Тренер хлопців з СБК Львів Андрій Білозерський, як і його вихованці, зараз на карантині. Як в таких умовах не втратити кондиції? Чи важко перелаштовуватися на тренування в нових умовах? Що про це думають діти? Про все це розповів Андрій Білозерський, а також назвав українські академії, на які варто рівнятися у роботі з дітьми.
-Андрію В’ячеславовичу, чим Ви займаєтеся в умовах карантину?
-Продовжуємо займатися з дітьми онлайн. Працюємо над вправами для їхніх тренувань, а також не забуваю і про особисті фізичні кондиції.
-Як часто працюєте з дітьми?
-Намагаємося проводити заняття двічі або тричі на тиждень. Спільно з Едуардом Богдановичем Скрипцем даємо дітям завдання. Так, карантин не дозволяє займатися разом, а тому бажаного прогресу ми зараз не досягнемо, однак ми це все наженемо, коли повернемося до звичного графіку.
-Чи важко дався перехід на новий формат тренувань?
-Не скажу, що були якісь труднощі. Я вже мав певний напрацьований набір вправ і завдань. Тому частина завдань – наші з Едуардом Богдановичем, ще частина – матеріал з інтернету.
-Коли, на Вашу думку, вдасться повернутися до звичної роботи з дітьми?
-Зараз важко прогнозувати точні дати. Але маю надію, що вже в червні ми зможемо провести перші тренування з дітьми. Адже вони самі кажуть, що самостійно їм працювати важко та й ми розуміємо, що робота з тренером віч-на-віч та через онлайн-зв’язок – зовсім різні речі.
-Карантин колись завершиться і постане знову питання: звідки брати нових дітей.
На кому лежить відповідальність за те, щоби привести дитину на заняття в секцію з баскетболу?
-Всі разом. Ми повинні іти в школу і рекламувати себе. Розказувати хто ми, що будемо робити, налагоджувати спільну роботу з вчителями фізкультури. Це повинні бути і батьки, зацікавлені в розвитку своєї дитини. Зараз дитину важко витягнути з віртуального світу і на цьому етапі допомога батьків вкрай важлива. Щоби вони правильно розставили пріоритети та говорили зі своїми дітьми. Ну, а наше завдання – зацікавити їх, щоби за рік, а то й менше, вони вже не хотіли звідси йти.
-Скільки часу необхідно для усталення процесу, за якого щороку команду поповнюватимуть власні вихованці?
-Це – довгостроковий проект. За 4-5 років ті діти, яким зараз дванадцять, вже повинні грати. Принаймні, в Першій лізі. За цей час в команді повинно бути хоча би 50% власних вихованців. Якщо вийде швидше – буду лише радий. Адже зараз помітно, що перспективні діти є не лише у Львові, а й по області. У Самборі, в Червонограді. Можливо, варто залучати їх якомога швидше, забирати на навчання до Львова. Та всі карти зараз розкривати не наважуся, щоби не злякати удачу.
-На приклад яких міст варто орієнтуватися щодо розвитку дитячого баскетболу?
-Найкраща школа – ДЮСШ-5 в Дніпрі. Добре працюють з дітьми у Черкасах, Южному. Хочемо обмінюватися досвідом, возити дітей туди та приймати їхніх вихованців тут, адже добре знайомі з усіма тренерами та тісно з ними співпрацюємо. Приклади є, ще й які. Там серйозно працюють, тому будуємо й свою систему, не гіршу, ніж у них. Для цього потрібні дорослі професійні команди. Також важлива і студентська команда. Коли приходили в ЛДУФК на початку роботи, там, до прикладу, на усіх курсах лише десять чи одинадцять баскетболістів.
-Озвучте кілька основних критеріїв, за якими всі зможуть судити про успішність проекту з розвитку баскетболу в місті?
-По-перше, щодо дітей. Хоча б чотири роки повинні грати у ВЮБЛ. Також хочеться бачити команду у Вищій лізі. Поки що, хоча б у Вищій. А не лише щоб там грала Львівська Політехніка. Ну, і хочу, щоби в місті була студентська команда. За два роки це повинно бути.
-Якщо за два роки вищеназвані пункти буде виконано, Ви продовжите свою роботу у Львові?
-Я за цим і приїхав. Не варто було приходити на рік чи два. До цього я десять років працював у Кропивницькому, перед цим приблизно стільки ж у Шостці на Сумщині. Ще будучи гравцем, всю кар’єру відіграв в одному клубі – Динамо з Тбілісі. Якщо братися за щось, то братися ґрунтовно. В перспективі є бажання виконати не лише план, а й перевиконати. Вважаю, що довести частку власних вихованців до 90% цілком реально. Хочу бачити першість області з роз’їздами. Не забувати і розвивати жіночий баскетбол. Потрібно, щоби баскетбол у Львові жив. Ми сюди приїхали і повинні виконати поставлені завдання. Ми чоловіки, а чоловіки повинні дотримуватися своїх обіцянок: дав слово – виконуй.
