Головний тренер чоловічої збірної України U-16 Андрый Харчинський прокоментував виступ своїх підопічних на турнірі в Італії (перемога над Росією, поразка від Італії та Словенії – ред.). Зігравши з трьома представниками дивізіону А «жовто-сині» хлопці вийшли на фінішну пряму підготовки до чемпіонату Європи (Дивізіон Б).
- Нажаль, італійці не виправдали наших сподівань, якби вони виграли останній матч, ми б виявилися другими. Це той момент закрутки, який зіграв з нами злий жарт. Але тут є інший чинник. Ви б бачили команду Росії після поразки від нас. Виглядало це приблизно так – по приїзду додому, напевно, розстріл. Так, як вони були заряджені, я не знаю, хто у них міг ще виграти того дня. Вони після поразки над нами зовсім іншою командою вийшли на наступну гру. Що найсмішніше – зробили те саме, що зробили з ними ми – пресинг по всьому майданчику, ізоляція гравців з м’ячем. І досягли результату. Продовжую вважати, що перемога над росіянами для нас дуже важлива. Давайте пригадаємо – коли ми востаннє обігрували цю збірну?
- Важко пригадати, пане Андріє.
- То я можу нагадати. Я сам брав у цьому участь. Кубок Гомельського вигравав один з наших тренерів. І цей один раз – то був я. З хлопцями 1994-го року народження. Ми готувалися до чемпіонату U-18. Тоді у складі були Герун, Зуйков. Це було 2011-го року. Після 2010-го, коли ми стали срібними призерами чемпіонату Європи. Знаєте, мені навіть трохи ніяково – ми їдемо до Білорусі, і білоруси мені кажуть – ми переписали історію. На турнірі Риженкова у Білорусі вперше в житті обіграли литовців. Що у нас кажуть в Україні? – напевно, приїхав другий склад Литви. А литовці мені кажуть: хлопці, ви такого ляща нам дали, нам тепер у велике задоволення буде працювати з командою, вже нікого вмовляти не треба. Ви їм вже усе показали, на якому місці вони перебувають. Ми увесь час шукаємо виправдання. Якщо б ви зараз побачили збірну Росії на власні очі, у нас відео є – гравці зростом 2.16, 2.10. Нема про що говорити – це топові команди першого дивізіону чемпіонату Європи. Серед них – MVP першості Росії, навіть не по своєму віку. Тобто там усе гаразд. І думка про те, що вони слабкі – це все ілюзії. Слабкі б не виграли турнір. Справа в іншому – ми вийшли і дали їм можливість замислитися.
- Ця перемога важлива з усіх кутів зору, безперечно. А якщо звернути увагу на ваших підопічних. Задоволені їхніми діями, може хтось не виправдовує довіри?
- Якщо ви помітили, я ніколи не критикую публічно дітей, довірили тренеру займатися командою – ми йдемо і планомірно готуємося до чемпіонату Європи. Я можу ще раз копнути статистику – як давно ми обігрували команди Дивізіону А? Як давно ми грали зі Словенією, поступилися їм з різницею в 11 очок. Могли і виграти. З італійцями – могли виграти. Судді трохи … не хочу грішити на суддів, але до -11 ми скоротили відставання, і вони швидко все взяли до своїх рук. Так, як я у Києві суддям кажу: готується команда, і якщо є спірні моменти, вони віддають перевагу своїй команді, бо вона має розуміти, в які моменти не треба проявляти слабкості. Отже, я на суддів не грішу, але -11 очок поразка Словенії? Так, був провал у 21 очко в заключній чверті. Але зі свого досвіду я можу відверто сказати, раніше ми їхали туди – якщо програвали -30, це був очікуваний результат. Боїшся провалитися більше, а якщо досяг меншого відставання, вважай, вже якийсь крок вперед зробив. Я і хлопцям сказав – ніхто їх не хвалив за ці ігри, повірте мені. Бо я знаю, якби ми не припустилися дитячих помилок, а ми їх припустилися, це і передача впоперек, підбирання м’яча і замість того, щоб зробити паузу, вирішив кудись побігти в кучу… ну, ось свої, виключно свої помилки. І на цьому пульсі ми трохи не влучили. Відсоток реалізації у нас був нижчий. Словенці влучили, а ми – ні.
- Дитячі помилки ще можна виправляти.
- Все можна. Я не можу сказати, що я на 200% задоволений. Я просто впевнений у тому, що ми цією командою будемо їхати (на чемпіонат Європи – ред.) і грати на результат. Є поставлене завдання. Знов таки, якщо кожний тренер не зніматиме з себе відповідальності, не скаржитиметься, мовляв вік невдалий, чи ще щось. Нема невдалих віків. Маємо те, що маємо. У нас в Україні є ось це – і ми маємо з цим, що маємо працювати. Будемо працювати з тими, хто у нас є, відтак наступного сезону вони стануть ще кращими. Вони бачитимуть, що на них звертають увагу і працюють з кожним. Тільки у цьому запорука успіху. Я не бачив у Словенії людей за 2.10. Такий самий, склад, як у нас – рівний. І люди при цьому не закінчують грати у баскетбол. Є мета – потрапляння у Єврокубки, вийти на вищий рівень, показати себе на чемпіонаті Європи. А ми… Я теж не хочу, щоб ми поїхали на чемпіонат Європи і поставили «галочку». Ми теж маємо поїхати і показати себе. Україна, як і раніше, має велике відношення до баскетболу, і свої традиції ми маємо підняти знову на високий рівень. Тим більше Федерація баскетболу зробила для цього усе – трирічний цикл підготовки (Проект U-15 – ред.), хіба з цим поспориш? Я не думаю, що в якій-небудь країні це є. І цикл підготовки має певним чином виправдовувати вкладені кошти, підштовхувати наших дітей ставати кращими. Інший момент, вибачте, не можу не сказати. Є клубний момент підготовки, а є ДЮСШ. І ось у цьому випадку я можу дати 100% - я не вірю, що в ДЮСШ при наявності 3-4 тренувань на тиждень людина здатна зростати. Ну, не вірю. Є спеціалізовані заклади. Якщо люди у себе на місцях сидітимуть і сподіватимуться, що зможуть стати кращими за 5 тренувань на тиждень, а не за 10-11, то, напевно… дай Бог, звісно, щоб так виходило. Але в ДЮСШ, як правило, нема залів, нема можливостей чи ще чогось. Знаєте, колись багато гравців нашої нинішньої національної збірної були зібрані у БК Київ. І чомусь усі реалізувалися – і в європейському баскетболі, і в НБА. Пустозвонов потрапив до цієї структури, доторкнувся. І Слава Кравцов потрапив, і Лукашов, Бобров, Липовий – тут можна перераховувати багатьох, та й Павло Крутоус. Ну, напевно в той момент люди теж про щось думали, чи не так? Маю на увазі клуб. Назву ще Тимофеєнка, Мішулу – ці хлопці 2010-го року грали у дублі Дніпра. Зараз вони – на провідних позиціях у збірній національній і 3х3. Вони становлять кістяк. І я не вірю, що на противагу цьому можна щось придумати.
- Якщо юні гравці тренуються у клубі, у них більше шансів себе реалізувати?
- Це однозначно, але це моя точка зору. Ви ж знаєте, діти зараз обирають навчання, спочатку вони відомі батьками. Батьки спочатку направляють – куди і який вибір робити. Але коли у 16 років, вибачте мене, люди потрапляють у збірну, а вони не фізично, не технічно не відповідають рівню збірної, але продовжують вірити що вони гарні хлопці, будуть старатися бігати. Ну, я не знаю, як його можна змінити за цей короткий проміжок часу тримісячних зборів, не уявляю. Якщо нема систематичної роботи у клубі протягом сезону, дуже важко потім відповідати рівню чемпіонатів Європи. Знов таки повторюся, це моя точка зору, бо мені є з чим порівнювати.
