Баскетболістка команди Будівельник-НУФВСУ Єлизавета Мітіна повернулася з етапу Ліги Націй 3х3, де виступала у складі збірної України U23, і розповіла клубній пресслужбі про ці змагання, про шлях у баскетболі, бронзу чемпіонату світу і очікування від наступного сезону в Будівельнику.
- Єлизавето, вітаємо тебе в Будівельнику. Ти почала займатися баскетболом в Одесі, там же і грала до нинішнього переїзду до Києва. Розкажи про шлях у баскетболі. З якого віку почала відвідувати тренування? Хто познайомив тебе з баскетболом?
- Я почала займатися баскетболом не в Одесі, а в Ізмаїлі - це моє рідне місто. Як багато хто з дітей, перепробувала безліч спортивних секцій. В принципі, всюди виходило, але швидко набридало. А баскетбол мене затягнув. Почала займатися в 9 років у школі. Пізніше мене забрали в міську ДЮСШ, там тренування були серйозніші, ніж у школі. Коли мені було 12 років, ми поїхали на змагання до Одеси. Там мене помітили тренери, і забрали в одеський інтернат, який тоді ще існував. Жила там ще з двома дівчатами з моєї команди.
В Ізмаїлі моїм тренером була Юлія Петрівна Волощук, потім я тренувалася у Катерини Іванівни Глухової. Потім Ірина Вікторівна Щипакіна почала залучати мене в дорослу команду. Я пройшла Першу, Вищу і Суперлігу. Мене викликали до збірних U16 і U18. З U16 пройшла всі збори, але на чемпіонат Європи мене не взяли. Я болісно це сприйняла, вважала несправедливим. І вирішила довести тренеру, який мене не взяв, що я чогось варта. Потім це переросло в любов до баскетболу до сьогоднішнього дня і, думаю, далі так і буде.
- Чого наразі очікуєш від переїзду до столиці?
- Чесно, переїжджати до Києва буде непросто. Все-таки я багато років прожила в Одесі, біля моря. Я дуже люблю це місто, це мій другий дім. Але, я думаю, що буде все в порядку. Адже я їду не гуляти по місту.
Вважаю, що навіть якщо мені буде некомфортно в столиці, через те, що це масштабніше місто, або з якихось інших причин, це все одно ніяк не впливає на роботу, тренування та ігри. Для мене головне - працювати, віддаватися повністю на тренуваннях, а в якому місті це робити - не так важливо.
- Чи будуть матчі проти Інтерхім-СДЮШОР для тебе особливими?
- Не буду приховувати, що буде хвилювання. Мені буде непросто грати проти своїх дівчат. Можливо, мене хтось зараз не зрозуміє. Але я провела десять років в одному клубі, з тренером, яка стала для мене другою мамою.
Однак з цим хвилюванням потрібно буде впоратися. Адже рано чи пізно я все одно зробила б цей крок - перейшла б в іншу команду.
Вважаю, що Інтерхім-СДЮШОР - дуже хороша команда. Команда з характером, я - це точно знаю! Там дуже класні молоді дівчата, хороший тренер, яка з мене зробила того гравця, яким я зараз є. Але з будь-якою командою буде непросто, будь-якого суперника треба поважати - це правило.
- Днями ти повернулася з етапу Ліги націй 3х3, де виступала в складі збірної України U23. Які враження від цього турніру?
- Було непросто, суперники були досить сильні. Наш тренер вже сказав в інтерв'ю ФБУ, що він не очікував такого рівня. Дійсно, збірні 3х3 з кожним роком стають все сильнішими і сильнішими, в них присутні професійні гравці з баскетболу 5х5. Там немає аматорів або забутих усіма гравців.
Їхали в Клайпеду з настільки бойовим настроєм, що не можу навіть передати словами. Але деякі обставини склалися не зовсім так, як ми хотіли. Я не вважаю наш результат хорошим. Однак ми боролися, старалися в будь-якій ситуації викладатися на сто відсотків, показати якісний баскетбол, робили все, щоб перемогти. Вважаю, в 3х3 з будь-якою командою можна грати гідно, оскільки часу мало - у кого кидок полетить, той і виграв.
Думаю, наступний етап буде більш успішним, оскільки ми ще зіграємося (виступаємо в різних клубах, а на зборах провели не так багато часу), щоб відпрацювати взаємодії і відчути одна одну. Склад ще формується, тренер ще дивиться, хто підходить. Попереду кілька етапів. Думаю, наступного разу ми виступимо набагато краще.
- Перед поїздкою на Лігу Націй збірна U23 перемогла в другому етапі чемпіонату України з баскетболу 3х3, а ти стала MVP турніру. Це твій перший титул MVP чи вже були подібні відзнаки?
- Завжди приємно отримувати таку нагороду. Перемога - це найприємніше, що може бути, а MVP - це приємний бонус. Перший свій MVP я отримала в Студентській лізі 5х5 2016 року.
- 2018 року у складі збірної України U23 ти стала бронзовою призеркою чемпіонату світу з баскетболу 3х3. Тобі тоді було 19 років. Це дуже вагоме досягнення – у такому віці потрапити до збірної U23 та ще здобути медалі Кубка світу. Які спогади залишилися від того чемпіонату в Китаї?
- Тоді я вперше познайомилася з цим видом спорту. Раніше грала 3х3 просто на вулиці, тому грати комбінації в 3х3 було незвично. Все сталося дуже швидко. У мене той рік був дуже завантаженим: крім усього іншого були збірна U20 Інни Кочубей - теперішнього мого тренера в «Будівельнику», потім збір і турнір з національною збірною. Дуже насичене літо, і в кінці всього цього - 3х3 до жовтня. Це було дуже круто! Дуже яскраві емоції і спогади! Виступали на тій же Лізі Націй. Я тоді замінила Віту Горобець, у котрої в клубі вже починався сезон.
Після цього ми поїхали на чемпіонат світу. Раніше я виступала на чемпіонатах Європи, але навіть не думала, що коли-небудь зможу потрапити на чемпіонат світу. Перевага 3х3 в тому, що ти маєш реальну можливість виступити на змаганнях такого рівня.
У перший день ми обіграли Нідерланди, які були фаворитами цього чемпіонату. Потім знову і знову виграли. На початку була розгубленість через те, що це перший чемпіонат такого рівня, не зовсім була впевнена в собі…
За вихід у фінал ми програли Японії. Були засмучені. Але зібралися, сказали собі «або бронза або нічого». Я побачила вогонь в очах у наших дівчат. І, як я вважаю, без шансів для Німеччини виграли матч за третє місце. По ходу гри вже розуміли, що бронза наша.
Важко передати словами свої емоції! Це незабутній досвід, коли тобі вішають на шию медаль чемпіонату світу, зустрічають в аеропорту з прапором України - було дуже приємно.
- Ти багато граєш, як у баскетбол 5х5 – тебе викликали і викликають до збірних, так і в 3х3. Зрозуміло, що отримуєш задоволення, власне, від баскетболу. Однак, чи є якісь нюанси гри, які більше до душу в 3х3 і так само, які характерні для 5х5?
- Баскетбол - є баскетбол. У кожного з них є свої переваги. У 3х3 відчуваєш себе більш розслаблено, грає музика, просто кайфуєш. Хоча при цьому фізично важче, ніж в 5х5. У класичному баскетболі важче інтелектуально. Напевно, до душі мені все ж ближче 5х5 - класика баскетболу.
- Які цілі ставиш перед собою на наступний сезон у Будівельнику?
- Це боротьба за медалі, боротьба за перше місце. Думаю, чемпіонат стане цікавішим, адже він виходить на більш високий рівень. Це дуже тішить. Радує, що Будівельник створює нову академію для дітей.
У нас зібрався дуже хороший колектив. Тренерський штаб для мене - просто казка. Дуже поважаю тренера Інну Кочубей. Вона теж багато чого мені дала. Познайомилися ми не так давно - у збірній U20, але вона стала для мене дуже значимою людиною в баскетболі. Тому впевнена, ми спрацюємося і порозуміємося з дівчатами. Всі ми, крім легіонерок, знайомі одна з одною.
Налагодити командний дух буде нескладно. Адже у нас також є і Марина Ткаченко, у котрої великий тренерський досвід. Тому очікування тільки найкращі.
