тому числі завдяки можливості тренуватися з основною командою Київ-Баскета, за що хочу сказати велике дякую Айнарсу Багатскісу і Артему Сліпенчуку. Гадаю, результати нинішніх матчів кажуть самі за себе.
– Як можете оцінити старт сезону? Чим залишился задоволені? Що ще потрібно покращити, допрацювати?
– Я задоволений початком сезону, але в нас ще дуже багато роботи. Хочу рано чи пізно все ж таки привчити хлопців приймати рішення на майданчику самостійно. Для того, щоб самостійно приймати рішення, потрібно виконати великий об’єм тієї роботи, що пропонується. Як я вже сказав, нам дали нагоду на якийсь відрізок часу у передсезонні приєднатися до тренувань першої команди Київ-Баскета, що грає у Суперлізі. Для нас це можливість взаємодіяти, вчитися їхньому тренувальному процесу, відчувати енергію Суперліги. Ця енергія повинна передаватися, молоді гравці повинні бачити і розуміти, як треба працювати, щоб потрапляти туди. Ми отримали цей поштовх у вересні.
Більш за те, певний плюс, коли на «дорослих» тренуваннях тебе бачать, тобою цікавляться, ти розумієш, куди потрібно прагнути, і у яких позиціях ти повинен знаходитися, щоб виглядати як баскетболіст, а не просто як людина для кількості на лавці. Тому самостійність – це те, над чим нам ще доведеться працювати.
– Після перемоги у Молодіжній лізі на початку жовтня ви відмічали, що гравці проявили себе саме як команда і відмінно взаємодіяли. Що можна сказати про згуртованість команди зараз під час участі у Першій лізі?
– Згуртованість команди? Знаєте, мені якось подзвонив один добрий знайомий і сказав: «Тренере, ось у вас дійсно команда». Це правда, вони проводять час разом, вони спілкуються за майданчиком, видно, що їм комфортно разом. І потім на паркеті мені не потрібно нікого умовляти і пояснювати, що ми команда, що ми виходимо перемагати, чесно. В нас завжди є цей настрій на тренуваннях і ми намагаємося переносити його на всі матчі. Знову ж, людей у цьому віці налаштовувати на ігри, шукати якісь ключики пізно, коли їм вже по 20 років. Гравець або робить, або не робить.
– Тобто ви кажете, що те, що відбувається поза майданчиком позитивно впливає на те, що відбувається безпосередньо на ньому?
– Звичайно, без цього взагалі ніяк. Гравці у будь-якому разі знаходять якісь спільні інтереси. Ходять один до одного у гості, влаштовують свої дербі на плейстейшн, готують там щось. Це те, що й повинно відбуватися. І результати цієї згуртованості ми потім бачимо на паркеті.
Знаєте, все ж таки дуже приємно спостерігати за людьми, яких знаєш протягом вже 7 років. Бачив їх, коли вони взагалі не знали, що таке баскетбол, потім їх перші кроки і те, які вони зараз.
– Чи є, попри такі тісні відносини між гравцями, внутрішня конкуренція?
– Так, це дуже важливо. У тренерів завжди питають: «Хто ваші головні конкуренти?». А наші головні конкуренти ось – ми самі. І я почав говорити це хлопцям, мабуть, через рік-два після набору, коли вже побачив, хто на що здатний. Я завжди кажу одну й ту саму фразу: гравця робить тільки сам гравець. Тренери можуть змінюватись, умови можуть змінюватись. Хтось затверджує: «та пощастило з тренером» або «та пощастило з клубом», ще щось. Але якщо ти там не працюєш, якщо не пропонуєш себе як спортсмен, не відстоюєш інтереси клуба у собі в першу чергу, ніяке «пощастило» не працюватиме.
Якщо гравець не буде сам викладатися, ніякий тренер його не здвине. Він просто візьме того, хто буде працювати. Так завжди було. І ось тут з’являється момент внутрішньої конкуренції. Те, що члени команди конкурують один с одним, означає, що на даний момент хтось з них краще. І це мотивує інших працювати ще активніше, ще інтенсивніше, підіймати свою конкуренто здібність і себе на рівень вище. Закономірні речі. В нас дружна команда, і внутрішня конкуренція це не перекреслює. Одне іншому не заважає.
– Результати стартових матчів у чемпіонаті, особливо у Чернігові, показали достатньо велику різницю між рівнями команд у Лізі. У хлопців не виникає проблем з мотивацією? Чи не зазнаються вони, виграючи суперників з таким великим розривом?
– Я хочу ще більше розрив. Справді. Вони одягли майки Київ-Баскета, і це вже зобов’язує до величезної відповідальності. Ну які проблеми? З нами взагалі по-іншому грають клуби, цілковито. Завжди відчутний натиск, тому що ти просто не можеш програти. Це - Київ-Баскет. Одягнув майку – будь люб’язний, відповідай статусу. Так, це означає, що потрібно тренуватися у два рази більше, ніж тренуються інші, але ми всі тут заради цього.
Я хочу ще більше рахунок, тому що коли аналізуєш гру, прибираєш «дитячі» помилки та інші фактори, у результаті отримуєш взагалі нові цифри. І звичайно, наш тренувальний процес – одна справа, а підсумкові результати – друга. Результати – це факти. Факти – це протокол. Там все написано. І все ж таки це не дає нам права зазнаватися. Ми робимо свою роботу.
– До речі, щодо протоколу. Чи можете Ви виділити конкретних гравців, які не за статистикою, а саме на ваш погляд, вносять найбільший вклад у командний результат? Або, може, Вам хочеться окремо відмітити когось по результатам тренувального процесу?
– Я дуже задоволений, що у цьому році із Краматорська приїхав Сергій Лакомов і із Луцька – Вова Шевчук. Ще прийшов Павло Погорелов, але з ним потрібно більше працювати. Ці люди зараз допомогли зробити команду більш монолітною, після того, як «випала» важлива ланка, коли Влад Іванов, один з лідерів команди, отримав травму на нозі. Йому зробили операцію, але процес реабілітації дуже довгий. Влада нам відчутно не вистачає, такий член команди, без якого справді важко, і ми чекаємо на його повернення. Але зараз з приходом нових хлопців додалося життя. І не тільки життя, а, знову ж, конкуренції. Мене завжди цікавить цей момент. Гравці не повинні топтатися на місці. Я хочу, щоб на ту ж саму позицію 1-го номеру був не один кандидат, а щонайменше три. У Радянському Союзі, здається, їх взагалі було п’ять-шість на кожну, ще й черга за дверима стояла. Зараз інакше, але ми працюємо над цим.
– Які подальші плани і цілі ви ставите перед командою на сезон 2020/2021?
– Перш за все це, звичайно, підтримувати та підіймати задану планку у Першій лізі, викладатися максимально, прогресувати і давати результати. Як би я не розказував, що ми так гарно тренуємося, без результату все марно: на стіл кладеться протокол, і ти або виграв, або програв. Нас цікавить саме це.
Також у нашій команді є кандидати у збірні U18 і U20. Тому ще одна важлива мета і одна з основних задач – набрати для цього оптимальну форму до літа. Саме оптимальну. Роботи не початий край, але можливості і умови у нас є. Ми сподіваємося, що в нас ще буде нагода знову потренуватися з основною командою. Може, це вдасться незабаром під час перерви у матчах Суперліги.
