У другій частині інтерв’ю з президентом БК Рівне Rivne Online говорить суто про кар’єру одного з найуспішніших українських баскетболістів та про те, чому Сергій завжди хотів повернутися до Рівного.
- Сергію, розпочну запитання з якого зазвичай закінчують інтерв’ю, Ви задоволені своєю кар’єрою?
- Розпочну з запитання, яке я ставив дівчатам з БК «Рівне» перед фіналом Кубку України: «Для чого ви граєте в баскетбол?» Тоді я їм сказав: свого часу я грав заради трофеїв! Кар’єра гравця швидкоплинна і коли після 15-16 років ти озираєшся на виграні трофеї, ти розумієш, що твої титанічні зусилля були недаремні. Ти можеш показати свої досягнення дітям, батькам чи вболівальникам. А коли ти просто пограв баскетбол, заробив грошей, купив машину квартиру і не вигравав при цьому трофеїв – це не варте нічого. Все матеріальне колись закінчується!
- Ваша кар’єра дуже стрімко розвивалася, ви навіть дуже швидко потрапили під приціл команд з НБА. Розкажіть більше про цей етап кар’єри.
- Професіональну кар’єру почав в рівненському «Пульсарі», зарекомендував себе дуже добре. В 21 рік отримав запрошення від Южненського «Хіміка» — учасника єврокубків. Відіграв сезон у команді на пристойному рівні і мене помітили. Я потрапив на драфт – полетів у Чикаго. Два тижні з тренером Звезданом Мітровічем готувалися до драфту. За два дні до старту я підвернув ногу і не зміг себе показати. Мене запросили у тренувальний табір на наступний рік. Місяць тренувався з командою «Мемфіс Ґріззліс», потім зіграв у «Літній лізі». Мені сказали у яких аспектах варто додати і відправили в Україну. Тоді мене дуже хотів придбати Маріупольський «Азовмаш». Там я і продовжив свою кар’єру.
- Чому Ваш перехід з «Хіміка» у «Азовмаш» називають скандальним?
- Це була доволі неприємна ситуація. Якщо коротко розповідати – це були суто контрактні моменти. Десь клуб не догледів, десь і з мого боку була помилка. Одним словом мене навіть оштрафували і я пропустив перші три гри у «Азовмаші».
- Все ж таки повернемося до Мемфіса, жалієте, що не вдалося пограти у США?
- Своєю кар’єрою я задоволений, нічого б не змінював. Хоча є певні моменти. До прикладу побувавши і потренувавшись з гравцями НБА, зрозумів, що там такі ж звичайні люди, як і всі. Є звичайно топ-виконавці, але їх небагато, з усіма іншими можна боротися за місце у старті. Було б добре хоча б один повноцінний сезон відіграти у НБА.
- Мабуть чи не найяскравіший момент Вашої кар’єри був у Валенсії. Розкажіть більше про Іспанію. Як у вас проходила там адаптація?
- Розпочну із далеку. Я дуже домашня людина. Мені тяжко даються будь-які переїзди. Дуже складним був перехід у «Хімік», адаптуватися у «Азовмаші» було простіше – там мені допомогла команда. У «Азовмаші» я виграв чотири чемпіонства, грав у фіналі єврокубку ФІБА. Я розумів, якщо щось не змінити, буде регрес у моєму ігровому розвитку. Чому саме Валенсія? Ми просто два роки поспіль грали з нею у єврокубках і мені імпонувала ця команда. Але найбільшу роль мабуть, відіграв теплий клімат (сміється). Приїжджаю я грати у Валенсію, моя англійська була така собі, а іспанська взагалі ніяк. Я поїхав один, без дружини, – це був дуже складний період мого життя. Особливо перші три місяці, я постійно телефонував знайомим і родичам і казав, що їду додому. Але потім дуже допомогла команда. У Валенсії панувала сімейна атмосфера. Хлопці бачили, що мені непросто і завжди намагались мене кудись «витягнути»: у ресторан після гри чи деінде. А після нового року я вже повністю адаптувався. На майданчику у мене не було проблем, важко було пристосуватись до нової країни морально. Зараз згадую, – ці 6 років пролетіли у Валенсії як один день. Перед переходом до Іспанії у мене брали інтерв’ю і запитували: чому ви туди переходите, у вас і так все непогано у «Азовмаші»: результати і зарплата. Я відповідав: їду за новими викликами і трофеями. Хоча на той час Валенсія не була на лідируючих позиціях у Іспанії. Але у 2010 нам вдалося виграти Кубок Європи – це було щось неймовірне. Цей момент можна порівняти із цьогорічною перемогою наших дівчат у Кубку України. Загалом період у Іспанії дуже важливий для мене. Я постійно прибавляв у майстерності. Звичайно, останній рік моєї гри у Мурсії можна назвати просто – я догравав, адже мене почали мучити травми та й вік, як для баскетболу, був похилий.
- Можливо травми завадили Вам досягти ще більших вершин у баскетболі?
- Безумовно, що так. Останні роки моєї кар’єри це були більше муки ніж гра. Я такого складу людина, якщо ти виходиш на майданчик ти маєш «викластися» на всі сто відсотків. Якщо ти бачиш, що тобі щось болить – не виходь на майданчик, повідом тренера. Навіщо виходити та грати, аби просто рахувалося – це неповага перш за все до себе, команди та вболівальників. Я завжди кажу нашим гравцям, якщо ти ступив вже на майданчик, ти маєш забути про будь-який біль, проблеми в сім’ї чи інші переживання. Основна задача – «викластися» по-максимуму і перемогти. Це робота справжнього професіонала! Відіграв 40 хвилин, тоді займайся чим хочеш: іди до лікаря, вирішуй проблеми, їж, купуй машину і так далі.
- Ви уявляли, що колись зможете стати президентом свого рідного клубу?
- Я на початку розмови уже казав, що є домашнім хлопцем. Завжди знав, що повернуся до Рівного! Це моє рідне місто, я його дуже люблю! Тут моя родина, друзі, тут я робив перші кроки у баскетболі. Коли мені зателефонували і сказали, що є можливість очолити команду і допомогти рівненському баскетболу – ні секунди не вагався. При тому я хотів повернутися не просто для того, аби сидіти на трибуні і розказувати тут не так граєте і все погано. Я дійсно хотів своїм досвідом, навичками і вміннями допомогти рівненському баскетболу. При тому я думаю здобув доволі непогане ім’я у баскетболі. Тому перед тим як очолити БК «Рівне» розумів – це може спрацювати.
- І як? Спрацьовує?
- Завжди хочеться кращого і немає меж досконалості. Але за три роки нам дійсно вдалося зробити чимало. Найголовніше, ми робимо ставку виключно на своїх вихованців. У нас небагато запрошених гравців. Нам вдалося повернути вболівальників на трибуни і я вдячний кожному з них. Що стосується результатів – я дуже задоволений. Інший момент, що з фінансуванням у нас не все добре. Зараз така ситуація, що не дозволяє вкладати у спорт такі масивні кошти як це було раніше. Хотілося б кращої ситуації у цьому плані, але дай Бог залишити те, що зараз маємо.
- За рахунок чого, на Вашу думку, вдалося досягти таких вершин у баскетболі і зараз непогано виходить на президентській ниві?
- За рахунок працездатності. Я ніколи не гнався за грошима, для мене трофеї були на першому місці. Мені б дуже хотілося, аби наші молоді гравці відповідально ставилися до своєї роботи. Ти повинен завжди віддаватися грі і тренуванням по-максимуму! Врешті-решт на тебе приходять дивитися вболівальники, маленькі діти, які хочуть бути схожими на тебе – як ти можеш не віддатися грі на сто відсотків? Дуже хотілося б, щоб вони більш відповідально ставилися до тренувального процесу. Часто молодь закидає – ви даєте нам мало ігрового часу. Стоп, аби грати більше на майданчику ти маєш себе показати на тренуванні. «Вмерти» на тому тренуванні, але щоб тренер побачив, що ти хочеш грати! Зараз же молодь спочатку просить гроші і багато ігрового часу. Бажаю усім правильно розставляти пріорітети і побільше віри у себе!
