Тренер збірної Києва – ДЮСШ-3 і жіночої збірної України U-15 Лариса Єщенко розповіла про чемпіонство столичних дівчат у ВЮБЛ-2005 минулого сезону і подальші перспективи чемпіонок. Зокрема, чому ця команда не заявилася у чемпіонат ВЮБЛ у поточному сезоні, відтак не захищатиме титул.
- Наше чемпіонство в очах суперників напевно виглядало прогнозованим. Але оскільки ми маємо справу з дітьми, вони не можуть на 100% бути передбачуваними. Бо важкий підлітковий період неминуче впливає на гру. Звісно, склад у нас гарний. Якщо брати в ідеалі, усі добре тренуються, не пропускають. Серйозно ставляться, тоді можна говорити про плани. Нажаль, у деяких батьків плани не співпадають з нашими. Але минулого сезону усе склалося. І у Євролізі змагалися, і команда була напрочуд згуртованою. Усі тренувалися дуже добре, провели сезон на одному диханні. Були і невдалі ігри, і суперники огризалися, Рівне відзначу. Є хороші діти, пішла в них гра, а в нас ні. Але розумієте – у нас усі лінії заповнені. Це наш жирний плюс. У нас і центр є, і краї, і польові гравці. У дитячих командах не завжди так вдало складається. У нас ці лінії заповнені усі. І це велика перевага над усіма. Високі гравці, ми стараємося, щоб вони були рухливими. Суперники намагалися нас витягувати, щоб наша Катя Коваль, скажімо, наша основний центр, виходила на триочковий захищатися, щоб не могла страхувати, щоб менше блок-шотів було. Зрозуміло, що проти нас команди свою тактику розробляли, але все одно… Вона дуже активно рухається у захисті. Це для нас не проблема. То ж тактика, яку намагалися використати проти нас, не спрацювала.
- Проблемно у Києві було зібрати таку команду? Бо ж у дівчат в столиці є чимало інших варіантів, чим захопитися і займатися?
- Коли ми набирали цей вік, у нас було кілька дівчат і ми хотіли добрати. Я спеціально порахувала, мені було цікаво, ми пройшли сорок шкіл. Пройшло 4-5 років, протягом яких ми добирали дівчат. У нас були три-чотири дуже гарних дівчат, це не команда цього віку, але ми вирішили гравців цього віку добрати і зробити повноцінну команду. И пройшли 40 шкіл. Реально з того набору, наче і багато дітей було, але реально залишилося 9. Не враховуючи тих гравців, які були на початку. Уявляєте? Залишилося 9, з певними даними, які захотіли залишитися у баскетболі. Можете уявити, який обсяг роботи зроблений? Було чимало дітей, які нам подобалися і ми хотіли, щоб вони лишилися у баскетболі, але вони не лишилися.
- Батьки вирішили, що дівчатам буде краще зайнятися чимось іншим?
- Чимось іншим. Є гарні високі діти, є маленькі швидкі. Хотіли, щоб лишилися. Але з різних причин вийшло по-іншому. Причини такі – баскетбол не жіночий вид спорту, багато батьків проти. Друга причина – це навчання. Це основні причини.
- Ви цими дівчатами двічі ставали чемпіонками, у 2018-му і торік. Що далі?
- Ми цього року 2005-м роком не заявилися у чемпіонат ВЮБЛ. Поясню чому. Ми заявилися у Вищу лігу. У нас в команді є дівчата 2003-2005 років народження. Ми заявилися у чемпіонат ВЮБЛ по 2004-му року. У нас нема повного складу дівчат цього віку. У нас їх максимум шість. Тобто грає 2005-й – інша частина команди. Виходить, що і юнацька Євроліга у збірної U-15, а там грають дівчата 2005-го року народження. Може не всі їдуть на змагання, але задіяні у збірній U-15. І виходить для деяких дівчат 2005-го року народження є ігри у Вищій лізі, є ігри у чемпіонаті ВЮБЛ 2003-2004 і є ігри по збірній. Якби ми заявилися у чемпіонат ВЮБЛ-2005, це був би перебір, суцільний пропуск занять. Ми лавіруємо – нам і рівень треба підтримувати, і робити так, щоб діти і навчання не запускали. Бо у підсумку закінчиться тим, що батьки заберуть їх взагалі. Отже, мусимо шукати золоту середину. Бо зараз такий час, що нема таких батьків, які скажуть: та нехай вже буде спортсменкою, а як вже школа складеться, нам байдуже. Нема таких. Зараз усі хочуть, щоб їхні діти встигали добре вчитися. А ви самі розумієте, як це складно – у школі і у спорті. Ми намагаємося, але це дуже складно.
- У кого з ваших дівчат є перспективи у дорослому баскетболі, у збірні залучаються ж вони?
- З цієї команди 2005-го року народження до збірної України залучають шість гравців. Не на кожні збори. Мене призначено тренером збірної U-15, то ж мені дуже цікаві діти і в інших командах. Мені хочеться, щоб перспективні діти з усієї України мали шанс, бо ми зараз прогнозувати на 100% нічого не можемо. Як складеться у дитини, як у нього зі здоров’ям. А у багатьох є питання. Зараз все добре, а завтра щось буде зі здоров’ям і він змушений буде вилетіти. Тому ми не робимо ставку на 12-15 гравців. Хочу, щоб в обоймі збірної України було більше 20-ти дівчат. Щоб у них була конкуренція, щоб діти усі зростали. Щоб на виході к 20-ти рокам ми отримали б гравців, які конкурентоздатні, боротимуться за місця у складі і відповідатимуть вимогам. У нас у Євролізі була ситуація: ось Катя Коваль один центр у нас. Більше таких високих гравців нема. І вона перед першим туром Євроліги приїхала на збори і отримала травму. І нам довелося перебудовувати усю тактику. Ми чотири дні на зборах були і виїжджали на Євролігу. Звісно, ми розраховували, що вона буде в команді. Але так склалися обставини, що її не було з нами. А грали ми євро лігу з суперницями, на два роки старшими за нас. Звісно, нам було складно без неї. Але дівчата молодці. У нас була нестача росту, але вони за рахунок старання, копіткої роботи у дрібницях взяли своє. Ми нікому не пролетіли, а два роки різниці, 20 очок. Була дівчина 196см у команди суперників і ми цій команді програли 12 очок. Це був найбільше відставання. А так ми з усіма іншими боролися очко в очко. Ми програвали чи то 3, чи то 5, але усе в запеклій боротьбі. Я залишилася дуже задоволеною. Те, що могли зробити польові, крайні нападаючі, вони молодці, боролися за відскок. Ми їм усе компенсували, принаймні намагалися компенсувати. Зрозуміло, що Катя Коваль на своїй позиції – вона сильна. Але дівчата дуже старалися, і мене порадувало, що вони не опустили руки, при тому, що у них відсутня ось ця допомога – і під кільцем у захисті, і під кільцем у нападі. Вони постаралися зробити усе можливе. Ми навіть одну гру виграли – в дуже сильній боротьбі. І це був психологічний плюс для дівчат, я рада, що вони розвиваються. Є гарні гравці. Головне, щоб вони старалися тренуватися і усе склалося по здоров’ю.
- Що б Ви побажали вашим дівчатам у 2020-му?
- Я б їм побажала… перехідний період він чи не найскладніший. Організм змінюється. Я б їм усім побажала б здоров’я, віри у себе. Нехай вони працюють, а ми як тренери будемо намагатися заохочувати їх за цю роботу. Нехай вони будуть самовідданими. Бо це, за великим рахунком, першочергова вимога. У мене нема до них претензій, що вони неслухняні. Нехай так само стараються виконувати завдання і думаю у них все складеться. Нехай бережно ставляться до свого здоров’я і думаю, все тоді буде гаразд.
Слідкуйте за нами в Інстаграм!
